Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 668/9978/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 29.05.2019
Номер судового провадження: 14-124цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		         
		29 травня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 668/9978/15-ц
		Провадження № 14-124цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Гаврилова Д. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - кафе швидкого харчування, що розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.
		Позивач посилався на те, що 19 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Імексбанк» (далі - АКБ «Імексбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк», та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ) був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 1/17/2007, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 250 тис. доларів США терміном до 18 липня 2011 року.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії між АТ «Імексбанк» та ФОП « ОСОБА_5 » було укладено іпотечний договір № 1/17/2007 від 19 липня 2007 року, зареєстрований приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стаднік І. В., реєстровий № 3404.
		Предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору є магазин продовольчих товарів з кулінарією та баром загальною площею 696,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вказаний об`єкт без дозволу АТ «Імексбанк» був самовільно реконструйований боржником ФОП « ОСОБА_5 » та перебудований у кафе швидкого харчування.
		Рішенням господарського суду Херсонської області у справі № 11/216-08 від 26 червня 2008 року за ФОП « ОСОБА_5 » визнано право власності на об`єкт нерухомості - кафе швидкого харчування за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 683,5 кв. м з урахуванням перетворення, переобладнання об`єкта, до якого належить в тому числі новостворені підвал площею 11,4 кв. м (приміщення № 1), кабінет площею 8,1 кв. м (приміщення № 17), сходи площею 3,8 кв. м (приміщення № 18).
		Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11 травня 2011 року порушено провадження у справі № 5024/831/2011 про банкрутство ФОП « ОСОБА_5 ». Ухвалою цього ж суду від 30 січня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ «Імексбанк» в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до третьої черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Предмет іпотеки АТ «Імексбанк» був включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
		В ході процедури банкрутства ФОП «ОСОБА_5 » 12 грудня 2012 року було призначено перші торги з продажу спірного майна боржника за ціною 3 млн 301 тис. 401 грн 67 коп. Торги не відбулися у зв`язку з відсутністю купівельного попиту. 25 грудня 2012 року призначені повторні торги за ціною 2 млн 476 тис. 51 грн 25 коп. Торги відбулися, проте покупцем не було виконано умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного за підсумками торгів, вартість майна у встановлені строки сплачена не була.
		У порушення Порядку продажу майна банкрута, затвердженого комітетом кредиторів, порядку продажу майна, встановленого Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 10 жовтня 2013 року торговою біржею було складено протокол повторних біржових торгів № Б-111/28-13, переможцем яких визнано ОСОБА_7 за ціною 500 тис. грн (ці кошти також не було сплачено на рахунок банкрута). АТ «Імексбанк» спільно з арбітражним керуючим Марченко С. О. оскаржили правомірність складання протоколу в судовому порядку в господарському суді Херсонської області.
		Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, визнано недійсним протокол № Б-111/28-13 від 10 жовтня 2013 року біржових торгів, організованих товарною біржею «Херсонська обласна товарна біржа» про визначення переможця торгів учасника під № 2 ОСОБА_7 по купівлі спірного нежитлового приміщення.
		Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_4 як дружина ОСОБА_5 не заперечувала щодо передачі майна в іпотеку. Майно не перебувало у спільній власності подружжя, що підтверджується пунктом 2.1.4 іпотечного договору.
		Разом з тим, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в який було включено й іпотечне майно.
		Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2014 року за нею було визнано право власності на це майно. За договором купівлі-продажу від 9 січня 2015 року ОСОБА_4 відчужила майно ОСОБА_3 .
		Зважаючи на те, що зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконано, ПАТ «Імексбанк» вважало, що у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Посилаючись на те, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, позивач просив позов задовольнити.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		В подальшому позивач доповнив свої вимоги, залучив до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , посилаючись на те, що набувши право власності на предмет іпотеки ОСОБА_3 31 серпня 2016 року передав спірне майно в іпотеку ОСОБА_1 , яка 18 липня 2017 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя набула право власності на нього.
		Останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Імексбанк» відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Заборгованість за кредитним договором стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду 14 вересня 2010 року. Доказів на підтвердження того, що до звернення до суду з позовом 18 серпня 2015 року позивач вживав заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не надано, а тому суд застосував наслідки пропуску позовної давності, про що заявила відповідачка       ОСОБА_1 
		Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Імексбанк» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ «Імексбанк» задоволено частково. 
		У рахунок погашення кредитної заборгованості ФОП ОСОБА_5 у розмірі 221 тис. 079 доларів США, з яких: 202 тис. 777 доларів США 76 центів - заборгованість за кредитом, 18 тис. 301 долар США 24 центи - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме кафе швидкого харчування по АДРЕСА_2 , загальною площею 682,1 кв. м, у межах вартості предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності на час продажу. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Імексбанк», суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, кредитор не мав можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд поза межами ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5 , оскільки така можливість виникла з часу набуття чинності постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, якою визнані недійсними біржові торги від 10 жовтня 2013 року.
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі, або скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України спори щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, вирішуються господарськими судами. Оскільки ОСОБА_5 було укладено договір із ПАТ «Імексбанк» саме як фізичною особою-підприємцем, то і спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року було стягнуто з ФОП « ОСОБА_5 » на користь АТ «Імексбанк» заборгованість за простроченим кредитом, а отже на підставі частини першої статті 261 ЦК України для АТ «Імексбанк» 15 вересня 2010 року почався перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		ОСОБА_1 вказувала на необґрунтований висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з часу ухвалення судового рішення про недійсність біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, що суперечить частині другій статті 33 Закону України «Про іпотеку», відповідно до умов якої в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства -  цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ «Імексбанк» до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
		Посилання в касаційній скарзі на статтю 20 ГПК України є безпідставним, оскільки зазначена норма набула чинності вже після відкриття провадження у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - останнього власника предмета іпотеки з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою.
