Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3244/09 : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2019.
Дата набрання законної сили: 11.06.2019
Номер судового провадження: 14-191звц18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		11 червня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 2-3244/09
		Провадження № 14-191 звц 18
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула заяву ОСОБА_1 (далі також - позивачка) про перегляд судових рішень у цивільній справі за її позовом до Кримського державного виробничого підприємства (далі також - КДВП) «Кримтролейбус», ОСОБА_2 , Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі також - Фонд) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом даної справи
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позову
		1.           У березні 1996 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила відшкодувати завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) матеріальну шкоду у сумі 8 210,27 грн, втрачений заробіток у сумі 810 грн, щомісячно стягувати 499,5 грн, а також просила відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
		2.           Мотивувала позов, зокрема, такими обставинами:
		2.1.       24 липня 1995 року її збив тролейбус на зупинці «Площа Леніна» у місті Сімферополі. Водія тролейбуса - ОСОБА_2 - суд визнав винною у ДТП, внаслідок якої позивачці були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості та встановлена третя група інвалідності.
		2.2.       Позивачка зазнала матеріальної шкоди у розмірі 8 210,27 грн, з яких: вартість ліків - 1 307,47 грн; медичних послуг і догляду - 632,8 грн; проїзду автомобілем до лікарні - 120 грн; додаткового харчування - 3 020 грн; зіпсованого одягу - 250 грн; санаторно-курортного лікування двічі на рік - 2 880 грн.
		2.3.       Слід компенсувати втрачений заробіток у сумі 810 грн, а також щомісячно стягувати 499,5 грн, оскільки внаслідок травми позивачка втратила можливість працювати за спеціальністю.
		2.4.       Оскільки позивачка зазнала фізичного болю, втратила можливість ходити, читати, писати, займатися вихованням десятилітнього сина, їй заподіяна моральна шкода, яку слід відшкодувати у розмірі 30 000 грн.
		Короткий зміст судових рішень
		3.           1 серпня 1997 року Центральний районний суд м. Сімферополя ухвалив рішення, яким задовольнив позов частково: стягнув з Сімферопольського транспортного управління (далі - СТУ) на користь позивачки моральну шкоду у сумі 10 000 грн і матеріальну шкоду у сумі 4 604,17 грн, з яких: вартість придбаних ліків - 1 307,47 грн, побутового догляду за три місяці - 26,70 грн, додаткового харчування за період з 24 липня 1995 року до грудня 1996 року включно - 3 020 грн, пошкодженого одягу - 250 грн, а також зобов`язав СТУ надавати позивачці один раз на три роки, а у разі необхідності відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії - щорічно, путівку для лікування у санаторії. У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.
		4.           Мотивував рішення так:
		4.1.       За період стаціонарного лікування у нейрохірургічному й очному відділеннях позивачка придбала ліки на суму 1 307,47 грн, що підтверджують висновок судово-медичної експертизи, документи медичних і аптечних закладів.
		4.2.       Оскільки позивачка просила стягнути витрати на додаткове харчування з червня 1995 року до грудня 1996 року включно у розмірі 3 020 грн, суд, не маючи можливості вийти за межі позовних вимог, вважав, що 3 020 грн слід стягнути з СТУ, що не є перешкодою для звернення до суду з позовом про відшкодування витрат на додаткове харчування після грудня 1996 року.
		4.3.       Протягом трьох місяців позивачка потребувала стороннього догляду, вартість якого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» становила 26,70 грн.
		4.4.       Необхідно задовольнити вимоги про стягнення вартості пошкодженого одягу у розмірі 250 грн, що підтверджують відповідні довідки.
		4.5.       Позивачка надала довідку з туристичної агенції «Южноє» про вартість путівки станом на січень 1997 року у розмірі 1 440 грн. Проте витрати на цю путівку вона не понесла, вартість путівки могла змінитися, а СТУ не заперечувало проти того, аби надати позивачці дешевшу путівку за його рахунок. Тому суд вважав можливим зобов`язати СТУ у разі необхідності не рідше одного разу на три роки надавати позивачці як інваліду ІІІ групи путівку на санаторно-курортне лікування у санаторії нейросоматичного профілю.
		4.6.       Позивачка з березня 1993 року не працює, визнана інвалідом ІІІ групи та має пенсію у розмірі 35,81 грн, який перевищує розмір втраченого заробітку.
