Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/105/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2019. Зареєстровано: 05.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		04 липня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/105/19 
		Господарський суд Тернопільської області
		у склад судді Бурди Н.М. 
		при помічнику, який за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання Клим Т.П. 
		розглянувши матеріали справи
		за позовом: Тернопільської обласної ради, вул. М.Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021
		третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради Тернопільська обласна аптека №78, вул. Руська, 23, м. Тернопіль, 46001.
		 
		до відповідачів:
		1.Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001
		2.Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001
		 
		про: визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №314 від 15.03.2007, скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради серії САВ №051362 від 18.04.2007, визнання права власності.
		 
		За участі представників:
		Позивача: Піган Світлана Романівна, довіреність №07-1003 від 04.09.2017р.
		Відповідача 1: Сухарська Аліна Володимирівна, довіреність №5462/01 від 04.12.2018р.
		Відповідача 2: Сухарська Аліна Володимирівна, довіреність №5461/01 від 04.12.2018р.
		Третьої особи:  ОСОБА_1 , розпорядження №133 від 15.07.2015 р.
		 
		Учасникам судового процесу оголошено склад суду. 
		Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Суть справи:
		 
		21.02.2019 Тернопільська обласна рада звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: виконавчого комітету Тернопільської міської ради; Тернопільської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №314 від 15.03.2007 Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою; скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради серії САВ №051362 від 18.04.2007, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради; визнання права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв.м.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що Тернопільська обласна Рада народних депутатів у визначений чинним у 1992 році законодавством спосіб та підставах набула право власності на нежитлове приміщення аптеки №78 за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв.м. і будь-яких рішень щодо передачі вказаного майна Тернопільській міській раді Тернопільська обласна рада не приймала, а відтак, прийняття відповідачем оспорюваного рішення №314 від 15.03.2007 Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою з подальшим оформленням за ним права власності , про що видано відповідне свідоцтво серії САВ №051362 від 18.04.2007, порушує матеріально-фінансову основу діяльності органу місцевого самоврядування, заподіює шкоду інтересам членів територіальної громади, а відтак порушене право позивача підлягає судовому захисту.
		Ухвалою суду від 18.03.2019 відкрито провадження у справі №921/105/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 18.04.2019, з подальшим його неодноразовим відкладенням, востаннє на 13.06.2019.
		12.04.2019 через канцелярію суду від відповідача 2- Тернопільської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6481від12.02.2019р.) , в якому зазначає, наступне:
		- спірне нежитлове приміщення знаходиться на першому поверсі у житловому будинку по вул.. АДРЕСА_1 (колишня  АДРЕСА_2 - перейменована згідно рішення Виконавчого комітету від 21.08.1990 №357). Як підтверджується Технічним паспортом на будинок, власником будівлі по АДРЕСА_3 Леніна АДРЕСА_2 в м. Тернополі зазначено Горисполком. В матеріалах інвентаризаційної справи ТОВ МБТІ, наявне реєстраційне посвідчення відповідно до якого будинок зареєстровано на праві державної власності за виконкомом Тернопільської Ради народних депутатів і знаходиться в оперативному управлінні ЖЕК №3;
		- постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських рад народних депутатів. На виконання вказаної Постанови Кабінету Міністрів 26.12.1991 року виконавчим комітетом Тернопільської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення №300 Питання розмежування майна між комунальною власністю області, районів і м. Тернополя;
		- 18.12.1992р. ухвалою Тернопільської міської ради народних депутатів було затверджено перелік підприємств і організацій комунальної власності міста Тернополя, до якого включено, зокрема Житлово - експлуатаційні контори №1-№12. Отже, вважає що до комунальної власності перейшла й будівля АДРЕСА_1 по вул. Руській в м.Тернополі;
		- таким чином, зазначає, що спірна будівля при розмежуванні загальнодержавної власності на державну та комунальну була передана до комунальної власності територіальної громади м. Тернополя;
		- рішення Виконавчого комітету від 15.03.2007 року № 314 було прийнято лише з метою належного оформлення, відповідно до діючого на той момент законодавства, права власності на майно, яке вже існувало, згідно вказаних вище правових актів. При проведенні розмежування державного майна спірна будівля була передана до комунальної власності міста Тернопіль і не могла бути передана у комунальну власність областей. Позивачем не надано жодних актів передачі даного приміщення, а також не надано копії розподільчого балансу, які б підтверджували передачу приміщення відповідно до п.3 наказу №51 від 17.12.1993;
		- вважає, що позивачем не представлено жодних доказів вчинення обласною радою з 1992 року дій щодо володіння користування та розпорядження спірним приміщенням. Згідно поданих доказів підтверджується факт здійснення Тернопільською міською радою через свої виконавчі органи та комунальні підприємства, права власника щодо спірного приміщення;
		- укладаючи договори оренди з уповноваженими органами Тернопільської міської ради, щодо спірного приміщення, та сплачуючи кошти за користуванням приміщенням, державно- комунальна аптека № 78 таким чином визнала комунальну власність Тернопільської міської ради на дане приміщення;
		- вважає, що рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.03.2007р. №314 Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою прийняте відповідно до чинного законодавства, згідно наданих законом повноважень та жодним чином не порушує права та законні інтересам Тернопільської міської ради, а тому просить в позові відмовити в повному обсязі.
