Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/6861/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.07.2019. Зареєстровано: 10.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.07.2019.
Дата набрання законної сили: 16.10.2019
Результат оскарження 16.10.2019 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/2058/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 815/6861/15 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 липня 2019 року                                                                              м. Одеса
		 
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )  до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12), Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (вул. Заболотного,18а, м. Одеса, 65025), Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Ак. Філатова,15-А, м. Одеса, 65080), третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова,1-А, м. Одеса, 65023), про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		                                               В С Т А Н О В И В:
		 
		До суду 03.12.2015 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП), Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області з позовом про визнання незаконним та скасування наказу №1500о/с від 04.11.2015 року, зобов`язання вчинити певні дії (т.1 а.с.3-3-6).
		Ухвалою суду від 07.12.2015 року (суддя Стеценко О.О.) позов залишений без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків (т.1 а.с.9).
		Позивач подав уточнену позовну заяву до ГУНП, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі ГУ МВС) про визнання незаконним та скасування наказу №1500о/с від 04.11.2015 року, зобов`язання вчинити певні дії ( т.1 а.с.13-16). 
		Ухвалою суду від 21.12.2015 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.1).
		01.06.2016 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ГУ МВС, Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - Суворовський РВ), в якому позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ №1500о/с від 04.11.2015 року, поновити його на посаді, зобов`язати розглянути рапорт, стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу (т.1 а.с.210-221). 
		Ухвалою суду від 01.06.2016 року поновлено провадження у справі, прийнято уточнену позовну заяву (т.1 а.с.222-223).
		31.10.2016 року позивачем подана до суду уточнена позовна заява (т.2 а.с.71-84).
		Ухвалою суду від 31.10.2016 року прийнята до провадження заява про уточнення позовних вимог від 31.10.2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ МВС, Суворовського РВ про визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення у запас Збройних Сил України капітана міліції ОСОБА_1    оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ; поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ; стягнення з Суворовського РВ грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по    31.10.2016 року в розмірі 49900, 40 гривень.
		Задоволено клопотання позивача про відкликання позовної вимоги до ГУ МВС про зобов`язання розглянути та задовольнити його рапорт від 03.11.2015 року про звільнення з ОВС у зв`язку з бажанням проходити службу в поліції відповідно до п. 64 «з» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» та позовна заява у цій частині позовних вимог залишена без розгляду.
		Заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 31.10.2016 року в частині інших позовних вимог - повернуто позивачу (т.2 а.с.97-99). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.2 а. с. 101-106, 143-146).
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2017 року відкрите касаційне провадження за скаргою позивача (т.2 а.с.183).
		16.02.2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
		Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2018 року касаційну скаргу прийнято до провадження (т.2 а.с.192).
		Постановою Верховного Суду від 13.02.2019 року задоволена частково касаційна скарга ОСОБА_1 . Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.234-241).
		Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2019 року головуючим по справі визначений суддя Катаєва Е.В.. 
		Ухвалою суду від 08.04.2019 року справу прийнято до провадження. У зв`язку з набуттям 15.12.2017 року чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, згідно з яким КАС України викладений в новій редакції, та з урахуванням положень п.п.10 п.1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 06.05.2019 року.
		Також судом згідно з ч.3 ст.80 КАС України з урахуванням змісту Постанови Верховного Суду від 13.02.2019 року та зазначених підстав скасування постанови суду першої інстанції витребувані докази (т.3 а.с.4-7). 
		Ухвалами суду від 06.05.2019 року прийняті до провадження уточнення до позову, залучено до участі у якості співвідповідача ГУНП, третьої особи без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС), витребувані докази у ГУНП (т.3 а.с.102-104). 
