Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1759/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту смерті, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 26.06.2019. Зареєстровано: 27.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2019.
Дата набрання законної сили: 29.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/509/61/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 509/1759/19
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		   20 червня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі: 
		головуючого судді  Козирського Є.С. 
		при секретарі  Алізаде А.Е.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул Еспланадна 8/10, Російська Федерація, Посольство Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: 03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 07.08.2014 року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Красний Луч, Луганської області. Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . У шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син  ОСОБА_2 . 
		Зазначає, що відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України від 22.06.2009 року її син взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних силах України. Під час проходження військової служби займав посаду моториста (пізніше старшого моториста) моторного відділення електромоторної команди електромеханічної бойової частини (БЧ-5) корабля морської охорони №709, ВОС-370269Р та мав звання «матрос». При цьому, в період з 13.06.2014 року по 07.08.2014 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей, зокрема в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області України. 
		Повідомляє, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. 
		Під час збройної агресії Російської Федерації проти України, регулярним військам Російської Федерації, що знаходились в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області, протистояли українські військовослужбовці, що відносились до складу тактичного угрупування «Кордон» Державної прикордонної служби України, в якій ОСОБА_2 проходив військову службу. 
		Під час виконання обов`язків військової служби 07.07.2014 року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області ОСОБА_2 потрапив під обстріл збройних формувань Російської Федерації, в результаті якого отримав несумісні з життям осколкові поранення голови з грубим руйнуванням речовини головного мозку, що стали причиною його загибелі. 
		Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право на життя і здоров`я ОСОБА_2 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 07.08.2014 року у складі тактичного угрупування «Кордон» Державної прикордонної служби України в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області України, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено в першу чергу тим, що заявник має на меті визначення статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. 
		У відповідності до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		У відповідності до статті 13 Конвенції: ця конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		В судовому засіданні представник заявника заяву підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Заінтересована особа - представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надійшло клопотання Міністерства соціальної політики України про розгляд заяви без участі їх представника.
		Заінтересована особа в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Повно та всебічно дослідивши та оцінивши у сукупності надані докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка міста Красний Луч, Луганської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . У шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син  ОСОБА_2 . Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України від 22.06.2009 року, ОСОБА_2 проходив військову службу у лавах Збройних сил України, у складі яких мав звання «матрос», займав посаду моториста (пізніше старшого моториста) моторного відділення електромоторної команди електромеханічної бойової частини (БЧ-5) корабля морської охорони №709, ВОС-370269Р. 
		Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектовРеспублики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим Росія, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери псевдодержавних утворень «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму пронезалежність«ДонецькоїНародноїРеспубліки».
		«Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_4 .
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		За даними Служби безпеки України від на 06 вересня 2015 року, співробітники СБУ затримали поблизу с. Славне Мар`їнського району Донецької області, громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях у складі незаконних збройних формувань так званої "ДНР". Громадянин Росії під час затримання був одягнутий у військову форму російського зразка, при собі мав РПГ-26 та гранату Ф-1. За словами затриманого, під час відбування покарання у виправній колонії на території Російської Федерації він був завербований співробітником Федеральної служби безпеки Російської Федерації для участі в бойових діях у складі незаконних збройних формувань "ДНР". Співробітниками СБУ було з`ясовано, що росіянин чергував на спостережних пунктах бойовиків у складі підрозділу озброєної групи "Оплот" та брав участь у встановленні позицій Збройних сил України. Крім того, затриманий безпосередньо здійснював корегування артилерійського вогню по позиціях українських військовослужбовців у районі с. Тарамчук Мар`їнського району Донецької області. 
		Згідно з даними Служби безпеки України станом на 21 вересня 2015 року, співробітники СБУ спільно з українськими військовослужбовцями затримали на контрольному пункті «Бугас» громадянина Російської Федерації, мешканця Республіки Саха, ОСОБА_5 , та вилучили у нього документи, які свідчать про те, що він є членом батальйону бойовиків «Восток». Зі слів росіянина стало відомо, що він у квітні 2015 року прибув до Донецька, де проходив службу у так званому. батальйоні «Восток», зокрема, чергував на блокпостах бойовиків у м. Ясинувата, Донецької області. У вересні 2015 року, через невиплату «заробітної плати», найманець вирішив виїхати на територію Російської Федерації через Україну, де і був затриманий. 
		Прес-центр Служби безпеки України 09 листопада 2015 року опублікував інформацію, з аналізу якої вбачається, що в м. Артемівськ Донецької області було затримано громадянина Російської Федерації, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця Рязанської області Російської Федерації, який раніше був засуджений за навмисне вбивство. Останній незаконно перетнув державний кордон України, намагаючись вступити до лав збройних формувань так званої «ДНР». 
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації. 
