Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3007/11 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 14-525цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 2-3007/11 
		Провадження № 14-525цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року (у складі суддів Касьяна О. П., Кафідової О. В., Коротуна В. М.), 
		за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Верджиния» (далі - ОК «ЖБТІЗ «Верджиния»), про визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки з незаконного володіння  
		ВСТАНОВИЛА:
		У грудні 2010 року прокурор Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до Гагарінського районного суду м. Севастополя з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОК «ЖБТІЗ «Верджиния», про визнання недійсним державного акта серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га під АДРЕСА_1 , виданого 6 квітня 2010 року на ім`я відповідача, витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Севастопольської міської ради. 
		В обґрунтування позову прокурор послався на те, що розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації  (далі - СМДА) від 6 квітня 2010 року затверджено проект землеустрою ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель м. Севастополі. На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену ділянку. Рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачу вказаним розпорядженням не приймалось, відповідних заяв ОСОБА_1 до СМДА не подавав, що свідчить про незаконне набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку. Крім того, розпорядження Голови СМДА про затвердження проекту землеустрою ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» в подальшому було скасовано іншим розпорядженням Голови СМДА на підставі протесту прокурора м. Севастополя. Відповідно до вимог земельного законодавства належним розпорядником земельними ділянками у межах м. Севастополя є Севастопольська міська рада, до якої ОСОБА_1 із заявами про передачу земельної ділянки у власність, про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки не звертався, проектно-технічну документацію не розробляв та на розгляд Севастопольській міській раді не надавав. Оскільки рішень щодо передачі у власність відповідачеві спірної земельної ділянки не приймалося, у зв`язку з чим остання вибула з державної власності всупереч діючого земельного законодавства та волі держави в особі уповноваженого на те органу - Севастопольської міської ради, то це є підставою для витребування її з чужого незаконного володіння.
		Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року касаційні скарги Севастопольської міської ради, заступника прокурора м. Севастополя відхилено, рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року залишено без змін.
		9 квітня 2015 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час подання заяви, а саме:
		неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - статей 116, 118, 152, 155 та пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України);
		невідповідності рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6?33цс13 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-221цс14 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній станом на дату подання заяви), заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року у справі № 6-47954ск13, від 15 січня 2014 року у справі № 6-1973ск14, від 16 липня 2014 року у справі № 6-48738св14, від 21 січня 2015 року у справі № 6?48354св14, від 25 лютого 2015 року у справі № 6?44735св14 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року у справі № 2а?2243/10/2770.
		У заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року, ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Ухвалами Верховного Суду України від 17 та 24 квітня 2015 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи відповідно.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції, у зв`язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» цього Кодексу).
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2018 року зупинено провадження у цій справі до розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про відновлення втраченого провадження.
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 8 травня 2018 року втрачене провадження у цій справі відновлене в частині наявних копій документів та ухвалених у справі судових рішень (рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року, ухвали Апеляційного суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року).
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року провадження у справі поновлено, витребувано з Подільського районного суду м. Києва матеріали цієї справи.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.
		8 листопада 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та прийнята нею до розгляду ухвалою від 14 листопада 2018 року.
		За змістом положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України в зазначеній редакції підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		У справі яка розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є членом ОК «ЖБТІЗ «Верджиния».
		2 квітня 2010 року розпорядженням СМДА № 969-р ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» на підставі його заяви (клопотання) та поданих матеріалів надано дозвіл на розробку проекту землеустрою.
		Розпорядженням СМДА  від 6 квітня 2010 року № 1080-р затверджено проект землеустрою ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» щодо відведення земельної ділянки площею 4,0 га для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель у районі вул. Пожарова в м. Севастополі з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови та вирішено передати зазначену земельну ділянку у власність ОК «ЖБТІЗ «Верджиния». 
		На підставі розпорядження СМДА  від 6 квітня 2010 року № 1080-р цього ж дня ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га під АДРЕСА_1 , кадастровий № НОМЕР_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). 
		23 липня 2010 року прокурором м. Севастополя подано до СМДА протест на її розпорядження від 6 квітня 2010 року № 1080-р з вимогою про його скасування через перевищення повноважень при прийнятті цього незаконного акту.
		На підставі зазначеного протесту розпорядженням Голови СМДА від 5 серпня 2010 року № 1672-р вказане розпорядження, на  підставі якого ОСОБА_1 був виданий державний акт на спірну земельну ділянку, скасовано.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 9 лютого 2011 року у справі № 2а - 3624/10/2770, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, задоволено позов ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» до СМДА та визнано протиправним і скасовано розпорядження Голови СМДА від 5 серпня 2010 року № 1672-р.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із такого. Судовим рішенням в адміністративній справі визнано протиправним та скасовано розпорядження Голови СМДА від 5 серпня 2010 року СМДА №?1672?р про скасування розпорядження СМДА  від 6 квітня 2010 року №?1080?р, на підставі якого ОСОБА_1 видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку. Таким чином підстава для видачі цього акту існує, а про скасування  розпорядження СМДА від 6 квітня 2010 року № 1080-р позовна вимога прокурором не заявлена. Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права - визнання державного акту недійсним - не ґрунтується на вимогах закону. Посилання на те, що СМДА з перевищенням повноважень прийняла рішення щодо земель, розпорядження якими здійснює Севастопольська міська рада, судами визнано необґрунтованим.
		Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року у справі № 6-47954ск13, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача з огляду на те, що відповідач з особистим клопотанням (заявою) про передачу земельної ділянки у власність до Севастопольської міської ради або СМДА не звертався, що є порушенням вимог статті 118 ЗК України. Розпорядження уповноваженої особи щодо вирішення питання про передачу безпосередньо відповідачеві у власність спірної земельної ділянки відсутнє. Відтак суд правомірно визнав недійсним указаний державний акт на право власності на землю на підставі статті 155 ЗК України та витребував її з незаконного володіння відповідача.
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі № 6-48738св14 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідачеві, виходячи з такого. Розпорядженням СМДА затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок обслуговуючому кооперативу. Відповідач - фізична особа до СМДА із заявою про передачу їй земельної ділянки у власність не зверталась, рішень, пов`язаних з передачею земельної ділянки, СМДА не приймала. Спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Севастополя, а тому повноваження щодо розпорядження нею здійснює Севастопольська міська рада. За таких обставин набуття відповідачем права власності на земельну ділянку відбулось із порушенням вимог статей 116, 118 та пункту 12 Перехідних положень ЗК України, що є підставою для визнання оспорюваного державного акту недійним.
		В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року у справі № 2а-2243/10/2270 судом касаційної інстанції зроблено висновок, що право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть набувати виключно громадяни, які звернулися до органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування з відповідними заявами, додали до них графічні матеріали щодо місця розташування бажаної земельної ділянки, за результатами їх розгляду отримали дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, особисто у ліцензованій землевпорядній організації замовили та розробили проект відводу, який отримав позитивні висновки. Розпорядження землями у м. Севастополі відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування Севастопольської міської ради, а тому СМДА не має законних повноважень розпоряджатися земельними ділянками у м. Севастополі, у тому числі шляхом прийняття розпоряджень головою адміністрації.
		У постанові від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що згідно з абзацом першим пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. У зв`язку із цим до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Севастополя здійснює Севастопольська міська рада, а не СМДА.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Разом із тим надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року у справі № 6?1973ск14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-48738св14 не містять встановлених фактичних обставин, які мають істотне значення для таких справ, та висновків про застосування норм матеріального права, що унеможливлює вирішення питання щодо подібності правовідносин і відповідно неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права.
		Ухвала Вищого господарського суду України від 25 лютого 2015 року постановлена у справі 6-44735св14 за позовом про визнання недійсним як рішення селищної ради про передачу у приватну власність земельної ділянки, так і державного акта на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, й не містить висновків, на які у своїй заяві посилається заступник Генерального прокурора України. За таких обставин правовідносини у цій справі та в справі, яка розглядається, не є подібними. 
		У постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6?221цс14 за позовом про визнання недійсним рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом про визнання особи добросовісним набувачем, визнання права власності на земельну ділянку відсутні висновки, на які у своїй заяві посилається заступник Генерального прокурора України. Крім того, правовідносини у цій справі й у справі, яка розглядається, не є подібними.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень статей 116, 118, 152, 155, пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.
		Частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої - дев`ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. 
		Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
		Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення індивідуального дачного будівництва у межах норм  безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). 
		Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. 
		Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.
		Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
		Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей  26,  30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України (у відповідних редакціях, які були чинними на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
		Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,  що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
		Крім того, згідно з абзацом першим пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		У зв`язку із цим до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Севастополя здійснює Севастопольська міська рада, а не СМДА.
		За таких обставин, у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт.
		Разом із тим суди, пославшись на необґрунтованість тверджень позивача про перевищення СМДА повноважень при прийняті рішень щодо розпорядженнями землями у межах м. Севастополя, жодних обставин і мотивів, на підставі яких зроблено такий висновок, не навели; не встановили межі розташування спірної земельної ділянки на час розпорядження нею СМДА; висновків щодо належного розпорядника цією земельною ділянкою та законності набуття її відповідачем не зробили; обставин передачі її у власність ОСОБА_1 не встановили.
		Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не встановили обставини, необхідні для правильного вирішення справи, а Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, установлених підпунктом 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, статей 355, 360-2 ЦПК України в редакції до набрання чинності цим Законом, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє її можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Крім того, слід звернути увагу на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2013 року у справі № 5011-38/11127-2012, яким розпорядження СМДА від 6 квітня 2010 року № 1080-р визнано недійсним.
		Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа ? направленню на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360?4 ЦПК України (яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом). 
		Згідно зі статтею 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та м. Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та встановлено забезпечити розгляд цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, - місцевими загальними судами м. Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.
		Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд міста Києва ліквідовано та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
		Відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів суддів Київського апеляційного суду від 2 жовтня 2018 року № 3 днем початку роботи Київського апеляційного суду визначено 3 жовтня 2018 року.
		Ураховуючи викладене, справа підлягає передачі до Київського апеляційного суду для визначення місцевого загального суду м. Києва, до якого вона передається на новий розгляд.
		 
		 
		 
		 
		На підставі викладеного та керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3 , підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, статтями 403-404, підпунктів 1, 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року, рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, який буде визначено Київським апеляційним судом. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко  Судді:      І І. О. Антонюк     Л. М. Лобойко       С. В. Бакуліна      О. Б. Прокопенко      В. В. Британчук     Л. І. Рогач       Д. А. Гудима     І. В. Саприкіна      О. Р. Кібенко     О. М. Ситнік      В. С. Князєв     В. Ю. Уркевич      О. С. Золотніков     О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...