		Ухвалою суду від 06.06.2019 року частково задоволено клопотання представника ГУ МВС та залишено без розгляду позовні вимоги позивача, викладені в уточненнях до позову, про зобов`язання ГУ МВС розглянути та задовольнити його рапорт від 03.11.2015 року про звільнення з ОВС у зв`язку з бажанням  проходити службу в поліції відповідно до п.64 «З» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким    складом органів внутрішніх справ»; визнання протиправними дій ГУ МВС щодо не розгляду питання про можливість присвоєння ОСОБА_1 оперуповноваженому сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ у строк черговості спеціального звання начальницького складу «майор міліції» з 21.10.2015 року та зобов`язання ГУ МВС розглянути питання про можливість присвоєння ОСОБА_1 оперуповноваженому сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ у строк черговості спеціального звання начальницького складу «майор міліції» з 21.10.2015 року (т.3 а.с.201-206). 
		У зв`язку з оскарженням позивачем ухвали суду оригінал ухвали з копіями документів з матеріалів справи відокремлені та направлені у суд апеляційної інстанції.
		Ухвалою суду від 06.06.2019 року вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження (т.3 а.с.207-210).
		Станом на 06.06.2019 року в провадженні суду знаходилась справа з позовними вимогами позивача про:
		визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за скороченням штатів з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області;
		поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області;
		зобов`язання ГУ НП в Одеській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п.9 розділу ХІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні НП в Одеській області та видати відповідній наказ;
		зобов`язання ГУ МВС в Одеській області зробити запис в трудовій книжці та особовій справі ОСОБА_1 про поновлення на службі;
		стягнення з Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 06.05.2019 року в розмірі 187750,64 грн;
		стягнення з ГУ МВС на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 40000,00 (сорок тис.) грн.
		18.06.2019 року до суду позивачем подана уточнена позовна заява (т.4 а.с 1-20), яка ухвалою суду від 18.06.2019 прийнята до провадження у частини позовних вимог (а.с.т.4 а.с.27-28, 44-47). 
		Таким чином, предметом розгляду по даній справі є позовні вимоги позивача про:
		визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за скороченням штатів з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області;
		поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 07.11.2015 року;
		зобов`язання ГУ НП в Одеській області прийняти заяву та розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п.9 розділу ХІ  Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні НП в Одеській області та видати відповідний наказ;
		визнати період часу з 07.11.2015 року по дату поновлення на посаді-невиконання ОСОБА_1 службових обов`язків - вимушеним прогулом;
		стягнення з Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 18.06.2019 року в розмірі 220755,23 грн;
		стягнення з ГУ МВС на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 200000,00 (двісті тис.) грн.;
		зобов`язання ГУ МВС в Одеській області зробити запис в трудовій книжці та особовій справі ОСОБА_1 про поновлення на службі.
		Також позивач просив встановити строк для подачі звіту про виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
		В обґрунтування позовних вимог позивач у позові, а також у наданих до суду уточненнях до нього (т.3 а.с.33-46,91-95, т.4 а.с.1-20) зазначив, що наказ ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року про його звільнення був виданий всупереч діючого законодавства, оскільки відповідно до п.10 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
		Згідно з п.64 «г» вказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
		Позивач вважає, що норми Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
		ГУ МВС та Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не перевіряли на відповідність вимогам до поліцейських даних його послужного списку, наявність його згоди, або не бажання на проходження конкурсу на відповідні посади до ГУ НП в Одеській області, відсутності відмови від проходження служби в поліції, можливості подальшого використання на службі, не перевіряли взагалі можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.
		Позивач зазначив, що він разом з усіма працівниками відділу, 03.11.2015 року подав рапорт на ім`я начальника ГУ МВС України в Одеській області про звільнення з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ у зв`язку із бажанням проходити службу в органах поліції. 06.11.2015 року він разом з усіма працівниками відділу подав заяву на ім`я начальника ГУ НП про прийняття на службу у поліцію. Проте, наказом ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року його було звільнено з займаної посади, при цьому його не повідомлено про звільнення через скорочення штатів, йому не запропонована інша посада, можливість його подальшого використання на службі не перевірялася.
