Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 710/103/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2019. Зареєстровано: 05.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2019.
Дата набрання законної сили: 05.08.2019
Номер судового провадження: 1-кп/691/199/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018250300000513

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		справа № 710/103/19
		провадження № 1-кп/691/199/19
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 липня 2019 рокум. Городище
		 
		Городищенський районний суд Черкаської області в складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурорів Військової прокуратури Черкаського гарнізону ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , 
		розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області, матеріали кримінального провадження №12018250300000513 від 06.10.2018 року, про обвинувачення 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, учасника бойових дій, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця військової служби за контрактом, водія відділення тяги та підвозу 1-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України, 06.10.2018 приблизно о 18 годині 30 хвилин керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Т-4», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований у Республіці Польща, рухався по вул. Шевченка с. Скотареве Шполянського району Черкаської області, зі сторони м. Шпола Черкаської області у напрямку с. Мокра Калигірка Катеринопільського району Черкаської області зі швидкістю 70 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену швидкість руху транспортних засобів у населеному пункті 50 км/год.
		У цей же час на вказаній ділянці дороги на інвалідному візку в попутному напрямку по проїзній частині вулиці рухався ОСОБА_10 .
		Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правил дорожнього руху України) передбачено, що пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи крісло колісне.
		Під час руху ОСОБА_7 допустив порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (підпункту «б»), 12.3, 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху України, а саме:
		- п.1.3: учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а також бути взаємно ввічливими;
		- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
		- п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:
		- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
		- п. 12.3: у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
		- п. 12.4: у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год;
		- п. 13.1: водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
		Всупереч вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_7 виявилися в тому, що він у порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху України керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Т-4» іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований у Республіці Польща, рухався по вул. Шевченка с. Скотареве Шполянського району Черкаської області, зі сторони м. Шпола Черкаської області у напрямку с. Мокра Калигірка Катеринопільського району Черкаської області з перевищенням максимально допустимої швидкості на даній ділянці, при наближені до інвалідного візка на якому рухався ОСОБА_10 по правому краю проїзної частини вулиці, у порушення п. 2.3, підпункту «б» Правил дорожнього руху України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін та в момент виникнення перешкоди для руху, у порушення п. 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України безпечної дистанції до пішохода на інвалідному візку, що рухався в попутному напрямку, не здійснив безпечний об`їзд перешкоди та поблизу електроопори №4 здійснив наїзд на останнього.
		Згідно висновку судово-медичного дослідження (обстеження) №05-6-02/305 від 10.11.2018 при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_10 , 1987 року народження, смерть останнього настала від травми голови із ушкодженням тулуба і кінцівок, яка супроводжувалась підоболонковою і внутрішньомозковою кровотечею із забиттям мозкової речовини та отяготилася набряком і набубнявінням речовини мозку із здавленням його стволового відділу. Дані ушкодження виникли від дії твердого тупого предмета і при ударі об такий, можливо за умов ДТП, по давнині спричинення можуть відповідати часу події, мають ознаку тяжкого тілесного ушкодження, а саме: небезпека для життя. Смерть ОСОБА_10 стоїть у прямому причинному зв`язку із даними ушкодженнями.
		Порушення Правил безпеки дорожнього руху України ОСОБА_7 , а саме вимог пунктів 12.3, 12.4 та 13.1, відповідно до висновку експерта № 4/1011 від 19.12.2018, знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
		Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України  порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть.
		 
