Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/3566/14-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 27.06.2019. Зареєстровано: 28.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2019.
Дата набрання законної сили: 26.06.2019
Номер судового провадження: К/9901/14642/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 червня 2019 року 
		Київ
		справа №802/3566/14-а
		адміністративне провадження №К/9901/14642/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №802/3566/14-а
		за позовом Заступника прокурора Вінницької області
		до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
		третя особа: ОСОБА_1 
		про визнання протиправними та скасування наказів,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25  лютого  2016  року (у складі колегії: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Ватаманюка Р.В., Сторчака В.Ю.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2014  року заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15  жовтня  2015  року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача відповідно до чинного земельного законодавства не було підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25  лютого  2016  року апеляційну скаргу Заступника прокурора Вінницької області задовольнити повністю. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15  жовтня  2015  року у справі за адміністративним позовом Заступника прокурора Вінницької області до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів - скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області №ВН/0523081000:01:001/00002607 від 28  лютого  2014  року та №ВН/0523081000:02:001/00002608 від 28  лютого  2014  року про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами Воловодівської сільської ради Немирівського району орієнтовною площею 66, 11 га.
		Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при зверненні до управління Держземагенства у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволів на розроблення проекту документації із землеустрою та його затвердження та надання земельних ділянок в оренду, не обґрунтував розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку та необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, і не розкрив самі перспективи такої діяльності фермерського господарства, а також заявив клопотання на земельні ділянки, які не розташовані єдиним (одним) масивом, у зв`язку з чим було порушено вимоги Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство», а тому накази №ВН/0523081000:01:001/00002607 від 28  лютого  2014  року та №ВН/0523081000:02:001/00002608 від 28  лютого  2014  року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправними та підлягають скасуванню.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,  ОСОБА_1  звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга надійшла до суду 25  березня  2016  року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18  квітня  2016  року відкрито касаційне провадження у справі №802/3566/14-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15  грудня  2017  року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02  лютого  2018  року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіної І.В.
		Верховний Суд ухвалою від 25  червня  2019  року прийняв до провадження адміністративну справу №802/3566/14-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26  червня  2019  року.
		Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25  червня  2019  року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в межах наданих Законом України "Про прокуратуру" повноважень, прокуратурою Вінницької області у вересні 2014 року, на підставі постанови від 08  вересня  2014 року, проведено перевірку в порядку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів щодо додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні ГУ Держземагенства у Вінницькій області землями державної власності на території Вінницької області. 
		В ході проведеної перевірки прокуратурою Вінницької області встановлено, що Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області 28  лютого  2014  року прийнято, зокрема, накази №ВН/0523081000:02:001/00002608 та № ВН/0523081000:01:001/00002607 про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами Воловодівської сільської ради Немирівського району орієнтовною загальною площею 66,11 га ( 46,72 га та 19,39 га ). 
		Приймаючи такі накази відповідач порушив норми Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство". Так, зокрема, в поданих 19  лютого  2014  року клопотаннях ОСОБА_1 не обґрунтував розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства. Крім того, перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 не має необхідної сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку значних площ земель. Також встановлено, що відповідачем прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель запасу, розташованих не єдиним масивом, що на думку позивача є порушенням норм Закону України" Про фермерське господарство".
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу   ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про невідповідність поданих ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області документів вимогам законів, такі висновки суд зробив на підставі припущень. Посилається скаржник і на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 123 Земельного кодексу України.
		Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15  грудня  2017  року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15  грудня  2017  року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15  грудня  2017  року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15  грудня  2017  року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15  грудня  2017  року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25  лютого  2016  року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» 19  червня  2003  року №973-IV (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
		Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону №973-IV у заяві зазначаються бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
		Частиною сьомою статті 7 Закон №973-IV передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, 19  лютого  2014  року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду загальною орієнтовною площею 46,7 га та 19,3857 га із земель запасу Воловодівської сільської ради Немирівського району Вінницької області для ведення фермерського господарства.
		При цьому у поданих клопотаннях ОСОБА_1 не обґрунтовано розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, як не обґрунтовано і необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок та не розкрито самі перспективи діяльності фермерського господарства.
		Також судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області № 0-02/3652/14 від 25  вересня  2014  року повідомлено, що станом на 25  вересня  2014  року в базі обліку інспекції за ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не зареєстрована. При цьому, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів, які б підтверджували оренду сільськогосподарської техніки для обробки великих земельних площ.
		Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що при зверненні ОСОБА_1 із клопотаннями від 19  лютого  2014  року до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області заявником до клопотання долучено документ, що підтверджує досвід роботи у сільському господарстві, а саме копію трудової книжки з відомостями про роботу ОСОБА_1 у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" на посаді директора.
		З приводу цього, суд зазначає, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 Земельного кодексу України.
		Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. 
		Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Згідно із частиною другою статті 123 Земельного кодексу України у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовано доводами касаційної скарги, ОСОБА_1 до заяви від 19  лютого  2014  року не надано документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, відповідно до положень законодавства чинного на момент звернення із такою заявою.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
		Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
		Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.
		Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25  лютого  2016  року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          І.В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...