Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/5678/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 15.07.2019. Зареєстровано: 16.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2019.
Дата набрання законної сили: 04.07.2019
Номер судового провадження: 22-ц/818/2447/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 липня 2019 року 
		м. Харків
		 
		Справа № 640/5678/18
		Провадження № 22-ц/818/2447/19
		 
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - судді Бровченка І.О., 
		суддів: Бурлака І. В., Колтунової А. І.,
		за участю секретаря  Прокопчук І.В., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Міністерство оборони України,
		відповідач  Управління Служби безпеки України в Харківській області,
		відповідач  військова частина НОМЕР_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України, 
		відповідач - Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2  адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни та військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року в складі судді Попрас В.О.
		в с т а н о в и в:
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 800000 грн., стягнути з Управління Служби безпеки України в Харківській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 грн.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він є сином ОСОБА_3 . 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина НОМЕР_1 ) в м. Балаклія Харківської області почалася пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів.Зазначена подія класифікованаяк надзвичайнаситуація техногенногохарактеру регіонального рівня. В результаті вищезазначених подій 23.03.2017 приблизно о 12:30 в будинок матері позивача - ОСОБА_3 влучив снаряд, в результаті чого виникла пожежа, про що було складено акт про пожежу від 25.03.2017 р. Мати позивача ОСОБА_3 в результатіпотрапляння снарядуотримала травмита втяжкому станібула доставленав БалаклійськуЦРЛ здіагнозом гостравідкрита проникаючатяжка черепно-мозковатравма.Для подальшогообстеження талікування ОСОБА_3 того ждня булаевакуйована до КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги га медичних катастроф», де потерпілій була проведена трепанація черепа. Після проведеноголікування 19квітня 2017року встабільному,відносно задовільному,стані ОСОБА_3 для подальшоголікування буланаправлена доБалаклійської ЦРЛ. 25 квітня 2017 року в стаціонарі Балаклійської ЦРЛ в результаті набряку головного мозку мати позивача - ОСОБА_3 померла. Причина її смерті проникаюче осколкове поранення голови, вибухова травма. Смертю матері позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у великих душевних стражданнях пов`язаних зі смертю рідної матері. Позивач зазнав та зазнає досі стрес і біль, пов`язані з похованням матері. Травмуюча подія суттєво порушила його особисті права і життєві плани, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації подальшого життя. Передчасна смерть матері позивача у віці 54 роки стала важкою психологічною травмою для її рідних та особливо для сина. Позивач втратив матір, підтримку і допомогу у житті. Внаслідок вказаної події виникли психотравматичні фактори, які потягли за собою негативні емоції та переживання, що призвело до незручностей, хвилювань, душевних страждань. Крім того, моральна шкода полягає у внутрішньому дискомфорті, порушенні внутрішньої рівноваги, що викликані пережитим. В той день позивач почував себе як на війні. Вибухи боєприпасів вселили в нього страх війни та породили надзвичайно багато травмуючих переживань та страждань. «Картинки» цієї травмуючої події постійно повторюються. Будь який звук, свист або гул, нагадує позивачу про вибухи та викликає гостру стресову реакцію. Водночас позивач прагне думати, почуватися і діяти так, щоб уникнути важких спогадів, проте вони постійно повертаються. На даний час позивач почуває себе так, ніби йому та його сім`ї постійно загрожує небезпека. Для позивача характерні тривалі депресії, що виявляється у нервовому виснаженні, апатії і негативному ставленні до життя; загальній тривожності, емоційних переживаннях. Пригнічуючи в собі негативні почуття, позивач, водночас, втрачає спроможність зазнавати позитивних емоцій (любов, доброту, дружелюбність, довіру). На Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройними Силами України, покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку. Тому позивач вважає, що Міністерство оборони України є належним відповідачем у даному спорі про відшкодування моральної шкоди. Оскільки власником майна військової частини НОМЕР_1 є держава в особі органу управління майном - Міністерства оборони України, а військова частина НОМЕР_1 згідно з наведеними вище нормами законодавства наділена правом оперативного управління щодо військового майна, військова частина НОМЕР_1 також є належним відповідачем по справі. Позивач вважає, що на підставі ст. 1190 ЦК України Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 мають нести солідарну відповідальність перед позивачем, так як шкоди завдано їх спільною бездіяльністю. Міністерство оборони України не здійснило в необхідному обсязі контроль за використанням і збереженням боєприпасів, а військова частина НОМЕР_1 не забезпечила їх належне зберігання. Враховуючи характер та об`єм душевних та психічних страждань, вказані позивачем обставини щодо характеру спричиненої моральної шкоди і виходячи з міркувань розумності та виваженості, позивач зважає справедливим для себе розміром компенсації 800000 грн., які він просить стягнути солідарно з Міністерства оборони України ти військової частини НОМЕР_1 . Крім того, позивач вважає, що Управлінням Служби безпеки України в Харківській області не було вжито належних контррозвідувальних заходів з метою попередження події, що відбулась, тому Управлінням СБУ в Харківській області відповідально за шкоду спричинену позивачу. Враховуючи моральний стан позивача, бездіяльність Управлінням СБУ в Харківській області поглибила його душевні страждання, адже у власній країні він не може себе безпечно почувати через бездіяльність структур та невиконання їх прямих обов`язків, визначених Законом, тому позивач вважає що з Управлінням СБУ в Харківській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди слід стягнути 200000грн.
		 
