Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/2338/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2019.
Дата набрання законної сили: 27.06.2019
Номер судового провадження: 61-2017ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		27 червня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 175/2338/16-ц
		провадження № 61-2017св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Обухівська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , 
		третя особа - садівниче товариство «Мрія»
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу   ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року у складі судді                         Озерянської Ж. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області                       від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П.,                     Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,495 га в садовому товаристві «Мрія», зобов`язати Обухівську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області внести запис про це в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю (запис                          від 06 вересня 1994 року № 777), визнати за ним право власності на зазначену вище земельну ділянку за набувальною давністю.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому на підставі державного акта на право власності належить земельна ділянка № НОМЕР_2 у садовому товаристві «Мрія» (далі - АДРЕСА_1), якою він користується з 1988 року до теперішнього часу. 
		Сусідня земельна ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,0495 га належить ОСОБА_2 , який 28 лютого 1996 року добровільно відмовився від свого права на неї, подавши до АДРЕСА_1 заяву про виключення його з членів садового товариства.
		У подальшому, на підставі рішення загальних зборів членів АДРЕСА_1                      від 17 травня 1996 року вона була надана йому (позивачу) у користування, він отримав садову книжку, сплачує членські внески та земельний податок. 
		Посилаючись на те, що він більше 20 років користується земельною ділянкою          № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1, просив на підставі статті 140 ЗК України припинити право власності ОСОБА_2 на неї та визнати це право за ним (позивачем) за набувальною давністю. 
		Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області                        від 11 квітня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив із відсутності передбачених статтями 140-149 ЗК України  підстав для припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку та визнання цього права за позивачем.
		Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області                        від 11 квітня 2017 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 119, 21, 122, 140, 152 ЗК України і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Суди не звернули увагу на те, що володіння ним землею було добросовісним, відкритим, безперервним протягом 20 років і відсутні особи, які претендують на спірну земельну ділянку.
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року                   № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності                          15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 175/2338/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. 
		Підстави та порядок примусового припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 378 ЦК України та у главі 22 ЗК України.
		Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і у примусовому порядку, з об`єктивних і суб`єктивних причин, а також за наявності та за відсутності вини власників і землекористувачів.
		Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у статті 140 ЗК України і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду;  е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		Інших випадків припинення права власності на земельну ділянку законодавством не передбачено.
		Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.
		Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		На підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що, у передбаченому діючим законодавством порядку питання про припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не вирішувалось, позивачем не надано доказів на підтвердження його звернення до відповідного органу державної влади з заявою про передачу у власність спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що суди не врахували добросовісне, відкрите, безперервне та давнє володіння ним спірною земельною ділянкою, а також відсутність осіб, які претендують на неї, є безпідставними, оскільки добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
		Зміст статті 344 ЦК України встановлює, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
		Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). 
		Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
		Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		Власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 і його право власності у встановленому законом порядку не припинено, добровільної його відмови від права власності суду також не було надано.
		Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,                § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області                       від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області                       від 10 жовтня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                            В. І. Журавель
		 
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		 
		                                                                                                                      М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...