Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 825/1685/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2019. Зареєстровано: 05.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2019.
Дата набрання законної сили: 04.07.2019
Номер судового провадження: К/9901/16038/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 липня 2019 року 
		Київ
		справа №825/1685/16
		адміністративне провадження №К/9901/16038/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого - Шишова О.О., 
		суддів: Дашутіна І.В., Мельник-Томенко Ж.М., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу 
		за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2016, прийняту у складі судді Скалозуб Ю.О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016, постановлену у складі колегії суддів: Шурка О.І. (головуючий), Василенка Я.М., Степанюка А.Г.
		І. Суть спору
		1. У вересні 2016 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - Управління ДМС України в Чернігівській обл.), в якому просив суд:
		1.1. визнати неправомірним та скасувати наказ Управління ДМС України в Чернігівській області від 19.09.2016 № 93 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 
		1.2. зобов`язати Управління ДМС України в Чернігівській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 та прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
		2. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним наказом позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону. 
		3. Зазначене рішення відповідача вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не містить жодних обґрунтованих пояснень відмови; прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення.   
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Таджикистан, національність - таджик, віросповідання - мусульманин-суніт, неодружений, дітей не має, що підтверджується реєстраційним листком від 30.08.2016, наявним у матеріалах справи.
		5. Територію громадянської належності позивач залишив добровільно в 2012 році. До прибуття в Україну перебував у Російській Федерації, Турецькій Республіці, за захистом у вказаних країнах не звертався. Позивач легально прибув до України 23.06.2016. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого він був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Чернігівський ПТПІ). За захистом до органу міграційної служби звернувся 30.08.2016, після його затримання та поміщення до Чернігівського ПТПІ.
		6. 30.08.2016 громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України в Чернігівській області, подавши заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.
		7. Вказана заява обґрунтована тим, що підставою для залишення країни громадянської належності є побоювання ОСОБА_1 за свою свободу, життя та здоров`я. Позивач вказав на неможливість повернення до Таджикистану через те, що він є членом опозиційної до Уряду Таджикистану "Групи 24", члени якої жорстко переслідуються державою.
		8. Висновком головного спеціаліста Управління ДМС України в Чернігівській області від 19.09.2016 щодо прийняття рішення про оформлення або відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2016CN0027 громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 запропоновано відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
		9. У свою чергу, 19.09.2016 наказом начальника Управління ДМС України в Чернігівській області № 93 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
		10. 19.09.2016 начальником Управління ДМС України в Чернігівській області винесено повідомлення № 114 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке отримано позивачем із перекладом та відповідними роз`ясненнями щодо його оскарження 21.09.2016.
		11. Уважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		12. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 18.10.2016 у задоволенні позову відмовив. 
		13. З урахуванням того, що позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер, оскільки суперечать один одному, суд першї інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятого Управлінням ДМС України в Чернігівській області наказу від 19.09.2016 № 93 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» та відсутність підстав для його скасування і задоволення позовних вимог у цій частині.
		14. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.12.2016 підтримав висновки суду першої інстанції. Крім того, цей суд вказав, що побоювання позивача щодо переслідувань є його власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		IV. Касаційне оскарження
		15. Представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі. 
		16. Свої вимоги мотивує тим, що позивач є членом «Групи 24». Ця організація є опозиційною до Уряду Республіки Таджикістан, забороненою та оголошеною «екстримістською», її члени постійно переслідуються з боку уряду в тому числі й на території інших держав. У зв`язку з наведеним, вважає, що позивач має цілком обґрунтовані побоювання кримінального переслідування в країні походження за політичні погляди та участь в діяльності організації «Група 24». 
		17. Крім того, представник позивача звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам цієї справи та не досліджували належним чином інформацію по країні-походження позивача. Натомість, на позивача було неправомірно покладено обов`язок доказування. 
		18. До суду також подано письмові пояснення представника позивача ОСОБА_4 , доводи яких є аналогічними тим, що містяться в касаційній скарзі.
		19. В письмових запереченнях на касаційну скару представник Управління ДМС України в Чернігівській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставин у справі дана вірно, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		20. Уважає, що переслідування позивача як члена «Групи 24» не можна вважати таким, що носять дискримінаційний характер (за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), оскільки відсутні підстави для висновків про відсутність застосування до позивача катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, а також відсутністі докази участі позивача у вказаній політичній організації.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		21. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).