		4.7.       Позивачка не надала доказів на підтвердження витрат на медичний догляд у розмірі 580 грн і на проїзд до лікарні у розмірі 120 грн. А тому у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.
		4.8.       Внаслідок ДТП позивачка отримала травму, що спричинило фізичні страждання, втратила можливість вести активний спосіб життя, займатися вихованням десятилітнього сина, її здоров`ю завдана істотна шкода. Тому суд стягнув на користь позивачки 10 000 грн як відшкодування моральної шкоди.
		5.           17 вересня 1997 року Верховний Суд Автономної Республіки (далі - АР) Крим постановив ухвалу, якою залишив рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 1 серпня 1997 року без змін. 
		6.           19 грудня 1997 року Президія Верховного Суду АР Крим прийняла постанову, якою «відмінила» рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 1 серпня 1997 року і ухвалу Верховного Суду АРК від 17 вересня 1997 року щодо стягнення втраченого заробітку, витрат на проїзд, придбання ліків і санаторно-курортне лікування. У цій частині - направила справу на новий розгляд, а в іншій - залишила рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 1 серпня 1997 року без змін.
		7.           Мотивувала постанову так:
		7.1.       Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що позивачка не працювала протягом 24 місяців, які передували ДТП, а тому дійшли хибного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку.
		7.2.       Позивачка просила стягнути витрати на додаткове харчування у повному обсязі, тобто до 11 квітня 1997 року. Тому помилковими є висновки судів про стягненню цих витрат за період до грудня 1996 року включно.
		7.3.       Необґрунтованими є висновки судів про відмову у задоволенні позову щодо стягнення витрат на проїзд і санаторно-курортне лікування. Вирішуючи питання про стягнення витрат на проїзд до лікарні, суди мали витребувати у позивачки інформацію щодо віддаленості лікувального закладу від її місця проживання, необхідності користуватися певним видом транспорту та вартості проїзду. 
		8.           За заявою позивачки підсудність справи була змінена: справу передано на розгляд до Сімферопольського районного суду АР Крим.
		9.           9 лютого 1999 року Сімферопольський районний суд АР Крим ухвалив рішення, яким стягнув з КДВП «Кримтролейбус» 4 480,30 грн; у задоволенні іншої частини позову відмовив.
		10.        Мотивував рішення так:
		10.1.    СТУ не заперечувало проти позову в частині відшкодування витрат на додаткове харчування у сумі 4 259,68 грн і витрат на проїзд у сумі 138,48 грн.
		10.2.    Позивачка не отримувала зарплату у МП «Крон», а тому відсутні підстави для стягнення на її користь втраченого заробітку.
		10.3.    Оскільки позивачка не проходила санаторно-курортне лікування, путівку не придбавала, то у задоволенні цієї частини позову необхідно відмовити.
		11.        29 березня 1999 року Верховний Суд АР Крим постановив ухвалу, якою «відмінив» рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 9 лютого 1999 року в частині стягнення втраченого заробітку; в іншій частині залишив це рішення без змін.
		12.        7 липня 2000 року Президія Верховного Суду АР Крим ухвалила постанову, якою рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 1 серпня 1997 року, рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 9 лютого 1999 року й ухвалу Верховного Суду АР Крим від 29 березня 1999 року у частині вимог про стягнення витрат на додаткове харчування та санаторно-курортне лікування «відмінила», а справу у цій частині направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
		13.        У грудні 2001 року позивачка збільшила позовні вимоги та просила стягнути на її користь втрачений заробіток у розмірі 23 722 грн, витрати на додаткове харчування у розмірі 31 376,60 грн, на санаторно-курортне лікування у розмірі згідно з окремо наданими розрахунками, а також моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
		14.        22 квітня 2002 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу, якою залишив позов без розгляду.
		15.        8 липня 2002 року Апеляційний суд АР Крим постановив ухвалу, якою «відмінив» ухвалу від 22 квітня 2002 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		16.        25 лютого 2003 року позивачка подала заяву № 9724/03 до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в якій скаржилася на тривалий розгляд справи національними судами.
		17.        29 липня 2005 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу, якою залишив позов без розгляду.
		18.        15 грудня 2005 року Апеляційний суд АР Крим постановив ухвалу, якою скасував ухвалу від 29 липня 2005 року, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
		19.        7 березня 2006 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу про залучення співвідповідачем Фонду.
