Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/8388/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: 61-39916ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                             
		Іменем України
		 
		05 червня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 727/8388/17
		провадження № 61-39916св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -  Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:                             Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
		                                        Усика Г. І.,                     Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2018 року у складі судді Семенка О. В та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 червня     2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, її спростування та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є службовою особою органу місцевого самоврядування та займає виборну посаду Чернівецького міського голови. ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виступу на пленарному засіданні 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради ОСОБА_2 поширив таку інформацію: «... ОСОБА_1 нам тут розказує про вдалий менеджмент, про те, що він вдалий керівник. Так я вам хочу сказати, що саме цей представник «Народного фронту» знищив те комунальне підприємство, яке ми утворювали. Ми хотіли, щоб комунальне підприємство «Містобуд» будувало в місті житло, ремонтувало садочки, робило по місту капітальні ремонти. Але оцей от представник «Народного фронту», який тут сидить і посміхається і знущається над депутатами і мешканцями міста Чернівці, саме він, саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень, постраждав бухгалтер підприємства. Потім тихенько, тишком-нишком вони перевели це комунальне підприємство в підпорядкування Калинівського ринку і подальші його дії було знищення комунального підприємства. Цей недолугий менеджер, який сьогодні сидить, це говоряща голова, яка вміє тільки говорити і нічого робити, просто знущається над Чернівчанами...».
		 
		Указує на те, що поширена ОСОБА_2 інформація є неправдивою, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, завдає моральної шкоди та душевних страждань.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену      ОСОБА_2 під час його виступу на пленарному засіданні 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради, яке відбулося ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов`язати       ОСОБА_2 спростувати таку інформацію на найближчій сесії Чернівецької міської ради (у тому числі позачерговій), а саме: «Я, ОСОБА_2 , депутат Чернівецької міської ради від фракції «Рідне місто», заявляю, що інформація, поширена мною в залі пленарних засідань Чернівецької міської ради під час пленарного засідання 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо міського голови ОСОБА_1 , у якій містилися відомості щодо знищення, доведення до банкрутства та розкрадання майна комунального підприємства «Містобуд», є недостовірною та мною спростовується. Мною спростовуються такі відомості: «… ОСОБА_1 нам тут розказує про вдалий менеджмент, про те, що він вдалий керівник. Так я вам хочу сказати, що саме цей представник «Народного фронту» знищив те комунальне підприємство, яке ми утворювали. Ми хотіли, щоб комунальне підприємство «Містобуд» будувало в місті житло, ремонтувало садочки, робило по місту капітальні ремонти. Але оцей от представник «Народного фронту», який тут сидить і посміхається і знущається нас депутатами і мешканцями міста Чернівці, саме він, саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень, постраждав бухгалтер підприємства. Потім тихенько, тишком-нишком вони перевели це комунальне підприємство в підпорядкування Калинівського ринку і подальші його дії було знищення комунального підприємства. Цей недолугий менеджер, який сьогодні сидить, це говоряща голова, яка вміє тільки говорити і нічого робити, просто знущається над Чернівчанами», рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці вказана інформація визнана недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ». Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вислів «вкравши півтора - мільйон триста гривень, постраждав бухгалтер підприємства» - ця частина виступу ОСОБА_2 стосується ситуації, яка склалася на комунальному підприємстві «Містобуд» (далі - КП «Містобуд») під час керування цим підприємством ОСОБА_1 , коли було встановлено чимало фінансових порушень, а також були суттєво знижені фінансові показники роботи цього підприємства. При цьому відповідач надає узагальнюючу негативну оцінку діяльності ОСОБА_1 на посаді керівника КП «Містобуд», вказуючи на те, що за таку діяльність відповіла бухгалтер підприємства, оскільки дійсно бухгалтер підприємства ОСОБА_5 була притягнена до кримінальної відповідальності згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 березня 2014 року в кримінальній справі                    № 727/5381/13-к. Аналізуючи виступ ОСОБА_2 , тему для обговорення, місце його висловлювань, застосування засобів мовлення, висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, незважаючи на те, що останні містять критичну оцінку подій, пов`язаних із діяльністю ОСОБА_1 .
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною, поширену ОСОБА_2 під час його виступу на пленарному засіданні 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради, яке відбулося ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині «... ОСОБА_1 нам тут розказує про вдалий менеджмент, про те, що він вдалий керівник. Так я вам хочу сказати, що саме цей представник «Народного фронту» знищив те комунальне підприємство, яке ми утворювали. Ми хотіли, щоб КП «Містобуд» будувало в місті житло, ремонтувало садочки, робило по місту капітальні ремонти. Але оцей от представник «Народного фронту», який тут сидить і посміхається і знущається над депутатами і мешканцями міста Чернівці... Потім тихенько, тишком-нишком вони перевели це комунальне підприємство в підпорядкування Калинівського ринку і подальші його дії було знищення комунального підприємства. Цей недолугий менеджер, який сьогодні сидить, це говоряща голова, яка вміє тільки говорити і нічого робити, просто знущається над Чернівчанами...» та спростування, стягнення з ОСОБА_2 на користь            ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн. Провадження у справі в цій частині закрито. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції в іншій частині залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висловлювання відповідача «знищив комунальне підприємство «Містобуд», довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень» необхідно сприймати як словесний оборот (алегорію), який означає припинення діяльності КП «Містобуд», є оціночним судженням щодо результатів економічної діяльності комунального підприємства «Містобуд», узагальнюючою негативною оцінкою діяльності ОСОБА_1 на посаді керівника, не містить фактичних даних, у тому числі щодо вчинення ОСОБА_1 злочинів. Натомість, у наведеній інформації містяться оціночні судження ОСОБА_2 та критика дій ОСОБА_1 щодо діяльності ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Містобуд». Отже, поширена ОСОБА_2 інформація містить оціночні судження з огляду на співставлення певних фактів, які мали місце, і стосувалися публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим, а, крім того, інформація стосувалася суспільного інтересу - діяльності КП «Містобуд». У той же час межа допустимої критики з використанням оціночних суджень під час публічного виступу          ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на пленарному засіданні 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради є дотриманою.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
		 