		Він же, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України, 06.10.2018, приблизно о 18 годині 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Т-4» іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований у Республіці Польща, рухаючись по вул. Шевченка с. Скотареве Шполянського району Черкаської області, зі сторони м. Шпола Черкаської області у напрямку с. Мокра Калигірка Катеринопільського району Черкаської області, з перевищенням максимально допустимої швидкості на даній ділянці, при наближені до інвалідного візка на якому рухався ОСОБА_10 по правому краю проїзної частини вулиці, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, та в момент виникнення перешкоди для руху, безпечної дистанції до пішохода на інвалідному візку, що рухався в попутному напрямку, не здійснив безпечний об`їзд перешкоди, здійснив поблизу електроопори № 4 наїзд на останнього, причинивши останньому тілесні ушкодження.
		Під час руху ОСОБА_7 окрім допущених порушень вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (підпункту «б»), 12.3, 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, допустив порушення вимог підпунктів «а», «б», «г», «д» та «е» пункту 2.10 Правил дорожнього руху України, а саме:
		-    п. 2.10: у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:
		-    підпункт «а»: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
		-    підпункт «б»: увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;
		-    підпункт «г»: вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу;
		-    підпункт «ґ» у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів ди, а також положення транспортного засобу після його зупинки;
		-    підпункт «д»: повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;
		- підпункт «е»: вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди.
		Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_7 виявились в тому, що він, будучи особою, яка керує джерелом підвищеної небезпеки, а саме автомобілем «Volkswagen Т-4» іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований у Республіці Польща, усвідомлюючи, що він скоїв наїзд на пішохода, спричинивши йому тілесні ушкодження і в результаті чого пішохід опинився на проїзній частині в небезпечному для життя стані і без сторонньої допомоги не міг вийти з нього, зобов`язаний був і мав можливість надати допомогу потерпілому ОСОБА_10 . Незважаючи на це він у порушення вимог підпунктів «а», «б», «г», «ґ», «д» та «е» пункту 2.10 Правил дорожнього руху України, маючи можливість надати необхідну допомогу потерпілому не вжив заходів по наданню першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив ОСОБА_10 , який перебував у небезпечному для життя стані внаслідок спричинених йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень, на проїзній частині.
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та ненаданням своєчасної допомоги пішохід ОСОБА_10 від спричинених тілесних ушкоджень помер в лікарні.
		Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.135 КК України  завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження в наслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. 
		 
		Судом, при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню у кримінальному провадженні, та порядку їх дослідження, обвинуваченому ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_6 , роз`яснено положення ч.3 ст.349 КПК України, щодо скороченої процедури судового розгляду.
		 
		Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою винуватість у вчинених кримінальних правопорушеннях за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за його згодою, що правильно розуміє обставини кримінального правопорушення, котрі не оспорюються, переконавшись у добровільності позицій, роз`яснивши про позбавлення в подальшому права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, з урахуванням думки потерпілого ОСОБА_6 , визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		Потерпілий ОСОБА_6 з кваліфікацією діянь вчинених обвинуваченим, за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, погоджується, не наполягає на дослідженні доказів, матеріальна та моральна шкода відшкодована, цивільний позов заявляти не буде, на вивченні матеріалів кримінального провадження зібраних на досудовому розслідуванні не наполягає, право та порядок оскарження рішення, прийнятого у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України, є зрозумілим.
		 
		Отже, розгляд матеріалів кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, за згодою сторін, здійснюється за нормами ч.3 ст.349 КПК України.
		 
		Визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, порядок їх дослідження.
		 
		Ухвалюючи вирок на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами та перевірені у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України, а також оцінені судом згідно ст.94 КПК України, суд приходить до висновку, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 мало місце.
		 
		Будучи допитаний судом, обвинувачений ОСОБА_7 вину в скоєнні кримінальних правопорушень, за які повідомлено про підозру та пред`явлено обвинувачення, за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, визнав повністю, в скоєному розкаявся, та дав пояснення, які повністю узгоджуються з обставинами вчинення злочинів, що наведені в обвинувальному акті, про те, що дійсно 06.10.2018 року близько 19 години вечора рухаючись зі швидкістю, на його думку, не більше 50 км/год. проїзною частиною проїздив до повороту у напрямку с. Мокра Калигірка, Катеринопільського району, Черкаської області, приближаючись до повороту в сірий період часу, йому назустріч згори їхала фура, намагався розминутися з нею, акцентував увагу на ній, і різко побачив чорну перешкоду, не бачив, що то була людина чи візок, бус високий, а потерпілий рухався на інвалідній колясці, було погано видно, як побачив різко затормозив, так, що люди аж попадали в машині, відбулося зіткнення, включив аварійку, вийшов з авто, потім за ним ще став автомобіль, вийшла жінка, і з його авто також вийшли пасажири, посадили потерпілого в коляску, в нього були збиті руки та ссадина на лобі, не вважав, що якісь тяжкі наслідки стали, залишив з ним двох старих людей, які були з ним в авто, а сам поїхав так як дома були діти, і потрібно було відвезти дружину додому, коли повернувся на місце пригоди, сказали, що його забрала швидка, нібито зі струсом мозку, потім приїхали працівники поліції, забрали його авто, потерпілий був при свідомості, дій щодо виклику швикої карети, повідомлення поліції про пригоду не здійснив, був у шоці, спиртні напої не вживав, та повідомив, що притягувався до дисциплінарної відповідальності, у вересні 2018 року винесена догана, яка не скасована, відомості в обвинувальному акті відповідають дійсності, кається, у 2011 році отримав посвідчення водія, активно почав їздити з 2015 року, після того як пішов добровольцем в АТО, з ПДР знайомий, розуміє, що після ДТП повинен зупинити авто, викликати швидку, працівників поліції, був вперше в такій ситуації, був стрес, ухилятися від відповідальності не мав на меті, авто стояло на подвір`ї, приїхали працівники поліції о 23 годині, алкогольних чи наркотичних речовин не вживав, надавав потерпілій стороні допомогу матеріального та морального характеру.
		 
