Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 370/1547/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2019.
Дата набрання законної сили: 12.06.2019
Номер судового провадження: 14-223цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		12 червня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 370/1547/17
		Провадження № 14-223 цс 19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко  О. Р., Князєва  В. С., Лобойка Л. М., Лященко  Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
		розглянула справуза скаргою ОСОБА_4 (далі також - скаржниця) на дії та постанову державного виконавця, заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта Іван Миколайович (далі також - державний виконавець),
		за касаційною скаргою скаржниці на постанову Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савченка С. І., Верланова С. М. і Таргоній Д. О.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У липні 2017 року скаржниця звернулася до суду зі скаргою, в якій просила:
		1.1.       Визнати дії державного виконавця неправомірними.
		1.2.       Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця № 49803954 від 26 квітня 2017 року про стягнення зі скаржниці виконавчого збору в розмірі 5 358 354,23 грн.
		2.           Скаргу мотивувала такими обставинами:
		2.1.       22 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СС-Бюро» та Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Європейський газовий банк» уклали кредитний договір № 738-220813. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором скаржниця передала ПАТ «Європейський газовий банк» в іпотеку належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 27,2360 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області (далі - земельна ділянка).
		2.2.       15 січня 2016 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 49803954 на підставі виконавчого листа, виданого Макарівським районним судом Київської області 17 грудня 2015 року у справі № 370/1227/15-ц, про звернення стягнення на земельну ділянку скаржниці як на предмет іпотеки на користь ПАТ «Європейський газовий банк».
		2.3.       26 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову у виконавчому провадженні № 49803954 про стягнення зі скаржниці виконавчого збору в розмірі 5 358 354,23 грн.
		2.4.       28 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 53856914 про стягнення зі скаржниці на користь держави виконавчого збору у вказаній сумі на підставі постанови державного виконавця від 26 квітня 2017 року.
		2.5.       Державний виконавець міг стягнути виконавчий збір за умови стягнення (повернення) коштів або передачі майна стягувачеві. Оскільки державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, він не міг виносити постанову про стягнення зі скаржниці виконавчого збору.
		2.6.       Розмір виконавчого збору залежить від загального розміру заборгованості за кредитом, а не від вартості майна, яке так і не було реалізоване.
		2.7.       24 травня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 826/6583/17 за позовом скаржниці до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - державний виконавець, про визнання протиправними дій і скасування постанови державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення зі скаржниці виконавчого збору в розмірі 5 358 354,23 грн. Окружний адміністративний суд міста Києва вважав, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           19 квітня 2018 року Макарівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою скаргу задовольнив.
		4.           Мотивував ухвалу так:
		4.1.       Примусово мало бути виконане рішення суду про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку скаржницею як майновим поручителем за кредитним договором, заборгованість за яким складала 53 583 542,31 грн.
		4.2.       Резолютивна частина цього судового рішення передбачала звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Державний виконавець не міг стягувати виконавчий збір як санкцію за відмову від добровільного виконання рішення, яке виконати добровільно скаржниця не могла.
		4.3.       З огляду на вимоги статей 45 і 51 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), державний виконавець неправомірно нарахував виконавчий збір у сумі 5 358 354,23 грн, що становить 10% від загальної суми боргу. Цей борг не був стягнутий чи повернутий, як і не була визначена вартість майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           5 липня 2018 року Апеляційний суд Київської області ухвалив постанову, якою скасував ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року, а провадження у справі закрив, оскільки вважав, що її має розглядати адміністративний суд.
		6.           Мотивував постанову тим, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII справи щодо оскарження дій і постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Обґрунтував висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц і від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           31 липня 2018 року скаржниця подала касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2018 року та залишити в силі ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		8.           10 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		9.           Мотивував ухвалу тим, що скаржниця оскаржує постанову Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		10.        Скаржниця мотивує касаційну скаргу так:
		10.1.    Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийняту під час виконання судового рішення, сторона виконавчого провадження оскаржує до суду, який видав виконавчий документ.
		10.2.    Згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, що в часі слідують за постановою про стягнення виконавчого збору і пов`язані з його стягненням (подальшим виконанням).
