Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2770/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 17.07.2019. Зареєстровано: 17.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2019.

Результат оскарження 25.11.2019 Північний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		09.07.2019Справа №910/2770/19
		За позовомТериторіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві доКиївської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,  на стороні відповідача -1. Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,  на стороні позивача -2. Голосіївського районного суду міста Києва 3. Деснянського районного суду міста Києва 4. Оболонського районного суду міста Києва 5. Печерського районного суду міста Києва 6. Подільського районного суду міста Києва  7. Солом`янського районного суду міста Києва  8. Шевченківського районного суду міста Києвапровизнання недійсним рішення в частині Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники учасників справи: від позивача:Москалюк Є.В.від відповідача:Ваховська І.Б.від третьої особи-1:не з`явився від третьої особи-2:не з`явивсявід третьої особи-3:не з`явивсявід третьої особи-4:не з`явивсявід третьої особи-5:не з`явивсявід третьої особи-6:не з`явивсявід третьої особи-7:не з`явивсявід третьої особи-8:не з`явивсяОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У березні 2019 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати п.п. 1, 2, 3 рішення Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" в частині:
		1) визнання такими, що втратили чинність:
		- рішення Київської міської ради від 29.12.2011 №1036/7272 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва та внесення змін до рішень Київської міської ради";
		- рішення Київської міської ради від 22.09.2011 №44/6260 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилого приміщення у будинку комунальної власності та нежилого будинку комунальної власності";
		- рішення Київської міської ради від 13.11.2013 №497/9985 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва";
		2) встановлення, що приміщення за адресами: вул. Дегтярівська, 31, літ. А, площею 5 908,5 кв.м., вул. Хрещатик, 42, літ. А, площею 833,9 кв.м., просп. Маяковського, 5-в , літ. В, площею 626,7 кв.м., вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площею 206,60 кв.м., нежилий будинок вул. Гайцана Миколи , 4, літ. А, площею 957,9 кв.м., нежилий будинок вул. Смирнова -Ласточкіна, 10 , літ. Б, площею 1 466,6 кв.м., нежиле приміщення вул . Волоська, 6/14-б, площею 349,70 кв.м., вул . Маршала Тимошенка, 2-Е, площею 2 241,0 кв.м. та які перебували у сфері управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, підлягають передачі в оренду;
		3) закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання нерухомого майна, що знаходиться за адресами: 
		- вул. Дегтярівська, 31, літ. А, площею 5 908,5 кв.м.;
		- вул. Хрещатик, 42, літ. А, площею 833,9 кв.м.;
		- просп. Маяковського, 5-в, літ. В, площею 626,7 кв.м.;
		- вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площею 206,60 кв.м.;
		- нежилий будинок вул. Гайцана Миколи, 4, літ. А, площею 957,9 кв.м.;
		- нежилий будинок вул. Смирнова-Ласточкіна, 10 , літ. Б, площею 1 466,6 кв.м.;
		- нежиле приміщення вул. Волоська, 6/14-б , площею 349,70 кв.м.;
		- вул. Маршала Тимошенка, 2-Е, площею 2 241,0 кв.м.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірні приміщення були ним правомірно одержані від відповідача в оперативне управління та на даний час в них розташовуються Деснянський районний суд міста Києва, Оболонський районний суд міста Києва, Печерський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Голосіївський районний суд міста Києва, Солом`янський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва. 
		В свою чергу, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві вказує про відсутність у Київської міської ради правових підстав для вилучення спірного майна із оперативного управління позивача, а також позивач вказує, що фактично відповідач втручається у здійснення відповідними судами правосуддя. 
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2019 (постановленою після усунення позивачем недоліків позову, встановлених ухвалою від 11.03.2018) відкрито провадження у справі №910/2770/19; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у розгляді справи Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", Деснянський районний суд міста Києва, Оболонський районний суд міста Києва, Печерський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Голосіївський районний суд міста Києва, Солом`янський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; підготовче засідання призначено на 18.04.2019.