		У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3  подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці                     від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області             від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в частині вимог, що залишилися після постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про закриття провадження у справі в частині його вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що згідно з довідкою Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ серії ААА № 0132477, він станом на 17 липня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, що також доводить недостовірність інформації про доведення ним КП «Містобуд» до банкрутства. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою пункт 5 частини першої статті 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», який покладає на ОСОБА_2 , як на депутата місцевої ради, обов`язок не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад. Наведена відповідачем у виступі недостовірна інформація може бути кваліфікована тільки як неправдиві фактичні дані, які не є оціночними судженнями.
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому вказав на те, що позивач фактично визнав те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, але, дбаючи тільки про свої політичні амбіції міський голова міста Чернівці, під час апеляційного провадження звернувся до Апеляційного суду Чернівецької області із заявою про відмову від частини позовних вимог. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень             повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з таких підстав.
		 
		Судом установлено, що ОСОБА_2 є депутатом VII скликання Чернівецької міської ради.
		 
		ОСОБА_1 є Чернівецьким міським головою.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виступу на пленарному засіданні 31 сесії VII скликання Чернівецької міської ради ОСОБА_2 поширив таку інформацію щодо міського голови ОСОБА_1 : «... ОСОБА_1 нам тут розказує про вдалий менеджмент, про те, що він вдалий керівник. Так я вам хочу сказати, що саме цей представник «Народного фронту» знищив те комунальне підприємство, яке ми утворювали. Ми хотіли, щоб комунальне підприємство «Містобуд» будувало в місті житло, ремонтувало садочки, робило по місту капітальні ремонти. Але оцей от представник «Народного фронту», який тут сидить і посміхається і знущається над депутатами і мешканцями міста Чернівці, саме він, саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень, постраждав бухгалтер підприємства. Потім тихенько, тишком-нишком вони перевели це комунальне підприємство в підпорядкування Калинівського ринку і подальші його дії було знищення комунального підприємства. Цей недолугий менеджер, який сьогодні сидить, це говоряща голова, яка вміє тільки говорити і нічого робити, просто знущається над Чернівчанами...».
		 
		Після постановлення ухвали Апеляційним судом Чернівецької області від 29 травня 2018 року про прийняття відмови ОСОБА_1 від позову, для розгляду його позовних вимог про визнання недостовірною інформації залишилася цитата: «…саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень».
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		 
		Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		 
		Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
		 
		Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
		 
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
		 
		Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		 
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		 
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. 
		 
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. 
		 
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
		 
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
		 
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними   судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних,  критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. 
		 
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України          від 06 жовтня 2015 року).
		 
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. 
		 
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46). 
		 
		Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено.       У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		 
		Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). 
		 
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. 
		 
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. 
		 
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
		 
		Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
		 
		При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно  визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що висловлювання ОСОБА_2 є оціночними судженнями, які представляють громадський інтерес, не надав оцінку такому висловлюванню та не здійснив розмежування між фактичними твердженнями та оціночними судженнями.
		 
