Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1340/6225/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 16.07.2019. Зареєстровано: 17.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2019.
Дата набрання законної сили: 08.07.2019
Номер судового провадження: 857/4568/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/4568/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		головуючого судді                                        Пліша М.А.,
		суддів                                                             Судової-Хомюк Н.М., Макарика В.Я.,
		за участю секретаря судового засідання                    Федак С.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Громадської організації «Наше ідеальне місто» та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року (головуючий суддя Хома О.П., м. Львів) по справі за адміністративним позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові до Громадської організації «Наше ідеальне місто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Львівська міська рада про знесення самочинного будівництва, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові звернулась в суд першої інстанції з позовом до Громадської організації «Наше ідеальне місто», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівської міської ради, в якому просила знести самочинно збудований об`єкт: багатоквартирний житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1 , з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням цього об`єкта за рахунок ГО «Наше ідеальне місто».
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року позовні вимоги задоволено, зобов`язано Громадську організацію «Наше ідеальне місто» за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт: багатоквартирний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1 .
		Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Громадська організація «Наше ідеальне місто» та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку, вважають, що судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		В апеляційній скарзі Громадська організація «Наше ідеальне місто» зазначає, що згідно статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
		У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
		За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
		Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		З аналізу наведених вище норм випливає, що в законодавстві чітко визначено випадки у яких відповідний орган державної влади має право на звернення до суду з певними позовними вимогами (позовом):
		1)          про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі наявності фактів:
		а)          відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб;
		б)          істотного порушення будівельних норм і правил;
		2)          про знесення за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво позивач у разі наявності факту:
		а)          якщо проведення такої перебудови є неможливим;
		б)          особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.
		Приведений перелік позовних вимог з якими позивач вправі звертатись до суду застосовується за наявності чітко визначених випадків та є взаємовиключними.
		Отже, для задоволення позову про зобов`язання знести самочинне будівництво необхідно встановити наявність таких фактів як:
		-          неможливість перебудови об`єкту;
		-          або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
		Проте, у даній справі позивачем не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
		Крім того, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Проте, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє.
		Судом першої інстанції окрім того, що не встановлено наведених вище обставин, також не враховано, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
		Таким чином, в оскаржуваному рішенні не встановлено та не було надано доказів того, що виконані будівельні роботи суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, істотно порушують будівельні норми, а також відсутні докази неможливості перебудови такого об`єкту з метою усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб чи істотного порушення будівельних норм.
		Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року по справі №814/2645/15 (провадження №К/9901/12518/18), по справі №810/5680/15 (провадження №К/9901/14299/18).
		Отже, для правильного вирішення справи судом першої інстанції необхідно було встановити наявність чи відсутність наступних обставин:
		-          істотного порушення будівельних норм і правил;
		-          неможливість перебудови об`єкту.
		Проте, цього зроблено не було, що свідчить про не повне з`ясування обставини, що мають значення для справи.
		Крім того, для встановлення цих обставин необхідні спеціальні знання, тому без проведення будівельно-технічної експертизи, такі не можуть бути встановлені.
		Оскільки, позивачем не було надано відповідного висновку експерта, а судом не було призначено експертизи з власної ініціативи, це є порушення норм процесуального права, яке вплинуло на правильність вирішення справи.
		Окрім цього в оскаржуваному рішенні судом здійснено наступні хибні висновки, які не підтверджуються матеріалами справи:
		«Судом встановлено, що ГО «Наше ідеальне місто» за адресою: АДРЕСА_1 здійснено будівництво багатоквартирного житлового будинку без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, тобто з порушенням вимог статті 34 Закону №3038 - VI, абзацу 3 пункту 5 Порядку №466.
		Таке будівництво здійснено на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення якої - будівництво та обслуговування земель громадських та релігійних організацій (03.04).
		Тобто, будівництво багатоквартирного житлового будинку здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети».
		При цьому, апелянт зазначає, що не зрозуміло як, та на підставі чого судом було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено будівництво багатоквартирного житлового будинку, а не громадського будинку чи споруди, бо відповідно до п. 1.3 Державних будівельних норм України В.2.2-9-2009. Громадські будинки та споруди. Основні положення: «У громадських будинках і на території громадських комплексів допускається розміщення необхідних за технологією сервісно-виробничих та житлових приміщень службового призначення».
		Знову таки, для визначення виду будівлі чи спороди та для встановлення її відповідності цільовому призначенню земельної ділянки, необхідні спеціальні знання. Проте, позивачем не було надано відповідного висновку експерта, а судом не було призначено експертизи. Такі безпідставні висновки суду не підтверджені жодними належними доказами свідчать про не обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
		Також, судом першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не було враховано рішення ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, в якому визначено, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		Приймаючи рішення про знесення самочинного будівництва, суд обмежився лише доказами, наданими позивачем, та встановив порушення процедурного характеру при здійсненні будівництва, однак не зробив висновку, яким чином такі порушення вкрай негативно вплинули на інтерес суспільства і які саме права суспільства чи громади порушено. Також, не було предметом перевірки дотримання при зведенні нерухомості будівельних правил і норм.