		08.04.2019 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" надійшли пояснення з доказами їх направлення іншим учасникам справи, в яких третя особа-1 заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що задоволення позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві призведе до порушення справедливого балансу між інтересами територіальної громади міста Києва та правами користувача, оскільки спірне нерухоме майно є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві. Крім того, третя особа-1 вказує, що згідно ст.ст. 135, 137 Господарського кодексу України майно комунальної власності не може передаватись в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться у його підпорядкуванні. Також, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" зазначає, що Київська міська рада, яка діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва, має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об`єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичними та фізичними особами, зокрема передавати їх в оренду.
		16.04.2019 через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшов відзив на позов з доказами його направлення іншим учасникам справи, в якому відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що ст. 137 Господарського кодексу України не встановлює жодного обмеження щодо повноважень безпосереднього власника майна повернути його із сфери управління.
		Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 18.04.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про залучення Вищої ради правосуддя до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а стороні позивача, оскільки рішення суду у даній справі не вплине її права та обов`язки; відкладено підготовче засідання на 21.05.2019.
		02.05.2019 через відділ діловодства суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві надійшла відповідь на відзив з доказами її направлення іншим учасникам справи, в якій позивач вказує, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Позивач правомірно отримав від Київської міської ради в оперативне управління спірні приміщення згідно рішень №44/6260 від 22.09.2011, №757/6988 від 01.12.2011, №1036/7272 від 29.12.2011, №497/9985 від 13.11.2013. В той же час, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		17.05.2019 через відділ діловодства суду від Шевченківського районного суду міста Києва надійшли пояснення з доказами їх направлення сторонам, в яких третя особа-8 підтримує позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з тих підстав, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		17.05.2019 через відділ діловодства суду від Голосіївського районного суду міста Києва надійшли пояснення з доказами їх направлення іншим учасникам справи, в яких третя особа-2 підтримує позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з тих підстав, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		17.05.2019 через відділ діловодства суду від Оболонського районного суду міста Києва надійшли пояснення з доказами їх направлення іншим учасникам справи, в яких третя особа-4 підтримує позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з тих підстав, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		21.05.2019 через відділ діловодства суду від Подільського районного суду міста Києва надійшли пояснення з доказами їх направлення іншим учасникам справи, в яких третя особа-6 підтримує позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з тих підстав, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		21.05.2019 через відділ діловодства суду від Оболонського районного суду міста Києва повторно надійшли пояснення аналогічні за змістом поясненням від 17.05.2019.
		Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 21.05.2019 залучено до матеріалів справи №910/2770/19 надані представником третьої особи-1 в судовому засіданні листи; закінчено підготовче провадження у справі №910/2770/19 та призначено її до розгляду по суті на 11.06.2019.
		Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2019 на стадії судових дебатів відкладено судове засідання на 09.07.2019.
		13.06.2019 через відділ діловодства суду від Деснянського районного суду міста Києва надійшли пояснення з доказами їх направлення іншим учасникам справи, в яких третя особа-3 підтримує позовні вимоги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з тих підстав, що спірні об`єкти нерухомого майна було передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення районних судів міста Києва. Відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав вилучення спірного майна із оперативного управління позивача.
		В судове засідання призначене на 09.07.2019 представники сторін з`явились, представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
		Треті особи явку своїх повноважних представників у судове засідання 09.07.2019 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце, дату та час засідання були належним чином повідомленні, що підтверджується наявними в матеріалах справи: 
		1) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236149, згідно якого Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" одержало ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 14.06.2019;
		2) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236076, згідно якого Голосіївський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 18.06.2019;
		3) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236084, згідно якого Деснянський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 14.06.2019;
		4) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236092, згідно якого Оболонський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 14.06.2019;
		5) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236106, згідно якого Печерський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 18.06.2019;
		6) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236114, згідно якого Подільський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 14.06.2019;
		7) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236122, згідно якого Солом`янський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 14.06.2019;
		8) рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050236130, згідно якого Шевченківський районний суд міста Києва одержав ухвалу суду від 11.06.2019 про повідомлення місця, дати та часу судового засідання 18.06.2019.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб.
