Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/897/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2019. Зареєстровано: 22.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2019.
Дата набрання законної сили: 15.07.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.07.2019                                                                                             Справа №  904/897/19
		м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511
		 
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
		суддів: Широбокова Л.П., Іванов О.Г.
		секретар судового засідання Пінчук Є.С.
		представники сторін:
		від позивача: Красницька-Келембет А.С., довіреність №183 від 16.10.2018, адвокат
		від відповідача: Горбаненко С.В., довіреність №66 від 08.07.2019, адвокат
		від Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)": Бідний Є.М., довіреність №б/н від 13.11.2018, адвокат
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" та Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 (суддя Манько Г.В.; рішення ухвалене о 11:24 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 22.03.2019)
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м.Кам`янське, Дніпропетровська область
		до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод", м.Кам`янське, Дніпропетровська область
		про визнання недійним договору купівлі-продажу
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський коксохімічний завод", в якому просить суд: визнати недійсним правочин - Договір купівлі-продажу №ОБ - 01/31-05/18 від 31 травня 2018 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський коксохімічний завод".
		Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невідповідність оспорюваного договору, як правочину, приписам статей 203, 215, 220, 227 Цивільного кодексу України через відсутність повноважень у генерального директора позивача на підписання зазначеного договору, внаслідок відсутності відповідного рішення наглядової ради ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", а також через наявність у майна, що було предметом договору ознак нерухомого майна та відсутність нотаріального посвідчення, що є обов`язковою умовою для вчинення правочинів відносно нерухомого майна.
		 
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 в задоволенні позову відмовлено.
		Означене рішення суду вмотивоване тим, що судом встановлено, що посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу з мотивів відсутності повноважень представника позивача, як продавця, є безпідставними, та такими, що не мають під собою доказового підґрунтя. Також судом встановлено, що оскільки предметом спірного договору є обладнання, то укладений між сторонами договір не потребував нотаріального посвідчення, а відтак, є укладеним у належній формі.
		 
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" (позивач, апелянт-1) звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує на те, що не погоджується з висновками суду першої інстанції тому, що на переконання ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" майно, що було об`єктом купівлі-продажу за спірним договором, має певні ознаки нерухомого майна, оскільки воно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташовується і будь-яке його переміщення спричинить за собою руйнування і втрату ринкової вартості цього майна, а тому продаж вказаного майна повинен був проводитися шляхом нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та державної реєстрації цього правочину. Також, оскільки таке майно містить ознаки нерухомого, то для укладення такого договору обов`язковим є наявність рішення (або згоди) Наглядовою радою Товариства на відчуження саме нерухомого майна, а тому повноважень Генерального директора додатково наданих протоколом Наглядової ради №2/2018 від 13.03.2018 було недостатньо. Таким чином, на думку позивача, судом першої інстанції невірно застосовані положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, що є підставою для скасування оскарженого рішення суду.
		 
		ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що діюче законодавство України не зобов`язує здійснювати нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного між юридичними особами, предметом якого є рухоме майно, зокрема обладнання. Оскільки предметом договору є обладнання, що, зокрема, підтверджено даними бухгалтерського обліку ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", договір не потребував нотаріального посвідчення, відтак є укладеним у належній формі, а укладення такого договору не потребувало попередньої згоди або прийняття відповідного рішення Наглядовою радою товариства, а приписи п.3.3.3 Положення про генерального директора ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" до спірних правовідносин не застосовуються. Тому просить у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити у повному обсязі.
		 
		На означене рішення суду першої інстанції також подана апеляційна скарга Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)", в якій ця особа, яка не приймала участь в судовому розгляді справи (апелянт-2), вказує, що має охоронюваний законом інтерес у задоволенні своїх вимог за рахунок майна позивача, що є предметом оспорюваного договору з огляду на те, що має намір отримати визнання та надання судом дозволу на виконання в Україні арбітражного рішення про стягнення з ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" грошових коштів в розмірі понад 43 млн. доларів США. На переконання апелянта-2 такий його інтерес по відношенню до майна позивача охороняється законом, відповідно до тлумачення наведеного в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року у справі №1-10/2004. Апелянт-2 наголошує, що за відсутності цінних активів та коштів на рахунках позивача, на які в подальшому могло би бути звернено стягнення в процедурі примусового виконання арбітражного рішення, виконання договору, за яким позивач відчужує всі свої діючі доменні печі, з високою ймовірністю призведе до повного зупинення виробничої діяльності позивача та, як наслідок, неможливості виконання позивачем своїх зобов`язань перед кредиторами (в тому числі щодо повернення коштів на підставі арбітражного рішення). Вказує на те, що доменні печі та силовий трансформатор чинним законодавством віднесені до такої категорії нерухомого майна як інженерні споруди, відповідні об`єкти мали бути відображені позивачем на субрахунку "Будівлі та споруди" рахунку 10 "Основні засоби". Натомість, віднесення доменних печей та силового трансформатора до оборотних засобів та на субрахунок "Машини та обладнання" є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству України у сфері бухгалтерського обліку. З урахуванням таких обставин, відсутність нотаріального посвідчення договору, відповідно до якого позивачем були відчужені об`єкти нерухомого майна (доменні печі та силовий трансформатор), має наслідком недійсність такого договору в силу закону (нікчемність правочину). Отже, за твердженням апелянта-2 суд першої інстанції безпідставно, в порушення норм процесуального права, які полягають у дотриманні при вирішенні спору завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення спору та прийняття рішення, яке ґрунтується на засадах верховенства права, дійшов помилкового висновку про те, що основні засоби (три доменні печі та силовий трансформатор), які були відчужені за договором, є рухомим майном, та, як наслідок, що договір не підлягав нотаріальному посвідченню, таким чином неправильно застосував норми матеріального права, а саме статей 203, 209, 220, 657 Цивільного кодексу України, положення Інструкції та Державного класифікатора. Тому апелянт-2 просить задовольнити його скаргу, скасувати повністю рішення Господарського суду  Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 про відмову у задоволенні позову ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" до ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсний договір купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018, укладений між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод". Щодо строків та порядку оскарження означеного судового рішення апелянт-2 окремо звертає увагу суду апеляційної інстанції, що він не був учасником розгляду цієї справи в суді першої інстанції, про винесення рішення дізнався з інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому копію рішення суду першої інстанції не отримував.
		 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19, та приєднано апеляційну скаргу Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" для сумісного розгляду до апеляційної скарги ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат".
		 
