Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11177/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2019. Зареєстровано: 04.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"05" червня 2019 р.                                     Справа№ 910/11177/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Іоннікової І.А.
		суддів:            Чорної Л.В. 
		          Михальської Ю.Б. 
		 
		за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.
		за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 05.06.2019
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк"
		на рішення господарського суду міста Києва
		від 09.01.2019 (повний текст рішення суду складено 21.01.2019)
		у справі №910/11177/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк"
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн"
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Національний банк України
		2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
		про визнання правочину недійсним,
		ВСТАНОВИВ:
		Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн" про визнання недійсним договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оспорюваний договір підпадає під ознаки нікчемності правочину, передбачені пунктами 1, 3, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також є недійсним в силу ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, оскільки укладений з порушенням банком його господарської компетенції, а також статей 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", положень постанов Правління Національного банку України № 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ, статей 17, 50 Закону України "Про заставу", статей 586, 629 ЦК України, та положень Договору застави майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014. 
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2018 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2018 залучено до участі у справі №910/4756/18 в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія".
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-2 зазначав, що договір поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014 укладено у повній відповідності з положеннями ст. 533 ЦК України, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, під час укладення спірного договору на його учасників не розповсюджувалися обмеження, встановлені постановою Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ. Також відповідач-2 звертав увагу на рішення суду у справі №910/6405/16,  а також заявив про сплив строку позовної давності.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014 не доведена наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними. 
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18 та прийняти нове, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити у повному обсязі. Стягнути з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" понесені витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.
		Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві. 
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорна Л.В., Разіна Т.І.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.
		11.03.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано копію договору про надання правової допомоги від 23.01.2019.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 поновлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18; призначено справу до розгляду на 10.04.2019.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.
		09.04.2019 через канцелярію суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги, в якій Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" задовольнити в повному обсязі.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 розгляд справи відкладено до 14.05.2019.
		Згідно останнього розпорядження Північного апеляційного господарського суду у справі №910/11177/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/11177/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорної Л.В., Михальської Ю.Б.; призначено справу до розгляду на 05.06.2019.
		В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача-1 не з`явився. 
		Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача-1.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
		26.04.2012 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" (позичальник) було укладено Кредитний договір №К-2010395 з подальшими змінами та доповненнями.
		На виконання умов Кредитного договору Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" транш у розмірі 15713000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.03.2014 еквівалентно 156498337,40 грн. 
		24.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн" (поручитель) було укладено Договір поруки №П-2010395-2 (надалі також - Договір поруки).
		За умовами п.п. 1.1 Договору поруки, поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №К-2010395, що укладений 26.04.2012 між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути кредитору отриманий кредит у розмірі 284407279,34 грн. та 15713047,72 доларів США зі сплатою процентів у розмірі, у строки та на умовах, зазначених в договорі кредиту та договорах про внесення змін та доповнень до договору кредиту, що укладені на момент укладання цього договору та/або можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту до 10.03.2018 включно або в термін, що вказаний в п.1.1 договору кредиту, а також сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги.
		За приписами п.п. 2.1, 2.2 Договору поруки зміст забезпеченого порукою зобов`язання визначено як погашення основної суми заборгованості за договором кредиту в сумах та в терміни, зазначені в кредитному договорі; сплата процентів за користування кредитом в розмірі, строки (терміни) та на умовах, визначених в кредитному договорі; сплата можливих штрафних санкцій, визначених кредитним договором; сплата інших витрат, пов`язаних зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги. Загальний обсяг відповідальності поручителя за цим договором не може перевищувати 8915000,00 дол. США.
		Відповідно до п.п. 6.2 Договору поруки, останній набирає чинності з дати його укладання. Дія цього договору припиняється на підставах, передбачених чинним законодавством, але не пізніше 31.03.2015.
		02.03.2015 на підставі постанови №150 від 02.03.2015 правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно).
		Рішенням №71 від 08.04.2015 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду №51 від 02.03.2015 "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015.
		Відповідно до рішення №147 від 03.08.2015 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" було продовжено до 01.10.2015. 
		02.10.2015 на підставі постанови №664 від 02.10.2015 правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
		На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019, продовжено повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк".
		11.03.2015 відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про перевірку правочинів (договорів) в ПАТ "Дельта Банк" №67 була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.
		12.05.2015 за результатами перевірки комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, було виявлено нікчемність Договору поруки №П-2010395-2від 24.07.2014, укладеного між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн", на підставі п. 7 ч. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відповідне рішення комісії оформлене протоколом № 4 від 12.05.2015).
