Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/8679/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2019.
Дата набрання законної сили: 26.06.2019
Номер судового провадження: 61-33943ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України                           
		 
		26 червня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 205/8679/16-ц
		провадження № 61-33943св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., 
		Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., 
		Пономарь З. М., Посунся Н. Є., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» (далі - 
		ТОВ «Маядо») про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, витребування трудової книжки та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що наказом ТОВ «Маядо» від 18 липня 
		2016 року, про існування якого йому стало відомо від співробітників Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України, куди він звертався за довідкою про заробітну плату, його було звільнено з посади менеджера з продажу за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 
		статті 40 КЗпП України. 
		Зазначав, що 04 липня 2016 року він звертався до ТОВ «Маядо» із заявою 
		про звільнення його із займаної посади за власним бажанням, у прийнятті вказаної заяви йому було відмовлено, у зв`язку з чим він направив 
		її поштою. Вказана заява була отримана ТОВ «Маядо», що підтверджується рекомендованим повідомленням.
		Крім того, зазначав, що до 19 липня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні у Дніпропетровській міській лікарні № 5, а потім на амбулаторному лікуванні до 23 липня 2016 року.
		Вважав, що не допускав порушень трудового законодавства й прогулів не вчиняв, а заявляв про намір припинити трудовий договір за власним бажанням, подавши відповідну заяву керівнику відповідача.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати формулювання причини його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул - неправильною та змінити формулювання звільнення, вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України; зобов`язати ТОВ «Маядо» змінити дату його звільнення, з 18 липня 2016 року, на фактичний день видачі трудової книжки; зобов`язати ТОВ «Маядо» видати трудову книжку; стягнути 
		з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 
		15 273,83 грн з коригуванням на момент прийняття рішення; стягнути 
		з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, витребування трудової книжки та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_1 за прогул 
		без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України 
		неправильною та змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням 
		за статтею 38 КЗпП України. Зобов`язано ТОВ «Маядо» змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 18 липня 2016 року на 04 липня 2016 року. 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що звільнення працівника 
		з підстав не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне 
		за собою поновлення порушених прав працівника. 
		Також суд зазначав, що ТОВ «Маядо» в наказі про звільнення 
		ОСОБА_1 неправильно вказано пункт закону, на підставі якого звільнений ОСОБА_1. Оскільки стаття 40 КЗпП України складається з трьох частин та підпунктів, у наказі про звільнення ОСОБА_1 зазначений тільки пункт 4 статті 40 КЗпП України, а частина 
		не зазначена, тому формулювання причини звільнення ОСОБА_1 
		за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України є неправильним та таким, що підлягає зміні - за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Вимоги позивача про зміну дати його звільнення є обґрунтованими.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн згідно зі статтею 237-1 КЗпП України не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди, внаслідок порушення його прав, тому вважав, що відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 
		2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Маядо» задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року 
		в оскаржуваній частині скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення та дати звільнення відмовлено.
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що змінюючи формулювання причини звільнення позивача, судом першої інстанції не правильно застосовані вимоги трудового законодавства щодо порядку зміни формулювання причини звільнення робітників, тому рішення суду 
		в оскаржуваній частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню 
		з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову 
		в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зміни причин 
		та дати його звільнення із займаної посади.
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 
		в особі представника - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права 
		та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його позову 
		до ТОВ «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних 
		і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу 
		№ 205/8679/16-ц з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
		 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено 
		з порушенням вимог матеріального права, оскільки за правилами частини третьої статті 235 КЗпП України та пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику 
		розгляду судами трудових спорів» звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності не може бути визнано обґрунтованим та 
		не допускається. 
		Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 212, 213 ЦПК України, 
		2004 року не надав належної оцінки доказам позивача, та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Заперечення на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ТОВ «Маядо» було подало заперечення 
		на касаційну скаргу, в яких зазначало, що 18 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено відповідно до закону, оскільки 04 липня 2016 року 
		та в період з 16 липня по 18 липня 2016 року включно позивач без поважних причин не з`являвся на роботі та не повідомляв про причини своєї неявки, тому вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до наказу ТОВ «Маядо» від 01 липня 2013 року № 81-к ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера з продажу з 01 липня 2013 року з випробувальним терміном один місяць та розміром заробітної плати відповідно до штатного розпису (а.с. 35 т. 1).
		Наказом ТОВ «Маядо» від 18 липня 2016 року № 46-к звільнено ОСОБА_1 з посади менеджера з продажу з 18 липня 2016 року 
		за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с. 36 т. 1).
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 указував 
		на незаконність його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, оскільки він подавав заяву про звільнення за згодою сторін, а тому 
		ТОВ «Маядо» безпідставно не виконало вимоги його заяви.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні 
		чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
		Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу 
		(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України).
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо 
		в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
		 
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами 
		і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		 
		Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України 
		є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни 
		(пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).
		 
		Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
		 
		Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
		 
		Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника 
		у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		 
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення, посилався на те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. При цьому зазначав, що ТОВ «Маядо» в наказі про звільнення 
		ОСОБА_1 неправильно вказало пункт закону, на підставі якого звільнений ОСОБА_1., тому вважав, що позовні вимоги обґрунтовані.
		 
		У порушення статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не дав належної правової оцінки доказам сторін щодо звільнення позивача та належним чином не перевірив факту припинення трудових відносин сторін, не перевірив та не спростував доводів позивача про те, 
		що на час його звільнення він перебував на стаціонарному лікуванні 
		у Дніпропетровській міській лікарні № 5, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 
		 
		Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом. 
		 
		Зміст рішення суду апеляційної інстанції передбачено в статті 316 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; не наведено мотивів скасування рішення суду першої інстанції 
		в оскаржуваній частині і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; чи були 
		і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, 
		за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що 
		у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позиції сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1 липня 2003 року, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, п. 30). 
		 
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини 
		і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду 
		на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України, стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). 
		 
		Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов`язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі 
		як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
		 
		Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України 
		від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. 
		 
		Таким чином, апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу 
		ТОВ «Маядо», правильно виходив з того, що зміна формулювання причин звільнення є неправильною, але на порушення статті 315 ЦПК України 
		2004 року взагалі не надав оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що його звільнено під час перебування на лікарняному, обмежився лише узагальнюючою тезою про те, що суд першої інстанції, змінюючи формулювання причини звільнення позивача, не правильно застосував вимоги трудового законодавства щодо порядку зміни формулювання причини звільнення робітників. У рішенні апеляційного суду не зазначено встановлених судом обставин щодо кожної з вимог позивача, узагальнених доводів та заперечень осіб, які беруть участь у справі, у мотивувальній частині рішення не наведено мотивів скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин, що є порушенням вимог пунктів другого і третього частини першої статті 316 ЦПК України.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення 
		за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника 
		у відпустці. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		 
		За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийняте з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану 
		представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 
		2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова
		 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець
		 
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...