Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/16079/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 11-78апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		03 липня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 804/16079/15
		Провадження № 11-78апп19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Золотнікова О. С.,
		суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (судді Панченко О. М., Чередниченко В. Є., Коршун А. О.) у справі № 804/16079/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду про визнання протиправною бездіяльності та
		ВСТАНОВИЛА:
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного здійснення контролю за виконанням працівником Фонду, а саме ОСОБА_2 , своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення права позивачки, встановленого статтею 40 Конституції України.
		На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що Фонд не забезпечив контроль за належним виконанням посадових обов`язків своїм працівником, а саме ліквідатором Публічного акціонерного товариства «Омега банк» (далі - ПАТ «Омега банк») Караченцевим А. Ю., у частині розгляду ним звернень позивача.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 січня 2016 року в задоволенні позову відмовив.
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення - про задоволення позову.
		Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Фонд подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) не покладає обов`язку на Фонд контролювати порядок роботи підрозділів канцелярії неплатоспроможних банків, оскільки це питання належить до компетенції керівника відповідної установи/підприємства та регламентується відповідними внутрішніми положеннями та/або інструкціями. Крім того, станом на день звернення позивача до суду, у Фонду не виникло жодного обов`язку перед позивачем, тому права позивача не могли бути порушені. Скаржник також зазначив, що цей спір не підлягає вирішенню в межах адміністративного судочинства. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 
		Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
		У запереченнях на касаційну скаргу  ОСОБА_1 вказала, що у спірних правовідносинах Фонд як юридична особа публічного права здійснює реалізацію публічних інтересів держави, покладену на нього Конституцією та законами України, а тому цей спір є публічно-правовим і підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства. На думку позивачки, Фонд у спірних правовідносинах не забезпечив контроль за належним виконанням посадових обов`язків своїм працівником, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив заявлені нею позовні вимоги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та в запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її задоволення.
		Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 06 липня 2015 року № 437 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Омега банк» виконавчою дирекцією Фонду цього ж дня прийнято рішення № 127 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Омега банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Омега банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Омега банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Караченцева А. Ю. (далі - уповноважена особа) строком на 1 рік з 06 липня 2015 року до 05 липня 2016 року включно.
		Листом від 04 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до уповноваженої особи (за наявною у листі адресою: 04080, м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 18-В), у якому просила об`єктивно і всесторонньо розглянути звернення в найкоротший час та направити на її адресу повідомлення про нікчемність договорів факторингу або в межах своїх повноважень ліквідатора звернутися до суду з позовною заявою про визнання цих договорів нікчемними та просити суд застосувати до цих договорів наслідки нікчемності.
		Указаний лист направлено 05 серпня 2015 року та згідно з копією поштового конверта зі штрихкодовим ідентифікатором 5000014543684 повернуто без вручення за закінченням встановленого строку зберігання.
		Листом від 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до уповноваженої особи (за вказаною у листі адресою: 04080, м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 18-В), у якому просила в найкоротший час підтвердити чи спростувати здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») оплати Публічному акціонерному товариству «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Омега банк», ціни продажу в повному обсязі за договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеним між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», і ТОВ «ФК «Вектор плюс», та надіслати належним чином завірені письмові докази такого виконання ТОВ «ФК «Вектор плюс» зобов`язання за договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, якщо такі існують.
		Указаний лист направлено 26 серпня 2015 року та згідно з копією поштового конверта зі штрихкодовим ідентифікатором 5000014529401 повернуто без вручення у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.
		Вважаючи протиправною бездіяльність Фонду щодо неналежного здійснення контролю за виконанням працівником Фонду, а саме уповноваженою особою ОСОБА_2 , своїх посадових обов`язків, позивачка звернулась до суду із цим позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , Дніпропетровський окружний адміністративний суд керувався тим, що наявність факту підзвітності уповноваженої особи з приводу її діяльності щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку не передбачає здійснення самостійного контролю Фондом за діяльністю уповноваженої особи при виконанні повноважень органів управління банку з питань організації діяльності банку, не пов`язаної з процедурою виведення такого банку з ринку, в тому числі щодо обов`язку розглядати звернення громадян. Крім того, за висновком суду першої інстанції, позивачка не надала жодних відомостей відносно звернення саме до Фонду з приводу неотримання уповноваженою особою як працівником Фонду під час виконання повноважень органу управління банком листів від 04 та 26 серпня 2015 року.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Фонд є належним відповідачем у справі, уповноваженою особою було порушено передбачене статтею 40 Конституції України право позивачки на розгляд звернення й отримання обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк.
		Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про належність цього спору до юрисдикції адміністративних судівз огляду на таке.
