Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/44/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2019.
Дата набрання законної сили: 29.05.2019
Номер судового провадження: 14-193цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		29 травня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 523/44/15-ц
		Провадження № 14-193 цс 19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «УкрСиббанк» (далі також - позивач) до ОСОБА_1 (далі також - позичальник), ОСОБА_2 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості
		за касаційною скаргою позичальника на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року, ухвалене суддею Сувертак І. В., та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Фальчука В. П., Кравця Ю. І., Журавльова О. Г.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           30 грудня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно на його користь з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 191-08 МК від 21 березня 2006 року (далі - кредитний договір) у розмірі 66 334,08 доларів США, що станом на 16 грудня 2014 року за офіційним курсом Національного банку України становило 1 045 450,44 грн, з яких: борг за кредитом - 59 994,19 доларів США (еквівалент - 945 531,35 грн); борг за простроченими процентами - 6 339,89 доларів США (еквівалент - 99 919,09 грн), пеня - 127,38 грн, з яких: пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 30,26 грн, за несвоєчасне повернення процентів - 97,12 грн.
		2.           Позов мотивував такими обставинами :
		2.1.       21 березня 2006 року позичальник уклала з Акціонерним комерційним інноваційним банком(далі - АКІБ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач, кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 90 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 21 березня 2016 року.
		2.2.       Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» уклав з поручителем договір поруки № 204-08 П-МК.
		2.3.       20 лютого 2009 року позивач і позичальник підписали Додаткову угоду № 1 до кредитного договору, змінивши кінцевий термін повернення кредиту на 21 березня 2021 року, а 25 травня 2011 року - Додаткову угоду № 2;
		2.4.       Поручитель надала згоду на забезпечення виконання змінених зобов`язань у зв`язку з укладенням додаткових угод до кредитного договору.
		2.5.       Через невиконання позичальником обов`язків за кредитним договором 7 та 10 листопада 2014 року позивач надіслав їй і поручителю вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості, які відповідачі не виконали.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           24 лютого 2016 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
		4.           Мотивував рішення так :
		4.1.       Позичальник не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення заборгованості у встановлених кредитним договором строк і розмірі, а заборгованість зі сплати нарахованих процентів є значною.
		4.2.       Досі відповідачі не виконали зобов`язання та продовжують користуватися отриманим кредитом.
		4.3.       Позовні вимоги підтверджені належними доказами та є обґрунтованими.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           30 листопада 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року.
		6.           Мотивував ухвалу так :
		6.1.       Позичальник належно умови кредитного договору не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість.
		6.2.       Позивач повідомив позичальника та поручителя про наявність заборгованості за кредитним договором, яку відповідачі не погасили.
		6.3.       Недоведеними є факти сплати позичальником 94 836,88 доларів США для погашення кредитної заборгованості, а також те, що сплачені кошти були зараховані на рахунки позивача, які не були зазначені у кредитному договорі.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           30 грудня 2016 року позичальник звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.
		8.           Просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.           20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		10.        Обґрунтував ухвалу тим, що позичальник оскаржує рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.        Позичальник мотивує касаційну скаргу так :
		11.1.    Апеляційний суд з порушенням порядку, встановленого законом, розглянув і відмовив у задоволенні клопотань позичальника про призначення судової почеркознавчої, судової економічної та судової технічної експертиз і про витребування доказів.
		11.2.    Позичальник є фізичною особою-підприємцем і, маючи намір облаштувати перукарський салон, скористалася запропонованою програмою позивача з підтримки підприємництва в Україні та уклала кредитний договір з метою придбання нерухомого майна.
		11.3.    Оскільки позичальник не є фахівцем у галузі права, то, підписуючи кредитний договір, вона не звернула увагу на те, що у ньому зазначено, що він укладений позичальником як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем.
		11.4.    Справу має розглядати господарський суд. 21 квітня 2015 року Суворовський районний суд м. Одеси вже постановляв ухвалу, якою «направив справу для розгляду по суті за підсудністю до Господарського суду м. Одеси», але 23 липня 2015 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду.
		11.5.    Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, а саме те, що: у позичальника відсутній примірник кредитного договору; позичальник сплатила 94 836,88 доларів США для погашення кредитної заборгованості шляхом внесення коштів на рахунки, які не були зазначені у кредитному договорі; позичальник не отримувала кошти у касі банку та не підписувала заяву про видачу готівки № 1955 від 21 березня 2016 року, оригінал якої позивач надав для ознайомлення у суді апеляційної інстанції.
		(2) Позиції інших учасників справи
		12.        Позивач і поручитель позицію щодо касаційної скарги не висловили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		13.        Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		14.        ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		15.        Згідно зі статтею 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
		16.        Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).
		17.        Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.
		18.        Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
		19.        За змістом статті 1 ГПК України у тій же редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності.
		20.        Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
		21.        Згідно з частиною першою статті 42 Конституції Україникожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		22.        Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
		23.        Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу (далі - ГК) України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.
		24.        Відповідно до частини першої статті 58 ГК Українисуб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
		25.        Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц).
		26.        Як встановили суди у справі № 523/44/15-ц, позичальник хоча і зареєстрована фізичною особою-підприємцем (т. 1., а. с. 117), однак уклала кредитний договір і додаткові угоди до нього як фізична особа. Договір поруки та додаткові угоди до нього теж укладені з позичальником як з фізичною особою. Тому те, що позичальник не звернула увагу на укладення нею кредитного договору як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем, не змінює юрисдикції суду.