		Потерпілий ОСОБА_6 в суді пояснив, що прибувши на місце ДТП за 15 - 20 хв., стало відомо, що дитину було збито, обвинувачений ОСОБА_7 пасажирів висадив, сам утік. Натягнули капюшон на голову і втекли. Син був без свідомості, свідки затягли його на коляску. Скрилися до Калинівки, був світловий день. Заподіяна матеріальна та моральна шкода відшкодована, сплатили 250 тисяч гривень. Претензій до обвинуваченого не має, не наполягає на позбавленні волі.
		 
		Суд, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть (1), за ч.1 ст.135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження в наслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан (2). 
		 
		ІІ. Призначення покарання.
		Суд призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_7 враховує, 
		- вимоги статті 8 Конституції України, згідно якої в Україні діє принцип верховенства права,
		- приписи ч.2 ст.50 КК України, що має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами,
		- роз`яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину,
		- загальні засади призначення покарання, закріплені у ст.65 КК України, що суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України,яка передбачаєвідповідальність заскоєний злочин,враховуючи ступіньтяжкості скоєногокримінального правопорушення,особу винного,обставини пом`якшуючіта обтяжуючіпокарання.Особі,яка скоїлакримінальне правопорушення,повинно бутипризначено покарання,необхідне тадостатнє дляйого виправленнята попередженнянових злочинів, 
		- роз`яснення, наведені в п.1 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо реалізації принципу законності, справедливості та індивідуалізації покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного,
		- роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного (п.20), у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно,
		- практику ЄСПЛ, зокрема рішення «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року про те, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає спів мірним,
		- положення ст.54 КК України, щодо можливості позбавлення військового звання особи, яка засуджується за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.
		 
		Прокурор при визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , в судових дебатах, зазначив, що суспільна небезпека скоєного останнім діяння в тому, що згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, однак останній у порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (підпункту «б»), 12.3, 12.4 та 13.1 та підпунктів «а», «б», «г», «г», «д» та «е» пункту 2.10 Правил дорожнього руху України здійснив наїзд на ОСОБА_10 , причинивши останньому тілесні ушкодження та не вжив заходів по наданню першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив ОСОБА_10 , який перебував у небезпечному для життя стані внаслідок спричинених йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень, останній помер в лікарні. Вважає, що юридична оцінка злочинних дій вчинених ОСОБА_7 досудовим розслідуванням за ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України кваліфікована вірно. Обставина, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 , передбачена ст.66 КК України, є щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , передбачених ст.67 КК України не встановлено. Клопотав визнати останнього винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України та призначити ОСОБА_7 покарання: - за ч.1 ст.135 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі; -    за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити останньому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_7 військового звання «старший солдат», яке присвоєно останньому згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 13.12.2012 №6 о/с. Вважає, що дане покарання буде справедливим, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 продовжити до моменту набрання вироком законної сили. Витрати за проведення експертиз у сумі 5720 грн. покласти на обвинувачуваного ОСОБА_7 . Долю речових доказів просив вирішити в порядку ст.100 КПК України.
		 
		Потерпілий ОСОБА_6 щодо призначення міри покарання, не наполягає на позбавлені волі обвинуваченому ОСОБА_7 , вказує, що претензій до обвинуваченого ні матеріального, ні морального характеру не має, відшкодовано шкоду в розмірі 250 тисяч гривень, та просив повернути обвинуваченого в сім`ю, що має малолітніх дітей.
		 
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_5 , повідомив, що стороною обвинувачення не врахована пом`якшуюча обставина, а саме, що обвинувачений сплатив матеріальну та моральну шкоду, вважає, що є достатні підстави для призначення мінімального покарання передбаченого санкціями статтей за якими обвинувачується ОСОБА_7 , без позбавлення права керування транспортними засобами, із застосуванням ст.75 КК України, вказує, що таке покарання є справедливим, дасть можливість обвинуваченому виправитися.
		 
		Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку захисника, попросив вибачення у потерпілого ОСОБА_6 , вказав, що вину свою визнає, кається, зазначивши, що не хотів забирати чиєсь життя і руйнувати своє, тому просить застосувати умовне покарання, дати можливість виховувати двох дітей, не позбавляти права керувати транспортними засобами.
		 
