Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 210/440/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 10.07.2019
Номер судового провадження: 61-15829ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		      
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 210/440/16-ц
		провадження № 61-15829св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «НІГРІ»,   
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської  області від 03 березня 2017 року у складі головуючого-судді Вікторович Н. Ю. та  ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року у складі суддів:  Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «НІГРІ» (далі - ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ») про стягнення заробітної плати та резерву відпускних. 
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 11 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року працювала головним бухгалтером у ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ», звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
		 
		Заробітну плату за вересень, жовтень 2014 року їй було виплачено, проте за листопад та два дні грудня 2014 року  заробітна плата не була виплачена при її звільненні. Також не було виплачено суму резерву відпускних, який утримувався з її заробітної плати, компенсація за невикористані відпустки та вихідна допомога.
		 
		Крім того, під час роботи директор ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» неодноразово відсторонював її від роботи з підстав не передбачених статтею 44 КЗпП України, а тому вважає такі прогули вимушеними та такими, що мають бути оплачені відповідачем.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» на її користь резерв відпускних в сумі 782,34 грн, основну заробітну плату за листопад 2014 року в розмірі 1 749,57 грн, основну заробітну плату за грудень 2014 року в розмірі 70,33 грн, заробітну плату за вимушені прогули в розмірі 3 801,59 грн, компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 1 086,35 грн та вихідну допомогу в розмірі 13 070,93 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської  області від 03 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано  тим, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки  відповідач виплатив ОСОБА_1 заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку шляхом виплати авансового платежу, що не заборонено чинним законодавством. Наказ відповідача про зарахування виплаченого авансу у рахунок належної їй заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки, позивач не оскаржувала.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської  області від 03 березня 2017 року залишено без змін. 
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про   відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх необґрунтованістю та недоведеністю.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 
		 
		У травні 2017 року   ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримувалися вимог цивільного процесуального законодавства, щодо порядку та часу розгляду справи; не взяли до уваги надані позивачем докази порушення відповідачем умов трудового договору, вимагання ним виконувати не передбачену таким договором роботу та шантажування трудовою книжкою; не надали оцінки доводам позивача про те, що виплата заробітної плати  у формі боргових зобов`язань і розписок забороняється, крім того відповідно до вимог статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, а також щодо резерву відпускних.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		03 квітня 2018 року справу № 210/440/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» про стягнення заробітної плати та резерву відпускних передано до Верховного Суду. 
		 
		На час розгляду справи Верховним Судом заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не надходило.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  судів першої та  апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 09 вересня 2014 року її було прийнято на роботу до ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» на посаду головного бухгалтера, згідно наказу № 10-14/к від 11 вересня 2014 року, зі строком випробовування три місяці, з окладом відповідно до штатного розкладу в розмірі 4 000 грн.
		 
		Наказом директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» №43/09/14/х від 19 вересня 2014 року «Про перевірку бухгалтерського обліку», головному бухгалтеру ОСОБА_1 доручено провести перевірку за період з 01 вересня   2013 року по 01 вересня 2014 року на відповідність законодавству ведення бухгалтерського обліку по всіх рахунках, з відображенням істотних даних обліку. Термін проведення перевірки та виправлення помилок до 15 жовтня 2014 року. За виконання даної роботи, відтворення правильності бухгалтерського обліку згідно первинних даних, встановлено премію в розмірі 1 000 грн.
		 
		Відповідно до заяви позивача від 21 жовтня 2014 року щодо видачі авансу, за резолюцією директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ»,  ОСОБА_1 видано аванс в розмірі 5 000 грн  у рахунок виконання наказу №43/09/14/х від 19 вересня 2014 року, сума якого після відрахування обов`язкових платежів склала 3 660,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 693 від 21 жовтня 2014 року.
		 
		Наказом директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» №59/12/14/х від 02грудня 2014 року «Про невиконання наказу», головному бухгалтеру  ОСОБА_1 за невідповідність законодавству ведення бухгалтерського обліку по всіх рахунках, з відображенням істинних даних обліку, оголошено догану; продовжено термін виконання до 05 грудня 2014 року; скасовано пункт 3 наказу №43/09/14/х від 19 вересня 2014 року стосовно преміальної виплати 1 000 грн; зараховано виданий аванс в розмірі 5 000 грн у рахунок оплати за відпрацьований період  листопада 2014 року; різницю в непокритті авансової суми компенсовано за рахунок нарахованої, але невиплаченої компенсації за невикористану відпустку; всі відображення правильності ведення бухгалтерського звіту виконувати в робочий час, щоденно; ведення бухгалтерського обліку вести з відображенням собівартості виготовленої продукції.
		 