		15.04.2019 через канцелярію суду відповідачем -1 подано відзив на позовну заяву № б/н (вх. №6532 від 15.04.2019р.) , в якому Виконавчий комітет Тернопільської міської ради вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, посилаючись на те, що прийнятим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 25.10.1989р. №486 п.2 Про визнання права власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатацийних контор управління житлово-комунального господарства, визнано право власності, зокрема на приміщення по АДРЕСА_1 , за виконкомом міської ради. Дане рішення стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а також для видачі свідоцтва про право власності. Рішення№486 від 25.10.1989р. станом на дату розгляду справи є чинним, підлягає обов`язковому виконанню, а відтак, відсутні правові підстави для визнання недійсним рішення виконкому Тернопільської міської ради від 15.03.2007р. №314. Інші позовні вимоги є похідними від першої вимоги, а тому відсутність підстав для її задоволення унеможливлює задоволення наступних позовних вимог.
		18.04.2019 через канцелярію суду Комунальним підприємством Тернопільської обласної ради Тернопільська обласна аптека №78 подано пояснення як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача щодо позову, відповідно до яких погоджується з доводами Позивача щодо наявності у Тернопільської обласної ради прав власника на приміщення за адресою АДРЕСА_4 . Тернопіль, вул АДРЕСА_5 Руська, АДРЕСА_1 і як наслідок незаконності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 березня 2007 року №314. Вважає, що правовою підставою належності майна територіальній громаді області є рішення Тернопільської обласної ради народних депутатів від 16 липня 1992 року Про комунальну власність області. За цим рішенням до спільної власності територіальної громади області віднесено майно аптеки № 78. Враховуючи наведене, підтримує позовні вимоги Тернопільської обласної ради у повному обсязі та просить про їх задоволення.
		03.05.2019 через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзиви виконавчого комітету Тернопільської міської ради і Тернопільської міської ради ( вх. № 7687 від 03.05.2019) в якій зазначає, що прийняте рішення виконавчим комітетом Тернопільської міської ради № 314 від 15.03.2007 Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою та видане свідоцтво про право власності серія САВ НОМЕР_1 від 18.04.2007 на приміщення аптеки, суперечать вимогам закону та порушує права Тернопільської обласної ради як власника майна, тому вважає їх незаконними з огляду на наступне:
		- прийнятою постановою Кабінетом Міністрів України від 05.11.1991 року № 311, "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", чітко проведено розмежування державного майна, яке відноситься до комунальної власності області, що передається до власності районів і м.Тернопіль. Відповідно до переліку державного майна України, що передається до комунальної власності, у власність області увійшов розділ Охорона здоров`я, соціальне забезпечення, а саме саме аптечні склади, магазини аптечні та оптики;
		- постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.12.1966 року № 926, було зобов`язано Міністерство охорони здоров`я УРСР, виконкоми обласних, Київської та Севастопольської міських Рад депутатів трудящих розширити за рахунок нецентралізованих капітальних вкладень будівництво аптек і спеціалізованих магазинів медичної техніки, пристосування для цієї мети нежитлових приміщень, а також виділення приміщень в перших поверхах житлових будинків;
		- зазначає, що твердження відповідача, що прийняте рішення виконавчим комітетом Тернопільської міської ради від 15.03.2007 року № 314  Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою здійснювалось на підставі рішення Тернопільського міськвиконкому від 25.10.1989 року № 486 п.2, не відповідає дійсності;
		- у відповідності до ст. 5 та п.3 ч.1 ст. 15 Житлового кодексу України у віданні, зокрема міських рад перебуває виключно житловий фонд (житловий фонд місцевих рад), управління яким здійснюють міські ради. А тому для реалізації правомочностей щодо управління та розпорядження нежитловим приміщенням, яким являється спірне приміщення, повинні мати визначені чинним законодавством підстави. 
		10.05.2019 через канцелярію суду Комунальним підприємством Тернопільської обласної ради  Тернопільська обласна аптека №78 як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача подано пояснення на позовну заяву (вх. № 8035 від 10.05.2019) відповідно до яких погоджується з доводами Позивача щодо наявності у Тернопільської обласної ради прав власника на приміщення за адресою АДРЕСА_4 . Тернопіль АДРЕСА_6 вул АДРЕСА_5 Руська, АДРЕСА_1 і як наслідок незаконності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 березня 2007 року №314. Вважає, що правовою підставою належності майна територіальній громаді області є рішення Тернопільської обласної ради народних депутатів від 16 липня 1992 року Про комунальну власність області. За цим рішенням до спільної власності територіальної громади області віднесено майно аптеки № 78. Враховуючи наведене, вважає позовні вимоги Тернопільської обласної ради обґрунтованими та підставними, а тому не заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		13.05.2019 через канцелярію суду Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради подано заяву про застосування позовної давності (вх. № 8128 від 13.05.2019) , в якій зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з огляду на сплив строку позовної давності.
