Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/7980/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.07.2019. Зареєстровано: 21.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2019.
Дата набрання законної сили: 16.07.2019
Номер судового провадження: 22-ц/813/5988/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/5988/19 
		Номер справи місцевого суду: 523/7980/19
		Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.
		Доповідач Погорєлова С. О.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.07.2019 року                                 м. Одеса
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді: Погорєлової С.О.,
		суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Томашевської К.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та осіб, які приєдналися до апеляційної скарги: ОСОБА_2 , Вищої Кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_3 , Заріцької ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, визнання дій такими, що порушують право на справедливий суд, судовий захист, розгляд справ упродовж розумного строку та зобов`язати їх припинити на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Шепітко І.Г. 27 травня 2019 року в м. Одесі,
		 
		        встановила:
		 
		 
		 
		Процедура та обставини справи.
		 
		У травні 2019 року позивач ОСОБА_7 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_8 , Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі  ВККСУ), ОСОБА_3 , Щотки С.О., Устименко В.Є., Макарчука М.А ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , Мішина ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, визнання дій такими, що порушують право на справедливий суд, судовий захист, розгляд справ упродовж розумного строку та зобов`язати їх припинити.
		Разом з позовною заявою ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням у цій справі законної сили; заборони Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у складі якої діють ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 , ОСОБА_19 , ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням у цій справі законної сили.
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням у цій справі законної сили. Заборонено Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, у складі якої діють ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням у цій справі законної сили.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням 28 травня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року про забезпечення позову скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував принципів розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, а також без належної оцінки спроможності запропонованого заходу забезпечити захист прав позивача, про якій він просить, звертаючись до суду з позовом у цій справі, та без врахування наслідків забезпечення позову.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року задоволена заява ОСОБА_2 та представника ВККСУ про приєднання їх до апеляційної скарги ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 182-183).
		Ухвалами Одеського апеляційного суду від 01 липня 2019 року задоволена заява представника Голови ВККСУ ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 про приєднання їх до апеляційної скарги ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 228-229, т. 2 а.с. 59-60).
		Представники ОСОБА_1 , ВККС України, ОСОБА_3 , Щотки С.О., Мішина М.І., Заріцької А.О., Устименко В.Є. підтримали доводи апеляційної скарги.
		ОСОБА_7 та його представники не з`явились у судове засідання, були повідомлені про дату, час, місце судового засідання у встановленому законом порядку. 
		Адвокат позивача ОСОБА_21 надав до суду заяву з посиланням на те, що 09 липня 2019 року він припинив трудові відносини з адвокатським об`єднанням « ОСОБА_22 , Дорошенко і партнери» на підставі відповідного наказу керівника. Тому з цієї дати також припинилось його представництво в цій справі.
		Другий адвокат Лещенко О.В. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду цивільної справи, пославшись на те, що він призначений адвокатським об`єднанням для надання правової допомоги позивачу в межах даної справи, однак в судове засідання з`явитися не може у зв`язку із зайнятістю в іншій справі, пов`язаної з виборчим процесом.
		Твердження адвокатів Кружільного С.О. та Лещенка О.В. про припинення першим з них трудових відносин з адвокатським об`єднанням та укладення другим адвокатом договору про надання правової допомоги позивачу самі по собі не породжують правових наслідків, оскільки суду апеляційної інстанції не надані відповідні документи про звільнення адвоката Кружільного С.О. з роботи з належним оформленням трудової книжки про внесення запису про припинення трудових відносин, як це передбачено законом. Що стосується питання про зайнятість адвоката Лещенко О.В. в іншій справі, то відповідних доказів суду також не надано.
		Оскільки достатніх підстав вважати, що адвокати відповідно до ст. 44 ЦПК України добросовісно поставилися до виконання своїх процесуальних прав та обов`язків не можливо, суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 16 липня 2019 року у задоволенні клопотання адвоката Лещенка О.В. про відкладення розгляду справи відмовив.
		Суд апеляційної інстанції вважає, що такі дії представників позивача спрямовані не на ефективний захист прав позивача, а на створення ілюзії такого захисту у цивільній юрисдикції.
		В судове засідання інші сторони, які належним чином повідомлені про розгляд справи, також не з`явились.
		Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , осіб, які приєдналися до апеляційної скарги: ОСОБА_23 , ВККС України, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_7 , звернувшись 20 травня 2019 року з позовом до суду цивільної юрисдикції, заявив вимоги про спростування недостовірної інформації, припинення дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови комісії Козьякова С.Ю., які порушують права учасників судових справ в судах України на справедливий суд, судовий захист та на розгляд справ упродовж розумного строку (т. 1 а.с. 1-6).
		27 травня 2019 року позивач, уточнивши позовні вимоги, збільшив коло відповідачів  членів ВККСУ до восьми, та просив суд:
		-визнати такими, що містять недостовірну інформацію відомості, опубліковані ОСОБА_8 , на особистій сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» щодо того, що «глава Высшей квалификационной комиссии судей Украины Сергей ОСОБА_24 , а также члены: ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 Весельская … были избраны на 6 лет в соответствии с Законом «О судоустройстве и статусе судей» в редакции от 09 декабря 2011 года. Таким образом, их полномочия длятся до 2020 года»;
		-визнати такими, що містять недостовірну інформацію відомості, опубліковані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на сторінці офіційного веб-сайту за посиланням: https://vkksu.gov.ua/ua/about/sklad-komisii/, що відповідачі, а саме: ОСОБА_3 є головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_2 є заступником голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Устименко В.Є. є секретарем кваліфікаційної палати, Макарчук М.А. є секретарем палати з питань добору і публічної служби суддів, Заріцька А.О., Мішин М.І., Тітов Ю.Г., Весельська Т.Ф. є членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
		-зобов`язати ОСОБА_8 , Вищу кваліфікаційну комісію суддів України спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування на особистій сторінці ОСОБА_7 у соціальній мережі «Фейсбук» та на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України спростування наступного змісту: «Спростування. Просимо вважати недостовірною інформацію, що ОСОБА_3 на сьогодні має повноваження Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_2 на сьогодні має повноваження заступника Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_6 на сьогодні має повноваження секретаря кваліфікаційної палати, Макарчук М.А. на сьогодні має повноваження секретаря палати з питань добору і публічної служби суддів, Заріцька А.О., Мішин М.І., Тітов Ю.Г., Весельська Т.Ф. на сьогодні мають повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України»; 
		-визнати дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у складі якої діяли ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , після припинення останніми своїх повноважень такими, що порушують право ОСОБА_7 на справедливий суд, судовий захист, розгляд справи упродовж розумного строку та зобов`язати їх припинити, зазначивши дати припинення повноважень відносно кожного з восьми відповідачів (а.с. 12-22).
		Саме по цим вимогам суд загальної юрисдикції відкрив провадження у справі (а.с. 30-31). 
		Під час відкриття провадження у справі  27 травня 2019 року, суд першої інстанції постановив ухвалу про часткове задоволення заяви позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову, заборонивши відповідачам та Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, в складі якої діють відповідачі, вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням законної сили.
		29 травня 2019 року суд апеляційної інстанції, виходячи з принципу верховенства права, який є складовою частиною права на справедливий суд, передбачений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зупинив дію оскаржуваної ухвали про забезпечення позову з метою наступної перевірки, чи є суд першої інстанції «судом, встановленим законом» в питанні забезпечення позову в цивільній справі шляхом заборони ВККСУ та відповідачам, які входять до складу ВККСУ здійснювати дії в межах дискреційних повноважень.
		 