		10.3.    Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, а тому рішення та дії з її виконання державний виконавець вчиняє у межах «нового» виконавчого провадження. Такі рішення та дії оскаржуються за правилами адміністративного судочинства. Натомість постанову про стягнення виконавчого збору, прийняту під час виконання судового рішення та в межах основного виконавчого провадження, слід оскаржувати до суду, який видав виконавчий документ.
		10.4.    Висновки Великої Палата Верховного Суду, сформульовані у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц і від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц, не можна врахувати, оскільки у вказаних постановах не проаналізовані приписи частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		11.        Інші учасники справи відзив на касаційну скаргу не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)         Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		12.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили :
		12.1.    15 січня 2016 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 49803954 на підставі виконавчого листа, виданого 17 грудня 2015 року Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1227/15-ц, про звернення стягнення на предмет іпотеки (належну скаржниці земельну ділянку) на користь ПАТ «Європейський газовий банк».
		12.2.    26 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого листа від 17 грудня 2015 року стягувачеві - ПАТ «Європейський газовий банк».
		12.3.    Того ж дня державний виконавець виніс постанову у тому ж виконавчому провадженні про стягнення зі скаржниці виконавчого збору у розмірі 5 358 354,23 грн.
		12.4.    28 квітня 2017 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 53856914 на підставі постанови державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення зі скаржниці виконавчого збору в розмірі 5 358 354,23 грн.
		13.        Порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VII Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду.
		14.        ЦПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду, передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, має розглядати суд, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто той суд, що видав виконавчий документ (стаття 383; частина друга статті 384).
		15.        ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення рішень судами першої й апеляційної інстанцій, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII.
		16.        Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час постановлення рішень судами першої й апеляційної інстанцій.
		17.        Крім порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідний порядок також встановлений Законом № 1404-VIII, що був чинним на час прийняття оскарженої постанови державного виконавця про стягнення зі скаржниці виконавчого збору.
		18.        Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		19.        Відповідно до частини другої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		20.        Отже, Закон № 1404-VIII встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору, згідно з яким відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 і № 127/9870/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 та від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц).
		21.        З огляду на вказане, оскільки скаржниця звернулася до суду щодо неправомірних, на її думку, дій і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, цей спір має розглянути суд адміністративної юрисдикції.А доводи касаційної скарги про те, що приписи частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII застосовуються лише до скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, вчинені на виконання постанови про стягнення виконавчого збору, тоді як скарги на самі такі постанови мають розглядатися судом, який видав виконавчий документ, є необґрунтованими.
		22.        Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин її висновків, викладених у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц і від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц. Предметом перевірки у справі № 127/9870/16-ц була постанова державного виконавця про накладення штрафу, а у справі № 307/1451/15-ц - дії та постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладення штрафу. В обох цих справах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статті 74 Закону № 1404-VIII постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору слід оскаржувати за правилами адміністративного судочинства. Ці висновки не суперечать висновкам, сформульованим у справі № 370/1547/17.
		23.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що скаржниця надала у суді першої інстанції ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 826/6583/17 за позовом скаржниці до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - державний виконавець, про визнання протиправними дій і скасування постанови державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення зі скаржниці виконавчого збору у розмірі 5 358 354,23 грн. Окружний адміністративний суд міста Києва вважав, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
		24.        Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (частина п`ята статті 170 КАС України).
		25.        Оскільки адміністративний суд 24 травня 2017 року відмовив скаржниці у відкритті провадження у справі за її позовом про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення виконавчого збору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п`ятої статті 170 КАС України скаржниця не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.
		26.        Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
		27.        Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		28.        ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
		29.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлення 24 травня 2017 року Окружним адміністративним судом міста Києва ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 826/6583/17, яка набрала чинності, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права скаржниці на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
		30.        З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.
		(2)         Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1)     Щодо суті скарги
		31.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
		32.        Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		33.        Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта цієї статті).
		34.        Дійшовши висновку про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, проте встановивши наявність юрисдикційного конфлікту, який поставив під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права скаржниці на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2018 року, а справу передати для продовження розгляду до відповідного суду апеляційної інстанції.
		(2.2)     Щодо судових витрат
		35.        З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.
		2.    Постанову Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2018 року скасувати, а справу передати до Київського апеляційного суду для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук О. Р. КібенкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...