		Також 13.05.2019 Тернопільською міською радою через канцелярію суду подано заперечення на відповідь на відзиви Тернопільської обласної ради ( вх. №8195 від 13.05.2019), в якому зазначає, що відповідно до наданих доказів у відзиві на позов, а також те, що Позивачем не надано суду достатніх та незаперечних доказів, щоб підтвердити наявність правових підстав для задоволення позову, просить суд в задоволені позову відмовити.
		30.05.2019 через канцелярію суду позивачем  Тернопільською обласною радою подано пояснення на заперечення представника Тернопільської міської ради від 13.05.2019 на відповідь на відзив Тернопільської обласної ради та заяви про застосування позовної давності у справі № 921/105/19, № 07-573 від 29.05.2019 ( вх. № 9499 від 30.05.2019), які вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду, з наступних причин:
		- суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Згідно з вимогами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Статтею 321 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до пункту 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється;
		- крім того, за правилами статті 55 Закону Української PCP «Про власність», який був чинним на момент виникнення права власності на приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23, у територіальних громад сіл. селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України. Вибуття з комунальної власності майна поза волею органу місцевого самоврядування, який представляє інтереси певної територіальної громади, суттєво порушує матеріально - фінансову основу діяльності органу місцевого самоврядування, заподіює шкоду інтересам членів територіальної громади, а тому дане звернення Тернопільської обласної ради до суду з позовною заявою спрямоване на повернення до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області майна, яке вибуло з її власності поза її волею, незаконно, а саме нежитлове приміщення, площею 634,3 кв.м, за адресою: місто Тернопіль, вул. Руська (вул. Леніна), 23;
		- Тернопільською обласною радою не приймалося жодних рішень щодо передачі до комунальної власності територіальної громади м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради приміщення аптеки № 78 (м. Тернопіль, вул. Руська, 23) таким чином, Тернопільською міською радою незаконно оформлено право власності на спірне приміщення;
		- у віданні міських рад, відповідно до ст. 5 та п. 3 ч.1 ст. 15 Житлового кодексу України, перебуває виключно житловий фонд (житловий фонд місцевих рад), управління яким здійснюють міські ради. Натомість спірне приміщення аптеки № 78 має правовий статус нежитлового приміщення, а тому для реалізації правомочностей щодо управління та розпорядження таким приміщенням Тернопільська міська рада повинна мати визначені чинним законодавством підстави;
		- правовою підставою належності майна територіальним громадам області, вважає рішення Тернопільської обласної ради народних депутатів від 16.07.1992 р., яке було прийняте відповідно до чинного законодавства. В інвентаризаційній справі, яка видана Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 19.11.2004 р., чітко вказано, що власником нежитлового приміщення є державно-комунальна аптека № 78 ( м. Тернопіль, вул. Руська, 23).;
		- Тернопільська обласна рада вважає, що оскільки позов пред`явлений нею на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, пов`язаний з невизначеністю відносин права власності Тернопільської обласної ради щодо свого майна, тому застосування до вказаного позову правила позовної давності є недоцільними.
		11.06.2019 через канцелярію суду відповідачем - 2 подано додаткове пояснення у справі № 921/105/19 (вх. № 10223 від 11.06.2019 ), в якому зазначає таке:
		- в обґрунтування свого права на спірне майно позивач посилається на рішення Тернопільської обласної ради народних депутатів від 16.07.1992 Про комунальну власність, проте, як зазначалося раніше у відзиві та запереченні Тернопільської міської ради станом на час прийняття даного рішення, ціла будівля по вул. Руська, 23 вже на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів № 486 п.2 від 25.10.1989 була зареєстрована на праві державної власності за виконкомом Тернопільської міської ради народних депутатів і знаходилася в оперативному управлінні ЖЕК № 3;
		- відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 26.12.1991 р. № 300, ціла будівля була передана, у складі майна закріпленого за Державною житлово-експлуатаційною конторою № 3, до комунальної власності міста Тернопіль і не могла бути передана у комунальну власність області;
		- на підставі рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів, що є діючими та ніким не скасовані, законним власником нежитлового приміщення площею 634,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 є Тернопільська міська рада, яка здійснює повноваження власника спірного майна шляхом надання його в оренду, що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи;
		- вважає, що строк позовної давності для звернення до суду у даному випадку для Тернопільської обласної ради минув ще 15.01.2015р., разом з тим, у відповідності до ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, проте Тернопільська міська рада вважає, що прийняте виконавчим комітетом оскаржуване рішення не порушує права та інтереси позивача, а тому немає підстав для його скасування.