		Позивачем на адресу відповідачів були скеровані повідомлення №3262 від 12.06.2015 та №3310 від 15.06.2015 про нікчемність, в тому числі, Договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014, що підтверджується описами вкладення у цінний лист.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" про стягнення 305366340,29 грн., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016, в позові відмовлено повністю.
		Рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/6405/16 від 07.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2017, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" про визнання недійсним договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014, відмовлено.
		Встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).
		Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15 та від 07.06.2016 у справі №910/6405/16, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить   статті 20 Господарського кодексу України.
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою      статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України   суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		Як зазначено в п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними. 
		Позовні вимоги обґрунтовані порушенням при укладенні вказаного договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014 ст.ст. 3, 47, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 17, 50 Закону України "Про заставу", ст.ст. 579, 586 Цивільного кодексу України.
		Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
		Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
		Стверджуючи про наявність ознак нікчемності, передбачених п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає, що спірний Договір поруки був укладений в період, коли існували встановлені постановою Правління Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 обмеження, в силу яких всі без виключення операції Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" потребували обов`язкового погодження куратора (представника) від Національного банку України.
		Колегією суддів встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (далі також - Постанова № 102/БТ) з метою недопущення погіршення стану ліквідності ПАТ "Дельта Банк" було надано кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів.
		Постановою Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ внесено зміни у пункт 1 постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ - цифри "800" замінено цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право Національного Банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України Мелюшкевічеву С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов`язки якого визначені згідно із додатком до цієї постанови".
		Як вбачається з додатку до постанови Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ "Зобов`язання АТ "Дельта Банк" щодо здійснення операцій у разі призначення представника НБУ" операції банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), які попередньо (до здійснення операції) погоджуються з представником НБУ, а саме: з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті); операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті).
		Як встановлено вище, за спірним Договором поруки поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №К-2010395, що укладений 26.04.2012 між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути кредитору отриманий кредит у розмірі 284407279,34 грн. та 15713047,72 доларів США зі сплатою процентів у розмірі, у строки та на умовах, зазначених в договорі кредиту та договорах про внесення змін та доповнень до договору кредиту, що укладені на момент укладання цього договору та/або можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту  до 10.03.2018 включно або в термін, що вказаний в п.1.1 договору кредиту, а також сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги.
		Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Зокрема, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України).
		Уразі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України,). 
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. 
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. 
		До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
		Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладення оспорюваного договору не підпадає під визначення жодної з операцій банку згідно з наведеним в додатку до постанови №348/БТ переліком, зокрема, під визначення операції з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті) або ж операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті), про які вказує позивач.
		Доводи скаржника про те, що постанова Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 поширється на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії, є помилковими, оскільки операції банку в будь-якому випадку мають підпадати під певний перелік обмежень, наведений у Додатку до постанови №348/БТ.
		Таким чином, погодження оспорюваного правочину з представником Національного банку України не було обов`язковим. 
		Також колегія суддів вважає безпідставними  доводи скаржника про те, що банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", що на думку позивача є підставою нікчемності згідно з п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки,  виходячи зі змісту оспорюваного Договору, обов`язки майнового характеру перед банком було покладено саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн", як поручителя. 
		При цьому, в обґрунтування нікчемності правочину, з посиланням на п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", скаржник зазначає про відображення Договору поруки в обліковій системі банку на відповідному позабалансовому рахунку 9031 лише в день часткового погашення відповідачем-1 кредитної заборгованості відповідача-2, тобто 30.12.2014, що на думку скаржника свідчить про те, що спірний договір було укладено пізніше зазначеної в ньому дати та під час обмежень, запроваджених постановами Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ та від 30.10.2014 №692/БТ.
		Проте, дані посилання позивача є лише припущенням, які не ґрунтується на належних та допустимих доказах. 
		Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обставини щодо дати укладення договору поруки вже досліджувалися судом у межах господарської справи №910/6405/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" про визнання недійсним договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014, та у рішенні господарського суду міста Києва у справі №910/6405/16 від 07.06.2016, яке набрало законної сили у встановленому порядку, судом встановлено дату укладення спірного договору поруки - 24.07.2014.
		Крім того, у рішенні господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15, яке набрало законної сили у встановленому порядку, також встановлено дату укладення спірного договору поруки - 24.07.2014. 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012.
		Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" було вирішено:
		- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;
		- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов`язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
		Статтею 4 ЦК України передбачено, що органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.
		Статтями 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
		Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній на час прийняття НБУ Постанови про віднесення АТ "Дельта банк" до категорії проблемних) встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. 
		Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність. 
		Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
		Нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.