		Представник військової частини НОМЕР_1 заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що на теперішній час за фактом пожежі 23.03.2017 на території військової частини НОМЕР_1 продовжується досудове розслідування в межах кримінального провадження СВ УСБ України в Харківській області №22017220000000104 за ознаками злочину, передбаченого ст.113 КК України «Диверсія». На даний час не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між порушеннями посадовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог керівних документів в обладнанні складу та виникненням пожежі з подальшим детонуванням боєприпасів, не встановлені обставини виникнення самої пожежі на складі боєприпасів. Вплив непереборної сили, яку не можливо було відвернути посадовими особами частини, і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів, є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину НОМЕР_1 за шкоду заподіяною джерелом підвищеної небезпеки. Під час розслідування кримінального провадження відповідно до вимог КПК України серед іншого підлягає встановленню причини виникнення пожежі та подальшої детонації боєприпасів, розмір майнової шкоди, яка заподіяна фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення злочину, що призвів до пожежі і детонації боєприпасів на складі. Вважає, що позивачем не надано належних доказів, які свідчили б про причино-наслідковий зв`язок між фактом пожежі 23.03.2017 на території військової частини НОМЕР_1 та отриманими матір`ю позивача тілесними ушкодженнями, відсутні будь які відомості про те, яким саме чином громадянка ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, та що саме призвело до її смерті.
		 
		Представник Управління Служби безпеки України в Харківській області позовні вимоги не визнав, вказуючи, що позивач не довів жодної з обставин, на які він посилається, а досліджені в ході судового розгляду докази свідчать про безпідставність пред`явлених позовних вимог до УСБУ в Харківській області. Вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди Управлінням, що виникли у зв`язку з нібито наявним фактом бездіяльності Управління, а саме невиконання ним обов`язку вживати належні контррозвідувальні заходи з метою попередження пожежі 23.03.2017 р. на арсеналі боєприпасів в м. Балаклія, та здійсненням Управлінням досудового розслідування за фактом вказаної події. Також посилається на те, що доводи позивача про бездіяльність регіонального органу СБ України є безпідставними, заявлений розмір шкоди не обґрунтований, не зазначено з чого виходив позивач, визначаючи шкоду у вказаній сумі. На думку представника відповідача позивачем не було надано доказів, які могли б підтвердити неправомірність діянь чи вину Управління, не вказано якими вповноваженими органами ці діяння були визнані протиправними та в яких документах це відображено. Таким чином, позивачем не надано доказів незаконності бездіяльності Управління, також не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між його діяннями та нанесеною моральною шкодою, а також не надано жодного доказу спричинення Управлінням йому такої шкоди.
		 
		Представники відповідачів Державної казначейської служби України, Головного Управління Державної казначейської служби у Харківській області в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000. В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог. Зазначає, що жодних порушень з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_1 покладених на них повноважень, а також протиправних діянь не встановлено. Військова частина НОМЕР_1 не є органом державної влади та не несе відповідальність за шкоду, відповідальність у відшкодуванні за яку покладається на державу. В матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність прямого або не прямого причинно-наслідкового зв`язку між вибухами під час надзвичайної ситуації та отриманням громадянкою ОСОБА_3 травми.
		 
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1  ОСОБА_4 просить рішення суду змінити та стягнути солідарно з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 в рахунок відшкодування шкоди 800 тис. грн. Вважає, що на підставі ст. 1190 ЦК України Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 мають нести солідарну відповідальність перед позивачем у розмірі визначеним в позовній заяві, оскільки при оцінці обґрунтованості вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди суд має керуватись принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. 
		 
		Згідно ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до статті 376 ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: 1)неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; 2)недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; 3)невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що рішення суду підлягає зміні. 
		 
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) м. Балаклія Харківської області почалася пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів.
		 