		Так суд першої інстанції вказав на те, що цитата: «…вкравши півтора - мільйон триста гривень, постраждав бухгалтер підприємства» є узагальнюючою негативною оцінкою ОСОБА_1 на посаді керівника підприємства. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, зазначив, що слова відповідача: «…знищив комунальне підприємство «Містобуд», довів його до банкрутства, вкравши півтора мільйон триста гривень» слід сприймати як словесний оборот - алегорію, а тому такі слова є оціночним судженням. 
		 
		З такими висновками не можна погодитись з огляду на таке.
		 
		За тлумачним словником алегорія - це втілення абстрактного поняття в конкретному художньому образі. Цей термін буквально перекладається «іносказання». Можна сказати, що алегорія - це алегоричне зображення якого-небудь явища дійсності.
		 
		Такий висновок апеляційного суду є необґрунтованим, нічим не мотивованим та не підтверджує, що слова відповідача, про спростування яких заявлено вимогу, можна сприймати як алегорію. 
		 
		Крім того, суди не звернули уваги на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивість, оскільки дії, про які заявляє відповідач підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів ОСОБА_2 щодо діяльності ОСОБА_1 до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність.
		 
		Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях. 
		 
		Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
		 
		Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 березня 2014 року притягнуто до кримінальної відповідальності іншу особу - бухгалтера підприємства. 
		 
		Суди не встановили, чи є вирок суду щодо позивача про вчинення таких дій, що підпадають під ознаки злочину, на який вказав відповідач, чи на час поширення оспорюваної інформації стосовно позивача складено та повідомлено про підозру у тому кримінальному правопорушенні, про які зазначив відповідач у своєму виступі, а тому з огляду на відсутність дослідження судами доказів у справі, зокрема, чи є висловлювання відповідача вираженням суб`єктивної думки і поглядів і чи можливо такі висловлювання перевірити на предмет їх відповідності, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими, оскільки фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь, гідність та ділову репутацію.
		 
		Суди, порушуючи норми матеріального права, не взяли до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості, не перевірили належним чином доводи сторін у справі, не визначили характер поширеної відповідачем інформації та не з`ясовували, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, тому дійшли передчасного висновку за встановлених обставин про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.  
		Крім того, судом апеляційної інстанції у своєму рішенні здійснено посилання на рішення Європейського суду з прав людини, яке стосується преси та журналістів, що свідчить про те, що розгляд справи апеляційним судом здійснено поверхово, із застосуванням практики цього суду, яка стосується інших правовідносин, тобто без надання оцінки висловлюванням відповідача щодо дій позивача. Вказане рішення цитується безвідносно до цієї справи, без наведення аргументації, а, крім того, у цих справах наявні інші правовідносини.
		 
		Аналізуючи зміст оспорюваного висловлювання з урахуванням мовностилістичних засобів, за допомогою яких оголошена оспорювана інформація, суди дійшли помилкових висновків, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями.
		 
		Також судами здійснено посилання на практику Європейського суду з прав людини, яка стосується меж допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи, при цьому суди не звернули увагу на те, що цитата: «…саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень» не стосується діяльності ОСОБА_1 як міського голови, а як колишнього очільника КП «Містобуд».
		 
		Суди попередніх інстанцій не проаналізували чи можливо перевірити наведені твердження на предмет відповідності дійсності; не встановили, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не зазначили, якими доказами, поданими позивачем такі обставини спростовуються чи поданими відповідачем підтверджуються.
		 
		При вирішені спору, суди дійшли передчасних висновків, оскільки формально вказати про те, що цитата: «…саме він знищив комунальне підприємство, довів його до банкрутства, вкравши півтора - мільйон триста гривень» є оціночними судженнями недостатньо.
		 
		Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір із порушенням норм процесуального права, не дослідили зібрані докази у справі, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів врахування одних доказів та відхилення інших, а тому постановлені судові рішення не відповідають критеріям обґрунтованості та правомірності, висновки, які вони зробили, є передчасними. Враховуючи, що усунути допущені порушення Верховний Суд не вправі через обмеження повноважень як суду касаційної інстанції, тому справедливим та підставним є направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з метою процесуальної економії та з огляду на те, що саме цей суд прийняв відмову від частини позовних вимог ОСОБА_1 .
		Під час нового розгляду суд повинен надати оцінку доводам сторін та встановити, чи є поширена відповідачем інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням. 
		 
		Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
		 
		Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 червня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                           І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                           А. С. Олійник
		 
		                                                                                                           Г. І. Усик
		 
		                                                                                                           В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...