		Керуючись вище наведеним, суд вважає, що покарання ОСОБА_7 слід призначити у межах установлених у санкції ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчинених правопорушень (злочинів), які законодавцем, згідно ст.12 КК України, віднесені до злочинів невеликої тяжкості, тяжкого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		 
		Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , згідно ст.66 КК України, суд враховує, щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, добровільне відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином, прийняття участі у зоні проведення Антитерористичної операції та його належну процесуальну поведінку.
		 
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , згідно ст.67 КК України, відсутні.
		 
		Призначаючи вид, міру покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує (1) ступінь тяжкості вчинених правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України класифікуються, як злочин невеликої тяжкості (ч.1 ст.135 КК України), як тяжкий злочин (ч.2 ст.286 КК України), відношення обвинуваченого до скоєного (2) особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, характеристка від 20.11.2018, від 26.02.2019, за місцем служби, з урахуванням службової характеристики від 29.12.2018, що надана стороною обвинувачення, листа вдячності від 20.02.2013, подяки, грамот, що надані стороною захисту, характеризується посередньо, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є учасником бойових дій, перебуває в складі громадської організації «Об`єднане братерство воїнів АТО» та веде активну участь у заходах, в колективі користується повагою бойових побратимів, готовий прийти на допомогу, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має вищу освіту, на обліку в кабінеті нарколога, у кабінеті психіатра не перебуває, (3) обставини, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, (4) думку потерпілого щодо міри покарання, не позбавляти волі обвинуваченого, застосувати ст.75 КК України та надати можливість виправлення що довести під час іспитового строку, а також Висновок органу пробації (Богуславського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації у місті Києві та Київській області, дата складання 15.05.2019р.) про можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк з здійсненням нагляду за його поведінкою (5).
		Відновлення соціальної справедливості шляхом покарання засудженого здійснюється стосовно як до суспільства в цілому, так і до потерпілої зокрема.
		По відношенню до потерпілого соціальна справедливість відновлюється шляхом захисту її законних інтересів і прав, порушених злочином. Реалізуючи цю мету, покарання у вигляді позбавлення волі має забезпечити можливість відшкодування заподіяної шкоди й у можливих межах - домірність позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого. Виправлення засудженого відповідає меті спеціального попередження злочинів. 
		Застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням не виглядає безальтернативно необхідним. Виправлення обвинуваченого можливе без відбування основного покарання.
		 
		Суд, приходить до висновку, що виправлення й перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, та звільненням від відбування призначеного покарання з випробовуванням.
		 
		За нормами п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», частиною 1 статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
		Додаткове покарання - забезпечення превентивної функції покарання у ситуації, коли наслідками вчинення злочину є загибель людини. 
		Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що порушення Правил дорожньогоруху з боку обвинуваченого, що призвело до смерті людини, беззаперечно встановлює суспільну небезпеку з реальною загрозою заподіяння істотної шкоди людині, а тому приходить до висновку про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на максимальний строк, визначений санкцією ч.2 ст.286 КК України.
		 
		Вид покарання, позбавлення військового звання, що передбачає ст. 54 КК України, а саме, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, є додатковим. 
		Під час вирішення питання про позбавлення ОСОБА_7 військового звання «старший солдат», яке присвоєно згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 13.12.2012 №6 о/с, суд керується загальними началами призначення покарання, в тому числі, ст.65 КК України, роз`ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України 24.10.2003 №7 «Про практику призначення кримінального покарання», враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, спосіб вчинення злочину, його наслідки, форму вини, конкретні дані, що характеризують особу винного, одружений, має двох малолітніх дітей, його ставлення до виконання службових обов`язків, наявність дисциплінарного стягнення, заохочень, в тому числі, подяк, грамот, поведінку на службі, в побуті, обставини справи, які пом`якшують і обтяжують відповідальність, особисті властивості (злочини не пов`язані з проходженням військової служби (використання винним свого звання для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб), не агресивний, не перешкоджав встановленню істини у справі), а також те, що застосування цього покарання здійснює на засудженого моральний вплив, тягне за собою певні правові наслідки (17.06.2016 року ОСОБА_7 уклав Контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України, на три роки, та з 09.11.2016 року водій відділення тяги та підвозу 1-го гаубичного артилерійського взводу 1-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону (змішаного) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, статус якого на даний час не вирішений).
		Застосування виду покарання, позбавлення військового звання, безумовно, необхідне в тих випадках, коли об`єктивні і суб`єктивні ознаки злочину свідчать про те, що винний за своїми моральними і діловими якостями втратив здатність виконувати обов`язки і займати посади, що передбачають наявність такого звання.
		Узагальнюючи викладене вище, суд приходить до висновку, що за своїми моральними і діловими якостями, ОСОБА_7 здатний виконувати обов`язки та мати військове звання «старший солдат».
		 