		Позивач, посилаючись на п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 28.10.2014 року, ст.235 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, просив скасувати оскаржуваний наказ та поновити його на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ. Оскільки він перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату в Суворовському РВ, позивач просить стягнути з нього грошове забезпечення за вимушений прогул з 07.11.2015 року по 18.06.2019 року у сумі 220755,53 грн, виходячи з наступного.
		Відповідно до довідки ГУ МВС № 14/1-424 від 02.05.2019 року його середньомісячне грошове забезпечення за вересень, жовтень 2015 року складає 3237,16 грн. Кількість робочих днів у вересні, жовтні - 44, відповідно середньоденне грошове забезпечення складає 147,14 грн.
		З 07.11.2018 року по 01.01.2018 року грошове забезпечення складало 147,14 грн х 816 днів=120066,24грн.
		Що стосується розрахунку за 2018-2019 роки, то позивач вважає необхідним вказаний розрахунок здійснювати по мінімальній заробітній платі у 2018 році - 3723грн, у 2019 році - 4173грн, відповідно середньоденне грошове забезпечення складало 181,61 грн, 203,56 грн.
		За вимушений прогул підлягає стягненню за 2018 рік 66287,65 грн, за період з 01.01.2019 по 18.06.2019 року 34401,64 грн. 
		Також позивач зазначив, що він під час проходження служби в органах МВС 12.09.2014 року, проходив лікування, а пізніше медичне обстеження. Під час прийняття оскаржуваного наказу ГУ МВС знало про наявність у нього хвороби та передбачало можливість його звільнення зі зняттям з військової служби на підставі хвороби, проте його звільнено оскаржуваним наказом без направлення на ВЛК. У нього неповнолітні діти, яких необхідно утримувати. Вказані обставини порушили його нормальний життєвий стан, призвели до моральних страждань, у зв`язку з чим він просить стягнути з ГУ МВС моральну шкоду у розмірі 200 тис грн.
		Ухвалою суду від 24.06.2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 04.07.2019 року (т.4 а.с.64).
		04.07.2019 року позивач подав заяву про розгляду справи у письмовому провадженні. Інші учасники справи до суду не з`явилися, були повідомлені про день та час судового засідання належним чином та своєчасно. Надали до суду заяви по суті справи.
		Суд вирішив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні. 
		Представник відповідача ГУ МВС надав відзив на позов (т.3 а.с.17-20) та відзив на уточнену позовну заяву (т.3 а.с.172-177, т.4 а.с.56-59), в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» та з цього часу перестало існувати таке поняття як служба в міліції. Врегулювання процесу звільнення працівників міліції встановлені нормами Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію». Отже, законодавець чітко встановив процедуру звільнення співробітників, які проходили службу в органах внутрішніх справ, та завчасно попередив їх про наступне звільнення через скорочення штатів у разі, якщо вони не будуть прийняті на службу до поліції впродовж трьох місяців з моменту опублікування Закону.
		ОСОБА_1 не було прийнято на службу до Національної поліції та на момент видання наказу було відсутнє будь-яке погодження (пропозиція тощо) щодо прийняття позивача на службу до поліції. ГУ МВС України, виконуючи належним чином вимоги Закону, звільнило позивача зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
		Національна поліція України не має жодного відношення до органів внутрішніх справ (які перебувають в процесі ліквідації), що комплектувалися працівниками міліції.
		Відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» територіальні органи МВС в процесі ліквідації як юридичні особи публічного права, з 07.11.2015 міліція припинила своє існування без правонаступництва.
		Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» МВС - центральний орган виконавчої влади, в організаційно - штатній структурі якого не передбачено посад рядового і начальницького складу. Тобто, підрозділів органів внутрішніх справ (міліції) та посад, які б комплектувалися особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, на даний час не існує.
		У зв`язку з ліквідацією територіальних органів МВС у жовтні 2015 року було видано накази про затвердження складу ліквідаційних комісій територіальних органів, із визначенням її основних повноважень, як це передбачено статтями 104,105,110,111 Цивільного кодексу України та Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням , реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074.