		20.        1 лютого 2007 року, коли провадження у справі тривало, ЄСПЛ ухвалив рішення за заявою позивачки № 9724/03, встановивши, що тривалість провадження у справі позивачки була надмірною. ЄСПЛ розглянув період після 11 вересня 1997 року до 11 жовтня 2006 року, встановивши, що тривалість провадження у справі у межах компетенції ЄСПЛ становить дев`ять років та двадцять два дні. ЄСПЛ присудив на користь позивачки 2 400 євро справедливої сатисфакції.
		21.        27 березня 2007 року Сімферопольський районний суд АР Крим ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову в частині стягнення втраченого заробітку, витрат на додаткове харчування і на санаторно-курортне лікування, та моральної шкоди.
		22.        24 грудня 2007 року Апеляційний суд АР Крим постановив ухвалу, якою скасував вказане рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		23.        13 травня 2009 року Сімферопольський районний суд АР Крим ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з КДВП «Кримтролейбус» на користь позивачки компенсацію за санаторно-курортне лікування у сумі 9,936 грн; у задоволенні іншої частини позову (про стягнення втраченого заробітку, витрат на додаткове харчування та моральної шкоди) - відмовив.
		24 .        Мотивував рішення так:
		24.1.    Відповідно до висновків судово-економічної експертизи від 29 січня 2007 року відсутні будь-які документи на підтвердження одержання позивачкою від МП «Крон» прибутку від виконання роботи із залучення екскурсій у дегустаційний зал і ведення туристичної діяльності на підприємстві. Тому немає підстав для виплати позивачці втраченого заробітку.
		24.2.    Витрати на додаткове харчування, понесені позивачкою до 8 лютого 1999 року, суди вже стягнули у рішеннях від 1 серпня 1997 року та від 9 лютого 1999 року. Тому немає підстав «для встановлення додаткового харчування по день слухання справи, і будь-яких доказів з цього приводу не надано».
		24.3.    Слід також стягнути витрати на санаторно-курортне лікування у сумі 9 936 грн, з яких: 8 496 грн - вартість лікування у санаторії «Місхор», а 1 440 грн - вартість путівки у туристичній агенції «Южноє».
		24.4.    Оскільки Центральний районний суд м. Сімферополя рішенням від 1 серпня 1997 року вже стягнув на користь позивачки завдану внаслідок ДТП моральну шкоду у сумі 10 000 грн, то це відшкодування не можна стягнути з тих самих підстав повторно.
		25.        29 липня 2009 року Апеляційний суд АР Крим постановив ухвалу, якою скасував рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 13 травня 2009 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неналежного повідомлення позивачки про розгляд справи.
		26.        10 листопада 2009 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу, якою залишив позовну заяву в частині вимог про стягнення втраченого заробітку, витрат на додаткове харчування та санаторно-курортне лікування, а також моральної шкоди без розгляду.
		27.        Мотивував ухвалу тим, що позивачка була належно повідомлена про час і місце судових засідань, призначених на 28 жовтня 2009 року та 10 листопада 2009 року, однак на судові засідання не з`явилася.
		28.        27 січня 2010 року Апеляційний суд АР Крим постановив ухвалу, якою залишив ухвалу Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 листопада 2009 року без змін.
		29.        Мотивував ухвалу так:
		29.1.    Після попереднього судового засідання, що відбулося 18 серпня 2009 року, розгляд справи призначався на 7 вересня, 30 вересня та 14 жовтня 2009 року.
		29.2.    Позивачка особисто отримала судову повістку про виклик до суду на 28 жовтня 2009 року, про що свідчить акт, складений кур`єрською службою доставки.
		29.3.    Телеграма про виклик позивачки до суду на 10 листопада 2009 року повернулася через те, що квартира позивачки закрита, а сама вона не з`явилася для отримання до поштового відділення. Відповідно до складеного кур`єрською службою доставки акта від 30 жовтня 2009 року повістка про виклик до суду на 10 листопада 2009 року не була вручена позивачці, оскільки та відмовилася її отримувати, проте була повідомлена про призначення на цю дату судового засідання. 
		30.        5 жовтня 2011 року Верховний Суд України постановив ухвалу, якою залишив ухвали Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 листопада 2009 року й Апеляційного суду АР Крим від 27 січня 2010 року без змін.
