Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3156/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2019.
Дата набрання законної сили: 04.06.2019
Номер судового провадження: 12-304гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду 
		Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.
		 
		04 червня 2019 року
		м. Київ
		у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс» (далі - ТОВ «Авенсіс»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фріз Буд» (далі - ТОВ «Фріз Буд»), про визнання договору недійсним 
		за касаційною скаргою ПАТ «Імексбанк» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року (головуючий суддя Діброва Г. І., судді Принцевська Н. М., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року (головуючий суддя Д'яченко Т. Г., судді Малярчук І. А., Погребна К. Ф.).
		 
		Оскаржуваним рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні вказаного позову з тих підстав, що позивач не довів своїх позовних вимог та не надав відповідних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
		 
		Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі. 
		 
		За наслідками розгляду 04 червня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду указаної справи касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк» задоволено частково: постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року змінено, виклавши мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі № 916/3156/17 залишено без змін.
		 
		Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
		 
		За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 
		 
		Тобто визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
		 
		Із такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та з огляду на статтю 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку.
		 
		Суди встановили, що 15 серпня 2014 року ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та ТОВ «Фріз Буд» (позичальник) уклали кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 30/14, за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
		 
		Відповідно до підпункту 1.1.1 цього кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 грн, зі сплатою 18,1 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором.
		 
		У пункті 1.3 кредитного договору сторони погодили, що на забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 29 серпня 2014 року укладає відповідні правочини із майновими поручителями:
		- ТОВ «Інвестсервіскомпані» - договір застави майнових прав на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ «Інвестсервіскомпані» та Акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» (далі - АТ «Чорноморська ТК»), заставна вартість об'єкта застави за оцінкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Апрайзер» (далі - ТОВ «Апрайзер») складає 171 700 000,00 грн; 
		- ТОВ «Авенсіс» - договір застави майнових прав на договір від 11 липня 
		2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу № 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ «Авенсіс» та ТОВ «Південінвестсервіс», заставна вартість якого згідно оцінки ТОВ «Апрайзер» складає 99 280 000,00 грн;
		- Товариством з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп» (далі - ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп») - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення № 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, заставна вартість яких згідно оцінки ТОВ «Апрайзер» складає 90 000 000,00 грн.
		 
		Додатковою угодою від 29 вересня 2014 року № 1 ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Фріз Буд» дійшли згоди викласти пункт 1.3 кредитного договору в такій редакції: «У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає із майновим поручителем ТОВ «Блек Сі Ріелті Груп» - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення № 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, приміщення № 202, заставною вартістю, згідно оцінки ТОВ «Апрайзер» 90 000 000,00 грн, який діє до моменту передачі в іпотеку наступного майна майновим поручителем: Акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» (далі - АТ «ФК «Чорноморець») іпотечний договір наступної черги, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 4 000 000 000,00 грн, згідно оцінки ТОВ «Апрайзер». Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами».
		 
		Додатковою угодою від 10 жовтня 2014 року № 2 до кредитного договору сторони змінили порядок нарахування процентів.
		 
		23 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, якою викладено підпункт 1.1.1 договору в такій редакції: «Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 (двісті дев'яносто шість мільйонів п'ятсот дев'яносто тисяч) гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18 % (вісімнадцять) процентів річних (далі - процентна ставка) та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором».
		 
		Також цією додатковою угодою викладено пункт 1.3. кредитного договору у новій редакції: «У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 31 грудня 2014 року укладає із майновим поручителем АТ «ФК «Чорноморець» іпотечний договір, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 (сім мільярдів вісімсот мільйонів) гривень згідно оцінки ТОВ «Апрайзер». Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами».
		 
		На підтвердження наявності заборгованості ТОВ «Фріз Буд» за кредитним договором станом на 01 лютого 2018 року позивач до матеріалів справи надав розрахунок заборгованості та виписки з рахунку боржника.
		 
		Із витягу з протоколу засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» 
		від 27 листопада 2014 року № 92/5 вбачається, що кредитний комітет прийняв рішення внести зміни в частині забезпечення в умови кредитування ТОВ «Фріз Буд» згідно з кредитним договором:
		- вивести з-під застави майнові права за договором від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ «Інвестсервіскомпані» та АТ «Чорноморська ТК». Заставна вартість об'єкта застави згідно оцінки ТОВ «Апрайзер» складає 171 700 000,00 грн;
		- вивести з-під застави майнові права за договором від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу № 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ «Авенсіс» та ТОВ «Південінвестсервіс». Заставна вартість об'єкта застави, згідно оцінки ТОВ «Апрайзер», складає 99 280 000,00 грн;
		- узгодити вартість іпотеки згідно актуалізованого висновку ТОВ «Апрайзер» 
		від 20 листопада 2014 року, яка належить майновому поручителю - АТ «ФК «Чорноморець» та предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: 
		м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20, у сумі 7 800 000 000,00 грн. 
		 
		Згідно з цим протоколом членами кредитного комітету вирішено зазначені зміни здійснити без стягнення комісії банку, не пізніше 31 грудня 2014 року; внести зміни в предмет забезпечення після підписання додаткової угоди до кредитного договору.
		 
		ПАТ «Імексбанк» зазначив, що протокол відображає результат рішення керівного органу банку, за яким банк відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також свідчить про намір банку припинити дію відповідного договору застави.
		 
