Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № С-215017/08 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 У Х В А Л А
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 "29" вересня 2009 р. м. КиївК-684/08 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		Головуючого, судді - Смоковича М.І..
		Суддів - Весельської Т.Ф., 
		Горбатюка С.А.,
		Мироненка О.В.,
		Чумаченко Т.А.,
		провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
		 за позовною заявою ОСОБА_4 до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2003-2006 роки,
		 провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2007 року, -
		 в с т а н о в и л а:
		 У травні 2007 року ОСОБА_4 предявив в суді позов до Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області (далі УПСЗН), в якому просив стягнути недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2006 роки в розмірі 5334 гриві 90 копійок, посилаючись, що йому, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі пяти мінімальних заробітних плат, а відповідач щорічно в 2003-2005 роках виплачував її в сумі 26 гривень 70 копійок, а в 2006 році в сумі 120 гривень, чим незаконно обмежив розмір цієї виплати. 
		Постановою Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 24 липня 2007 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову.
		Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову УПСЗН щодо виплати допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_4 заборгованість з допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки в розмірі 3579 гривень 90 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		В обґрунтування касаційної скарги УПСЗН посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у звязку з чим ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Судами встановлено, що ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи.
		Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі пяти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини 7 цієї статті, визначається на момент її виплати. 
		На момент виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення розмір мінімальної заробітної плати становив: у 2003 році 205 гривень, у 2004 році  237 гривень, у 2005 році - 332 гривні, у 2006 році - 375 гривень.
		Однак, УПСЗН виплатило ОСОБА_4 таку допомогу в 2003-2005 роках в розмірі 26 гривень 70 гривень щороку, а в 2006 році в розмірі 120 гривень, тобто в розмірі, встановленому постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
		Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, всупереч вимогам статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, розмір такої допомоги встановлено в твердій грошовій сумі.
		Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дій УПСЗН та стягнення на користь ОСОБА_4 недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в їх задоволенні у звязку з пропущенням позивачем річного строку звернення до суду за захистом порушених прав, передбаченого частиною 2 статті 99 КАС України.
		Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд обгрунтовано виходив із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами та дійшов висновку, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими визначався розмір мінімальної заробітної плати. 
		Колегія суддів погоджується й з висновком апеляційного суду про неможливість обмеження позовних вимог річним строком, з огляду на те, що частина 3 статті 99 КАС України передбачає наявність й інших строків для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів. Частиною ж 1 статті 76 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР встановлено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди (шкоди, спричиненої Чорнобильською катастрофою), заподіяної життю і здоров'ю особи, строком давності не обмежується.
		Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, апеляційний суд вірно зазначив, що на цей рік дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати (пункт 37 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”). Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” неконституційним не визнаний та діяв протягом 2006 року, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягала саме постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідів ІІ групи в розмірі 120 гривень. Оскільки саме в такому розмірі відповідач у 2006 році й виплатив позивачу щорічну грошову допомогу на оздоровлення, то апеляційний суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив обставини справи та надав їм правильну правову оцінку, що обґрунтована висновком судового рішення та не спростовується доводами касаційної скарги.
		Таким чином, оскаржене рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. 
		Керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2007 року без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
			 
				  Головуючий 
				Судді Т.Ф. Весельська

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...