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" просить суд врахувати надані ним пояснення щодо обставин спору, з яких вбачається, що апелянт-2, як кредитор позивача, скористався своїм правом на судовий захист, однак відсутність виконавчого документа у зв`язку з незавершеною процедурою визнання компетентним судом України арбітражного рішення надають ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" самостійно, на власний розсуд визначити черговості виконання зобов`язань перед його кредиторами, які у відносинах з ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" перебувають в однаковому становищі і не мають пріоритету один перед одним. Тобто наразі саме ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" має право визначати майно, за рахунок якого здійснюватиме виконання зобов`язань перед своїми контрагентами. Натомість апелянт-2 не має законних підстав претендувати на погашення існуючої у позивача перед ним заборгованості за рахунок того чи іншого майна, оскільки такі дії, на думку позивача, обмежують права останнього як власника, самостійно на власний розсуд здійснювати користування, володіння та розпорядження відповідним майном. Тому позивач просить суд апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою цієї особи з тих підстав, що вважає, що апелянт-2 немає будь-якого законного та обґрунтованого інтересу щодо спору, який виник між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод", на предмет визнання недійсним Договору купівлі-продажу № ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018, оскільки у апелянта не існують будь-які права на майно, яке є предметом купівлі-продажу за вказаним вище договором, апелянт не є стороною цього договору і не має права вимагати виконання грошового зобов`язання ПАТ "Дніпровський металургійний завод" перед Компанією "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)".
		 
		Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу апелянта-2 вказує, що Компанія "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" не є стороною оспорюваного договору, також не має будь-яких речових прав на майно, яке було предметом купівлі-продажу відповідно до цього договору. Зазначає, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Стверджує, що в даному випадку апелянтом-2 не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення оскаржуваним рішенням його майнового інтересу, фактично усі доводи заявника зводяться до наявності певної черговості у погашенні заборгованості позивача перед його контрагентами, зокрема, перед заявником апеляційної скарги. Щодо вірогідної можливості виконання рішення арбітражного суду за рахунок стягнення майна, яке є предметом купівлі-продажу за оскарженим договором, вказує на те, що діюче законодавство України визначає чіткий перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, та визначає різноманітні заходи примусового виконання рішень, серед яких першочерговим є захід у вигляді звернення стягнення на кошти боржника, а не набудь-яке інше майно, при цьому черговість стягнення на кошти остаточно визначається виконавцем, а не стягувачем. Відповідач вважає, що за наведених ним у відзиві обставин, у Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" не існує будь-якого інтересу щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та права заявляти чи підтримувати відповідні позовні вимоги, оскільки: 1) вимоги апелянта-2, що підтверджуються арбітражним рішенням, мають грошове вираження і складаються з сум заборгованості, що виникла на підставі договору поставки, сторонами якого є апелянт-2 та позивач, однак стороною якого не є відповідач; 2) грошові вимоги апелянта-2 до позивача не стосуються майна (обладнання), яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором; 3) грошові вимоги апелянта-2 до позивача наразі є такими, що не підтверджені виконавчим документом, обов`язковим до виконання згідно діючого законодавства України (стаття 3 Закону України "Про виконавче провадження"); 4) у апелянта-2 відсутнє будь-яке речове право на майно (обладнання), яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором; 5) доводи апелянта-2 базуються виключно на його припущеннях щодо імовірного непогашення позивачем своєї заборгованості перед апелянтом-2, якщо оспорюваний договір не буде визнано недійсним. При цьому апелянтом-2 не враховано, що під час примусового виконання рішення суду (арбітражного суду) стягнення в першу чергу накладається на кошти боржника, а не на інше майно; 6) апелянт-2 не є стороною оспорюваного договору. При цьому відповідач наголошує, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 Господарського процесуального кодексу України повинна довести, що оскаржене судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскарженого ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме, а будь-який інший правовий зв`язок між скаржником та сторонами спору не може братися до уваги. Тому, зважаючи на те, що в даному випадку судовим рішенням у цій справі жодним чином не вирішено права, інтереси та/або обов`язки апелянта-2, оскаржене рішення не містить жодних висновків про це в мотивувальній частині та суд прямо не вказав про права, інтереси або обов`язки апелянта-2 у резолютивній частині оскарженого рішення, вважає, що у даному випадку не існує правового зв`язку між апелянтом і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження, на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)". Крім того, відповідач просить залишити апеляційну скаргу апелянта-2 без розгляду з тих підстав, що цією особою не надано належних доказів сплати судового збору, оскільки з доданої до апеляційної скарги квитанції убачається, що платником судового збору є Білий Є.М. , в той час як з апеляційною скаргою в інтересах Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" звертається представник апелянта - адвокат Бідний Є.М.
		 