		23. Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		24. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		25. Згідно частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		26. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
		27. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		28. За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		29. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		30. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		31. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
		32. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		33. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
		34. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
		35. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		36. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
		37. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
		38. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
		39. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. 
		40. Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
		41. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. 
		42. Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
		43. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Керівництва УВКБ ООН).
		44. Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». У будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
		45. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
		46. Отже, на заявника, покладається обов`язок надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
		47. Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний
		48. Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.
		49. За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		50. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
		VI. Позиція Верховного Суду
		51. Як убачається із встановлених судами обставин справи, заявник як підставу надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту вказує, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності, тому що йому загрожує небезпека щодо свободи та позбавлення волі, через політичні погляди. 
		52. Обґрунтовуючи свої побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань та зазнати кримінальної відповідальності позивач, посилається на те, що він є членом «Групи 24», яка є опозиційною до Уряду Республіки Таджикістан, забороненою та оголошеною «екстримістською», її члени постійно переслідуються з боку уряду в тому числі й на території інших держав. 
		53. Касаційний адміністративний Суд у складі Верховного Суду зазначає, що заявник, у свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		54. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		55. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		56. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		57. Разом з тим, відповідно до пункту 80 Керівництва УВК ООН СБ наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які розділяються владою, сама по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця. Шукач захисту повинен довести, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої переконання. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує її політику та методи.
		58. У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.08.2016 ОСОБА_1 вказує, що причиною його виїзду з країни походження та постійного проживання є побоювання за свою свободу, життя та здоров`я. Позивач також зазначив, що він не може повернутися до Республіки Укбекистан через те, що він є членом «Групи 24», яка є опозицією до Уряду Узбекистана . Члени цієї групи жорстко переслідуються з боку Уряду.
		59. Натомість, під час заповнення реєстраційного листка заявник вказав, що причиною виїзду з країни проживання були сімейні обставини. Також в протоколі співбесіди від 08.09.16 позивач зазначив, що вирішив поїхати із Таджикістану, щоб заробити гроші, оскільки в його країні ситуація дуже погана і він був вимушений допомагати своїй родині та брату, який навчався (а.с. 92 Том 1). 
		60. Крім того, заявник обґрунтовує свою належність до політичної організації «Група 24» виступами на каналі «Новий Таджикістан 2» на ресурсі zello, тим, що він ознайомлював з ідеологією групи інших осіб, а також, що він є близьким родичем Сулаймона Давлатова - відомого політичного члена «Група 24».
		61. Як убачається з матеріалів справи з заявником було проведено три співбесіди: 02.09.2016, 08.09.2016 та 09.09.2016 відповідно.
		62. Під час співбесід заявнику були задані питання, спрямовані на виявлення дійсності або спростування факту належності (членства) заявника до політичного організації «Група 24». Відповіді заявника на ці питання мали загальний зміст. 
		63. Судами попередніх інстанцій установлено, що заявник повідомив, що прослуховував ефір каналу «Новый Таджикистан 2» та виступав в ефірі. Зазначені відомості не підтверджується інформацією, розміщеною на сайті zello каналу «Новый Таджикистан 2». Ще одним обов`язком заявника в Російській Федерації було зняття грошових коштів (отримання банківського переказу) та направлення його до лідерів «Група 24», проте, заявник не памятає від кого отримував такі перекази.
		64. Жодних документальних підтверджень дійсності свого членства в «Група 24», окрім усних, заявник не надав. Під час співбесіди повідомив, що участі у мітингах та демонстраціях групи не приймав, в Україні політичної діяльності пов`язаної з «Група 24» не здійснює.
		65. Крім того, жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю або фізичного насилля ані під час звернення до органу міграційної служби, ні під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, або під час розгляду справи судами ОСОБА_1 не надав.
		66. Аналізуючи викладене та матеріали справи - доводи позивача не є послідовними, надана заявником інформація не відповідає документальним доказам, отриманим в ході дослідження обставин його справи.
		67. Згідно тверджень заявника (які містяться в заяві-анкеті, реєстраційному листку, постанові суду, протоколах співбесід) за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи його не переслідували.
		68. Позивач під час звернення за захистом не повідомив про побоювання зазнати серйозної шкоди у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження у разі повернення до країни громадянської належності.