		Оскільки на час звернення до суду з позовом спірне нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки, вибуло з власності ФОП « ОСОБА_4 » та перейшло у власність ОСОБА_3 , а у подальшому було відчужено ОСОБА_1 , які є фізичними особами, то і позовні вимоги до відповідачів фізичних осіб щодо звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є помилковими.
		Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Щодо решти доводів касаційної скарги слід зазначити таке.
		Судами встановлено, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії № 1/17/2007 від 19 липня 2007 року АКБ «Імексбанк», правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк», надало ФОП « ОСОБА_5 » кредит у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 18 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами.
		У рахунок забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та ФОП « ОСОБА_5 » було укладено іпотечний договір №1/17/2007.
		У зв`язку з порушенням боржником умов кредитного договору, банк змушений був звертатись до суду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року стягнуто із ФОП « ОСОБА_5 » на користь АТ «Імексбанк» заборгованість за кредитом.
		Постановою господарського суду Херсонської області від 09 червня 2011 року у справі № 5024/831/2011 ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_5 , заборонено накладання нових арештів чи інших обмежень по розпорядженню майном боржника.
		У зв`язку з цим виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області про стягнення з ФОП « ОСОБА_5 » на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованості в сумі 1 млн 796 тис. 291 грн 25 коп. було закінчено, а постановою від 16 листопада 2011 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Копії постанови направлені стягувачу та боржнику, а судове рішення не виконано.
		Ухвалою господарського суду Херсонської області від 30 січня 2012 року в справі № 5024/831/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ «Імексбанк» в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до ІІІ черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника ФОП « ОСОБА_5 » (кафе швидкого харчування, розташованого в АДРЕСА_1). Вказаний предмет іпотеки включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
		В ході процедури банкрутства ФОП ОСОБА_5 двічі було проведено торги з реалізації майна боржника. Згідно протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року переможцем торгів було визнано ОСОБА_7 за ціновою пропозицією у 500 тис. грн.
		На підставі проведених торгів рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_7 та знято заборону - обтяження № 802590 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відчуження та проведено державну реєстрацію припинення обтяження речових прав на спірне нерухоме майно. Здійснено державну реєстрацію припинення обтяження іпотекою - обтяження № 802567 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		На підставі зазначених судових рішень приватним нотаріусом знято заборону та припинено обтяження іпотекою нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року вищезазначені рішення суду першої інстанції від 26 березня 2014 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 18 липня 2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В ході нового розгляду справи в суді першої інстанції позов ОСОБА_7 про зняття обтяження та здійснення державної реєстрації залишено без розгляду.
		Правомірність складання протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, за якими переможцем було визнано ОСОБА_7 , була оскаржена АТ «Імексбанк» та арбітражним керуючим до Господарського суду Херсонської області, проте ухвалою цього суду від 06 серпня 2014 року відмовлено у визнанні недійсним цього протоколу.
		Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 06 серпня 2014 року скасовано та визнано недійсним протокол біржових торгів від 10 жовтня 2013 року про визначення переможцем торгів ОСОБА_7 щодо купівлі кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1 .
		У період з 26 березня 2014 року, тобто з ухвалення Суворовським районним судом м. Херсона рішення про зняття заборони - обтяження речових прав на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, по 20 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про обтяження предмету іпотеки.
		У цей період ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна, в тому числі  спірного нерухомого майна - приміщення кафе швидкого харчування, яке є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
		Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2014 року в порядку поділу майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1 вартістю 505 тис. грн.
		09 січня 2015 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу та продала зазначене нерухоме майно - кафе швидкого харчування ОСОБА_3 . У свою чергу ОСОБА_3 31 серпня 2016 року уклав договір іпотеки, за умовами якого передав спірне нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_1 , яка 18 липня 2017 року набула право власності на спірне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 серпня 2016 року.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.
		За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. 
		Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
		Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
		Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
		Викладене свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правових підстав для задоволення позову банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни власника іпотечного майна.
		В частині доводів касаційної скарги щодо строків позовної давності слід зазначити таке.
		За визначенням статті 1, частин четвертої-сьомої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (з 01 січня 2000 року до 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредитора - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів ( обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
		Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно із порушенням справи про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 та частини другої статті 26 наведеного Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
		Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
		Судом встановлено, що станом на час відкриття ліквідаційної процедури, боржник за кредитним зобов`язанням ФОП ОСОБА_5 був водночас власником спірного нерухомого майна, що було передано в забезпечення кредитного зобов`язання іпотекодержателю АТ «Імексбанк», правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк».
		Відповідно до частини третьої статті 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, на період дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності.
		Отже, зняття обтяження за наведеними нормами законодавства про банкрутство не припиняє іпотеку, а обмежує право іпотекодержателя самостійно, поза межами ліквідаційної процедури, здійснювати дії із реалізації предмета іпотеки.
		Відтак, лише з моменту, коли право власності, разом з правами та обов`язками іпотекодателя перейшло до особи, відмінної від боржника - банкрута, припинились і обставини, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а у банка виникло право і можливість для звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Доводи касаційної скарги в цій частині висновків апеляційного суду не спростовують.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко     Судді:     Н. О. Антонюк       В. С. Князєв         С. В. Бакуліна       Л. М. Лобойко        В. В. Британчук       О. Б. Прокопенко       Ю. Л. Власов       В. В. Пророк       М. І. Гриців       Л. І. Рогач        Д. А. Гудима       О. М. Ситнік       Ж. М. Єленіна       В. Ю. Уркевич       О. С. Золотніков       О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...