		04.07.2019 відповідачем подано суду апеляційної інстанції клопотання вих. №16юр від 03.07.2019 про залучення до матеріалів справи письмових доказів: - належним чином засвідчену копію договору №1806-19/7 від 18.06.2019, щодо укладення між ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" та ФОП Данильченко В.В. ; належним чином засвідчену копію акту від 18.06.2019, складеного ФОП Данильченко В.В. на виконання вимог договору №1806-19/7 від 18.06.2019, що укладений між ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" та ФОП Данильченко В.В . Щодо подання вищевказаних письмових доказів до суду апеляційної інстанції, зважаючи на те, що його не було надано до суду першої інстанції, відповідач зазначив, під час розгляду справи №904/897/19 судом першої інстанції вказаного доказу не існувало як об`єкту матеріального світу, що у свою чергу унеможливило подання його до суду першої інстанції. Відповідач вважає, що зазначений Акт, складений ФОП Данильченко В.В. лише 18.06.2019 на виконання умов договору про надання послуг №1806-19/7 від 18.06.2019, є належним, допустимим, достовірним та переконливим доказом того, що майно, яке предметом спірного правочину відноситься до технологічного обладнання (трансформатор та доменні печі), яке не є нерухомим майном, а дата створення таких доказів - 18.06.2019 свідчить про винятковість випадку та про можливість прийняття їх судом апеляційної інстанції, що передбачено положеннями частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		08.07.2019 апелянтом-2 подано суду апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи наступних доказів: - засвідчену копію ухвали Київського апеляційного суду від 14.06.2019 у справі №824/239/2018; роздруківку ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2019 у справі №904/2104/19. При цьому апелянт-2 вказує на те, що наведені докази не могли бути подані суду раніше з огляду на об`єктивні причини, а саме - такі докази з`явилися лише в процесі розгляду даної справи  №904/897/19 в апеляційному порядку.
		 
		У своїх запереченнях від 15.07.2019 апелянт-2 просив суд відмовити відповідачу в задоволенні клопотання від 03.07.2019 про залучення до матеріалів справи №904/897/19 письмових доказів, посилаючись на те, що відповідач не навів у клопотанні об`єктивних причин неможливості подання нового доказу (Акт від 18.06.2019) при розгляді цієї справи у суді першої інстанції, а обґрунтування, покладене в основу такого клопотання, свідчить про те, що новий доказ був поданий до суду в порушення процесуальних вимог, передбачених частиною 3 статті 80 та частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим такий доказ не повинен долучатися до матеріалів справи та братися до уваги при розгляді апеляційних скарг позивача та апелянта-2.
		 
		Також 15.07.2019 апелянтом-2 подані суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких зазначає, що висновок, який міститься в Акті ФОП Данильченко В.В. від 18.06.2019, щодо того, що доменні печі та силовий трансформатор не є нерухомим майном, є необґрунтованими та спростовуються  з огляду на положення чинного законодавства.
		 
		Позивач та відповідач зі своєї сторони заперечували на задоволенні клопотань апелянта-2 про долучення нових доказів.
		Так відповідач вказує, зокрема на те, що ухвала Київського апеляційного суду від 14.06.2019 у справі № 824/239/19 не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 73-78 Господарського процесуального кодексу України. Щодо залучення до матеріалів цієї справи заяви Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" про грошові вимоги у справі №904/2104/19 зазначає, що сам по собі факт такого звернення апелянта-2 з заявою про грошові вимоги до ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" не свідчить про обґрунтованість таких вимог, оскільки вищевказана заява не розглянута судом. Крім того, така заява не може бути оцінена судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ у розумінні статей 73-80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не доводить наявність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу апелянта-2 у справі №904/897/19 та взагалі не підтверджує будь-якого значимого юридичного факту, з даного доказу неможливо встановити обставини чи факт, які входять в предмет доказування.
		 
		Колегія суддів, розглянувши в судовому засіданні 15.07.2019 клопотання відповідача та апелянта-2 про залучення доказів, які не були подані суду першої інстанції, керуючись статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, протокольно ухвалила задовольнити такі клопотання учасників судового процесу, долучити до матеріалів справи та прийняти до розгляду судом апеляційної інстанції означені докази, враховуючи, що апелянт-2 не приймав участі у розгляді цієї справи судом першої інстанції, а тому може реалізувати своє право на подання доказів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції; а відповідач в межах доводів апеляційної скарги апелянта-2 має право представити свої заперечення та відповідні докази на їх підтвердження, у тому числі такі, що не були подані суду першої інстанції, оскільки строки подання таких доказів не визначались (отже не обмежувались) судом апеляційної інстанції після прийняття справи до провадження колегією суддів, в провадженні якої наразі перебуває ця справа.
		 
		Представники сторін та апелянта-2 в судових засіданнях підтримали свої правові позиції, викладені суду апеляційної інстанції у відповідних апеляційних скаргах та відзивах на неї.
		За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 15.07.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін та особи, яка не приймала участь в судовому розгляді справи в суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень проти них, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" (апелянт-1) не підлягає задоволенню, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (апелянт-2) підлягає закриттю, виходячи з наступного.
		 
		Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини.
		Між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський коксохімічний завод", в особі Генерального директора Дідуся Євгена Васильовича , що діє на підставі Статуту (як покупцем) та Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат", в особі Генерального директора Подкоритова Олександра Леонидовича (як продавцем) укладено Договір купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31 травня 2018 року, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити майно, визначене у Додатку 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною даного Договору (далі - Майно) (п. 1.1. Договору).
		З Додатку №1 до Договору вбачається, що згідно Договору ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" було передано у власність ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" силовий трансформатор JF01E45PTR01 (інвентарний номер 0412481), доменна піч 9 (інвентарний номер 0511268), доменна піч №1М (інвентарний номер 0511269), піч доменна 12 (інвентарний номер 0511271) (надалі - Майно або Обладнання). Загальна вартість майна без ПДВ складає 333 791 868,00 грн., вартість майна в дол. США - 12 764 507,00.
		Відповідно до умов пункту 1.2. Договору відчужуване Майно належить Продавцю на праві приватної власності.
		Умовами пункту 2.1. Договору визначено, що вартість, за якою відчужується Майно за цим Договором, складає 333 791 868,00 грн. (триста тридцять три мільйони сімсот дев`яносто одна тисяча вісімсот шістдесят вісім гривень 00 коп.), крім цього, податок на додану вартість (20%) - 66 758 373,60 грн. (шістдесят шість мільйонів сімсот п`ятдесят вісім тисяч триста сімдесят три гривні шістдесят копійок), всього з ПДВ -400 550 241,60 грн. (чотириста мільйонів п`ятсот п`ятдесят тисяч двісті сорок одна гривня шістдесят копійок). Зазначена вартість Майна визначена Сторонами відповідно до Звіту про оцінку обладнання від 30.05.2018 p., що виконаний ТОВ "Оціночний стандарт", за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із Сторін, так і зі сторони третіх осіб, а також збігу будь-яких тяжких обставин. Сторони свідчать, що за їх домовленістю визначена у цьому Договорі ціна Майна є остаточною, фіксованою та не підлягає змінам. Зазначена Сторонами в цьому пункті Договору ціна Майна є договірною та звичайною, справедливою ціною за такою операцією і відповідає дійсній вартості Майна. Вартість відчуження кожної окремої одиниці Майна (без ПДВ) зазначена у Додатку 1 до цього Договору.
		Умовами пункту 2.2. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 27.12.2018 передбачений обов`язок Покупця сплатити повну вартість Майна визначену в п. 2.1. цього Договору не пізніше 18 лютого 2019 року.
		Рахунок Продавця не є обов`язковою умовою проведення оплати вартості Майна. Даний договір є достатньою підставою для проведення розрахунків між Сторонами (п. 2.3. Договору).
		Відповідно до пункту 3.1. Договору моментом переходу права власності на Майно від Продавця до Покупця вважається дата повного виконання (припинення) зобов`язань Покупця перед Продавцем за цим Договором у частині здійснення оплати повної вартості Майна, в розмірі визначеному пункту 2.1. цього Договору. Перехід права власності на Майно оформлюється Сторонами шляхом підписання Акту прийому - передачі Майна, який підписується уповноваженими представниками Сторін.
		Факт підписання Договору представниками Сторін, а саме підписання цього договору зі сторони покупця - генеральним директором ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" Дідусь Є.В. , та підписання Спірного договору зі сторони продавця - генеральним директором ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" Подкоритовим О.Л. сторонами не заперечується.
		 
		На виконання умов вказаного Договору відповідач - ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" платежами від 14.02.2019 року та від 15.02.2019 року сплатив ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" повну вартість придбаного за Договором майна - 400 550 241,60 грн. Зазначені грошові кошти прийняті позивачем. Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме копіями платіжних доручень та Сторонами не заперечується.
		 
		15.02.2019 року між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" підписано акт прийому-передачі Майна до Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31 травня 2018 року. Відповідно до змісту вказаного Акту, підписанням Акту Сторони засвідчили, що на виконання умов Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 Продавець передав, а Покупець прийняв у власність Майно, яке знаходиться за адресою: Україна, 51925 , Дніпропетровська область, м.Кам`янське, вул. Соборна, 18-Б , згідно переліку, що відповідає переліку майна відображеному в Додатку №1 до Спірного договору. Технічний стан майна - задовільний. Після огляду Майна Покупець свідчить, що Майно знаходиться в належному технічному стані, недоліків, які перешкоджають використанню Майна за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено. Будь-яких претензій щодо якісних характеристик Майна та/або зауважень до стану майна Покупець не має.
		07.03.2019 ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним правочину - Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський коксохімічний завод".
		В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що перелічене майно, що фактично оформлене як рухоме майно та перебувало на балансі як рухоме майно, має ознаки нерухомого майна, а тому продаж вказаного майна повинен був проводитись шляхом нотаріального оформлення договору купівлі-продажу та державної реєстрації цього правочину, а для укладення такого договору обов`язковим є наявність відповідного рішення (або) згоди Наглядової ради Товариства на відчуження саме нерухомого майна, а тому повноважень генерального директора, додатково наданих протоколом Наглядової ради  №2/2018 від 13.03.2018, було недостатньо.
		Правовими підставами такого позову позивачем визначені статті 16, частина 1 статті 215, стаття 220, частина 1 статті 227 Цивільного кодексу України.
		Приватне акціонерне товариство "Дніпровський коксохімічний завод" (відповідач) зі своєї сторони заперечує існування обставин, які можуть свідчити про недійсність вказаного договору, що й стало предметом спору у цій справі.
		 
		Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
		Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
		Стаття 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобіганню  правопорушення.
		 
		Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
		Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За приписами частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсним, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.
		 
		Відмовляючи позивачеві в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що судом встановлено, що оскільки предметом спірного договору є обладнання, то укладений між сторонами договір не потребував нотаріального посвідчення, відтак є укладеним у належній формі, а посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу з мотивів відсутності повноважень представника позивача, як продавця, є безпідставними, та такими, що не мають під собою доказового підґрунтя.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
		Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		 
		Підставами позову, що був предметом розгляду в суді першої інстанції, позивачем визначено недотримання нотаріальної форми оспорюваного договору та укладення цього договору від імені продавця особою з перевищенням наданих їй повноважень.
		 
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
		Положення частини другої та третьої статті 180 Господарського кодексу України встановлюють, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		 
		За приписами абзацу першого частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до частини першої статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
		На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (частина четверта статті 209 Цивільного кодексу України).
		Частина перша статті 220 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Стаття 657 Цивільного кодексу України встановлює, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		 
		Перевіряючи посилання позивача, як на одну із підстав недійсності оспорюваного правочину, на наявність у майна, що було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, ознак нерухомого майна та відсутність нотаріального посвідчення, що є обов`язковою умовою для вчинення правочинів відносно нерухомого майна, суд першої інстанції правильно відзначив, що ця обставина підлягала обов`язковому доведенню позивачем за правилами судового процесу.
		 
		Так згідно зі статтею 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
		За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
		 
		Суд першої інстанції правильно враховував, що за даними бухгалтерського обліку ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", майно, що є предметом Спірного договору є рухомим майном, а саме обладнанням, відноситься до оборотних засобів, обліковується на підприємстві у групі 104 "Робочі машини та обладнання", що підтверджено відповідною Довідкою від 1.02.2019 №031-122/1 (а.с.58 т.1).
		Крім того, зі Звіту про оцінку обладнання від 30.05.2018, що виконаний ТОВ "Оціночний стандарт" також вбачається, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, відноситься до категорії рухомого майна (а.с.144-158 т.2).
		Таким чином, правомірність віднесення майна, що є предметом спору до рухомого майна підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		Доказів на спростування вказаних фактичних обставин позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції надано не було.
		 