		Зазначена подія відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. №368 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» (пунктів 4.4. та 9), рішенням засідання регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Харківської облдержадміністрації протокол №4 від 23.03.2017 року класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру (код НС 10260 - НС унаслідок пожежі, вибуху на арсеналі, складі боєприпасів або іншому об`єкті військової призначеності) регіонального рівня.
		 
		В результаті вищезазначених подій 23.03.2017 приблизно о 12:30 з будинок матері позивача - ОСОБА_3 влучив снаряд, в результаті чого виникла пожежа, що підтверджується Актом про пожежу від 25.03.2017 
		 
		Власник домоволодіння ОСОБА_3 врезультаті потраплянняснаряду отрималатравми тав тяжкомустані булладоставлена вБалаклійську ЦРЛз діагнозом-гостра відкритапроникаюча тяжкачерепно-мозковатравма.Для подальшогообстеженнята лікування ОСОБА_3 того ждня булаевакуйована до КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф». 
		 
		Після проведеного лікування 19.04.2017 р. в стабільному, відносно задовільному, стані ОСОБА_3 для подальшого лікування була направлена до Балаклійської ЦРЛ.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в стаціонарі Балаклійської ЦРЛ ОСОБА_3 померла. Причина її смерті - проникаюче осколкове поранення голови, вибухова травма, що підтверджується ОСОБА_5 свідоцтвом про смерть №75 від 26.04.2017 р., свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2017 року.
		 
		Допитаний в суді свідок ОСОБА_6 пояснив, що до лікарні КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф», де він працює лікарем, була доставлена ОСОБА_3 , у якої були пошкодження, які не мали ознак травм від вибухових речовин, осколків або інших продуктів вибуху, а термін «осколкове поранення», зазначене в лікарських документах вказує на те, що в ранах знаходилися осколки зламаних кісток голови
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .
		 
		В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що смертю ОСОБА_3 йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у великих душевних стражданнях пов`язаних зі смертю головної людини в його житті  рідної та єдиної матері. Позивач зазначає, зазнав стресу та болю пов`язаних з похованням матері.Травмуюча подія суттєво порушила його особисті права і життєві плани, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимогає від нього додаткових зусиль для організації подальшого життя. Така передчасна смерть ОСОБА_3 в віці 54 роки стала важкою психологічною травмою для її рідних та особливо сина, позивача по справі. Вказує, що він втратив матір, підтримку та допомогу вжитті. Внаслідок вказаної події виникли психотравматичні фактори, що потягли за собою негативні емоції та переживання, що призвело до незручностей, хвилювань, душевних страждань. Окрім того, моральна шкода завдана позивачу полягає у внутрішньому дискомфорті, порушенні внутрішньої рівноваги, що викликані пережитим.
		 
		Відповідно до ч.2 ст.1168 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		 
		Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Виходячи з положень частини другої статті 1187 та частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
		 
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
		 
		Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).
		 
		Право Міноборони щодо управління військовим майном, яке (військове майно) закріплене і зберігалось у військовій частині НОМЕР_1 , не є речовим правом у розумінні частини 2 ст.1187 Цивільного кодексу України, а є лише управлінською функцією Міністерства як центрального органу управління, оскільки у зазначеній нормі йдеться саме про безпосереднє фактичне володіння джерелом підвищеної небезпеки на відповідній правовій підставі, тобто мова йде про володіння як складову речового права у розумінні Цивільного та Господарського кодексів України.
		 
		Частиною першою статті 133 Господарського кодексу України визначено, що основу правового режиму майна суб`єктів господарювання становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
		 
		За змістом ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням (як у даному випадку) або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		 
		Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси.
		 
		Згідно статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві, оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
		 
		Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
		 
		В свою чергу, частиною першою статті 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
		 
		Боєприпаси, внаслідок вибуху яких заподіяна моральна шкода позивачу, зберігалися на території військової частини НОМЕР_1 , були обліковані, знаходились на відповідальному зберіганні військової частини НОМЕР_1 та були закріплені за військовою частиною на праві оперативного управління. 
		 
		Відповідно до Положення про військову частину НОМЕР_1 - завданням військової частини є, у тому числі, зберігання ракет і боєприпасів.
		 
		Тобто, джерелом підвищеної небезпеки у вигляді зазначених боєприпасів володіла на підставі певного речового права, а саме на праві оперативного управління, військова частина НОМЕР_1 , яка зареєстрована як юридична особа та як суб`єкт господарської діяльності.
		 
		Відповідно до частини 1 ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, веде відокремлене господарство, має кошторис надходжень та видатків, рахунки, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, тобто має повну правосуб`єктність.
		 