		12.06.2019 через канцелярію суду позивачем  Тернопільською обласною радою подано додаткові пояснення до позовної заяви (вх. № 10411 від 12.06.2019), до яких додано копію витягу із книги наказів відділу по управлінню комунального майна виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів 1995-1996 років, де зазначено, що 26.12.1995 видано наказ № 157 Про затвердження інвентаризаційного опису № 1 товарно-матеріальних цінностей, які передавались від централізованої бухгалтерії м. Тернопіль ОВО Фармація на баланс ДК аптеки № 78 м. Тернополя станом на 01.02.1994 р., що підтверджує факт перебування саме на балансі комунального підприємства Тернопільської обласної ради  Тернопільська обласна аптека № 78 майна за адресою вул. Руська, 23, м.Тернопіль.
		Протокольною ухвалою від 13.06.2019 закрито підготовче засідання та призначено справу № 921/105/19 до судового розгляду по суті на 04.07.2019 о 11:00 год.
		04.07.2019 через канцелярію суду третьою особою  КП ТОР Тернопільська обласна аптека №78 подано клопотання про приєднання доказів (вх. № 11643 від 04.07.2019), відповідно до якого просить приєднати до матеріалів справи № 921/105/19 наказ №157 від 26.12.1959 року та копію витягу з журналу вхідної кореспонденції. 
		В свою чергу, в судовому засіданні 04.07.2019р. представник відповідача заперечив проти прийняття судом додаткових документів від третьої особи з посиланням на пропуск встановленого судом строку на їх подачу. 
		Представник третьої особи в судовому засіданні 04.07.2019р. не заявила клопотання про поновлення пропущеного строку на подання додаткових доказів, разом з тим обґрунтовувала поважність причин пропуску встановленого судом строку на подання письмових доказів тим, що аптека №78 створена 08.03.1959 року, за час діяльності складено та оримано значну кількість документів, вказані докази були виявлені 03.07.2019 року, а тому вважає, що вказані документи не могли бути подані раніше.
		Розглянувши клопотання третьої особи про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Згідно з ч.4 ст.80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
		За імперативними приписами ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		За приписом ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.4 ст.165 ГПК України пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.
		Судом установлено, що ухвалою господарського суду Тернопільської області області від 18.03.2019р. про відкриття провадження у справі №921/105/19 призначено судове засідання на 18.08.2019 року та запропоновано треті особі надати письмові пояснення. Окрім того, протокольною ухвалою від 13.06.2019 закрито підготовче засідання та призначино справу № 921/105/19 до судового розгляду по суті на 04.07.2019. 
		Суд вважає, що сприяв учасникам судового процесу в реалізації ним прав, передбачених ГПК України, в свою чергу сторони повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
		Клопотання про доручення доказів надійшли до суду 04.07.2019, тобто з пропуском встановленого судом процесуального строку.
		Відповідно до статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
		Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
		При цьому, відновлення процесуального строку являє собою визнання судом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.
		Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не був позбавлених своїх процесуальних прав як учасника справи відповідно до господарського процесуального законодавства. Вказані представником третьої особи обставини не є поважними та жодним чином не перешкоджали надати суду всі докази своєчасно у встановлений судом строк.
		Як наслідок, враховуючи відсутність поважних причин пропуску строку на подання всіх наявних у третьої особи доказів, клопотання КП ТОР Тернопільська обласна аптека №78 про приєднання доказів (вх. № 11643 від 04.07.2019), залишено судом без розгляду.
		Представник позивача у судове засідання, що відбулось 04.07.2019 прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, та пояснень наданих у судовому засіданні, просить суд позов задовольнити.
		Представник відповідача  Виконавчого комітету Тернопільської міської ради у судове засідання, що відбулось 04.07.2019 прибув, щодо позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Просить суд у задоволенні позову відмовити.
		Представник відповідача  Тернопільської міської ради у судове засідання, що відбулось 04.07.2019 прибув, щодо позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях . Просить суд у задоволенні позову відмовити.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради Тернопільська обласна аптека №78 у судове засідання, що відбулось 04.07.2019 прибув, позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в письмових пояснення по суті позову та в додаткових поясненнях . Вважає, що позов підлягає до задоволення. 
		 
		Роглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представника позивача, заперечення представника відповідача; пояснення представника третьої особи, повно та об`єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:
		 
		05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
		Згідно цього переліку до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
		Пунктом 3 вищевказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
		Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, виконавчий комітет Тернопільської обласної Ради народних депутатів прийняв рішення № 300 від 26.12.1991 "Питання розмежування майна між комунальною власністю області, районів і м. Тернополя", яким затвердив перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), встановивши, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Відповідно до затвердженого даним рішенням переліку майна до комунальної власності були передані, зокрема, аптечні склади, аптечні магазини.
		16.07.1992 Тернопільська обласна Рада народних депутатів ХХІ скликання прийняла рішення "Про комунальну власність області", яким затвердила перелік об`єктів комунальної власності області і передала їх в управління обласної державної адміністрації, передбачивши з цією метою в структурі адміністрації утворення відповідного органу. Цим рішенням встановлено, що комунальна власність області не може відчужуватися, передаватись в оренду, змінювати суб`єкта власності, використовуватись не за призначенням, перепрофільовуватись без згоди на те обласної Ради народних депутатів.