		Відповідно до абзацу першого частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		За частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
		В пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України №1440 "Про затвердження національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав" наведено визначення об`єктів нерухомого та рухомого майна, згідно з яким: "нерухоме майно (нерухомість) - земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов`язані, будівлі. Споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна; "рухоме майно" - матеріальні об`єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю.
		 
		Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
		Відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та речові права, похідні від права власності.
		Стаття 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
		Відповідно до частин 2-3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
		За приписами частини четвертої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-яких відомостей про реєстрацію за позивачем прав власності або інших речових прав на оспорюване майно сторонами суду першої інстанції не надано.
		За твердженням апелянта-2, зважаючи на технічні характеристики та конструкцію доменної печі, ці речі є об`єктами нерухомого майна, оскільки вони розміщені на земельній ділянці та її переміщення без знецінення чи втрати нею її призначення є неможливим, на підтвердження чого суду апеляційної інстанції надано роздруківки (скріншоти) фотозображень, які розміщені в мережі Інтернет) (а.с.24-28 т.2).
		 
		В Україні діє Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, який використовується для ідентифікації об`єктів нерухомого майна в частині їх належності до певного типу нерухомого майна.
		Відповідно до вказаного Державного класифікатора до Класу 2304 "Споруди підприємств металургійної промисловості, не класифіковані раніше" Групи 230 "Комплексні промислові споруди" Підрозділу 23 "Комплексні промислові споруди" Розділу 2 "Інженерні споруди" віднесені, зокрема, такі об`єкти, як: "Установки, що утворюють підприємства металургійної промисловості, такі як доменні печі, прокатні стани, ливарні цехи та т. ін", "Споруди агломераційного та доменного виробництва", а до Класу 2224 "Місцеві електро- та телекомунікаційні системи" Групи 222 "Місцеві трубопроводи та комунікації" підрозділу 22 "Трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі" Розділу 2 "Інженерні споруди" Державного класифікатора віднесені, зокрема, "Місцеві електромережі і телекомунікаційні ліні (повітряні або підземні) та допоміжні споруди (трансформаторні станції і підстанції, телеграфні стовпи та ін.)".
		Відповідно до "Вступу" до Державного класифікатора "Об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.)".
		Як зазначено в абзаці другому "Вступу" Державного класифікатора, цей класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
		Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 на субрахунку 103 "Будинки та споруди" ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель, а на субрахунках 104 "Машини та обладнання", 105 "Транспортні засоби", 106 "Інструменти, прилади та інвентар" ведеться облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю.
		 
		Відповідно до наведених вище Державного класифікатора та Інструкції доменні печі та силовий трансформатор можуть бути віднесені до такої категорії майна як інженерні споруди. Натомість, як свідчать надані в матеріали справи докази, майно, що є об`єктом купівлі-продажу за оспорюваним Договором, віднесені позивачем до оборотних засобів та на субрахунок "Машини та обладнання".
		 
		Відповідачем додатково на підтвердження своїх заперечень були надані суду апеляційної інстанції докази, що не досліджувались судом першої інстанції, а саме Договір №1806-19/7 від 18.06.2019, укладений між ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" ("Замовник") та фізичною особою - підприємцем Данильченко Віктором Вікторовичем ("Виконавець"), предметом якого є надання послуг по проведення дослідження об`єктів, що розташовані на промислових майданчиках ПАТ "ДМК" у м. Каменське, вул. Соборна, 188-Б, а саме: Силовий трансформатор JF01E45PTR01 (інвентарний номер 0412481), Доменна піч 9, Доменна піч №1М, Піч доменна 12 з метою надання висновку щодо належності їх до нерухомого майна (а.с.15-17 т.3) та складений ФОП Данильченко за результатами надання таких послуг Акт від 18.06.2019 (а.с.18-19 т.3).
		Так, відповідно до вказаного вище Акту від 18.06.2019 проведеним згідно договору №1806-19/7 від 18.06.2019 фізичною особою - підприємцем Данильченко В.В. , інженером з технічної інвентаризації нерухомого майна (Сертифікат АЕ №004651 від 05.07.2017р.) за замовленням ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" обстеженням та на підставі наданих документів встановлено, що вищезазначене майно (Силовий трансформатор, Доменна піч 9, Доменна піч №1М, Піч доменна 12, що розташовані на промислових майданчиках ПАТ "ДМК" у м. Каменське, вул. Соборна, 188-Б) - є обладнанням, відноситься до необоротних засобів, обліковується на підприємстві у групі 104 "Робочі машини та обладнання". Дане обладнання не є цілісним майновим комплексом та не може функціонувати самостійно. Силовий трансформатор (англ. рower transformer) - стаціонарний прилад, трансформатор з двома або більше обмотками, який за допомогою електромагнітної індукції  перетворює систему змінної напруги та струму в іншу систему змінної напруги та струму, як правило різних значень за тієї-ж частоти задля передавання електроенергії та її використання. Доменна піч, домна - металургійна піч шахтного типу (вертикально розташована), призначена для виплавки чавуну (переробного чи ливарного) або феросплавів з залізорудної сировини (руди, агломерату, окатів). Побічними продуктами доменного процесу є шлак, доменний газ і колошниковий пил. Паливом доменної печі є кам`яновугільний кокс. В ролі часткових замінників коксу можуть бути використані природний газ, коксовий газ, мазут, пиловугільне паливо та деякі інші вуглеводні. Для зниження температури плавлення пустої породи шихтових матеріалів і утворення шлаку з потрібними властивостями у шихту доменної печі додають флюси (вапняк або інші). Фахівець оглянув вищевказане майно та технічну документацію на нього і прийшов до висновку, що вище перелічене обладнання є технологічним обладнанням металургійної промисловості. Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (далі Інструкція) зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 р. за №1442/32894 та затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за №186 від 26.07.2018, встановлено порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна та визначено механізм проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб`єкти господарювання, і діє на всій території України. Пунктом 4 Інструкції встановлено: дія цієї Інструкції не поширюється на проведення інвентаризації земельних ділянок, зелених насаджень, інженерних мереж, специфічних лінійних об`єктів (залізниці, шляхи та мости (шляхопроводи), гідротехнічні споруди, лінії електропередач, злітно-посадкові смуги, шахтні поля та стволи (гірничі виробки тощо), геліопарків та вітропарків (якщо немає будівель), технологічного устаткування та обладнання. Таким чином, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна - технологічне обладнання та устаткування, до якого відносяться силові трансформатори та доменні печі, не являється об`єктами нерухомого майна.
		 