		Пунктом 18 цього Порядку визначено, що до ліквідаційної комісії з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією відповідної юридичної особи.
		Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що вирішення питання подальшого проходження служби працівниками міліції ГУ МВС України в Одеській області, поновленими на службі в органах внутрішніх справ за рішеннями судів, не відносяться до компетенції ліквідаційної комісії цього ГУ МВС. 
		Стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від поновлення на службі, а тому не підлягають задоволенню.
		Представник відповідача також зауважив, що ОСОБА_1 наказом ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року було звільнено у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) «Положення про проходження служби рядового і начальницького складу ОВС» з 06.11.2015 року з вислугою років у календарному обчисленні 13 років 01 місяць 29 днів.
		Відповідно до ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам які мають пенсію за цим Законом, та звільняються зі служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів, після закінчення строку контракту, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командування виплачується грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
		Згідно довідки одноразова грошова допомога при звільнені ОСОБА_1 нарахована та виплачена у сумі 12 105, 86 грн, а також постановою ОААС від 06.12.2016 яка вступила в законну силу по справі № 815/714/16 ще стягнуто вихідної допомоги на користь ОСОБА_1 6372,71 грн.
		Відповідно до п.32 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У зв`язку з вищевикладеним вважаємо за доцільне в разі задоволення позовних вимог врахувати вказану вище позицію Верховного суду України, тому що ОСОБА_1 отримав вихідну допомогу у розмірі 18 478, 57 грн.
		Крім того, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 40000 грн., оскільки ст. 237-1 КЗпПУ, яким позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягає застосуванню до правовідносин щодо проходження служби в органах внутрішніх справ. Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ).
		Позивачем у своєму позові обґрунтованими доказами не доведено завдання йому моральної шкоди.
		Отже, враховуючи вищевикладене, ГУ МВС при звільнені ОСОБА_1 , діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Представник ГУ НП подав до суду відзив на позов (т.3 а.с.183-186), у якому просив відмовити у задоволенні позову та наголосив на тому, що повноваження ГУ НП щодо прийому на службу до національної поліції і безпосередньо на службу до Головного управління є дискреційними повноваженнями, і реалізуються ГУ НП на власний розсуд за наявності такої необхідності, з урахуванням потреб у персоналі тощо. ГУ НП не є правонаступником ГУ МВС. 
		Представник третьої особи ГУ ДКСУ подав до суду пояснення за вих. від 03.07.2019 року, які надійшли до суду засобами поштового зв`язку 08.07.2019 року. Ухвалою суду від 09.07.2019 року письмові пояснення на уточнену позовну заяву від 18.06.2019 року повернуті Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах МВС до дня звільнення відповідно до оскаржуваного наказу, на даний час згідно з наданою копією трудової книжки (т.3 а.с.49-56) не працює, на підставі огляду МСЕК від 15.02.2019 року визнаний інвалідом другої групи за загальним захворюванням (т.3 а.с.88).
		02.07.2015 року прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» №580-VІІІ, який згідно з його преамбулою визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
		Згідно з п.1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закон №580-VІІІ набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2)   ч.7 ст.15 та ч.5 ст.21   цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
		Закон України «Про Національну поліцію» опублікований 06.08.2015 року та набрав чинності 07.11.2015 року.
		Відповідно до п.4 розділу ХІ Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Пунктом 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
		Згідно з п.9 розділу ХІ Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
		Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
		Відповідно до п.12 працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції відповідно до такої схеми співвідношення спеціальних звань, зокрема лейтенант міліції - лейтенант поліції.
		Позивач стверджує, що він мав бажання проходити службу в поліції та подавав рапорти разом з іншими працівниками про звільнення з органів МВС 03.11.2015 року та прийняття на службу в Національну поліцію 06.11.2019 року. Належних та допустимих доказів подання вказаних рапортів позивач не надав, подання позивачем вказаних рапортів представник відповідача заперечує.