		Суд вважає, що призначене покарання ОСОБА_7 у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки (ч.2 ст.286, ч.1 ст.135, ч.1 ст.70 КК України), із застосуванням ст.75 КК України, звільнення від відбування основного призначеного покарання протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, є справедливим, таким, що відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також таким, що не буде становити «особливий надмірний тягар для особи», адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		 
		ІІІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вирок.
		Витрати на залучення експерта складають 5720,00грн. (з них, 2288,00грн. судова експертиза технічного стану транспортного засобу, 2288,00грн. судова транспортно-трасологічна експертиза, 1144,00грн. судова автотехічна експертиза), відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК України, покладаються на обвинуваченого та підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь держави.
		 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		 
		Долю речових доказів, суд вирішує у відповідності до ст.100 КПК України, та після вступу вироку в законну силу: 
		- інвалідний візок, який 06.10.2018 року вилучений в ході проведення огляду місця події (ДТП), повернути потерпілому ОСОБА_6 ;
		- уламки скла, які 06.10.2018 року вилучені в ході проведення огляду місця події (ДТП), знищити;
		- ботинки чоловічі 40 розміру, 2 пари шкарпеток, футболку, кофту, куртку чоловічу ОСОБА_10 , які 07.10.2018 вилучені в ході проведення огляду місця події у приймальному відділенні Шполянської ЦРЛ за адресою: м. Шпола, вул. М. Амосова, повернути потерпілому ОСОБА_6 ;
		- автомобіль «Volkswagen Т-4», ВНА 83 СТ, що зберігається на майданчику тимчасового утримання Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, за адресою: м. Шпола, вул. Волонтерська, 24, Черкаська область, який 07.10.2018 вилучений в ході проведення огляду місця події за адресою: с. Мокра Калигірка, Катеринопільського району Черкаської області, повернути обвинуваченому ОСОБА_7 ..
		 
		За нормами ч.1 ст.377 КПК УКраїни, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі звільнення від відбування покарання.
		ОСОБА_7 згідно ухвали суду від 28.05.2019 року, продовжено захід забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою з строком дії до 28.07.2019 року, включно, з утриманням у ДУ "Черкаський слідчий ізолятор".
		Отже, ОСОБА_7 підгає звільненню з-під варти.
		 
		Керуючись ст. ст. 2, 100, 124, 349, 369  371, 373, 374, 376, 377, 392, 393, ч.2 ст.394 КПК України, суд,
		 
		УХВАЛИВ:
		Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
		Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.135 КК України та призначити покарання у виді 2 (два) роки позбавлення волі.
		Остаточно ОСОБА_7 призначити покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
		На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування основного призначеного покарання, позбавлення волі, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.
		Покласти на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, зобов`язати засудженого ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
		 
		Звільнити, негайно, засудженого ОСОБА_7 , з-під варти із зали суду.
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 5720 (п`ять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійки.
		 
		Речові докази після вступу вироку в законну силу: 
		- інвалідний візок, який 06.10.2018 року вилучений в ході проведення огляду місця події (ДТП), повернути потерпілому ОСОБА_6 ;
		- уламки скла, які 06.10.2018 року вилучені в ході проведення огляду місця події (ДТП), знищити;
		- ботинки чоловічі 40 розміру, 2 пари шкарпеток, футболку, кофту, куртку чоловічу ОСОБА_10 , які 07.10.2018 вилучені в ході проведення огляду місця події у приймальному відділенні Шполянської ЦРЛ за адресою: м. Шпола, вул. М. Амосова, повернути потерпілому ОСОБА_6 ;
		- автомобіль «Volkswagen Т-4», ВНА 83 СТ, що зберігається на майданчику тимчасового утримання Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, за адресою: м. Шпола, вул. Волонтерська, 24, Черкаська область, який 07.10.2018 вилучений в ході проведення огляду місця події за адресою: с. Мокра Калигірка, Катеринопільського району Черкаської області, повернути обвинуваченому ОСОБА_7 ..
		 
		Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Судове рішення не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких судом було визнано недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити засудженому та прокурору.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Суддя    ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...