		Суд апеляційної інстанції дослідивши надані сторонами письмові докази вважає, що за відсутності державної реєстрації означеного майна як нерухомого, це майно могло виступати у даному випадку об`єктом купівлі-продажу як обладнання, тобто у якості нерухомого майна.
		Діюче законодавство України не зобов`язує здійснювати нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного між юридичними особами, предметом якого є рухоме майно, зокрема, обладнання.
		Отже, оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спірного договору є обладнання, то укладений між сторонами договір не потребував нотаріального посвідчення, відтак є укладеним у належній формі.
		 
		Щодо доводів позивача про укладення оспорюваного договору зі сторони Продавця неуповноваженою особою, то як встановлено судом, цей договір був підписаний від імені ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" Генеральним директором цього товариства Подкоритовим Олександром Леонидовичем , який діяв на підставі Статуту.
		 
		Відповідно до абзацу другого частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
		За приписами частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).
		Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
		Статутом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" визначено, що: Генеральний директор є одноосібним виконавчим органом Товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю (пункт 1.11. Статуту); Генеральний директор підзвітний Загальним зборам і Наглядовій раді та організує виконання їх рішень. Генеральний директор зобов`язаний діяти в інтересах Товариства добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (пункт 11.3. Статуту); Генеральний директор вирішує всі питання  діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів і наглядової рад (пункт 11.4. Статуту) (а.с.15-18 т.1).
		Відповідно до пункту 11.7. Статуту Генеральний директор має право:
		- самостійно приймати рішення про укладення та підписання договорів та здійснення операцій, що не потребують попереднього рішення або одержання згоди Наглядової ради, видавати довіреності на підписання таких договорів та здійснення таких операцій (пункт 11.7.1. Статуту);
		- розпоряджатися коштами та майном Товариства в межах, визначених Статутом, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради (пункт 11.7.2. Статуту);
		- підписувати від імені Товариства договори, довіреності та інші документи, рішення про укладення (видачу) яких прийнято (або згоду  на укладення яких надано) уповноваженим органом Товариства відповідно до положень Статуту (пункт 11.7.4. Статуту).
		У пункті 3.3. Положення про Генерального директора Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" встановлено, що дії, які потребують попереднього рішення або отримання попередньої згоди Наглядової ради, Генеральний директор вчиняє тільки після прийняття такого рішення або отримання такої згоди в порядку, передбаченому Статутом та внутрішніми документами Товариства.
		До таких дій віднесено, зокрема, надання будь-якого нерухомого майна та/або основних засобів Товариства в оренду , відчуження або обтяження такого майна (пункт 3.3.3. цього Положення).
		Для отримання згоди на здійснення вищевказаних дій Генеральний директор письмово повідомляє Голову Ради про питання, які потребують отримання попередньої згоди Наглядової ради, і направляє проект договору, рішення або іншого документа, укладення або прийняття якого потребує отримання згоди. Рішення про надання або відмову в узгодженні оформлюється протоколом Наглядової ради.
		Судом першої інстанції правильно встановлено і це знайшло підтвердження в матеріалах справи під час її перегляду судом апеляційної інстанції, що укладанню спірного договору передувало прийняття Наглядовою Радою публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" рішення про схвалення лімітів для здійснення Генеральним директором Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" угод, у період з дати затвердження даних лімітів Наглядовою радою ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" до 30 червня 2018 року.
		Зазначеним рішенням Наглядової Ради ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", оформленим протоколом №2/2018 від 13.03.2018, серед іншого схвалено ліміт для здійснення Генеральним директором ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" угоди або кількох пов`язаних угод з відчуження активів, сукупною вартістю (ринковою або балансовою) до 15 млн. доларів, за винятком операцій, що здійснюються через посередника, включаючи, але не обмежуючись, агентські, комісійні угоди та інші операції, що здійснюються з метою відчуження активів іншим особам (а.с.29-30 т.1).
		Вартість майна, що була предметом спірного договору відповідно до Додатку №1 до Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018 не перевищує еквівалент ліміту, в доларах США, встановленого для вчинення правочинів щодо відчуження активів майна підприємства протоколом №2/2018 Наглядової ради ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" від 13.03.2018.
		Визначена Сторонами вартість майна за Договором підтверджена звітом про оцінку обладнання від 30.05.2018, що виконаний ТОВ "Оціночний стандарт" (а.с.144-158 т.1).
		Доказів на спростування визначеної зазначеним звітом про оцінку майна вартості майна, що було предметом оспорюваного договору позивачем суду не надано.
		Судом першої інстанції перевірено повноваження представників в момент підписання спірного договору купівлі-продажу. Також, судом встановлено, що обмеження та заборони у представників на вчинення дій щодо представництва юридичної особи були відсутні.
		Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено наявність повноважень у Генерального директора ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" Подкоритова О.Л. на підписання Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018.
		Тому доводи позивача про відсутність у Генерального директора Продавця (позивача у справі) повноважень на підписання зазначеного договору, правильно відхилені судом першої інстанції як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.
		Не знайшли такі доводи підтвердження й під час перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції.
		За таких обставин посилання позивача на недійсність договору купівлі-продажу з мотивів відсутності повноважень представника позивача, як продавця, є безпідставними.
		 