		Наказом Головного управління МВС України в Одеській області № 1500 о/с від 04.11.2015 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГКМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_1 . Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 13 років 01 місяць 29днів, у пільговому обчисленні - 14 років 04 місяця 29 днів.
		З вказаним наказом Позивач ознайомлений 24.11.2015 року, про що свідчить його особистий підпис на копії зазначеного наказу, наявного в матеріалах справи (т.1 а.с.27).
		Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач 03.12.2015 року звернувся з позовом до суду.
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 13.02.2019 року задоволена частково касаційна скарга ОСОБА_1 , постанова суду від 02.11.2016 року та ухвала суду апеляційної інстанції від 25.01.2017 року скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.234-241).
		Частиною 5 ст.353 КАС України визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. 
		Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.02.2019 року, норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
		Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
		Звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів, яке допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
		Суд касаційної інстанції зазначив, що в порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з`ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.
		Крім того, судами не з`ясовано питання дотримання відповідачем при звільненні позивача передбаченого статтею 49-2 КЗпП України двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів. 
		Отже, зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання ліквідації установи, в якій він працював, а також чи було запропоновано ОСОБА_1 іншу посаду для працевлаштування.
		Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Верховний Суд зазначив, що судами не дотримано принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.
		Ухвалами суду від 08.04.2019 року, від 06.05.2019 року згідно з ч.3 ст.80 КАС України з урахуванням змісту Постанови Верховного Суду від 13.02.2019 року та зазначених підстав скасування постанови суду першої інстанції витребувані докази у ГУ МВС та ГУ НП, а саме відомості з відповідними належними письмовими доказами щодо наявності вільних штатних посад в ГУ МВС та ГУ НП на час звільнення позивача, докази пропонування йому вакантних посад, довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення на час звільнення позивача. 
		Вказані докази відповідачами не були надані до суду, у тому числі докази пропонування позивачу вакантних посад (відповідно до п.9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» рівнозначних, вищих або нижчих щодо посади, яку позивач обіймав під час проходження служби в міліції), що свідчить про достовірність тверджень позивача та відповідно про неправомірність його звільнення за скороченням штатів.
		Представник ГУ МВС у відзиві та судовому засіданні не спростував доводів позивача, що йому не було запропоновано будь-яких посад у відповідності до п.9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», а також зазначив, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» МВС - центральний орган виконавчої влади, в організаційно - штатній структурі якого не передбачено посад рядового і начальницького складу. Тобто, підрозділів органів внутрішній справ (міліції) та посад які б комплектувалися особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, на даний час не існує. З цих підстав представник відповідача стверджує, що вирішення питання подальшого проходження служби працівниками міліції ГУМВС України в Одеській області, поновленими на службі в органах внутрішніх справ за рішеннями судів, не відносяться до компетенції ліквідаційної комісії цього ГУМВС.
		Проте суд вважає таку позицію необґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду України (постанови від 04.03.2014 року (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 року (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), на яку посилається Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року при скасуванні рішення суду першої інстанції по даній справі, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		У зв`язку з тим, що ГУ МВС, наказом якого звільнений позивач, знаходиться в стадії ліквідації на час винесення рішення по даній справі, то саме вказаному суб`єкту владних повноважень належить обов`язок щодо поновлення порушених прав позивача. 
		Суд вважає, що задоволенню підлягають вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС № 1500 о/с від 04.11.2015 року в частині його звільнення з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за скороченням штатів з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_1 та поновлення його на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 07.11.2015 року.
		Не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання ГУ НП в Одеській області прийняти заяву та розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до п.9 розділу ХІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні НП в Одеській області та видати відповідній наказ; зобов`язання ГУ МВС в Одеській області зробити запис в трудовій книжці та особовій справі ОСОБА_1 про поновлення на службі, оскільки вказані питання стосуються виконання рішення суду про поновлення на посаді позивача та відповідно внесення записів у трудову книжку згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок. Висновок суду про протиправність наказу про звільнення на поновлення позивача на посаді свідчить про наявність вимушеного прогулу, не потребує додаткового встановлення вказаної обставини у резолютивній частині рішення, а тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання періоду часу з 07.11.2015 року по дату поновлення на посаді - невиконання ОСОБА_1 службових обов`язків-вимушеним прогулом.
