Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/1083/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 25.06.2019
Номер судового провадження: 12-249гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		25 червня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 904/1083/18
		Провадження № 12-249гс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді  Князєва В. С.,
		судді-доповідача Бакуліної С. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л.,          Гриціва М. І., Гудими Д. А.,  Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І.,            Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Федорченка В. М., 
		відповідача - фізичної особи - підприємця Чочієва Андрія Омаровича (представник - адвокат Колошина О. В.), 
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чочієва Андрія Омаровича   на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року (головуючий Чередко А. Є., судді Верхогляд Т. А.,                  Пархоменко Н. В.) у справі № 904/1083/18 за позовом Дніпропетровської міської ради до фізичної особи - підприємця Чочієва Андрія Омаровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженим рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14.
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1. У серпні 2018 року Дніпровська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи - підприємця Чочієва Андрія Омаровича (далі - ФОП Чочієв А. О . ) про визнання договору між Міськрадою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент) та ФОП Чочієвим А.  О. про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок), затвердженим рішенням Міськради від 21 липня 2011 року № 5/14.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухилення відповідача як замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов`язання прямо передбаченого чинним законодавством. 
		1.3. Такими діями (бездіяльністю) замовника порушуються права та інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Міськради на отримання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, які мають використовуватися для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, у зв`язку із чим виникла необхідність звернення до суду із зазначеним позовом.
		1.4. Від Департаменту надійшли пояснення до позовної заяви, згідно з якими останній зазначає, що відповідач був зобов`язаний укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту і повинен був у зв`язку із цим звернутися до Міськради із заявою про укладення такого договору. 
		1.5. Такий обов`язок відповідача передбачений статтею 40 Закону України від            17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI). 
		1.6. При цьому неукладення договору до введення об`єкта в експлуатацію не є підставою для звільнення забудовника від пайової участі в розвитку інфраструктури. Декларацією від 26 квітня 2013 року № ДП1431311150564 обєкт - торговельно-офісний комплекс із вбудованою автомийкою на вул. Радищева, 34 у м. Дніпропетровську загальною площею 443,6 кв.м введено в експлуатацію без укладеного договору, що призвело до недоотримання міським бюджетом коштів.
		1.7. Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого  останній зазначає про недотримання позивачем визначеного статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) порядку укладання договору. 
		1.8. Окрім цього, відповідач наголошує на пропуску позивачем визначеного частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI строку,  упродовж якого має укладатися договір про пайову участь, а саме: не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 19 березня           2018 року позовну заяву Дніпровської міської ради прийняв до розгляду та відкрив провадження у цій справі.
		2.2. У червні 2018 року Чочієв А. О. звернувся із заявою про закриття провадження в цій справі, оскільки  відповідач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, що відповідно до приписів статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)             унеможливлює подальший розгляд справи Господарським судом Дніпропетровської області.
		2.3. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 15 червня             2018 року задовольнив клопотання Чочієва А. О. та закрив провадження у цій справі на підставі статті 20, пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 231 ГПК України, оскільки відповідач не є суб`єктом підприємницької діяльності.
		2.4. Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від                23 липня 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2018 року, справу передав до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначивши, що на час звернення позивача з позовом до господарського суду відповідач Чочієв А. О. мав статус суб`єкта підприємницької діяльності та втратив цей статус лише 30 травня  2018 року, коли було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тобто після відкриття провадження у справі, закриття якого внаслідок втрати фізичною особою статусу суб`єкта підприємницької діяльності не передбачено статтею 231 ГПК України. А тому у місцевого господарського суду не було правових підстав для закриття правильно відкритого провадження у справі, яка підлягає вирішенню по суті спору.
		3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
		3.1. 1 серпня 2018 року Чочієв А. О. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням поданих пояснень просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2018 року залишити в силі.
		3.2. На обґрунтування касаційної скарги Чочієв А. О. зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 55 ГК України, оскільки спір про визнання укладеним договору, стороною якого є особа, яка не має права здійснювати господарську діяльність, не підлягає розгляду господарським судом.
		3.3. Скаржник наголошує, що правова природа спору у цій справі щодо укладення господарського договору з фізичною особою, яка втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, відрізняється від правової природи спорів про стягнення коштів з фізичної особи, яка втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності.
		3.4. Окрім цього, скаржник зазначає, що такого способу захисту, як визнання договору укладеним, цивільним законодавством не передбачено.
		4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
		4.1. Оскільки Чочієв А. О. оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
		4.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		4.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		4.4. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		4.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		4.6. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		4.7. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		4.8. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
		4.9. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
		4.10. Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. 
		4.11. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 
		4.12. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
		4.13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		4.14. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
		4.15. Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив визнати укладеним між ним та ФОП Чочієвим А. О . договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, який не був укладений сторонами спору станом на момент прийняття в експлуатацію об`єкта забудови.
		4.16. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо укладення господарського договору, яким опосередковано зобов`язальні правовідносини відповідача як замовника будівництва торговельно-офісного комплексу із вбудованою автомийкою зі здійснення оплати величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту. 
		4.17. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
		4.18. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
		4.19. За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
		4.20. За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		4.21. Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		4.22. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
		4.23. Міська рада в апеляційній скарзі зазначала, що обов`язок з укладення спірного договору виник у фізичної особи  Чочієва А. О. як замовника будівництва торговельно-офісного комплексу із вбудованою автомийкою в силу Закону № 3038-VI. При цьому на час звернення з позовом до суду Чочієв А. О. мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, одними із видів діяльності якого на той час були технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
		4.24. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.
		4.25. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
		4.26. Як уже зазначалося, уразі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов`язок укласти обов`язковий до укладення договір не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
		4.27. Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		4.28. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року              № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального                     кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
		4.29. Відтак з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
		4.30. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з обов`язку замовника будівництва торговельно-офісного комплексу із вбудованою автомийкою, який на час здійснення будівництва і до моменту введення його в експлуатацію мав статус фізичної особи - підприємця, укласти обов`язковий до укладення договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, і цей обов`язок у відповідача із втратою ним статусу фізичної особи - підприємця не припинився.
		4.31. Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які безпосередньо пов`язані зі створенням фізичною особою - підприємцем об`єкта цивільних          прав - торговельно-офісного комплексу із вбудованою автомийкою, використовувати який можна лише при здійсненні господарської діяльності, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського  судочинства.
		4.32. Таким чином, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України не відповідає наведеним вище нормам матеріального та процесуального права.
		5. Висновок Великої Палати Верховного Суду
		5.1. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		5.2.  Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги  Чочієва Андрія Омаровича без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		6.  Щодо судових витрат
		6.1.  За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		6.2.  Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Чочієва Андрія Омаровича залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року у справі № 904/1083/18 - без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                           В. С. КнязєвСуддя-доповідач                                                               С. В. Бакуліна  Судді:                                       Н. О. Антонюк                                        О. Р. Кібенко                                                    Т. О. Анцупова                                       Л. М. Лобойко                                                  В. В. Британчук                                      Н. П. Лященко                                                  Ю. Л. Власов                                       О. Б. Прокопенко                                                  М. І. Гриців                                      В. В. Пророк                                                  Д. А. Гудима                                      Л. І. Рогач                                                  Ж. М. Єленіна                                      О. М. Ситнік                                                  О. С. Золотніков                                      В. Ю. Уркевич                                       О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...