		31.        Після цього позивачка ініціювала питання про перегляд ухвалених в її справі судових рішень за нововиявленими обставинами.
		32.        2 грудня 2011 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу, яку Апеляційний суд АР Крим ухвалою від 8 лютого 2012 року залишив без змін, про відмову у задоволенні заяви позивачки про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 листопада 2009 року. 
		33.        23 травня 2013 року Сімферопольський районний суд АР Крим постановив ухвалу, якою закрив провадження за заявою позивачки від 7 травня 2013 року про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 листопада 2009 року. 
		34.        8 липня 2013 року Апеляційний суд АР Крим ухвалою залишив без змін ухвалу Сімферопольського районного суду АР Крим від 23 травня 2013 року. 
		35.        21 серпня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Сімферопольського районного суду АР Крим від 23 травня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 8 липня 2013 року. 
		Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
		36.        1 березня 2018 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Літвінюк проти України» («Litvinyuk v. Ukraine», заява № 55109/08) (далі також - Рішення) щодо надмірної тривалості провадження у справі та відсутності ефективного засобу юридичного захисту позивачки від такої тривалості. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ вказав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		37.        ЄСПЛ, зокрема, дійшов висновку, що період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатися як частина розгляду справи та вирішення спору щодо прав й обов`язків цивільного характеру. ЄСПЛ аналізував період провадження у справі тривалістю чотири роки та вісім місяців у трьох інстанціях, який розпочався 2 лютого 2007 року (після ухвалення ЄСПЛ рішення за першою заявою позивачки - № 9724/03) і завершився 5 жовтня 2011 року (постановленням Верховним Судом України відповідної ухвали).
		38.        ЄСПЛ дійшов висновку, що тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
		39.        З огляду на встановлені порушення Конвенції ЄСПЛ зобов`язав Україну впродовж трьох місяців сплатити позивачці 600 (шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись в якості відшкодування матеріальної шкоди, які мають бути конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
		Рух заяви про перегляд судових рішень
		40.        13 квітня 2018 року позивачка звернулася до Верховного Суду з клопотанням, в якому просила розглянути та задовольнити в повному обсязі її позов про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я; провести перерахунок обов`язкових до сплати сум втраченого заробітку, вартості санаторно-курортного лікування та витрат на додаткове харчування.
		41.        10 травня 2018 року вказане клопотання надійшло з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до Великої Палати цього суду.
		42.        15 травня 2018 року суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою залишив без руху звернення від 13 квітня 2018 року, подане у формі клопотання, через невідповідність вимогам статті 426 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та надав строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
		43.        9 липня 2018 року суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою продовжив позивачці процесуальний строк для усунення таких недоліків.
		44.        21 липня 2018 року позивачка подала виправлену заяву про перегляд судових рішень.
		45.        28 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою залишила без розгляду заяву позивачки про перегляд за виключними обставинами судових рішень на підставі рішення ЄСПЛ від 1 лютого 2007 року у справі «Літвінюк проти України» (заява № 9727/03) з огляду на пропуск строку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК України, та відкрила провадження за виключними обставинами про перегляд судових рішень у цій справі на підставі рішення ЄСПЛ від 1 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (заява № 55109/08).
		46.        На підставі статей 489 і 490 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вказаною ухвалою направила до Апеляційного суду міста Києва копії матеріалів справи для визначення суду, який має вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження, та зупинила провадження у справі до його надходження.
		47.        11 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою визначив Оболонський районний суд м. Києва для розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження у цій справі.
		48.        20 вересня 2018 року з Міністерства юстиції України надійшла копія рішення ЄСПЛ у справі «Літвінюк проти України» (заява № 55109/08) разом з його автентичним перекладом українською мовою.
		49.        20 листопада 2018 року Оболонський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відновив провадження у справі.
		50.        13 лютого 2019 року з Оболонського районного суду м. Києва надійшла справа № 756/11987/18 з матеріалами відновленого судового провадження у справі № 2-3244/09.
		51.        25 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою поновила провадження у справі та призначила справу до розгляду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
		52.        Позивачка вважає, що рішення ЄСПЛ у справі «Літвінюк проти України» від 1 березня 2018 року (заява № 55109/08) є доказом наявності виключних обставин у справі № 2-3244/09, оскільки ЄСПЛ встановив надмірну тривалість судового розгляду у цій справі та відсутність ефективного засобу юридичного захисту позивачки через порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в частині такої надмірної тривалості.