		Висновок суду про задоволення позовних вимог позивача про скасування оскаржуваного наказу та поновлення на посаді зроблений також з врахуванням у відповідності до положень ч.5 ст.242 КАС України висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.04.2019 року (справа №808/8930/15), від 16.05.2019 року (справа №805/475/16-а), від  25.04.2019 року (справа №826/4003/16), в яких Верховний Суд аналізуючи приписи п.9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» зауважив, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.
		Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі. Тобто, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
		Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "з" пункту 63 Положення.
		Стосовно другого з наведених вище випадків - то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).
		Згідно з висновком Верховного Суду лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування п.10 Розділу ХІ Закону і звільнення особи за скороченням штатів.
		Суд вважає, що вищевикладений висновок Верховного суду з урахуванням встановлених судом обставин про відсутність зі сторони ГУ МВС пропозицій позивачу щодо зайняття посад, не має будь-якого правового значення наявність факту подання або неподання позивачем заяви про прийняття на службу в ГУНП та відповідно є безпідставними доводи представника відповідача в обґрунтування відмови у задоволенні позову про те, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу, що він мав бажання на прийняття його на службу в поліцію, не підтвердив свою згоду проходити службу в поліції. 
		За правилами ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.
		Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
		Враховуючи обставини справи та висновок суду про необхідність поновлення позивача на посаді суд вважає, що підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме з 07.11.2015 року по 18.06.2019 року з урахуванням довідки ГУ МВС (ліквідаційна комісія) (т.3 а.с.96) середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 3237,16грн. 
		Позицію представника відповідача ГУ МВС щодо необхідності врахувати при присудженні оплати за час вимушеного прогулу ту обставину, що ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 12105,86грн суд не приймає до уваги, оскільки згідно правового висновку Верховного Суду одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення (постанова від 10.05. 2019 року, адміністративне провадження №К/9901/11797/18).
		При цьому постановою суду по справі №815/714/16 стягнуто вихідна допомога у сумі 6372,71грн на користь ОСОБА_1 та отримання ним вихідної допомоги. Але постановою Верховного Суду від 10.05.2019 року по справі №815/714/16 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку - скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому в постанові Верховного суду зазначено, що 18.04.2016 року відповідно до видаткового касового ордеру ОСОБА_1 отримав 11 924,27 грн вихідної допомоги.
		Щодо розрахунку суми за час вимушеного прогулу, то суд вважає за необхідне у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України врахувати висновки Верховного Суду  викладені у постанові від 21.11.2018 року (справа №808/928/16) щодо застосування норм права при розрахунку суми за час вимушеного прогулу.
		Верховний суд зазначив, що вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.
		При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
		Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
		Так, відповідно до п.4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Відповідно до п. 2 постанови КМУ від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
		Такий «Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» було затверджено Наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799.
		Відповідно до п.2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію». Уперше Закон №580-VІІІ був опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06.08.2015 (№ 141-142), отже, відповідно до ст.1 Розділу ХІ закону, окремі положення закону   набрали чинності 07.08.2015, а закон в цілому - 07.11.2015.
		Відповідно до ч.7 ст.15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
		Порядок №260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39).
		Верховний Суд зазначив, що аналізуючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права в частині незастосування до спірних правовідносин Порядку №260 як спеціального нормативно-правового акта та застосування натомість Постанови КМУ № 100, - він (Верховний Суд) ураховує приписи ст.57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Таким чином, навіть за умови надання в самому тексті Наказу МВС ретроспективної дії затвердженому ним Порядку №260, - таке не узгоджується з наведеними приписами Конституції України    як норм прямої дії. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ст.7 ч.3 КАС України).