		25 грудня 2014 року ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та АТ «ФК«Чорноморець» (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, згідно з яким останній виступив майновим поручителем за зобов'язаннями 41 юридичної особи - боржників, серед яких ТОВ «Фріз Буд», яке забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором та додатковими угодами № 1 від 29 вересня 2014 року, № 2 від 10 жовтня 2014 року, № 3 від 23 грудня 2014 року, що укладено між іпотекодержателем та ТОВ «Фріз Буд», стосовно повернення кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Кредит відповідно до вказаного кредитного договору надається боржнику іпотекодержателем (кредитором) на таких умовах: сума кредиту складає 296 590 000,00 грн, строк повернення кредиту - 11 серпня 2017 року, відсоткова ставка визначається кредитним договором у розмірі 18 % річних (пункт 1.1 іпотечного договору).
		 
		Пунктами 1.3 - 1.5 іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», які складаються з будівель загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037,5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 та розташовані на земельній ділянці, площею 62 403 кв. м, яка перебуває в оренді АТ «ФК «Чорноморець» згідно з договором оренди землі, посвідченим 20 вересня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим № 3088, зареєстрованого в Одеському міському відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 вересня 2010 року за № 041050500068. Оціночна вартість предмета іпотеки згідно з висновком від 20 листопада 2014 року № 112014/7-1 експерта-оцінювача - ТОВ «Апрайзер» становить 7 800 000 000,00 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 7 800 000 000,00 грн.
		 
		З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року № 100287849 вбачається, що право власності на об'єкт іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» зареєстроване 16 травня 2017 року за ПАТ «Імексбанк».
		 
		Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 27 травня 2015 року № 105 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Імексбанк» з відшкодуванням цього ж дня з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду неодноразово продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк».
		 
		З акта перевірки правочинів на предмет нікчемності (т. 1, а. с. 32 - 34; без дати та номера, підписаний не всіма членами комісії та відсутня дата його складання) вбачається, що Фонд вважав нікчемним укладений банком правочин (договір про розірвання договору застави від 23 грудня 2014 року), що став підставою для припинення договору застави майнових прав від 15 серпня 2014 року, предметом якого є майнові права за договором від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року майнового поручителя ТОВ «Авенсіс» на забезпечення зобов'язань ТОВ «Фріз Буд» за кредитним договором. З огляду на приписи частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Фонд зазначив, що до цього правочину можуть застосовуватися наслідки недійсності, що зумовлює проведення відповідних дій, спрямованих на відновлення порушеного права банку.
		 
		30 листопада 2017 року позивач надіслав ТОВ «Фріз Буд» та ТОВ «Авенсіс» повідомлення № 4025 про нікчемність правочину, в якому зазначено, що уповноваженою особою Фонду під час здійснення тимчасової адміністрації при здійсненні перевірки правочинів було виявлено договір про розірвання договору застави майнових прав, укладений 23 грудня 2014 року, на підставі якого розірвано договір застави майнових прав, укладений 15 серпня 2014 року.
		 
		У силу положень статті 202 ЦК України, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI позивач повідомив ТОВ «Фріз Буд» та ТОВ «Авенсіс» про нікчемність договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року та зазначив, що застава за договором застави майнових прав, укладеним 15 серпня 2014 року, не є припиненою. Заставодержателем є ПАТ «Імексбанк».
		 
		У поданій у грудні 2017 року до суду позовній заяві ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду просило:
		 
		- застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року, сторонами якого були ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Авенсіс», повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав за договором від 11 липня 2012 року, та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу № 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ «Авенсіс» та ТОВ «Південінвестсервіс», які (майнові права) належать майновому поручителю ТОВ «Авенсіс».
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним у силу пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		 
		У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на те, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
		 
		Стосовно обраного позивачем способу захисту слід зазначити таке.
		 
		Метою звернення особи до суду у порядку будь-якої юрисдикції є захист її порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві.
		 
		Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
		 
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		 
		Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).
		 
		Тобто, Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання.
		 
		Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.
		 
		У даному випадку відсутній закон, який би зобов'язував позивача пройти етап досудового врегулювання спору за вказаними вимогами.
		 
		Тобто відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.
		 
		Із статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. 
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). 
		 
		Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.
		 
		У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
		 
		При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М. В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
		 
		У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
		 
		Отже, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		 
		Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		 
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Отже, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким. 
		 
		У випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		 
		У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.
		 
		При цьому для встановлення недійсності такого правочину не потрібно оцінювати жодних обставин, за яких його було вчинено. Воно досягається шляхом зіставлення змісту правочину та положень чинного законодавства.
		 
		Разом з тим такий спосіб захисту є не лише належним, але й єдиним можливим способом захистити свої права особі, права якої порушено.
		 
		Вважаємо помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.
		 
		Не можна ототожнювати право позивача на реальну ефективність результату засобу юридичного захисту, який в даному випадку забезпечує суд, виходячи саме із визначеності наперед позитивного чи негативного для заявника результату розгляду справи.
		 
		Вважаємо, що не може бути обмежений у праві на звернення до суду учасник спірних правовідносин - безпосередній суб'єкт та заінтересована особа, яка вказує, що не збігаються його інтереси, нерозривно з ним пов'язані, тобто, вважає, що воно вчинене щодо неї з порушеннями чинного законодавства.
		 
		На наше переконання, позивач обрав належний спосіб захисту його прав.
		 
		 
		Судді                                                                                                      О. М. Ситнік
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Британчук
		  
		        
		                                                                                                                М. І. Гриців
		 
		 
		                                                                                                                     Н. П. Лященко
		 
		 
		                                                                                                                      О. Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...