		Згідно наказу директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» №60/12/14/х від 02 грудня 2014 року  «Про невиконання наказу» головного бухгалтера  ОСОБА_1 за невиконання наказу №59/12/14/х від 02 грудня 2014 року відсторонено від роботи з 11 години 00 хвилин  02 грудня 2014 року; призначено комісію на 04 грудня 2014 року з прийому первинної документації бухгалтерського обліку у головного бухгалтера ОСОБА_1 ; у зв`язку з невиконанням наказу №59/12/14/х від 02 грудня 2014 року всі можливі наслідки від несвоєчасної подачі звітності покладено на ОСОБА_1 
		 
		Наказом директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» №12-14/к від 02 грудня 2014 року про припинення трудового договору (контракту)  ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
		 
		Наказом директора ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ»  №61/12/14/х від 02 грудня 2014 року, у зв`язку зі звільненням з роботи головного бухгалтера, наказано провести нарахування компенсації з урахуванням виплаченого авансу та незданої роботи згідно наказу №43/09/14/х від 19 вересня 2014 року.
		 
		Відповідно до наказу №61/12/14/х від 02 грудня 2014 року ОСОБА_1 при звільненні було проведено наступні нарахування: компенсація за вересень      2014 року склала 229,09 грн, за жовтень 2014 року - 293,48 грн, за листопад 2014 року нараховано заробітну плату за фактично відпрацьований час 87 годин  2 175 грн, за один день грудня 2014 року -  173,91 грн, що разом із компенсацією склало  2 871,48 грн, які відраховано з суми авансу в розмірі 5 000 грн, виданого 21 жовтня 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №693.
		 
		Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
		 
		Згідно статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.  
		 
		Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		 
		Порядок і розміри виплати вихідної допомоги при звільненні визначені статтею 44 КЗпП України. 
		 
		Положеннями частини першої статті 83 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. 
		 
		Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
		 
		Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		 
		Правовідносини щодо повернення працівником зайво виплачених сум регулюються спеціальними  нормами законодавства - статтею 127 КЗпП України та статтею 1215 ЦК України, а тому викладені у цій постанові мотиви вирішення справи не є відходом від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 жовтня 2018 року. 
		 
		За змістом пункту 1 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. 
		 
		Статтею 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		 
		У статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. 
		 
		Таким чином, зобов`язання щодо повернення зайво виплачених сум виникає у працівника у випадку рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату,  або у разі недобросовісності набувача такої виплати та здійснюється на підставі відповідного наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу.
		 
		У даній справі про відрахування  нарахованих при звільненні сум від суми раніше виданого авансу ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ»  видано  відповідний наказ, що свідчить про дотримання відповідачем вимог  статті 127  КЗпП України та статті 1215 ЦК України.          
		 
		Встановивши, що ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ»  виплатило позивачу заробітну плату у повному розмірі, визначеному  штатним розписом підприємства та компенсацію за невикористану відпустку, шляхом зарахування у їх рахунок виплаченого авансу, суди попередніх інстанцій, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
		 
		Правильним є висновок судів щодо відсутні правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 вихідної допомоги, оскільки позивач звільнилася з роботи за власним бажанням на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України, а статтею 44 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця виплатити вихідну допомогу лише при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41.
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення суми резерву відпускних, суди вірно зазначили, що створення резерву відпусток полягає в тому, що витрати на оплату відпусток включають до собівартості виробленої продукції рівномірно, протягом усього року, а не одноразово. Саме поняття резерву відпусток відноситься до категорії ведення бухгалтерського обліку підприємства та не передбачає можливості стягнення частини цих коштів на рахунок працівника у випадку його звільнення за наявності невикористаної відпустки, оскільки порядок виплати компенсації за невикористану відпустку врегульовано нормами частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» та частиною першої статті 83 КЗпП України і питання щодо наявності правових підстав для стягнення у судовому порядку цих коштів з відповідача судом уже вирішено.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами не враховано надані нею докази на підтвердження доводів щодо порушення відповідачем її трудових прав, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		 
		Інші доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 в їх сукупності зводяться до невірного розуміння позивачем вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.  
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		 
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської  області від 03 березня 2017 року та  ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов     В. С. Жданова         В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...