		До того ж, суд першої інстанції зазначив, що сторони укладаючи спірний договір купівлі-продажу діяли добросовісно, розумно та справедливо, як то передбачено статтею 92 Цивільного кодексу України, взявши до уваги обізнаність усіх сторін з умовами цього договору.
		 
		Так, відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
		Згідно зі статтями 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавств, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		За статтею 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
		За частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
		 
		Судом першої інстанції правильно встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018 між сторонами Покупця та Продавця відповідно підписано акт прийому-передачі майна від 15.02.2019, що свідчить про те, що продавець передав, а покупець, у свою чергу прийняв визначене договором майно, також сторонами проведено повний розрахунок за договором купівлі-продажу. Факт вчинення сторонами вищевказаних юридично значимих дій підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами та не заперечувався в ході розгляду справи.
		Як вбачається з наданих відповідачем суду апеляційної інстанції доказів, а саме листа відповідача від 18.05.2018 вих. №01/68-784/2 ним була висунута позивачу вимога з погашення заборгованості з оплати поставок коксу, яку підтверджено низкою судових рішень, та з пропозицією задля погашення існуючої заборгованості придбати у позивача належне Товариству обладнання та устаткування в сумі не меншій ніж еквівалент 15000000,00 доларів США. При цьому запропоновано, що придбане обладнання та устаткування буде передано в оренду шляхом укладання відповідного договору оренди, на умовах, що будуть додатково узгоджені сторонами, з правом викупу цього обладнання та устаткування на підставі окремого договору, після погашення всіх боргів перед відповідачем (а.с.159 т.1).
		У відповідь на вказану вище пропозицію позивач своїм листом від 24.05.2018 вих. №01/335 надав згоду продати відповідачеві належне Товариству обладнання та устаткування на суму, еквівалентну не більше ніж 15000000,00 доларів США з укладенням окремого договору оренди вказаного обладнання та устаткування та правом викупу такого майна після погашення усіх боргів перед відповідачем (а.с.160 т.1).
		За встановлених вище обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018, що укладений між Публічним акціонерним товариства "Дніпровський металургійний комбінат" та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський коксохімічний завод", з зазначених позивачем підстав - правильно залишені судом першої інстанції без задоволення.
		 
		Щодо вимог апеляційної скарги Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (апелянт-2) колегія суддів виходить з такого.
		 
		За змістом частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України інша заінтересована особа, яка не є стороною договору, може вимагати визнання оспорюваного правочину недійсним, тобто виступати позивачем за таким позовом.
		 
		Частинами першою і третьою статті 254 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
		 