		Також, апелянт звертає увагу суду, на те, що з 19.02.2018 відповідач немає жодного відношення до об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , тобто ремонт чи інші будівельні роботи на цьому об`єкті здійснювалися не Громадською організацією «Наше ідеальне місто, а обслуговуючим кооперативом «Варшава Хоум». В зв`язку з цим, не зрозуміло чому позивач звертається з позовом до ГО «Наше ідеальне місто», а не до власника об`єкта нерухомого майна.
		Інформація з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є загальнодоступною і позивач мав всі можливості отримати її та встановити власника нерухомого майна, щодо якого необхідно було подати позов про знесення. Інформація щодо власника нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 
		Враховуючи вище наведене, апелянт вважає, що позивачем було подано позов до не належного відповідача, крім того, судом не було враховано, що оскаржуване рішення впливає на права і обов`язки інших осіб, а саме на власника нерухомого майна.
		Окрім цього, враховуючи що оскаржуване рішення стосується зареєстрованого у встановленому законом порядку речового права на нерухоме майно цей спір мав би розглядатися в порядку господарського/цивільного судочинства, а не адміністративного.
		Право на звернення до суду для захисту речових встановлено ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України та в ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, де визначено, що правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про знесення самочинного будівництва, якщо таке знесення вплине на речові права інших осіб, підлягає розгляду в порядку цивільного/господарського судочинства, оскільки даний спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права.
		Питання визначення юрисдикції розгляду такої категорії справ було предметом розгулу Великої Палати Верховного Суду, а саме в постанові від 11 квітня 2018 року у справі №161/14920/16-а судом було визначено:
		«Разом з тим, 15 листопада 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21-1959а16, в якій дійшов висновку, що за змістом ст. 177 ЦК України об`єкти самочинного будівництва належать до об`єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов`язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язані з вирішенням питань щодо речових прав.
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується із такою правовою позицією і вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України в цій категорії справ з огляду на таке.
		Об`єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 179, 181 ЦК України).
		За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
		Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації».
		Враховуючи вище наведене, оскільки право власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване, тому даний спір пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права і відрізняється від спору, який був предметом розгляду Великою Палато. Верховного Суду у справі №161/14920/16-а, а отже, повинен розглядатися за правилами цивільного/господарського судочинства, а не адміністративного судочинства.
		Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
		ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що згідно із законодавством України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин: 5) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Оскаржуване рішення від 29.03.2019 таким критеріям не відповідає.
		При цьому, апелянт зазначає, що 05.02.2019 (до винесення оскаржуваного рішення) за ним на підставі договору міни було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.02.2019, індексний номер 155103038.
		Під час розгляду справи у суді першої інстанції його не було залучено до участі у справі, як сторону процесу, що істотно вплинуло на його права та законні інтереси. Рішення суду від 29.03.2019 порушує не лише його матеріальні права, а й процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд.
		По суті, задовольняючи позовні вимоги, суд своїм рішенням вирішив знести багатоквартирний будинок у якому в нього є квартира, яка належить йому на праві приватної власності, що прямо впливає на охоронювані законом права та інтереси.
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
		Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим оскільки під час розгляду справи його не було залучено як сторону процесу, він не знав про спір, що виник, і не мав змоги подати свої заперечення та аргументи по суті справи, що в підсумку призвело до обмеження та звуження його інтересів.
		Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних міркувань.  
		Судом першої інстанції встановлено, що ГО «Наше ідеальне місто» на підставі договору оренди землі (серія та номер: Ш-3387), укладеного 01.04.2015 Львівською міською радою, як власником земельної ділянки, є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,0306 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - будівництво та обслуговування земель громадських та релігійних організацій (03.04).
		ІДАБК у м. Львові на підставі наказу про проведення позапланової перевірки від 29.12.2017 №543-П та направлення для проведення позапланового заходу від 29.12.2017 №860-пп здійснено позапланову перевірку на об`єкті будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт про що складено акт №86-пп від 15.01.2018, яким встановлено порушення ГО «Наше ідеальне місто» пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 3 пункту 5 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затверджених постановою КМУ від 13.04.2011 №466, тобто розпочато будівельні роботи без повідомлення про початок виконання таких робіт. На час проведення позапланового заходу на об`єкті будівництва по АДРЕСА_1 , збудовано 1-й поверх багатоквартирного житлового будинку.
		Згідно даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, станом на момент проведення перевірки відсутні відомості про реєстрацію документів, що дають право на здійснення підготовчих чи будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 
		Також, за результатами позапланового заходу 15.01.2018 складено: протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності: пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 3 пункту 5 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», затверджених постановою КМУ від 13.04.2011 №466; - припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 до усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
		За результатами розгляду матеріалів справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, 29.01.2018 винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №0006-вих-335/8, якою ГО «Наше ідеальне місто» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 2 п. 3 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 651 940 грн. Вказана постанова була предметом оскарження у справі №464/4194/18 і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 у задоволенні позову ГО «Наше ідеальне місто» до ІДАБК у м. Львові про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відмовлено повністю.