		Відповідно до Переліку об`єктів комунальної власності області, що передаються в управління обласної державної адміністрації, до згаданого вище рішення, у розділі "Виробниче об`єднання Фармація" по м. Тернополю зазначено аптеку №78 разом.
		Відповідно до довідки Тернопільської обласної ради № 11-538/22-19 від 19.09.2000 підтверджується, що державно - комунальна аптека №78 (м. Тернопіль, вул. Руська,23) рішенням обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року включена до переліку обєктів комунальної власності.
		Повноваження обласних Рад народних депутатів щодо прийняття вищезазначених рішень та набуття права комунальної власності було встановлено ст. ст. 5, 7, 52 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", який був введений в дію відповідно до Постанови Верховної Ради України XII від 8 грудня 1990 року (втратив чинність 12.06.1997).
		Формулювання тексту рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року "Про комунальну власність області" та додатку до нього здійснювалось відповідно до формулювання тексту переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року №311.
		Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність її набуття не встановлена судом.
		Зазначена вище законодавча норма кореспондується також зі статтею 4 Цивільного кодексу Української PCP, згідно якої цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.
		Частиною шостою статті 86 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на час прийняття рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року "Про комунальну власність області") визначено, що відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
		Отже, підстави набуття (припинення) права власності визначаються за законодавством, чинним на час виникнення відповідних правовідносин.
		Статтею 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.08.1978 року визначено, що основу економічної системи Української PCP становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
		У відповідності до статті 87 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.
		Статтею 89 Цивільного кодексу Української PCP встановлено, що державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
		Таким чином, до прийняття та введення в дію Закону України "Про власність" уся власність була загальнодержавною (республіканською), включаючи й житловий фонд, при цьому ради депутатів трудящих та їхні виконавчі комітети входили до системи органів державної влади. 
		Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України житловий фонд включав в себе жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд), жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд), жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово - будівельних кооперативів).
		Згідно із ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебував у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
		Таким чином, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований до 1991 року та в якому розміщене спірне нежитлове приміщення аптеки, належав до державної власності, оскільки до того часу державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність, та перебував до роздержавлення у віданні Горсполкому.
		Поряд з цим, відповідно до постанови Ради Міністрів Української PCP № 926 30.12.1966 "Про заходи по дальшому поліпшенню торгівлі медикаментами, медичною апаратурою, предметами догляду за хворими та іншими медичними виробами" зобов`язано Міністерство охорони здоров`я УРСР, виконкоми обласних, Київської та Севастопольської міських Рад депутатів трудящих розширити за рахунок нецентралізованих капітальних вкладень будівництво аптек і спеціалізованих магазинів медичної техніки, пристосування для цієї мети нежилих приміщень, а також виділення приміщень в перших поверхах житлових будинків.
		У свою чергу, поняття комунальної власності адміністративно - територіальних одиниць та підстави її набуття передбачено ст. 7 Закону Української PCP "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" від 07.12.1990 (втратив чинність у 12.06.1997), згідно якої до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, вказане в Законі України "Про власність".
		Відповідно до статті 2 Закону Української PCP "Про власність" власність в Українській PCP виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
		Згідно зі статтею 31 Закону України "Про власність" до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
		Відповідно до частин першої і другої статті 32 Закону України "Про власність" суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України; суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
		Перелік об`єктів комунальної власності, визначений ст. 35 Закону України "Про власність", відповідно до якої об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно - територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.
		У відповідності до ст.49 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.
		Відповідно до Розділу І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою КМУ № 311, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, підлягали передачі до комунальної власності областей.
		Отже, на підставі вказаних норм законодавства та прийнятих рішень №300 від 26.12.1991 "Питання розмежування майна між комунальною власністю області, районів і м. Тернополя" та рішення від 16.07.1992 "Про комунальну власність області", в процесі розмежування державної та комунальної власності державна комунальна аптека № 78, що розташована в м. Тернополі по вул. Руська, 23, як об`єкт комунальної власності області, разом із основними засобами, технологічним обладнанням, засобами вимірювання, правомірно передана до комунальної власності територіальної громади Тернопільської області.
		Рішенням виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 28 лютого 1989 року №54 «Про організацію обласного виробничого об`єднання «Фармація» з 1 березня 1989 року створено на базі ліквідованого аптечного управління облвиконкому обласне виробниче об`єднання «Фармація» з безпосереднім підпорядкуванням виконкому обласної Ради народних депутатів та затверджено його статут.
		Відповідно до пункту 2 цього рішення обласному виробничому об`єднанню «Фармація» підпорядковано 16 центральних районних аптек, аптечну мережу міста Тернополя, обласний аптечний склад, контрольно-аналітичну лабораторію і майстерню по ремонту та виготовленню спеціального аптечного устаткування.