		27.        Суди не встановили, що кредитний договір укладений, як стверджувала позичальник, у зв`язку із запропонованою позивачем програмою з підтримки підприємництва в Україні. Цільовим призначенням кредиту згідно з цим договором було придбання нерухомого майна без вказівки на те, що таке майно придбавається для облаштування перукарського салону. Тому той факт, що у подальшому, як встановив суд апеляційної інстанції, позичальник стала використовувати придбане нежитлове приміщення для ведення підприємницької діяльності, не впливає на визначення юрисдикції суду для розгляду вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		28.        Крім того, 21 квітня 2015 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу у цій справі, якою «направив справу для розгляду по суті спору за підсудністю до Господарського суду міста Одеси», мотивуючи тим, що позичальник є фізичною особою-підприємцем та отримала кредит для здійснення підприємницької діяльності - перукарської справи у придбаному за кредитні кошти нежилому приміщенні. Проте 23 липня 2015 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою скасував зазначену ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси та направив справу для продовження розгляду до того ж суду, оскільки її треба розглядати за правилами цивільного судочинства. З огляду це висновки Суворовського районного суду м. Одеси в ухвалі від 21 квітня 2015 року не впливають на визначення юрисдикції суду.
		29.        Отже, суди правильно розглянули справу за правилами цивільного судочинства, а доводи касаційної скарги щодо необхідності її розгляду за правилами господарського судочинства Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.
		(1.2) Щодо суті спору
		30.        Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.
		31.        Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
		32.        Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		33.        Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
		34.        Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		35.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позичальник належно умови кредитного договору не виконувала, відповідальність позичальника та поручителя є солідарною, а позивач до звернення до суду з цим позовом повідомив відповідачів про наявність заборгованості за кредитним договором, але вони вимогу позивача про погашення заборгованості не виконали.
		36.        Суд апеляційної інстанції встановив необґрунтованість доводів позичальника про те, що :
		36.1.    Сплачені нею кошти зараховувалися позивачем на рахунки, які не були зазначені у кредитному договорі, оскільки у наданому позивачем розрахунку заборгованості враховані усі суми, сплачені позичальником банку.
		36.2.    Позичальник не отримувала у ПАТ «УкрСиббанк» кошти у доларах США, оскільки наявні у матеріалах справи банківські квитанції засвідчують, що позичальник повертала кошти саме у доларах США.
		36.3.    Позичальник вже повернула позивачеві кредит у розмірі 94836,88 доларів США, оскільки розрахунків такої переплати в апеляційній скарзі немає, а за підрахунками апеляційного суду та наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідна переплата відсутня.
		37.        Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		38.        Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо недостовірності доказів і неналежного встановлення судами обставин справи стосовно відсутності у позичальника примірника кредитного договору, сплати позичальником 94 836,88 доларів США для погашення кредитної заборгованості шляхом внесення коштів на рахунки, які не були зазначені у кредитному договорі, неотримання позичальником коштів у касі банку та непідписання заяви про видачу готівки № 1955 від 21 березня 2016 року.
		39.        Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі (принцип диспозитивності).
		40.        Поручитель під час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій хоча і заперечувала проти задоволення позову (т. 1, а. с. 206-206а; т. 3, а. с. 185), однак вказувала, що обставину належного чи неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, а відтак і те, чи є вимога позивача до поручителя обґрунтованою, має встановити суд. Ні апеляційну, ні касаційну скаргу, ні заяв про приєднання до цих скарг позичальника поручитель не подавала.
		41.        В свою чергу, позивач апеляційної та касаційної скарг не подавав, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив рішення суду першої інстанції залишити без змін (т. 3, а. с. 166-167), позиції щодо касаційної скарги позичальника не висловив.
		42.        З огляду на наведене, враховуючи доводи касаційної скарги та межі розгляду справи у суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо суті спору та задоволення позовних вимог позивача до позичальника та її поручителя.
		(1.3) Щодо інших доводів касаційної скарги
		43.        Позичальник у касаційній скарзі вказала, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув і відмовив у задоволенні клопотань позичальника про призначення судової почеркознавчої, судової економічної та судової технічної експертиз і про витребування доказів.
		44.        Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом (частини друга - четверта статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).
		45.        У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ (частини перша та друга статті 137 ЦПК України у вказаній редакції).
		46.        З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду не вважає порушенням принципу змагальності реалізацію апеляційним судом права відмовити за невмотивованістю у задоволенні клопотання позичальника про витребування у позивача оригіналу договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, придбаного самим позичальником. Вона не скористалася правом заявити таке клопотання до початку розгляду справи по суті у суді першої інстанції, а в апеляційному суді не надала відомостей ні про неможливість отримання оригіналу вказаного договору у позивача нею особисто чи її представником, ні про те, які саме обставини у цій справі може підтвердити саме оригінал договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Тому відмова апеляційного суду у задоволенні зазначеного клопотання є обґрунтованою.
		47.        Окрім того, призначення експертизи є обов`язковим у разі, якщо клопотання про призначення експертизи заявили обидві сторони. Призначення експертизи є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (стаття 145 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).
		48.        Суд апеляційної інстанції не отримував клопотання обох сторін про призначення судової почеркознавчої, судової економічної та судової технічної експертиз, а в ухвалах від 30 листопада 2016 року (т. 3, а. с. 168-179) навів обґрунтовані мотиви відмови у задоволенні відповідних клопотань позичальника.
		49.        Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		50.        З огляду на предмет спору та встановлені судами факти, а також враховуючи обґрунтованість відмов суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотань позичальника про призначення судової почеркознавчої, судової економічної та судової технічної експертиз і про витребування доказів, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, внаслідок якого було унеможливлене встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Щодо суті касаційної скарги
		51.        Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		52.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		53.        Відповідно до викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому залишає її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.    Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...