		Відповідно до пунктів 4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов`язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.
		Відповідно до пункту 12.4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного банку України від 17.08.2012 №346, Національний банк інформує банк та Фонд гарантування про прийняте ним рішення про віднесення до категорії проблемних з дотриманням вимог нормативно-правового акта Національного банку з питань захисту банківської таємниці. 
		Таким чином, постанови Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є обов`язковими для виконання.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що оспорюваний договір поруки №П-2010395-2 було укладено 27.04.2014, тобто, до прийняття вказаних постанов та введення їх в дію, у зв`язку з чим не міг підпадати під обмеження щодо здійснення операцій банку, які були запроваджені цими актами 11.09.2014 та 30.10.2014 відповідно.
		Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість тверджень позивача стосовно укладення Договору поруки з порушенням обмежень, встановлених постановами Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ та від 30.10.2014 № 692/БТ.
		Також необґрунтованими є доводи скаржника про те, що в результаті здійснення операції від 30.12.2014 щодо погашення заборгованості за Кредитним договором на підставі Договору поруки не відбулося реального надходження коштів на рахунок позивача, оскільки обставини погашення заборгованості позичальника за Кредитним договором №К-2010395 від 26.04.2012 на підставі Договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014 встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15.
		Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки зобов`язані провадити свою діяльність відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно - правових актів України.
		Частина 30 ст. 47 вказаного Закону передбачає, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
		Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки та банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.
		Зважаючи на встановлені вище судом обставини відсутності при укладенні оспорюваного Договору поруки порушення обмежень, визначених постановами Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ, від 11.09.2014 № 560/БТ та від 30.10.2014 № 692/БТ, безпідставними також є посилання скаржника на  порушення положень ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" при укладенні оспорюваного договору.
		Стосовно доводів скаржника про те, що в порушення умов Договору застави майнових прав, укладеного 11.04.2014 між позивачем та Національним банком України, а також вимог статей 50 Закону України "Про заставу" та статей 586, 629 ЦК України розпорядження предметом застави - майновими правами Банку за Кредитним договором та договорами забезпечення до нього, було здійснено без попереднього письмового погодження Національного банку України як заставодержателя, колегія суддів зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банкк" (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав № 37/ЗМП (заставодержатель), предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. (п. 1.1 Договору)
		Відповідно до витягу Додатку № 1 до Договору застави № 37/ЗМП від 11.04.2014, в заставу Національного банку України передано, зокрема, майнові права за  договором від 26.04.2012 №К-2010395.
		Частиною 1   ст. 546 Цивільного кодексу України   встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою.
		Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 Закону України "Про заставу").
		Відповідно до ч. 1   ст. 4 Закону України "Про заставу"   предметом застави можуть бути майно та майнові права.
		Відповідно до ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Аналогічне положення встановлено в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", за якою заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
		У пунктах 3.4.2, 3.4.5 Договору застави майнових прав №37/ЗМП від 11.04.2014 сторонами встановлено обов`язок заставодавця не відчужувати майнові права у будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя; не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів, які можуть привести до невідповідності забезпечення вимогам Положення про порядок формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 №23 та вимогам Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91.
		Проте, укладення оспорюваного Договору поруки жодним чином не свідчить про порушення умов Договору застави майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014, оскільки в даному випадку ані відчуження майнових прав (заставленого майна), ані внесення змін до кредитного договору не відбулося.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заставодержателем за Договором застави майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014 є саме Національний банк України.
		Правові відносини та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким, зокрема визначені підстави визнання правочинів нікчемними.
		Водночас уповноважена особа Фонду не наділена законом повноваженнями на визнання нікчемною зазначеної угоди з зазначених нею підстав.
		Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, позовна вимога про визнання недійсним Договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Грейн" (поручитель), з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем, тобто Національним банком України.
		Відповідна правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/5388/15.
		З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та достатніми доказами існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання нікчемності оспорюваного договору поруки, передбачених п.п. 3, 7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів вважає, що позовна вимога Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору поруки №П-2010395-2 від 24.07.2014 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Враховуючи, що в процесі перегляду справи встановлено необґрунтованість вимог позивача, а відтак і відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, до спірних правовідносин позовна давність не підлягає застосуванню і заява відповідача-2 з цього приводу не підлягає застосуванню. 
		Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
		Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
		За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.
		У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі №910/11177/18 - без змін.
		Матеріали справи №910/11177/18 повернути до господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
		 
		повний текст постанови складено 03.07.2019 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            І.А. Іоннікова 
		 
		Судді                                                                                Л.В. Чорна
		 
		                                                                                Ю.Б.Михальська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...