Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/41/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: 27.06.2019. Зареєстровано: 28.06.2019. Оприлюднено: 01.07.2019.
Дата набрання законної сили: 19.06.2019
Номер судового провадження: 22-ц/803/1743/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/1743/19 Справа № 207/41/17   Суддя у 1-й інстанції - Тюлюнова В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 червня 2019 року        Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: 
		головуючого     -    Лаченкової О.В.
		суддів     -    Варенко О.П., Городничої В.С.
		при секретарі     -    Кошара О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року 
		по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Лариса Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, про поділ майна подружжя,-
		ВСТАНОВИЛА:
		В січні 2017 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Лариса Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		В березні 2017 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов зустрічної позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, про поділ майна подружжя.
		Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округуКрасношлик Лариса Леонідівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, задоволено частково.
		Встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2007 року по 14 ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
		У задоволенні решти позивних вимог ОСОБА_1  відмовлено.
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, поділ майна, стягнення компенсації  задоволено частково.
		Визнано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,7 кв.м, житловою площею 26,2 кв.м, автомобілі: Renault Logan державний номер НОМЕР_1 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_2 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя.
		Виділено ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , із спільної сумісної власності подружжя автомобілі: Renault Logan державний номер НОМЕР_1 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_2 року випуску.
		Виділено ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , із спільної сумісної власності подружжя Ѕ частину квартири, що розташована у АДРЕСА_1 , загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 26,2 кв. м.
		Стягнуто з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_4 , грошову суму компенсації за розподіл майна подружжя в частині вартості Ѕ частки автомобілів: Renault Logan державний номер НОМЕР_1 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_5 1985 року випуску, у розмірі 78 868 (сімдесят вісім вісімсот шістдесят вісім ) гривень 50 коп.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
		У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Баглійського районногосуду м.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від24липня 2018року тарішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.
		Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що з 14.12.2007 року ОСОБА_7 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , який зареєстровано Баглійським районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 439 (а.с. 11 т.1).
		До реєстрації шлюбу, протягом шести місяців подружжя проживало разом в житловому будинку, придбаному особисто ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н. О. за реєстровим номером 1634, зареєстрований в ОКП «Дніпродзержинське бюро інвентаризації» за № 11584, загальною площею 40,5 кв. м. в тому числі житловою 24,8 кв. м.
		З матеріалів справи вбачається, що зазначений житловий будинок станом на час розгляду справи належить ОСОБА_3 згідно договорів дарування від 05.09.2016 року та 06.09.2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л. за реєстровими номерами 811 та 824, в подальшому зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно під номером 102046371204. Згідно наданого технічного паспорту жодних змін станом на 2016 рік не вбачається (а.с.27,28 т.1).
		Згідно домової книги за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_8 з 24.06.2006 року та ОСОБА_1 з 16.12.2008 року (а.с.90-95 т.1).
		27.04.2015 року, в період шлюбу, було придбано житлову квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 43,7 кв. м., житловою площею 26,2 кв. м., відповідно до договору, посвідченого приватним нотаріусом Яловою О. М. за реєстровим номером 1074 (а.с.103 т.1).
		Відповідно до п.1.5. цього договору вбачається, що чоловік продавця надавав нотаріусу заяву №1073 від 27.04.2015 року з дозволом на придбання зазначеної квартири (а.с.103 т.1), відтак суд першої інстанції критично оцінює надані ОСОБА_2 докази щодо придбання у особисту приватну власність, так як це питання між подружжям регулювалось в присутності нотаріуса шляхом подання відповідних заяв.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних Територіального сервісного центру №1244 від 30.05.2017 року №31/4-1244-34аз, наданих на запит адвоката ОСОБА_2 - Чабаненко В.Т., за період перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_9 придбано за спільні кошти та зареєстровано на ОСОБА_10 , автомобілі Renault Logan держ. номер НОМЕР_6 2012 року випуску та Газ 24, держ. номер НОМЕР_5 1985 року випуску, загальною вартістю 157 737 грн. згідно незалежної експертної оцінки виконаної ТОВ «Експертбюро» (сертифікат ФДМУ№221/17) (а.с.14214145 т.1).
		Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги показання ОСОБА_11 ,як доказ, який повідомив, що в його користуванні знаходиться автомобіль Газ 24, держ. Номер НОМЕР_5 1985 року випуску, який він придбав за 12000 грн. в 2014 році, оскільки була встановлено відсутність згоди дружини та відсутній факт переходу права власності, а тому станом на момент подання позову власником залишається ОСОБА_1 , так як діючим законодавством не передбачена процедура переходу права власності за розписками без переоформлення відповідних записів в реєстрі рухомого майна.
		Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_12 , який розірваний у 2006 році Баглійським районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується відповіддю Заводської районної у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №5320/07-29 від 05.01.2017 року (а.с.96 т.1).
		Згідно із ст.74 СК України встановлено регламент виникнення права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
		Відповідно п.20 Постанови Пленуму ВСУ №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що при застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними вклались усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 до укладання шлюбу в період з жовтня 2003 року по червень 2007 року та придбання в цей період житлового будинку по АДРЕСА_2 у спільну сумісну власність, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, оскільки за умови наявності іншого зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 не міг придбати у спільну сумісну власність подружжя будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
		Так, як раніше судом першої інстанції вже було встановлено факт перебування ОСОБА_1 у іншому зареєстрованому шлюбі, то неможливо віднести придбаний будинок до спільного майна подружжя, та окрім того судом першої інстанції встановлено, що він придбаний ОСОБА_2 значно раніше ніж сторони по справі почали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів дарування від 05.09.2016 року та 06.09.2016 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, оскільки ОСОБА_1 невірно обрав спосіб захисту порушеного права, якщо він вважає його порушеним. Так як він процесуально не має права звернутися із позовом про визнання договору недійсним, не будучи стороною цього договору, оскільки в таких випадках реституція не застосовується.
		Відповідно до п.10 Постанови Верховного Суду України що надав відповідні роз`яснення в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а потім у Пленуму від 6.11.2009 року №9 зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
		Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена також у постанові ВСУ у справі №3-103 гс11, Постановою ВСУ від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14.
		У випадках, коли в позовах поєднуються або помилково заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і, відповідно, застосовувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами ст.4, пп.3, 4 ч.1 ст.214 ЦПК.
		Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
		Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Згідно із ст.57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
		Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно із ст. 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
		Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
		Згідно із ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
		Відповідно до п.22 Постанови Пленуму ВСУ №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		Згідно із ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Відповідно до ч.2 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		Абз. абз. 4 - 6 п. 30 Постанови ВСУ від 21.12.2007р. № 11 вказують, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). 
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при розгляді справи не було підтверджено факт спільного проживання однією сім`єю в період з жовтня 2003 року по червень 2007, який є первинним при вирішенні питання розподілу майна чоловіка та жінки, які не перебували між собою в зареєстрованому шлюбі.
		Відтак, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2007 року по 14.12.2007 року, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, оскільки суд не може самостійно вийти за межі позовних вимог.
		Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо визнання спільним майном подружжя автомобілів, оскільки придбані вони сторонами у шлюбі , а щодо визнання за ОСОБА_2 право на особисту приватну власність квартири, суд правомірно відмовив,оскільки належними та допустимими доказами не доведено факт набуття спірної квартири в період шлюбу за особисті кошти ОСОБА_2 .
		Доводи апелянта про те, що на його думку факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2003 року було в повній мірі доведено ним та вважає що будинок придбаний ними за час спільного проживання без реєстрації, колегія судді ставиться критично, оскільки судом першої інстанції встановлено факт перебування ОСОБА_1 в іншому зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_12 з 1978 року по 2006 року (а.с.96 т.1), а відтак неможливо віднести придбаний будинок до спільного майна подружжя. Окрім того, будинок придбаний ОСОБА_2 значно раніше ніж сторони по справі почали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство.
		Щодо доводів апелянта, що договори дарування від 05.09.2016 року та 06.09.2016 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , порушують його право на володіння 1/2 частиною зазначеного будинку, а тому є всі підстави визнати ці договори дарування недійсними, колегія суддів ставиться критично, оскільки ОСОБА_1 невірно обрав спосіб захисту порушеного права, так як він процесуально не має права звернутися із позовом про визнання договору недійсним, не будучи стороною цього договору, оскільки в таких випадках реституція не застосовується. Інших доказів щодо порушення його прав оскарженими договорам до суду не надано.
		Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
		Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
		   ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Рішення Баглійського районногосуду м.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від24липня 2018року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		Головуючий суддя О.В.Лаченкова
		 
		Судді О.П.Варенко 
		 
		В.С.Городнича

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...