		53.        Обґрунтовує заяву про перегляд судових рішень Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2 від 19 січня 2000 року державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R (2000) 2), згідно з якою державам-членам Ради Європи рекомендовано передбачити у національному законодавстві можливість поновлення провадження у справі у випадку, якщо потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту та які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
		54.        Просить поновити провадження у справі, розглянути її та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		55.        Відповідачі позицію щодо заяви про перегляд судових рішень не висловили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		56.        Учасники справи, які були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду на судове засідання не з`явилися. Тому розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		(1)         Оцінка аргументів учасників справи
		57.        Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи позивачки та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.
		58.        Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
		59.        Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
		60.        Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
		61.        За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		62.        Згідно з частиною третьою статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
		63.        Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
		64.        Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
		64.1.    Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		64.2.    Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		65.        Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
		66.        У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
		67.        Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
		68.        Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань:
		68.1.    Мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру;
		68.2.    Не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень;
		68.3.    Не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява;
		68.4.    Стосуються лише тривалості розгляду даної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
		69.        Рішення ЄСПЛ у справі «Літвінюк проти України»від 1 березня 2018 року ухвалене щодо скарг за пунктом 1 статті 6 і статті 13 Конвенції лише стосовно тривалості провадження у справі поза межами розумного строку та відсутності ефективного засобу юридичного захисту від такої надмірної тривалості. Порушення Україною інших статей Конвенції чи протоколів до неї під час розгляду цієї справи на національному рівні ЄСПЛ не встановив.
		70.        З огляду вказане, враховуючи характер констатованих ЄСПЛ порушень Україною зобов`язань за Конвенцією та присуджену ним справедливу сатисфакцію, Велика Палата Верховного Суду вважає, що повторний розгляд справи не може відновити порушені права позивачки на розгляд справи впродовж розумного строку та на ефективний засіб юридичного захисту від надмірної тривалості розгляду справи (аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 2-а-2/09 та від 22 січня 2019 року у справі № 2а-36/2008). Тому відсутні законні підстави для застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи позивачки, зокрема відсутні підстави для скасування ухвал Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 листопада 2009 року, Апеляційного суду АР Крим від 27 січня 2010 року та Верховного Суду України від 5 жовтня 2011 року, про перегляд яких вона просить.
		71.        Крім того, ЄСПЛ не встановив порушення Україною зобов`язань за Конвенцією у зазначених позивачкою в заяві про перегляд судових рішень ухвалах Сімферопольського районного суду АР Крим від 2 грудня 2011 року, Апеляційного суду АР Крим від 8 лютого 2012 року, Сімферопольського районного суду АР Крим від 23 травня 2013 року, Апеляційного суду АР Крим від 8 липня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року. А тому відсутні юридичні підстави для перегляду цих судових рішень за виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
		72.        Позивачка також просила Велику Палату Верховного Суду «зобов`язати експертні органи провести перерахунок втраченого заробітку, витрат на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування за всі роки». Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, переглядаючи судові рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у суду відсутні повноваження зобов`язувати будь-яких суб`єктів проводити зазначені перерахунки.
		73.        Доводи заяви про перегляд судових рішень щодо незгоди позивачки з установленими під час розгляду справи № 2-3244/09 фактичними обставинами, а також стосовно потреби перевірити наявні у матеріалах справи докази та надати їм правову оцінку не стосуються Рішення ЄСПЛ, а отже, перебувають поза межами визначеного пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України предмета перегляду судових рішень і не можуть бути підставою для скасування цих рішень.
		(3)         Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень 
		74.        За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі (пункт 1 частини третьої статті 429 ЦПК України).
		75.        Велика Палата Верховного Суду вважає заяву позивачки про перегляд судових рішень необґрунтованою та відмовляє в її задоволенні.
		Керуючись частиною другою, пунктом 1 частини третьої статті 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		відмовити у задоволенні заяви  ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом судових рішень у цивільній справі за її позовом до Кримського державного виробничого підприємства «Кримтролейбус», ОСОБА_2 , Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом даної справи.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		Головуючий суддя  В. С. КнязєвСуддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...