		Наказом обласного Фонду комунального майна Тернопільської обласної ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року №51 «Про створення державно - комунальної аптеки №78» утворено державно-комунальне підприємство аптеку №78. Відповідно до пунктів 3 та 4 даного наказу обласному виробничому об`єднанню «Фармація» доручено провести до 01 січня 1994 року розподільчий баланс між обласним виробничим об`єднанням «Фармація» і ДК аптека №78; забезпечити аптеку №78 основними та обіговими засобами у відповідності з актами проведених інвентаризації та розподільчого балансу станом на 01 січня 1994 року.
		Розпорядженням голови Тернопільської обласної ради від 09 лютого 2008 року №12 затверджено статут комунального підприємства Тернопільської обласної ради «Тернопільська обласна аптека № 78» у новій редакції, з якого вбачається, що комунальне підприємство Тернопільської обласної ради «Тернопільська обласна аптека № 78» є правонаступником державно-комунальної аптеки № 78 м. Тернопіль, власником і засновником аптеки є Тернопільська обласна рада. За статутом аптека є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, управління яким здійснює Тернопільська обласна рада. Згідно з пунктом 3.1 статуту аптека для виконання статутних завдань має майно, яке є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області і належить їй на правах господарського відання.
		Таким чином, правовою підставою належності майна територіальній громаді області є рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року "Про комунальну власність області". За цим рішенням до спільної власності територіальної громади області віднесено майно аптеки № 78, що розташована в м. Тернополі по вул. Руська 23.
		На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що Тернопільська обласна Рада народних депутатів відповідно до вимог чинного законодавства у 1992 році набула право власності на аптеку №78 у м. Тернополі по вул. Руська 23.
		При цьому, оскільки законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, у тому числі Цивільний кодекс Української РСР, не передбачало обов`язкової його реєстрації, державна реєстрація права комунальної власності Тернопільської обласної Ради народних депутатів на майно аптеки №78 у м. Тернопіль по вул. Руська ,23 не була проведена.
		Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 5037-VI (5037-17) від 04.07.2012) права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
		На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення аптеки №78 у м. Тернопіль по вул. Руська ,23 , як таке, що виникло до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є дійсним.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
		Частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
		Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
		За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
		Правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Згідно з ч. 5 наведеної статті органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, тощо.
		Отже, способом волевиявлення ради щодо здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню об`єктами комунальної власності є прийняття нею відповідного рішення.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що законодавчими актами України, зокрема Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими, не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід об`єктів загальнодержавної власності у комунальну власність.
		Як вбачається із матеріалів справи, Тернопільська обласна рада не приймала жодних рішень щодо передачі до комунальної власності територіальної громади м. Тернополя спірного нежитлового приміщення у м. Тернопіль по вул. Руська ,23, загальною площею 634,3 кв.м, що і не заперечується Тернопільською міською радою.
		Однак, в порушення вищезазначених законодавчих норм, виконавчий комітет Тернопільської міської ради приймає рішення № 314 від 15.03.2007, яким вирішено оформити право власності на нежитлове приміщення в м. Тернопіль по вул. Руська ,23, загальною площею 634,3 кв.м, за Тернопільською міською радою.
		На підставі вказаного вище рішення, державним реєстратором речових прав 18.04.2007 оформлено свідоцтво на право власності на приміщення аптеки в м.Тернопіль по вул. Руська (вул. Леніна ), буд-23, загальною площею 634,3 кв.м. за Тернопільською міською радою.
		Правом власності згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		При цьому, Тернопільська міська рада, в процесі розгляду даної справи, обґрунтовуючи правові підстави набуття права власності за територіальною громадою м.Тернополя посилається на договори оренди, знаходження спірного приміщення в оперативному управлінні ЖЕК №3, рішення виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів від 25.10.1989 № 486, а також вказує на те, що Тернопільська обласна рада не провела державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості, даний факт, на думку відповідачів 1 та 2, свідчить про те, що у Тернопільської обласної ради відсутні правовстановлюючі документи на спірне приміщення, що також слугувало підставою для прийняття Тернопільською міською радою спірного рішення. 
		Однак, суд зазначає, що договори оренди нежитлового приміщення, що розташоване за адресою вул. Руська,23 у м. Тернополі, де розміщена аптека № 78, від 05.01.1995 укладений між аптекою №78 (орендар) та Відділом оренди нежитлового фонду Тернопільської міської адміністрації; договори № 3084 від 01.01.1996р., № 3084 від 12.02.1996, № 3084 від 11.03.1996, № 3084 від 11.03.1996, № 3084 від 06.03.1997, №3084 від 06.03.1997 укладений між Фондом комунального майна міста Тернополя та ДКП Аптека №78; договір № 3084 від 03.03.2003р. укладений між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та Державною комунальною аптекою Аптека №78, договір № 3084 від 14.06.2008р. укладений між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та Державною комунальною аптекою Аптека №78, , згідно яких орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове користування (оренду), яке перебуває на балансі КЖЕП «Залізничник», не можуть слугувати належними доказами, що підтверджують право власності територіальної громади м. Тернополя, з огляду на таке.