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулась до адміністративного суду з позовом до Фонду про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного здійснення контролю за виконанням працівником Фонду, а саме уповноваженою особою ОСОБА_2 , своїх посадових обов`язків.
		Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
		Частинами першою та другою статті 6 Закону № 4452-VI визначено, що в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
		На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
		Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
		Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону № 4452-VI).
		За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
		Отже, вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Перевіряючи наведені в касаційній скарзі доводи в частині порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Статтею 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Згідно із частинами першою та третьою статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - це звернення громадян з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		Частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
		Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів (частина перша статті 20 Закону № 393/96-ВР).
		Таким чином, громадяни України мають право звертатись до відповідних органів із заявами про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також висловлювати думки щодо поліпшення їх діяльності та відповідно у визначений Законом № 393/96-ВР строк отримувати відповіді на вказані звернення.
		Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 звернулася до уповноваженої особи з листами від 04 та 26 серпня 2015 року, у яких просила:
		- об`єктивно і всесторонньо розглянути звернення в найкоротший час та направити на її адресу повідомлення про нікчемність договорів факторингу або в межах повноважень ліквідатора звернутися до суду з позовною заявою про визнання цих договорів нікчемними та просити суд застосувати до цих договорів наслідки нікчемності;
		- у найкоротший час підтвердити чи спростувати здійснення ТОВ «ФК «Вектор плюс» оплати ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк», ціни продажу в повному обсязі за договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеним між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк», і ТОВ «ФК «Вектор плюс», та надіслати належним чином завірені письмові докази такого виконання ТОВ «ФК «Вектор плюс» зобов`язання за договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, якщо такі існують.
		Проте вказані листи повернуті без вручення у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Фонд повинен здійснювати контроль за виконанням уповноваженою особою обов`язків щодо розгляду звернень громадян.
		Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим указаний висновок суду апеляційної інстанції, оскільки Закон № 4452-VI визначає підзвітність уповноваженої особи Фонду лише щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Водночас доказів звернення з указаними вище заявами безпосередньо до Фонду ОСОБА_1 не надала.
		Крім того, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		З адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, разом з цим не зазначає про необхідність зобов`язання відповідача здійснити дії щодо поновлення порушених, на її думку, прав та законних інтересів.
		ОСОБА_1 в адміністративному позові посилається на те, що її права порушені у зв`язку з несвоєчасним та неналежним реагуванням з боку посадових осіб Фонду на її звернення.
		Разом з цим позивачка не зазначає, які саме її права та законні інтереси порушені відповідачем унаслідок ненадання уповноваженою особою відповідей на питання та пропозиції ОСОБА_1 , викладені у її зверненнях від 04 та 26 серпня 2015 року.
		Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Зважаючи на те, що Законом № 4452-VI не покладено повноважень на Фонд здійснювати контроль за виконанням уповноваженою особою як ліквідатором банку обов`язків щодо розгляду звернень громадян, а також ураховуючи те, що позивачка не довела порушення своїх прав та законних інтересів Фондом і що вона не ставить питання про поновлення порушених, на її думку, прав та законних інтересів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності відповідних підстав ОСОБА_1 у встановленому законом порядку має право самостійно звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочинів, про що вона просила у своїх зверненнях на адресу уповноваженої особи як ліквідатора ПАТ «Омега банк».
		Отже, помилковими є висновки Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо неналежного здійснення контролю за виконанням уповноваженою особою своїх посадових обов`язків, натомість постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2016 року про відмову в задоволенні позову є законною та обґрунтованою.
		За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		За правилами частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. 
		2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2016 року.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                  О. С. Золотніков
		 
		Судді:                                    Т. О. Анцупова                                                       В. С. Князєв
		 
		                                               С. В. Бакуліна                                                         Л. М. Лобойко
		 
		                                               В. В. Британчук                                                     Н. П. Лященко
		 
		                                               Ю. Л. Власов                                                           О. Б. Прокопенко
		 
		                                               М. І. Гриців                                                              Л. І. Рогач
		 
		                                                Д. А. Гудима                                                                       О. М. Ситнік
		 
		                                               В. І. Данішевська                                                  О. С. Ткачук
		 
		                                               Ж. М. Єленіна                                                         В. Ю. Уркевич
		 
		                                               О. Р. Кібенко                                                                       О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...