		Крім того, судом першої інстанції з?ясовано, що з метою перевірки виконання вимог припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 15.01.2018 ІДАБК у м. Львові на підставі наказу про проведення позапланової перевірки від 12.04.018 №191-П, службової записки про продовження терміну позапланової перевірки від 27.04.2018, направлень для проведення позапланового заходу від 12.04.018 №191-пп та від 27.04.2018 №224-пп здійснено позапланову перевірку на об`єкті будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт №224-п від 02.05.2018 , яким встановлено, що на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 будівельні роботи не виконуються.
		В подальшому, на підставі наказу про проведення позапланової перевірки від 12.09.2018 №538-пп та направлення для проведення позапланової перевірки від 12.09.2018 №538 - пп посадовими особами Інспекції в період з 14.09.2018 до 20.09.2018 з метою перевірки вимог припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 15.01.2018 здійснено повторно виїзд за місцем здійснення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту перевірки №538-пп від 20.09.2018 встановлено, що всупереч припису про зупинення підготовчих та будівельних від 15.01.2018 на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 виконуються будівельні роботи, а саме збудовано 3, 4 поверх будинку.
		За результатами згаданої перевірки 20.09.2018 складено: протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності: абз.4 п.14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ від 23.05.2011 №553; припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил, виданий ГО «Наше ідеальне місто», яке полягає у приведенні об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану в двомісячний термін з дня отримання припису.
		Відповідно 04.10.2018 за результатами розгляду матеріалів справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 20.09.2018 винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №0006-вих-3515/68 якою ГО «Наше ідеальне місто» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.3 п.1 ч.6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 92050 грн.
		Крім того, ІДАБК у м. Львові 30.11.2018 видано наказ про проведення позапланової перевірки №713-пп та направлення для проведення позапланової перевірки №713-пп. На підставі вказаних документів посадовими особами інспекції здійснено виїзд на об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого 07.12.2018 складено акт №713-пп, згідно якого на час перевірки об`єкта за адресою: АДРЕСА_1, суб`єкт містобудування або уповноважена особа відсутні. Провести позапланову перевірку з дотриманням вимог ст. 41 Закону України «Про регулювання в сфері містобудівної діяльності» та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою №553 не можливо. Візуальним оглядом встановлено, що припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 20.09.2018, що полягає у приведенні об`єкта до попереднього стану, виданий ГО «Наше ідеальне місто» - не виконано.
		Урахувавши вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI та ЦК України, і те, що ГО «Наше ідеальне місто» без розроблення проектної документації та відповідних дозвільних документів проведено будівництво багатоповерхового будинку на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та має інше цільове призначення, а також не виконало у встановлений строк вимоги приписів про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва.
		Проте, колегія суддів зазначає, що станом на день постановлення судом першої інстанції рішення, 27 березня 2019 року, згідно інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності будівля по АДРЕСА_1 , з 19.02.2019 зареєстрована за обслуговуючим кооперативом «Варшава Хоум». Крім того, частина квартир у спірній будівлі відчужена обслуговуючим кооперативом «Варшава Хоум», шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів міни та купівлі-продажу, фізичним особам, в тому числі і апелянту ОСОБА_1 .
		За таких обставин вказані особи повинні були бути залученими до розгляду вказаної справи. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень вважається орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Статтею 19 КАС України визначено категорію справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, зокрема:
		1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
		2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
		3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
		4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
		5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
		6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
		7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
		8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
		9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
		10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
		11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України  «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
		12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
		13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі  Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Згідно матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом знести самочинно збудованого об`єкту: багатоквартирного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		При цьому, слід зазначити, що вказаний об?єкт є зареєстрованим на праві власності за особами, які не були залученими до розгляду справи.    
		Згідно положень Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Враховуючи факт існування права власності на спірний об?єкт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. 
		За нормами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 
		Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 816/619/15-а,  та від 23 січня 2019 року 826/14370/14.
		Крім того, враховуючи вище наведене, оскільки право власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване, а відтак, даний спір пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, відповідно він відрізняється від спору, який був предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №161/14920/16-а, на який покликався суд першої інстанції.  
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо таке прийняте з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі закрити. 
		Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 319, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		апеляційні скарги Громадської організації «Наше ідеальне місто» та ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року по справі № 1340/6225/18 скасувати, а провадження у справі закрити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.  
		 
		Головуючий  суддя                                                             М.А. Пліш
		Судді                                                                                 Н.М. Судова-Хомюк
		                                                                                          В.Я. Макарик
		повний текст складено 16.07.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...