		У судовому засіданні 09.07.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		З метою створення належних умов для здійснення правосуддя, а також ураховуючи вкрай незадовільний стан забезпечення приміщеннями значної частини судів розпорядженням Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 "Про забезпечення судів приміщеннями" доручено Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій вирішити питання щодо забезпечення приміщеннями судів, розташованих в аварійних приміщеннях та приміщеннях, що не відповідають вимогам судочинства, і зазначених у Додатках №1 і №2. 
		Зокрема, у відповідності до розпорядженням Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 рекомендовано головам міських, селищних рад вжити заходів щодо забезпечення приміщеннями судів, які знаходяться на території відповідних рад і зазначені в Додатках №1 і №2.
		На виконання зокрема вказаного розпорядження Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 рішенням Київської міської ради №199/5586 від 25.05.2011 було затверджено  Міську цільову програму сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011-2015 роки, якою, зокрема передбачалось передання будівель для розміщення судів, розгляд питань щодо виділення земельних ділянок під будівництво приміщень суду, реконструкція та капітальний ремонт переданих приміщень тощо.
		Рішеннями Київської міської ради від 01.12.2011 №752/6988, від 29.12.2011 №1036/7272, від 22.09.2011 №44/6260, від 13.11.2013 №497/9985 передано до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилі будинки та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва" за адресами: вул. Дегтярівська, 31, літ. А, площею 5 908,5 кв.м., вул. Хрещатик, 42, літ. А, площею 833,9 кв.м., просп. Маяковського, 5-в , літ. В, площею 626,7 кв.м., вул. Полковника Потєхіна, 3-а, площею 206,60 кв.м., нежилий будинок вул. Гайцана Миколи , 4, літ. А, площею 957,9 кв.м., нежилий будинок вул. Смирнова -Ласточкіна, 10 , літ. Б, площею 1 466,6 кв.м., нежиле приміщення вул . Волоська, 6/14-б, площею 349,70 кв.м., вул . Маршала Тимошенка , 2-Е, площею 2 241,0 кв.м. 
		У вказаних нежилих будинках та приміщеннях були та є розміщені Деснянський районний суд міста Києва, Оболонський районний суд міста Києва, Печерський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Голосіївський районний суд міста Києва, Солом`янський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва.
		Рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" (надалі - Рішення), зокрема, визнання такими, що втратили чинність:
		- рішення Київської міської ради від 29.12.2011 №1036/7272 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва та внесення змін до рішень Київської міської ради";
		- рішення Київської міської ради від 22.09.2011 №44/6260 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилого приміщення у будинку комунальної власності та нежилого будинку комунальної власності";
		- рішення Київської міської ради від 13.11.2013 №497/9985 "Про передачу до сфери управління Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва".
		Згідно п. 2 Рішення приміщення, зазначені у Додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і які були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями Київської міської ради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 1 березня 2017 року, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.
		У відповідності до пункту 3 Рішення закріплено спірне нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" на праві господарського відання.
		Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" згідно пункту 4 Рішення доручено:
		4.1. Прийняти за актами приймання-передачі нерухоме майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначене у Додатку 2 до цього рішення.
		4.2. Копії актів приймання-передачі приміщень надати до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом трьох робочих днів з моменту їх укладання.
		4.3. Одночасно з укладанням актів приймання-передачі приміщень надати державним установам і організаціям, які підписали відповідний акт приймання-передачі і звернулися із заявою про надання повернутих приміщень в оренду, всі матеріали, необхідні для проведення незалежної оцінки приміщень, а також для підготовки інших документів, передбачених Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015.
		Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про неправомірність рішення Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 в частині, що стосується спірного нерухомого майна, яке було передано для розміщення у ньому районних судів міста Києва (Голосіївського районного суду міста Києва, Деснянського районного суду міста Києва, Оболонського районного суду міста Києва, Печерського районного суду міста Києва, Подільського районного суду міста Києва, Солом`янського районного суду міста Києва, Шевченківського районного суду міста Києва).
		Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
		За змістом пунктів 30, 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
		Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		У даному випадку оскаржуваним рішенням міськради було визнано такими, що втратили чинність з 01 березня 2017 року, рішення Київської міської ради щодо надання приміщень до сфери управління (в користування) Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві для розміщення у них районних судів міста Києва. Рішення Київської міської ради від 01.12.2011 №752/6988, від 29.12.2011 №1036/7272, від 22.09.2011 №44/6260, від 13.11.2013 №497/9985, чинність яких припинилася, виступали правовою підставою для користування майном судами.
		Водночас, законодавче визначення поняття "сфера управління", яке вживається в оскаржуваному рішеннях Київської міської ради від 01.12.2011 №752/6988, від 29.12.2011 №1036/7272, від 22.09.2011 №44/6260, від 13.11.2013 №497/9985 - відсутнє. 
		Проте зі змісту деяких нормативно-правових актів (зокрема, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про управління об`єктами державної власності") можна дійти висновку, що це поняття використовується у випадку реалізації органами місцевого самоврядування, державними органами своєї компетенції, наділення відповідними повноваженнями інших органів, що уповноважені реалізовувати управлінські функції. При цьому, передача майна до сфери управління не вказує на передачу певному суб`єктові відповідного майна на праві оперативного управління.
		За змістом частини 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління є речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
		Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
		Натомість частина 2 статті 135 Господарського кодексу України регламентує, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених    законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
		З наведених норм права вбачається, що майно комунальної власності не може передаватися в оперативне управління підприємствам, установам, організаціям, які не були утворені відповідним органом місцевого самоврядування та не знаходяться в його підпорядкуванні.
		Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у прийнятій за наслідками розгляду тотожного спору (щодо повернення на підставі оскаржуваного у цій справі Рішення КМР наданого прокуратурі нерухомого майна для розміщення органів прокуратури) постанові від 22.01.2019 у справі №910/12224/17.
		З огляду на наведене, у позивача право оперативного управління щодо спірних приміщень не виникло і не могло виникнути (незалежно від того чи було воно зареєстровано, чи ні). 
		Водночас власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна відповідачем позивачу у безоплатне користування на невизначений період - доки воно не знадобиться власнику (позичка). 
		Відповідно до частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. 
		За приписами статті 831 Цивільного кодексу України якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
		Згідно частини 3 статті 834 Цивільного кодексу України особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. 
		Отже, строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися у користування без визначення строку. 
		У такому разі, якщо строк користування річчю не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина 2 статті 763 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладеним на невизначений строк; кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. 
		Саме про правомірність такого застосування вказаних норм права зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2019 у справі №910/12224/17.
		Тобто, відповідач прийнявши Рішення фактично вчинив односторонній правочин відмови від договору позички.
		В силу приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України судом не досліджується вчинений відповідачем односторонній правочин відмови від договору позички  в контексті його відповідності приписам Цивільного кодексу України, оскільки це не є підставою позову.
		Натомість позивачем зазначено підставами позову неправомірність вилучення спірного майна із оперативного управління позивача; неправомірність скасування відповідачем своїх рішень, дія яких вичерпалась виконанням; та втручанням відповідача у здійснення судами правосуддя.
		Твердження позивача щодо неправомірності вилучення спірного майна із оперативного управління позивача відхиляються як необґрунтовані, оскільки судом встановлено, що спірні приміщення не могли та не були передані Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в місті Києві в оперативне управління, а між сторонами наявні правовідносини за договором позички.
		Щодо тверджень позивача про неправомірність скасування відповідачем своїх рішень, дія яких вичерпалась виконанням, суд зазначає наступне.
		У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
		У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт.
		Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009, суд дійшов висновку, що оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані, а матеріали справи свідчать про те, що як рішення Київської міської ради, якими надано приміщення позивачу, так і рішення, яким визнано нечинними такі рішення, є фактично єдиною правомірною формою реалізації Київською міською радою свого волевиявлення щодо розпорядження нерухомим майном, що належить територіальній громаді міста Києва, в тому числі щодо вчинення правочину односторонньої відмови від договору позички, то, відповідно, таке оспорюване рішення є правомірним скасування (визнання нечинними) рішень від 01.12.2011 №752/6988, від 29.12.2011 №1036/7272, від 22.09.2011 №44/6260, від 13.11.2013 №497/9985 не суперечить законодавству.
		Щодо тверджень позивача, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, фактично втрутився у здійснення судами правосуддя, суд зазначає наступне.
		По-перше, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин 1, 2 статті 126 Конституції України та частини 2 статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004 №19-рп/2004 вказано, що положення частини 1 статті 126 Конституції України "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України" у взаємозв`язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так:
		1.1. Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
		1.2. Недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		Відповідно до положення частини 1 статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
		1.3. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України "Про статус суддів".
		Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
		Положення частини 2 статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
		Тобто, втручання у здійснення правосуддя та вплив на суддів є умисними протиправними діями, які вчиняються виключно з певною неправомірною метою (наприклад, з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо).
		Відповідно до частини 5    статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Таким чином, Київська міська рада, яка від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, має право самостійно вирішувати питання щодо передачі об`єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, зокрема передавати їх в оренду.
		Відтак, волевиявлення відповідача, який реалізовує функції власника нерухомого майна, на оплатність користування належним йому майном ніяким чином не може свідчити про неправомірний вплив на суд.
		Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/1999 однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною 1 статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.
		Отже, саме на державу покладений обов`язок із забезпечення незалежності та належного функціонування судів, в тому числі із забезпечення останніх приміщеннями, який може бути реалізований шляхом фінансування як витрат на оплатне користування належними відповідачу приміщеннями, так і на фінансування купівлі/будівництва будь-якого іншого приміщення/будівлі.
		Відтак, переведення такого обов`язку на територіальну громаду міста Києва шляхом спонукання останньої до забезпечення судів приміщеннями за рахунок належного їй майна на безоплатній основі суперечитиме закріпленим у Конституції України гарантіям незалежності суддів та непорушності права власності. 
		По-друге, ні розпорядженням Президента України №208/96-рп від 27.07.1996 "Про забезпечення судів приміщеннями", ні Міською цільовою програмою сприяння в забезпеченні діяльності судів загальної юрисдикції та інших судових органів у місті Києві на 2011-2015 роки, ні Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено, що органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати суди приміщеннями на безоплатній основі.
		По-третє, згідно п. 2 Рішення приміщення, зазначені у Додатку 2 до цього рішення, які належать територіальній громаді міста Києва і які були передані до сфери управління державних установ і організацій рішеннями Київської міської ради, підлягають передачі в оренду тим державним установам і організаціям, у сфері управління яких вони перебували до 1 березня 2017 року, на підставі заяв, поданих такими установами і організаціями відповідно до встановленого порядку.
		Тобто, відповідач не просить позивача звільнити спірні приміщення та повернути їх Київській міській раді для їх передання іншому користувачеві, а лише пропонує укласти договори оренди та сплачувати розумну плату за користування належним йому майном.
		Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України).
		За приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		З огляду на наведені норми цивільного законодавства, суд не вбачає неправомірності дій відповідача, який бажає використовувати майно на власну користь та одержувати плату за користування таким майном іншими особами.
		За наведених обставин, суд приходить до висновку, що наведені позивачем підстави  неправомірності рішення Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 "Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій" в частині, що стосується позивача, є необґрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Відповідно до    статті 129 Господарського процесуального кодексу України    у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
		Таким чином, судові витрати Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, які складаються з судового збору та, покладаються на позивача.
		Керуючись ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Копиленка, буд. 6; адреса, вказана у позові: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 26268059) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) про визнання недійсним рішення в частині, відмовити повністю.
		2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в частині сплаченого судового збору, покласти на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.
		 
		Повний текст рішення складено 17.07.2019.
		 
		 
		          Суддя                                                                                                    Р.В. Бойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...