Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/13485/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: 11.07.2019. Зареєстровано: 12.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 07.07.2019
Номер судового провадження: 2/759/651/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		ун. № 759/13485/17
		 
		пр. № 2/759/651/19
		        07 червня 2019 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження  без виклику сторін (у порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 28-А) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є. ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання іпотекодержателем нерухомого майна та визнання недійсним договору дарування,
		ВСТАНОВИВ :
		У вересні 2017 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вимогами: визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; визнати договір дарування серія та номер: 2726, від 23.04.2011 року, виданий року Приватним нотаріусом Київського міського нотарільного округу Гарбієль Л.Є - недійсним.
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступні обставини.
		26.01.2007 р. ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11111220000. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11111220000 від 26 січня 2007 р. відповідач та банк уклали договір застави майнових прав № 386 від 26 січня 2007 року. Відповідно до умов договору, в заставу було передано майнові права на чотирьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Цей договір посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Васьківською В.С. та зареєстровано в реєстрі за №2574.
		12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» був укладений договір факторингу № 2, відповідно до якого права вимоги заборгованості за Кредитними договорами боржника були відступлені ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».
		Крім того, 13.02.2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» був укладений Договір відступлення прав вимоги за вищезазначеними Договорами іпотеки.
		Таким чином, на даний час права кредитора за Кредитним договором належать ТОВ «Кей-Колект».
		13.02.2012 року між цими ж сторонами було укладено Договір відступлення прав за іпотечними договорами, предметом якого стало право вимоги за договором Застави майнових прав від 26.01.2007 року, яким було забезпечено виконання усіх грошових зобов`язань позичальника за Кредитним договором. Таким чином, на даний час усі права іпотекодержателя за Іпотечним договором належать ТОВ «Кей-Колект».
		Однак, зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконується, внаслідок чого станом на 10.08.2017 року утворилась заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» за Кредитним договором № 11111220000 року, яка становить 236 063, 84 доларів США. 
		Згідно інформаційної довідки № 80000886 від 09.02.2016 року, квартира АДРЕСА_4 . належала ОСОБА_1 на праві власності. Однак на даний момент власником квартири за договором дарування є ОСОБА_2 . Таким чином, нерухоме майно, за адресою АДРЕСА_3 , яке було відчужене ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , насправді є іпотечним майном. Позивач вважає вищевказаний Договір купівлі-продажу таким, що порушує його цивільні права та таким, що підлягає визнанню недійсним. Вважає, що в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку», новий власник ОСОБА_1 набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.
		Враховуючи той факт, що основне зобов`язання є дійсним, наявна непогашена заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» є підстави вважати, що без належного забезпечення дійсного основного зобов`язання нерухомим майном, яке було реконструйоване та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та визнання ТОВ «Кей-Колект» іпотекодержателем вказаного майна, існує значний ризик невиконання грошового зобов`язання за Кредитним договором, адже сума боргу складає великий розмір грошових коштів, а дії та наміри позичальника та іпотекодавця спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання умов Кредитного та Іпотечного договорів.
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.01.2018 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		24.04.2018 р. відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне:
		- договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р. та договір відступлення прав вимоги від 13.02.2012 р. не відповідають приписам чинного законодавства, тому що боржником за угодою про відступлення права грошової вимоги є фізична особа.
		- вказуючи, що договір про кредит та договір застави майнових прав підписано 26.01.2007 р., тобто під час дії інвестиційного договору № 95/12-К/Ч від 27.12.2005 р., вважає, що строк позовної давності за договором застави майнових прав сплив у січні 2010 р., тобто до набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру. Договір дарування підписано 23.04.2011 р., а за документами у позові та за відкритими даними ЄДРПОУ - позивач отримав особисту свою державну реєстрації, тобто був створений, лише 26.10.2011 р, а право вимоги він начебто отримав 13.02.2013 р. З вищезазначеного позивач вбачає зловживання позивачем процесуальними правами, що підтверджує наступним: позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на договір іпотеки, проте відповідач ніколи не підписував ніякого договору іпотеки та не передавав своє майно в іпотеку; позивач посилається на договір факторингу та відступлення прав вимоги, проте підтвердження відступлення вимог за кредитним договором, боржником якого є ОСОБА_1 не надає; договір дарування № 2726 від 23.04.2011 р. засвідчено нотаріусом КМНО Габрієль Л.Є. та зазначено, що дана квартира не заставлена та під забороною не перебуває; 18.03.2013 р. згідно ухвали Святошинського районного суду м. Києва у справі № 2-1455/11 позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1111122000 залишено без розгляду, ухвала набрала законної сили; 26.11.2013 р. згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі 759/5646/13-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим, договір поруки № 90261 від 26.01.2007 р. визнано припиненим, рішення набрало законної сили.
		Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд, перевіривши матеріали справи та наявні у справі докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Статтею 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Власникові згідно ст.317 ЦК України належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначених ст.2 ЦК України , зокрема, юридичні особи , які є рівними перед законом (ст.318 ЦК України).
		З висловленої у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16 правової позиції вбачається, що згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставі своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Судом встановлено, що 27.12.2005 р. згідно інвестиційного договору № 95/12-К/Ч побудови житлового будинку укладеного між Фірмой «Т. М.М. » та ОСОБА_1 , останнім здійснено придбання квартири АДРЕСА_4 (а.с. 24-28).
		26.01.2007 р. ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11111220000 (а.с. 10-19).
		Відповідно до умов Кредитного договору, Банк зобов`язувався надати Позичальнику сумі 200 000,00 (двісті тисяч, 00) доларів США, що еквівалентно 1010000,00( один мільйон десять тисяч, 00) гривень, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, значених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки (не пізніше 26.01.2028 року - п.1.2.2. договору) та умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
		В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11111220000 від 26 січня 2007 р. відповідач та банк уклали договір застави майнових прав № 386 від 26 січня 2007 року (а.с. 20-23). Відповідно до умов договору, в заставу було передано майнові права на чотирьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Цей договір посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Васьківською В.С. та зареєстровано в реєстрі за №2574.
		Відповідно до п. 3.2. даного договору право застави припиняється у випадку переходу до заставодержателя права власності на предмет застави та у випадку повного виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.
		Відповідно до п.5.2. договору, задоволення вимог заставодержателя здійснюється шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя, та шляхом звернення стягнення на предмет застави.
		Відповідно до п. 5.3.1. сторони погодились, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем своїх зобов`язань перед заставодержателем за кредитним договором та або цим договором застави, предмет застави переходить у власність заставодержателя.
		 Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.
		 Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Згідно зі ст.ст. 575, 577 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. 
		Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не передбачено договором або законом.
		У відповідності до ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» був укладений договір факторингу № 2, відповідно до якого права вимоги заборгованості за Кредитними договорами Боржника були відступлені ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (а.с. 49-52, 30).
		Крім того, 13.02.2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено Договір відступлення прав вимоги, предметом якого стало право вимоги за договором Застави майнових прав від 26.01.2007 року, яким було забезпечено виконання усіх грошових зобов`язань позичальника за Кредитним договором (а.с. 33-35, 31).
		29.02.2012 р. ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення прав вимог за кредитним договором (а.с. 32).
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачена можливість заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 Частиною 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні     здійснюється     без     згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Таким чином, на даний час права кредитора за Кредитним договором належать ТОВ «Кей-Колект».
		Позивач в своїх вимогах просить визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
		Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов`язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд відмовляє позивачу у задоволенні даної вимоги з огляду на те, що позивачем не вірно вибраний спосіб захисту його прав, та, як було встановлено судом, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11111220000 від 26 січня 2007 р. було укладено договір застави майнових прав № 386 від 26 січня 2007 року, а не договір іпотеки, що унеможливлює визнання особи (без такого договору) іпотекодержателем.
		Щодо вимоги про визнання договору дарування квартири від 23.04.2011 року недійсним слід зазначити наступне.
		21.03.2008 р. Головинм управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу КМР (КМДА) видано свідоцтво про право власності, згідно якого квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с. 140).
		З договору дарування квартири від 23.04.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Габрієль Л.Є. (а.с. 138-139), та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 87332383 від 17.05.2017 р. (а.с. 36-37) вбачається, що власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 .
		Суд відмовляє у задоволенні вимоги про визнання договору дарування квартири від 23.04.2011 року недійсним, оскільки позивач не є стороною даного правочину. Окрім того, позивач не посилаючись на будь-яку норму щодо визнання правочину недійсним просить визнати недійсним договір дарування квартири, обґрунтовуючи свої права правами іпотекодержателя.
		Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
		У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		Суд, оцінюючи відсутність у справі будь-яких доказів приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
		Керуючись ст.ст.6, ч. 13 ст. 7, 8-13, 18, 19,77-79, 89, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 28-А) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є. ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання іпотекодержателем нерухомого майна та визнання недійсним договору дарування - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. ерехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
		 
		 
		Суддя І.Ю. Миколаєць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...