		Поряд з тим, залишається чинним загальний нормативно-правовий акт, що регулює однорідні правовідносини, - постанова КМУ від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати, дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Постанови), а затверджений нею порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).
		Ураховуючи, що чинність нормативно-правового акту - це юридична передумова його дії та застосування, що надає йому нормативної обов`язковості в системі законодавства та юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів, а також беручи до уваги наведені приписи чинного законодавства, судова палата дійшла висновку про неможливість застосування Порядку №260 до спірних правовідносин та застосовність Порядку №100.
		Враховуючи викладену позицію Верховного Суду, а також те, що у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача з 07.11.2015, суд вважає необхідним при обчислення суми стягнення за час вимушеного прогулу застосувати Порядок №100.
		Відповідно до п.5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Згідно з довідкою ГУ МВС (ліквідаційна комісія) (т.3 а.с.96) середньомісячне грошове забезпечення позивача ОСОБА_1 складає 3237,16грн, відповідно середньоденне 147,14 грн ((3237,16грн х 2):44)
		З 07.11.2015 року по 08.07.2019 року - 917 робочих днів. Відповідно сума стягнення за вимушений прогул складає 134   927,38грн. (917х147,14грн). Вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з ГУ МВС.
		Суд не приймає до уваги доводи позивача, що за вимушений прогул за 2018 та 2019 рік необхідно розраховувати з мінімальної заробітної плати, оскільки саме до спірних правовідносин щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати дані довідки про отримання середньомісячного грошового забезпечення позивача на час його звільнення.
		Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з підстав того, що ст.237-1 КЗпПУ не підлягає застосуванню відносно працівників міліції (поліції), оскільки є спеціальні нормативно-правові акти, а також з підстав недоведеності позивачем завдання йому моральної шкоди.
		Дійсно норми спеціального законодавства, які регламентують проходження служби в органах МВС та НП, не містять норм, які вирішують порядок відшкодування моральної шкоди у разі незаконного звільнення зі служби. Проте відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Верховним Судом підтримана вказана правова позиція, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року по справі №808/928/16, від 13.02.2019 року по справі  №815/2959/17 зазначено, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарне, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
		Таким чином, з`ясуванню по даній справі підлягає не наявність права на отримання моральної шкоди, а наявність доказів на її отримання позивачем у визначеному ним розмірі з урахуванням обставин справи. 
		Приписами ст.23 ЦКУ визначено форми вияву моральної шкоди, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Верховний Суд в постанові від 25.04.2019 року по справі №826/4003/16 зазначив, що необхідність наведення ґрунтовного обґрунтування як факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, її розміру, протиправності дій, внаслідок яких виникла така шкода, а також причино - наслідкового зв`язку між шкодою та діями відповідача підтверджуються правовою позицією, яка висловлена в постанові Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також у постанові Великої Палати від 23.01.2019 по справі № 800/416/17.
		Суд, дослідивши докази надані позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування завдання йому моральної шкоди, дійшов висновку, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, не надав відповідних належних та допустимих доказів.
		Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 поновлюється на посаді, то в силу ст.235 КЗпПУ, п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України підлягає негайному виконанню рішення в частині поновлення його на посаді та присудження виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у сумі 3237,16 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань). 
		Суд вважає, що підстави для встановлення судового контролю на час прийняття рішення суду відсутні з огляду на те, що згідно з приписами ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, обов`язку примусового виконання рішень, як в частині негайного виконання, так і рішення в цілому, органами виконавчої служби. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-
		 
		                                              ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12 код ЄДРПОУ 08592268), Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (вул. Заболотного,18а, м. Одеса, 65025 ідентифікаційний код 08674525), Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Ак. Філатова,15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740), третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул. Садова,1-А, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 37607526), про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за скороченням штатів з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 07.11.2015 року.
		Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38грн (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги).
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в середньомісячного грошового забезпечення у сумі 3237,16 грн (без урахування обов`язкових відрахувань).
		Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
		Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                               Е.В. Катаєва 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		  
		                                        
		 
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...