		Так, у пункті 7 роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з судовим захистом права державної власності" зазначено, що вирішуючи спори, пов`язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Отже, не має правовстановлюючого значення.
		Те, що приміщення аптеки здавалось комунальним підприємством, органом управління майном якого є Тернопільська міська рада в оренду аптеці власником, якої є позивач, також не може слугувати доказом правомірності належності вказаного майна територіальній громаді м. Тернополяа, оскільки договори оренди, незалежно від правильності уявлення сторін договору оренди про правовий режим приміщення аптеки, не можуть змінювати однозначно виражене у рішенні від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" волевиявлення обласної ради народних депутатів, спрямоване на передачу оспорюваного майна у власність області.
		Також, не заслуговують на увагу і твердження представника Тернопільської міської ради, що до комунальної власності області передано аптеку, як юридичну особу, а не приміщення, в якому вона розміщена, з огляду на те, що рішенням Тернопільської обласної Ради від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" передбачено передачу саме майна від держави у комунальну власність області, що має місце і в даному випадку. 
		Поряд з цим, суд зазначає, що ні згаданим рішенням Тернопільської обласної Ради від 16.07.1992 "Про комунальну власність області", ні будь-якими іншими нормативними актами, що діяли у період 1991-1992 роках, не передбачено передачу окремо майна юридичної особи та самої юридичної особи, а отже, при передачі аптеки № 78 із державного підпорядкування у власність області відбулась передача майна, у тому числі і приміщення, в якому вона здійснювала свою діяльність.
		Також, суд звертає увагу і на те, що із самої назви рішень від 26.12.1991 № 300 "Про розмежування майна між комунальною власністю області, районів і м. Тернополя" та від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" та їх змісту вбачається, що у них йдеться про об`єкти і майно.
		Також, суд вважає безпідставними доводи відповідачів про те, що 25 жовтня 1989 року виконавчим комітетом Тернопільської міської Ради народних депутатів було прийнято рішення № 486 п.2 «Про визнання права власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства» згідно із яким визнано право власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства, за виконавчим комітетом Тернопільської міської Ради народних депутатів. Згідно з додатком №1 до вказаного рішення за Тернопільським міськовиконкомом визнано право власності, зокрема на будинок № 29 по АДРЕСА_1 ), яке перебувало на балансі житлово- експлуатаційної контори № 3. Тому, 15 березня 2007 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення № 314 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою» на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської Ради народних депутатів від 25 жовтня 1989 року № 486 п.2 та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 18 квітня 2007 року на приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська (Леніна), буд. 23, оскільки чинне у розглядуваний період законодавство України передбачало (крім кооперативно-колгоспної власності) лише державну власність, як єдиний вид власності у державі, а Законом України "Про власність" визначалось два рівні власності: загальнодержавну та комунальну власність. У свою чергу, поняття комунальної власності адміністративно - територіальних одиниць та підстави її набуття передбачено статтею 7 Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування" від 07 грудня 1990 року (втратив чинність 12 червня 1997 року), згідно з якою до комунальної власності адміністративно - територіальних одиниць належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, вказане в Законі України "Про власність".
		Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Як зазначив Вищий арбітражний суд України в своєму роз`ясненні від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Відсутність факту такого порушення виключає правові підстави для задоволення позову про визнання акту державного чи іншого органу недійсним.
		Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 березня 2007 року № 314 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою» в частині оформлення права власності за Тернопільською міською радою на приміщення аптеки за адресою: вул. Руська, 23, площею 634,3 кв.м. та видане на його підставі свідоцтво про право власності Тернопільської міської ради на нерухоме майно від 18 квітня 2007 року серії САВ № 051362, порушують права Тернопільської обласної ради, оскільки Тернопільською міською радою не набуто на законних підставах право власності на спірне нерухоме майно.
		За даних обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу, а також про скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради на нерухоме майно від 18 квітня 2007 року серії САВ № 051362, є правомірними та обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають до задоволення.
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м. за територіальною громадою Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради, суд відзначає таке.
		Статтею 11 ЦК України передбачено, що: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		В силу статті 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав; при цьому порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
		Згідно частини 1 статті 15 ЦК України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому в статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. 
		Матеріали справи не містить доказів визнання відповідачами позовних вимог Тернопільської обласної ради, в тому числі і права власності Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення в м. Тернополі по вул. Руська,23, загальною площею 634,3 кв.м, отже відповідачі не визнають права власності позивача на спірний об`єкт, а спір з даного приводу не є врегульованим.
		Отже, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Главою 24 Цивільного кодексу України встановлені способи набуття права власності.
		Частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України встановлено, що: держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
		Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Нормами статті 392 Цивільного кодексу України передбачено, що: власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Із змісту положень статті 392 Цивільного кодексу України слідує, що: позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. 