		Для об`єктивного розуміння речового права, яким користувалася військова частина НОМЕР_1 по відношенню до боєприпасів, які були за нею закріплені, обліковувались і зберігались на її території, слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст.137 Господарського кодексу України право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
		 
		Відповідно до пункту 15 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 (у редакції постанови КМУ від 19.10.2016 року №730), Міністерство оборони України також є окремою юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
		 
		Виходячи зі змісту та суті права оперативного управління майном, як речового права, є очевидним те, що дві окремі юридичні особи не можуть одночасно користуватись речовим правом оперативного управління по відношенню до одного й того ж майна.
		 
		Адже, у даному випадку, на час виникнення надзвичайної події джерелом підвищеної небезпеки у вигляді боєприпасів володіла на підставі певного речового права, а саме на праві оперативного управління, військова частина НОМЕР_1 .
		 
		Міністерство оборони України на час виникнення надзвичайної події джерелом підвищеної небезпеки на підставі речового права не володіло, а тому завдана позивачу шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується військовою частиною НОМЕР_1 , за якою на праві оперативного управління був закріплений об`єкт, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 05.06.2018 р. у справі №243/10982/15-ц.
		 
		Відповідно до статті 5Закону України«Про господарськудіяльність уЗбройних СилахУкраїни» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
		 
		Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другоюстатті 1187 ЦК України.
		 
		Військова частина НОМЕР_1 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) є самостійною(окремою) юридичною особою, зареєстрована у встановленому законом порядку.
		 
		Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 15 липня 2017 року № 3004 боєприпаси, які зберігалися на території військової частини НОМЕР_1 знаходились на відповідальному зберіганні військової частини НОМЕР_1 та були закріпленні за нею на праві оперативного управління. Тобто, відповідальною особою є саме військова частина.
		 
		Оскільки, володільцем джерела підвищеної небезпеки є військова частина, а не Міністерство оборони України, то шкода підлягає відшкодуванню саме військовою частиною.
		 
		Міністерство оборони України не повинно в цьому випадку нести субсидіарної відповідальності, оскільки відповідно до частини першої статті 541ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Проте, у правовідносинах за участю позивача немає закону чи договору, що передбачають солідарну відповідальність Міністерства оборони України та військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Аналогічних правових висновків дійшла ВеликаПалати Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року, справа № 243/10982/15. Зокрема, що шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
		 
		Колегія суддів апеляційного суду під час перегляду цієї справи (№ 640/5678/18) не знаходить підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 05 червня 2018 року, справа № 243/10982/15-ц. Доводи апеляційних скарг в цій частині висновків суду не спростовують. 
		 
		Щодо стягнення моральної шкоди з військової частини НОМЕР_1 та визначення її розміру судом першої інстанції, то колегія суддів виходить з наступного. 
		 
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 
		 
		Відповідно до статті 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до ч.2 ст.1168 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		 
		Устатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Виходячи з положень частини другої статті 1187 та частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
		 
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи зазначених органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		 
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167Цивільного кодексуУкраїни,моральна шкодавідшкодовується незалежно від виниоргану державноївлади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Відповідно до статті 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Згідно зі статтею 1174ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		 
		Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		 
		При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання їхніх рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у частині першійстатті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою та службовою особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
		 
		Отже, шкода підлягає стягненню безпосередньо з військової частини НОМЕР_1 .
		 
		За змістом статті 23ЦК України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Як роз`яснено у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Верховенства права вимагає від держави його втілення у правотворчу та право застосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		 
		Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки цей розмір не відповідає верховенству права, вимогам розумності та справедливості. У зв`язку із цим враховуючи верховенство права, засади розумності і справедливості, обставини справи, колегія суддів вважає, що розмір компенсації моральної шкоди слід збільшити до 500000 грн. 
		 
		Посилання військової частини, що між вибухами боєприпасів та травмою ОСОБА_3 відсутній причинно-наслідковий зв`язок є помилковим та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального права, у зв`язку з чим воно підлягає зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не є підставою для скасування судового рішення. 
		 
		Керуючись ст.ст.367,368,374ч.1 п.2,376,381-384 ЦПК України,-
		 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2  адвоката Кужелєвої Світлани Валеріївни задовольнити частково.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року змінити в частини розміру відшкодування моральної шкоди.
		 
		Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь на користь ОСОБА_1 500000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		 
		В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 10 липня 2019 року. 
		Головуючий                                  І.О. Бровченко 
		Судді :                                     І.В. Бурлака
		 
		                                       А.І. Колтунова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...