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Згідно з даними, які містяться на веб-сайті Представництва ООН в Україні від 28.02.2018 року, збройний конфлікт на сході України призвів до загибелі більше ніж 2 530 мирних жителів, а 9 000 було поранено. З огляду на те, що бойові дії в регіоні не припиняються, кількість жертв даного конфлікту лише зростатиме. За даними Генерального штабу України, з квітня 2014 року по кінець жовтня 2017 року, держава втратила близько 10710 військовослужбовців. З цих осіб 2333 військовослужбовці загинуло, 8377 отримали поранення і травми різного ступеня тяжкості. 
		Факт тимчасової окупації Російською Федерацією частин Донецької та Луганської області, включаючи їх сухопутну територію у межах окремих районів, міст, селищ і сіл, надра та внутрішні води зафіксовано також ст.1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській області». Згідно із статтею 2 вказаного Закону, окупація цих територій є незаконною, будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, а Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях або за прийняті ними незаконні рішення. Відтак, усю відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Вказане свідчить, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.07.1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Що стосується обставин загибелі ОСОБА_2 в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України суд виходить з наступного. 
		Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України від 22.06.2009 року, ОСОБА_2 проходив військову службу у лавах Збройних сил України, у складі яких мав звання «матрос», займав посаду моториста (пізніше старшого моториста) моторного відділення електромоторної команди електромеханічної бойової частини (БЧ-5) корабля морської охорони №709, ВОС-370269Р. При цьому, в період з 13.06.2014 року по 07.08.2014 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей, зокрема в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області України. 
		Під час виконання обов`язків військової служби 07.07.2014 року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області ОСОБА_2 потрапив під обстріл збройних формувань Російської Федерації, в результаті якого отримав несумісні з життям осколкові поранення голови з грубим руйнуванням речовини головного мозку, що стали причиною його загибелі. 
		На підтвердження фактів збройного протистояння в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області заявник, серед іншого, надав суду дані з відкритих джерел. Так, Інтернет-портал «Книга пам`яті полеглих за Україну» опублікував інформацію, відповідно до якої ІНФОРМАЦІЯ_6 загинув ОСОБА_2 . Загибель військовослужбовця сталася від обстрілів з боку проросійських найманців і з боку Російської Федерації під час організованого прориву з оточення у «довжанському котлі» (сектор «Д»). 
		В статті «Під курганом Савур-Могила точиться бій, - РНБО» від 07.08.2014 року повідомляється, що за висоту Савур-Могила тривають бої і станом на початок липня вона знаходилась під контролем українських військовослужбовців. Проросійські найманці не припиняли спроб взяти під свій контроль зазначену висоту, однак усі спроби були невдалими. 
		В статті «Силовики говорять про взяття висоти в районі Саур-Могили» від 08.08.2014 року повідомлено, що військовослужбовцями 25-тої і 51-шої бригад, а також 3-го полку спеціального призначення звільнено стратегічну висоту в районі Саур-Могили (висота 277.0). Для військовослужбовців Савур-Могила є важливим об`єктом, оскільки вона знаходиться менше ніж за 15 кілометрів від україно-російського кордону, а з її вершини є можливість спостерігати за половиною Донецької області. 
		Аналізуючи інформацію, що містяться на сторінках інтернет-видань, суд робить висновок про участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області, і саме цим військам протистояли військовослужбовці тактичного угрупування «Кордон» Державної прикордонної служби України, в якій ОСОБА_2 проходив військову службу.
		Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася 07.08.2014 року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області внаслідок сліпого осколкового поранення голови з грубим руйнуванням речовини головного мозку.
		Актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 06 та 07.08.2014 року та актом «про нещасний випадок» встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. 
		Витягом із наказу командира 1 загону морської охорони Південного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України «по особовому складу» встановлено, що солдата ОСОБА_2 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю. Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року його було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя і здоров`я ОСОБА_2 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. 
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Судом встановлено, що на підтвердження загибелі ОСОБА_2 заявником надані наступні докази: акт спеціального розслідування нещасного випадку від 02 вересня 2014 року; акт про нещасний випадок, пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби №130/5 від 02.09.2014 року; свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ; довідку про причину смерті № 287 від 08.08.2017 року. Дані документи посвідчують лише факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби в зоні проведення бойових дій на сході України, і не встановлюють, що його загибель сталася саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 07.08.2014 року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне заявнику для отримання статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню . 
		 
		Керуючись ст. 8 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		 
		 
		Заяву ОСОБА_1 - задовольнити. 
		Встановити юридичнийфакт загибелі  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,при виконанніобов`язку військовоїслужби 07.08.2014року в районі кургану «Савур-Могили» Шахтарського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 26.06.2019 року.
		  Суддя:  Є.  С.  Козирський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...