		Метою та об`єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач. 
		Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. 
		Позивачем у справах про визнання права власності є особа, яка вже є власником.
		Тобто, власником майна є особа, котра володіє саме всім спектром прав власника, а саме: правом володіння, правом користування та правом розпорядження.
		Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
		Згідно статті 43 ГК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
		Як зазначалось вище у даному рішенні, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що відповідно до вимог чинного законодавства на підставі рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16 липня 1992 року "Про комунальну власність області", яким до спільної власності територіальної громади області віднесено майно аптеки № 78, що розташована в м. Тернопіль по вул. Руська,23 Тернопільська обласна рада набула право власності на спірне приміщення.
		Та обставина, що позивачем, з огляду на те, що законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, у тому числі Цивільний кодекс Української РСР, не передбачало обов`язкової його реєстрації, державна реєстрація права комунальної власності Тернопільської обласної Ради народних депутатів на майно аптеки №78 у м. Тернопіль по вул. Руська,23 не була проведена, не позбавляє його такого права, що не суперечить до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 5037-VI ( 5037-17) від 04.07.2012), згідно з якою права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
		На підставі наведеного та як уже зазначалося вище, суд дійшов висновку про те, що право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення аптеки №78 у м. Тернопіль, вул. Руська, 23, як таке, що виникло до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і є дійсним.
		В свою чергу, слід відзначити, що відповідачем не подано належних доказів, які б спростовували наведене вище.
		З огляду на зазначене, суд констатує, що позивач правомірно скористався таким способом захисту права, шляхом звернення з позовною вимогою про визнання права власності на вищезазначене приміщення.
		Враховуючи у сукупності всі обставини справи, беручи до уваги встановлене вище, а також невизнання права власності Тернопільською міською радою та Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради на спірне майно за громадою області в особі Тернопільської обласної ради, суд вважає за доцільне визнати право власності на нежитлове приміщення в м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м. за територіальною громадою Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради.
		 
		Щодо заяви б/н від 13.05.2019 (вх.№ 8128 від 13.05.2019) Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про сплив позовної давності щодо заявлених вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		 
		Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
		У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
		Пріорітетною позовною вимогою у даній справі суд вважає вимогу, про визнання права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м.
		Право власності носить абсолютний характер і покликане надавати власнику змогу вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном і відповідно власник може вимагати належної поведінки від оточуючих, які б не заважали особі здійснювати свої правомочності відносно речі. 
		До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Статтею 1 Протоколу №1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
		В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Як зазначено в п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз`яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).
		Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
		Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Така позиція відповідає висловленій у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», яка є чинною станом на час розгляду даної справи.
		З огляду на перелічені вище норми, як європейського, так і національного законодавства, а також з урахуванням встановлених при розгляді даної справи обставин, господарський суд вважає за необхідне зазначити:
		-право на захист власності про те, що : « Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права», - викладена у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ;
		-акти національного (українського) законодавства , що перераховані вище, і які слугували підставою для визнання права власності за позивачем - Тернопільською обласною радою, стосувалися і використовувались також і відповідачем, отже принцип розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), передбачали передачу майна , у тому числі і приміщень, у яких такі юридичні особи здійснювали свою діяльність;
		-розглядувані судом взаємовідносини, що склалися між сторонами, виникли , тривали і продовжують існувати під час чинності Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Цивільного кодексу України 2003 року та нової редакції, якою частково змінено норми ЦК України, зокрема ст. 268;
		-у статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням та основними засадами господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, як вказано у ч. 2 названої статті, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; 
		-і так як судом в процесі розгляду даної справи встановлено дійсне право позивача - Тернопільської обласної ради, на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м., і таке право не зникло , а тому для реалізації такого рішення (про визнання права) та з метою дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, господарський суд відмовляє у задоволенні заяви про сплив позовної давності щодо заявлених вимог . 
		Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
		Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 
		Таким чином, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, зважаючи на встановлені судом в процесі розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, належним чином доведені та по суті не оспорені відповідачем.
		Пунктом 9 статті 129 ГПК України, передбачено, що у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю.
		В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача. 
		Керуючись статями 3, 4, 13, 20, 73-86, 123, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити.
		2. Визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15 березня 2007 року № 314 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою» в частині оформлення права власності за Тернопільською міською радою на приміщення аптеки за адресою: вул. Руська, 23, площею 634,3 кв.м.
		3. Скасувати свідоцтво про право власності Тернопільської міської ради на нерухоме майно від 18 квітня 2007 року серії САВ № 051362, видане виконавчим комітетом Тернопільської міської ради.
		4. Визнати право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м.
		5. Стягнути з Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001 на користь Тернопільської обласної ради (вул.. М.Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, ідент код 24630220) 55 114( п`ятдесят п`ять тисяч сто чотирнадцять) грн 10 коп. в повернення сплаченого судового збору. 
		 
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
		 
		Повне рішення складено 05.07.2019. 
		 
		 
		Суддя Н.М. Бурда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...