		69. Як установлено судами ОСОБА_1 з країни походження виїхав у 2012 році, тривалий час з 2012 по 2015 роки проживав та працював в Російській Федерації. З лютого 2015 року жив та працював у Туреччині, однак через побоювання переслідувань та неможливість вивчити мову виїхав до України.
		70. У протоколах співбесіди позивач неодноразово зазначав, що залишив країну походження з метою заробітку та фінансової допомоги своїй сім`ї.
		71. Такі обставини свідчать, що позивач не мав загрози у країні походження з боку влади, а лише мав намір змінити місце проживання для пошуку кращого життя та фінансового благополуччя.
		72. Варто зазначити, що заявник протягом 2-3 місяців проживав у Туреччині, проте з заявою про надання захисту в цій країні не звертався, хоча під час співбесіди повідомив, що виїжджав з Російської Федерації через побоювання зазнати переслідування з боку уряду Таджикістану, що свідчить про характер подорожей заявника по країнам.
		73. Під час співбесіди заявник неодноразово зазначав, що до його рідних приходили із силових структур або ж викликали їх у відділок, задавали питання щодо позивача, його діяльності та місця перебування. Зі слів заявника такі розмови з поліцією жодних правових наслідків для його родини не мали, і логічно, що і для заявника ймовірність існування загрози життю або свободі не існує.
		74. Крім того, позивач стверджує, що він є родичем ОСОБА_6 , через що в Узбекистані йому може загрожувати небезпека. Такі доводи заявника спростовуються тим, що окрім заявника, у Давлатова є і інші родичі, брати та сестри, і жодних форм переслідування через цю обставину вони не зазнають.
		75. Також, з наданих позивачем пояснень убачається, що під час перебування в Російській Федерації його призвали до служби в армії Республіки Таджикістан, за ухилення від призову до армії в країні походження позивача визначена кримінальна відповідальність.
		76. З аналізу викладеного можна зробити висновок не про переховування останнього від переслідувань за конвенційними ознаками, а про економічний інтерес позивача при залишенні території Республіки Таджикістан та спробу уникнути покарання, яке застосовується до всіх громадян, які ухиляються від призову до служби в армії, та не перевищує загального ризику.
		77. Крім того, ОСОБА_1 приїхав до України 23.06.2016 легально на підставі паспорта, однак, до органів міграційної служби звернувся лише 30.08.2016, після його затримання та поміщення до Чернігівського ПТПІ.
		78. Тобто, на момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач на території України перебував нелегально, до органів міграційної служби своєчасно не звернувся, чим порушив передбачений частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI порядок звернення за захистом. 
		79. Разом з тим, контролюючим органом при прийнятті рішення були перевірені доводи позивача, проведено збір та аналіз інформації про країну походження, в тому числі на підставі моніторингу відкритих інтернет джерел, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача. 
		80. Так, в результаті дослідження посилання позивача, як на доказ участі у зборах політичної організації «Група 24», що відбувалися в Росії, учать позивача у вказаних зборах не підтвердилася.
		81. У касаційній скарзі представник позивача, серед іншого, посилається не неповне дослідження судами обставин справи та наданих позивачем доказів.
		82. Такі доводи позивача є безпідставними, оскільки, судами попередніх інстанцій було належним чином досліджено матеріали особової справи, інформацію по країні походження позивача та ідеологічні засади політичної організації «Група 24». 
		83. Відповідно до тексту рішення суду апеляційної інстанції, були досліджені всі докази у їх сукупності на підставі яких суд дійшов висновку про необгрунтованість заявлених вимог (а.с.97 Том 2).
		84. За таких обставин Верховний Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існує в країні походження та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.
		85. Натомість, громадянином Республіки Таджикистан ОСОБА_1 не доведено жодного конкретного факту про можливі утиски щодо нього в країні походження.
		86. Також, позивачем не надано фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім`ї, не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.
		87. Крім того, слід зазначити про відсутність фактів, які б підтверджували можливість застосування до позивача смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, або ж серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.
		88. При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що побоювання заявника щодо його можливого переслідування в Республіці Таджикістан через його членство в організації «Група 24» є його власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		89. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувалася, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни добровільно.
		90. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		91. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		92. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		VII. Судові витрати
		93. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		94. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		п о с т а н о в и в :
		1. Касаційну скаргу представника позивача громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня        2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О.О. Шишов
		Судді                                                                                                       І.В. Дашутін
		                                                                                                                Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...