		Щодо питання про розмежування компетенції судів загальної та адміністративної юрисдикцій.
		 
		За правилами національного законодавства цивільна юрисдикція  це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. 
		Відповідно до статті19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		В постанові від 15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання щодо розмежування компетенції судових юрисдикцій, в тому числі цивільної та адміністративної, зазначила, що справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в основу розмежування судової юрисдикції покладено суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин в їх сукупності.
		У даній справі позивач за правилами цивільної юрисдикції заявив вимоги про визнання недостовірними відомостей, що містяться на сторінці відповідача у соціальній мережі «Фейсбук» із зазначенням дати завершення строків повноважень Голови, заступника Голови та членів ВККС України та зобов`язання відповідачів (фізичних осіб) і ВККСУ спростувати цю інформацію та визнати дії ВККСУ в складі відповідачів такими, що порушують права позивача на справедливий суд.
		Суб`єктами правовідносин у цій справі є:
		позивач  фізична особа;
		відповідачі: фізична особа, до якої заявлені вимоги про спростування недостовірної інформації;
		юридична особа  Вища кваліфікаційна комісія суддів України  державний орган суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України та є відповідальним за формування суддівського корпусу  статті 92-93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
		фізичні особи  члени Комісії, які входять в її склад, здійснюючи свої дискреційні повноваження в межах, наданих статтями 94-102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Отже, частина заявлених позивачем вимог у цивільному провадженні стосується оскарження дій суб`єктів владних повноважень, що підлягають розгляду за правилами адміністративної юрисдикції  стаття 2 КАС України.
		 
		Щодо забезпечення позову шляхом заборони ВККСУ, в складі якої діють відповідачі, вчиняти дії з проведення кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням законної сили.
		 
		Суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства, вживши заходизабезпечення позову, заборонив Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, в складі якої діють відповідачі, вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням законної сили.
		Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
		Так у Висновку №6 (2004) Консультативної ради європейських суддів (далі КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи про справедливий суд у розумні строки та роль судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів, які стосуються цивільних судів, КРЄС зазначила, що Рекомендація № R (84) 5 визначила дев`ять «принципів цивільного судочинства, розроблених для вдосконалення правосуддя у цивільних справах». 
		КРЄС підкреслила необхідність запропонування реальної гарантії дотримання обов`язку держав за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення «справедливого і публічного розгляду справ упродовж розумного строку» у цивільному судочинстві, зокрема в питаннях стосовно запобіжних заходів.
		Важливим є те, щоб такі заходи могли бути застосовані, коли необхідно, на ранній стадії, у тому числі в певних випадках до повідомлення відповідача про судове провадження, бо інакше мета судового процесу може бути нівельована.
		Поряд з широким переліком запобіжних заходів КРЄС виділила три основні групи:
		-заходи, спрямовані на забезпечення виконання можливого судового рішення, наприклад арешт або наказ про «замороження»; 
		-заходи для тимчасового врегулювання ситуації (наприклад у сімейних питаннях);
		-заходи в очікуванні остаточного рішення. 
		Позивач повинен показати наявність права (fumus bonis iuris) і зазвичай продемонструвати ризик того, що за відсутності таких заходів жодне кінцеве рішення не зможе бути виконано (periculum in mora). Про застосування такого заходу може бути видано наказ без слухання іншої сторони (ex parte), але після видачі такого наказу відповідач має право бути вислуханим, а захід може бути або підтверджений, або скасований.
		За змістом статті 149 ЦПК України щодо підстав забезпечення позову, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України, якою передбачені види забезпечення позову, в межах цивільного провадження суд вправі заборонити вчиняти певні дії.
		Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, в редакції від 12 червня 2009 року роз`яснив судам, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову у цивільній справі, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. 
		Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що обмеження прав сторін та інших осіб не повинні призводити до незворотних наслідків.
		Ці положення національного закону про забезпечення позову у цивільному провадженні кореспондують міжнародним стандартам.
		 
		Оцінка суду апеляційної інстанції.
		 
		Європейська Комісія з прав людини в справі «Лео Занд проти Австрії» (Leo ZAND v. Austria), заява №7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, зазначила, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів  пункт 68.
		З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. 
		У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, рішення від 20 липня 2006 року) Європейський Суд з прав людини підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27-28). 
		Вирішивши питання про забезпечення позову у цивільній справі шляхом заборони ВККСУ, в складі якої перебувають відповідачі, вчиняти дії з проведення кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням законної сили, які не відносяться до цивільної юрисдикції, суд першої інстанції порушив не лише вимоги національного закону  статті 149-150 ЦПК України, але і міжнародного  щодо реальної гарантії виконання обов`язків за статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в тому числі про дотримання національним судом певних норм в межах юрисдикційних повноважень в питаннях про забезпечення позову.
		Тому,не маючиюрисдикції уцивільній справіщодо вирішенняпитання прозабезпечення позовушляхом заборониВищій кваліфікаційнійкомісії суддівУкраїни тавідповідачам членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, здійснювати дії з виконання покладених на них Законом України «Про судоустрій і статус суддів» дискреційних повноважень з приводу кваліфікаційного оцінювання суддів, суд не може вважатися «судом, встановленим законом» в контексті статті 6 Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини.
		Перевищивши межі повноважень своєї юрисдикції, та заборонивши відповідачам виконувати повноваження щодо кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням законної сили, суд фактично заблокував роботу більше половини складу ВККСУ. 
		Суд не переконався не тільки в питанні судової юрисдикції, але й не дослідив ризики застосування такого заходу забезпечення позову у цивільній справі про спростування недостовірної інформації. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову, всупереч статті 44 ЦПК України, досконало не перевірив, чи не зловживає сторона у справі своїми процесуальними правами та обов`язками з метою штучного, завуальованого вирішення судом цивільної юрисдикції заяви про вжиття заходів забезпечення позову, до компетенції якого вона не відноситься, маніпулюючи судом з метою отримання бажаного результату у справі, що є неприпустимим.
		Помилка національного суду щодо питання процесуального права є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати «як явну помилку», тобто помилку, якої не міг би допустити розумний суд, що є «грубим свавіллям» (див. справу «Бочан проти України (№2)», рішення від 05 лютого 2015 року, пункт 62).
		З урахуванням викладеного, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, 
		постановила:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та осіб, які приєдналися до апеляційної скарги: ОСОБА_2 , Вищої Кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6  задовольнити.
		Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року про забезпечення позову  скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_7 про вжиття заходів забезпечення позову  відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
		Повний текст судового рішення складений 19.07.2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                            С.О. Погорєлова 
		 
		Судді                            А.П. Заїкін
		 
		                           О.М. Таварткіладзе

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...