Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/10445/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 14-280цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		03 липня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 521/10445/15-ц
		Провадження № 14-280цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2016 року (суддя Гуревський В. К.) та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року (судді Ващенко Л. Г., Вадовська Л. М., Плавич Н. Д.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 
		ВСТАНОВИЛА:
		У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
		Позивач зазначав, що 12 грудня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , ФОП) було укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії, за умовами якого відповідач отримав кредит в межах максимального ліміту заборгованості до 530 тис. євро зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 11 грудня 2008 року, а в подальшому цей строк продовжено до 10 листопада 2012 року.
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 13 грудня 2005 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку позивачу нежитлові будівлі загальною площею 8 679,9 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 та належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .
		У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка на 24 березня 2015 року становила 431 тис. 795 євро 52 центи, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі та споруди, що в цілому складаються з нежилих будівель літ. «А», «Б», «Ю», «Ж», «К», «З», «М», «П», «Р», «О», «Ш», «Щ», «Н», «Д», «Г», «В», «Й», «Ё», «У», «X», «Ч1», «Ч», «Т», «И», «Л», загальною площею 8 671,9 кв. м, вбиральні - літ. «Е», навісу - літ. «Ф», І - мостіння; 1-4, 8-10 - огорожа, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за договором про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії від 12 грудня 2005 року в розмірі 431 тис. 795 євро 52 центи та складається із:  заборгованості за тілом кредиту - 277 тис. 61 євро 54 центи; заборгованості за відсотками - 154 тис. 733 євро 98 центів. Ціну на предмет іпотеки встановлено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 3 тис. 654 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачу, шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року змінено резолютивну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси від               02 лютого 2016 року в частині визначення ціни предмета іпотеки, а саме: встановлено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації у розмірі 15 млн 864 тис. 118 грн. В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2016 року залишено без змін.
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, у тому числі початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а тому висновок суду першої інстанції про її встановлення у межах процедури виконавчого провадження є помилковим. Доводи відповідача про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є безпідставними, оскільки зазначений договір іпотеки був укладений між банком та відповідачем як фізичною особою, а не як суб`єктом підприємницької діяльності.
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; визначення ринкової вартості спірного об`єкта нерухомості було проведено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оцінювання не проводив огляд об`єкта оцінки, а його ідентифікація була здійснена на підставі наданих замовником фотокопій технічної документації та фотографій.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) та Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції, у зв`язку із чим касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року призначено справу до розгляду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 квітня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		За змістом статті 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Тобто об`єктом судового захисту є як права, свободи та інтереси фізичних осіб, так і права та інтереси юридичних осіб, інтереси держави.
		ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
		За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
		Відповідно до положень статті 575 ЦК України, статей 1, 2 Закону України «Про іпотеку» іпотека є окремим видом застави, яка полягає у забезпеченні виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		Зазначеними нормами не передбачено солідарного обов`язку позичальника та іпотекодавця, оскільки майновий поручитель відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
		Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
		У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - іпотекодавця з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ними іпотечним договором.
		З огляду на викладене розгляд спору між іпотекодавцем - фізичною особою та банком щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а наведені в касаційній скарзі доводи про необхідність розгляду таких вимог у порядку господарського судочинства є помилковими.
		Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Щодо решти доводів касаційної скарги, слід зазначити таке.
		Під час розгляду справи суди встановили, що 12 грудня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії, за умовами якого відповідач отримав кредит у межах максимального ліміту заборгованості до 530 тис. євро зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 11 грудня 2008 року, а в подальшому цей строк продовжено до 10 листопада 2012 року.
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 13 грудня 2005 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку позивачу нежитлові будівлі загальною площею 8 679,9 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 та належать на праві приватної власності ОСОБА_1 
		Позичальник - ФОП ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість.
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачу.
		Разом з тим суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності під час виконавчого провадження, змінив рішення суду, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції, зокрема визначивши початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації на підставі звіту про оцінку ринкової вартості об`єкта нерухомості, яка складала 15 млн 864 тис. 118 грн. 
		Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
		У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
		Положенням частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, у тому числі початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
		Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
		За змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
		Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо оцінки наданих позивачем доказів у суді апеляційної інстанції, а саме звіту про оцінку майна, та відмови суду апеляційної інстанції призначити експертизу, зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Заперечуючи проти оцінки майна, визначеної апеляційним судом, відповідач не надав будь-яких доказів на її спростування.
		Крім того, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилась.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга ОСОБА_1   - залишенню без задоволення.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд розподілу судових витрат не здійснює.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко   Судді:     Т. О. Анцупова     Л. М. Лобойко     С. В. Бакуліна   О. Р. Кібенко     В. В. Британчук   В. С. Князєв       Ю. Л. Власов     О. Б. Прокопенко       М. І. Гриців     Л. І. Рогач       Д. А. Гудима     О. М. Ситнік     В. І. Данішевська   О. С. Ткачук     Ж. М. Єленіна   О. С. Золотніков     В. Ю. Уркевич   О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...