Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/5115/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2019.
Дата набрання законної сили: 26.06.2019
Номер судового провадження: 61-19996ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		26 червня 2019 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 641/5115/16-ц
		 
		провадження № 61-19996св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		представник відповідача -ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Кіпенка І. С., Кружиліної О. А., Шаповал Н. М., від 21 лютого 2017 року.
		 
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 30 квітня 1988 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 06 вересня 1996 року він продав належну йому на праві власності квартиру, а 09 вересня 1996 року за отримані від продажу квартири кошти у розмірі 3 тис. грн та власні заощадження у розмірі 1 тис. грн придбав квартиру АДРЕСА_1 за 4 тис. грн. У липні 2007 року шлюб з 
		ОСОБА_2 було розірвано, відповідач не заявляла прав на спірну квартиру та після розірвання шлюбу почала проживати у власній квартирі 
		АДРЕСА_2 . Вважав, що спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона хоча і набута за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на квартиру  АДРЕСА_1 .
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності, поділ майна подружжя.
		 
		Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 вересня 2002 року під час шлюбу із ОСОБА_1 вона отримала у власність квартиру АДРЕСА_2 у порядку приватизації. У вересні 1996 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена на ім`я відповідача та є спільною сумісною власністю подружжя. У липні 2007 року шлюб було розірвано, вона переїхала до квартири АДРЕСА_2 . Вказувала, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами за час шлюбу за спільні кошти подружжя. Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири не містить жодного застереження про те, що нерухоме майно є особистою власністю одного із подружжя.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати за нею право власності на квартиру  
		АДРЕСА_2 ; поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частину квартири 
		АДРЕСА_1 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова, у складі судді Боговського Д. Є., від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Поділено набуте під час шлюбу майно - 
		квартиру  АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири. У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була набута подружжям під час шлюбу, а  ОСОБА_1 не спростовано презумцію спільного майна подружжя та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти, за які було придбано спірну квартиру, належали ОСОБА_1 особисто. Факт продажу належної ОСОБА_1 квартири не може беззаперечно свідчити, що отримані від цього продажу грошові кошти були витрачені на придбання саме спірної квартири, а не на інші цілі.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 
		2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено. Позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частин, а за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що 3/4 частини 
		квартири АДРЕСА_1 придбані за його особисті кошти, отримані від продажу належної йому квартири, а тому є його особистою власністю. 1/4 частина спірної квартири придбана за спільні кошти подружжя, а тому підлягає поділу з визнанням права власності по 1/8 частині за кожним із них.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача. Отже, встановлення джерела походження коштів зроблено судом апеляційної інстанції на підставі припущень. Справа розглянута судом апеляційної інстанції без належного повідомлення заявника про дату та час судового розгляду.
		 
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою. 
		 
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 
		(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		З 30 квітня 1988 року по 17 липня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають спільну дочку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		У період шлюбу ОСОБА_1 отримав у власність в поряду приватизації квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 09 лютого 1996 року № 5А-96-66033.
		 
		06 вересня 1996 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори. Згідно умов договору продаж було здійснено за 3 тис. грн.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 1996 року 
		ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору продаж здійснено за 4 тис. грн.
		 
		ОСОБА_2 також скористалась своїм правом на безоплатну приватизацію державного житлового фонду та отримала у власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 вересня 2002 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний 
		№ 8-02-230820.
		 
		Згідно довідки дільниці № 20 КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_1 
		з 23 жовтня 1996 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , разом із ним зареєстровані його дочка ОСОБА_5 та онук ОСОБА_7 .
		 
		Згідно довідки дільниці № 54 КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі 
		АДРЕСА_2 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		 
		Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		 
		Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України, 2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		 
		Аналогічні положення містять статті 76, 77, 81 чинного ЦПК України. 
		 
		Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. 
		 
		Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		 
		За змістом частини першої статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
		 
		Частинами другою та третьою статті 29 КпШС України встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. 
		 
		Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
		 
		Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
		 
		Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
		 
		У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		 
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Частково задовольняючи первісні та зустрічні позовні вимоги, врахувавши незначний час (три дні) від продажу квартиру АДРЕСА_4 , яка була отримана ОСОБА_1 у власність у порядку приватизації, до купівлі квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами під час шлюбу, але частково за грошові кошти, одержані ОСОБА_1 від продажу квартири, яка була його особистою приватною власністю.Суд апеляційної врахував, що кожна із сторін під час перебування у шлюбі отримала у власність квартиру у порядку приватизації. Квартира, яку отримав ОСОБА_1 , була продана ним з метою придбання квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 проживає у квартирі  АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві особистої приватної власності.
		 
		Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_1  вартістю 4 тис. грн частково була придбана за грошові кошти, отримані ОСОБА_1 від продажу квартири  АДРЕСА_4 , яка належала йому на праві особистої приватної власності (3 тис. грн, що дорівнює 3/4 частки), отже за його особисті грошові кошти, а частково за спільні грошові кошти подружжя, суд апеляційної інстанції правильно визначив частки сторін у спільному майні.
		 
		Доводи касаційної скарги не впливають на правильність рішення суду апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		 
		З урахуванням наведеного, рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                     Є. В. Синельников
		 
		                                                                                                                  С. Ф. Хопта
		 
		                                                                                                                  В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...