		Апелянт-2 - Компанія "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" у цій справі не є позивачем, проте оскаржує рішення суду першої інстанції, прийняте у спорі між позивачем та відповідачем, з тих же підстав, що й позивач (апелянт-1), оскільки вважає, що оспорюваний договір порушує його права та охоронювані законом інтереси.
		Апелянт-2 наголошує, що суд першої інстанції, відмовивши в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу №ОБ-01/31-05/18 від 31.05.2018, що був укладений між ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" та ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод", вирішив питання про інтереси Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)".
		За твердженням апелянта-2 він має охоронюваний законом інтерес у задоволенні своїх вимог за рахунок майна позивача, що є предметом оспорюваного договору.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено з поданих апелянтом-2 доказів наступні обставини.
		Як вказує апелянт-2, 17.09.2014 Компанія "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)", юридична особа, що створена та існує за законодавством Ліванської Республіки, та Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" уклали Договір поставки №DMKD/IT-01D, відповідно до якого позивач зобов`язався передати та поставити апелянту-2 сталеву продукцію, а апелянт-2 прийняти та сплатити позивачу погоджену ціну за таку продукцію.
		У зв`язку з невиконанням позивачем своїх зобов`язань за договором поставки, 10.11.2017 апелянт-2 звернувся до Арбітражного суду Торгової палати Стокгольма (надалі - Арбітражний суд) з позовом до позивача.
		19.09.2018 Арбітражний суд, у складі арбітрів пана Бу Х. Нільссона (голова), пані Доміцилли Безо та пані Єви Калніної , у м. Стокгольм (Швеція) виніс рішення у справі №V207/176 (надалі - "Остаточне рішення"), з урахуванням рішення у справі №V207/176 про виправлення помилок в Остаточному Арбітражному рішенні від 08.11.2018 (надалі - арбітражне рішення), відповідно до якого визнав Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" та Корпорацію "Індустріальний Союз Донбасу" солідарними боржниками  та стягнув з них на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР) суму в розмірі 43644115,09 доларів США, а також стягнув з Корпорації "Індустріальний Союз Донбасу" на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" відсотки  на суму 43644115,09 доларів США в розмірі 3 відсотки (три відсотки) річних за період починаючи з 1 вересня 2017 року до дати фактичної оплати, стягнув з Корпорації "Індустріальний Союз Донбасу" на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" неустойку в розмірі 3025792,69 доларів США, стягнув з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" суму в розмірі 96000 доларів США плюс відсотки за ставкою 8 відсоткових пунктів  вищою, ніж офіційна облікова ставка Банку Швеції, в порядку відшкодування арбітражних витрат останнього у зв`язку з цією справою за період з 19 вересня 2018 року до дати фактичної оплати; стягнув з Корпорації "Індустріальний Союз Донбасу" на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" суму в розмірі 64000 доларів США плюс відсотки за ставкою на 8 відсоткових пунктів вищою, ніж офіційна облікова ставка Банку Швеції, в порядку відшкодування арбітражних витрат останнього у зв`язку з цією справою за період з 19 вересня 2018 року до дати фактичної оплати; визнав, що у відносинах між собою Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" та Корпорація "Індустріальний Союз Донбасу" солідарно відповідають за сплату гонорарів та витрат, зазначених в пункті 163 Арбітражного рішення, та відповідно  стягнув з них на користь Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" відшкодування суми, вирахуваної з внесеного ним авансу в рахунок оплати видатків (а.с.68-158 т.2).
		23.11.2018 Київським апеляційним судом відкрито провадження у справі №824/239/2018 на підставі заяви Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" про визнання та надання дозволу на виконання Арбітражного рішення в Україні, що підтверджено відповідною копією ухвали суду.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 14.06.2019 у справі №824/239/18 задоволено заяву Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" про визнання і надання дозволу на виконання рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 19 вересня 2018 року (з урахуванням рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 8 листопада 2018 року про виправлення помилок) (а.с.39-47 т.3).
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2019 у справі №904/2104/19 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУДМОНТАЖ ГРУП" у справі про визнання банкрутом Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" (а.с.48-60 т.3).
		Заявою від 27.06.2019 Компанія "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2104/19 з грошовими вимогами до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (в порядку передбаченому статтею 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), в якій просить визнати грошові вимоги кредитора - Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" до боржника - Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" у загальному розмірі 1156516413,38 грн. (а.с.61-72 т.3).
		Щодо вірогідного банкрутства позивача апелянтом-2 також надано до матеріалів справи роздруківки повідомлень із засобів масової інформації (скріншоти з інтернет видань) (а.с.243-248 т.2).
		Також апелянтом-2 наведені в обґрунтування свого твердження щодо створення позивачем штучних перешкод для визнання та виконання в Україні означеного Арбітражного рішення посилання на низку судових справ за участі позивача та пов`язаних з ним осіб, судові акти в яких можливі для огляду на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень України в мережі Інтернет.
		Як вказує у своїй апеляційній скарзі апелянт-2 на підставі оспорюваного договору у власність відповідача передані всі 3 діючі на підприємстві доменні печі (№1М, №9 та №12), Таким чином, в результаті виконання цього договору позивач відчужив життєво важливі для його діяльності основні засоби та фактично позбавився можливості здійснювати повністю інтегрований цикл виробництва своєї продукції власними силами. За відсутності цінних активів та коштів на рахунках позивача, на які в подальшому могло бути звернено стягнення в процедурі примусового виконання Арбітражного рішення, виконання договору, за яким позивач відчужує всі свої діючі доменні печі, з високою ймовірністю призведе до повного зупинення виробничої діяльності позивача та, як наслідок, неможливості виконання позивачем своїх зобов`язань перед кредиторами (в тому числі, щодо повернення коштів на підставі Арбітражного рішення).
		Як вказує апелянт-2 наведені ним у своїх поясненнях обставини щодо дій позивача свідчать про те, що позивач не має наміру повертати кошти, присуджені до сплати апелянту-2 означеним Арбітражним рішенням, а у змові з іншими пов`язаними особами, вчиняє системні дії, спрямовані на унеможливлення виконання Арбітражного рішення шляхом доведення позивача до стану неплатоспроможності. Зважаючи на такі обставини у апелянта-2 є законний інтерес щодо збереження за позивачем права власності на майно, яке було відчужене ним на підставі оспорюваного в цій справі Договору.
		Отже, за твердженням апелянта-2, відмовляючи у задоволені позову позивача про визнання договору недійсним, суд першої інстанції вирішив питання про охоронюваний законом майновий інтерес апелянта-2, що в свою чергу, є підставою для звернення апелянта-2 до суду з апеляційною скаргою на оскаржене рішення суду першої інстанції.
		 
		У відповідності до частини восьмої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
		Відповідно до частин 7 і 8 статті 479 Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду про визнання і надання дозволу на виконання або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження рішень суду. Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
		Як вказує відповідач, ухвала Київського апеляційного суду від 14.06.2019 у справі №824/239/19 оскаржена в апеляційному порядку до спливу такого строку, що підтверджено даними з офіційного сайту судова влада, отже цей судовий акт наразі не набрав законної сили.
		Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому судовому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесенні розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.
		Таким чином, заява кредитора має бути визнана судом у встановленому законом порядку у ході проведення попереднього судового засідання. Отже сам по собі факт звернення апелянта-2 з заявою про грошові вимоги до позивача не свідчить про обґрунтованість таких вимог, оскільки вищевказана заява ще не розглянута судом.
		 
		В оцінці  решти доводів апелянта-2, викладених в додаткових поясненнях від 26.05.2019, про те, що відчуження активів за оспорюваним договором є елементом складної схеми позивача та пов`язаних із ним осіб щодо недопущення стягнення з позивача боргів реальними кредиторами, а спір про визнання означеного договору купівлі-продажу майна позивача недійсним має штучний характер, колегія суддів враховує на таке.
		Стаття 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" надає визначення термінів для цілей цього Закону, зокрема, встановлює, що значні правочини (договори) - правочини (договори) щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення правочину (договору).
		Стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює окремі підстави та процедуру для визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника.
		Так правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, зокрема, з тих підстав, що боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; що боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
		Щодо правових наслідків фіктивного або удаваного правочину, то вони врегульовані статтями 234 та 235 Цивільного кодексу України відповідно.
		Як вбачається з предмету та підстав позову у цій справі, наведені апелянтом-2 обставини щодо дій позивача та пов`язаних з ним осіб, які за твердженням апелянта-2 вказують на свідоме ухилення від виконання позивачем своїх боргових зобов`язань, не були правовими підставами для позовних вимог позивача у цій справі про визнання оспорюваного договору недійсним, а отже такі обставини не потребують дослідження та окремій оцінці судом й під час перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції.
		 
		В даному випадку апелянтом-2 не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення оскаржуваним рішенням його майнового інтересу. Фактично усі доводи апелянта-2 зводяться до наявності у нього грошових вимог до позивача, для задоволення яких необхідно буде звернути стягнення на майно боржника.
		 
		Так порядок виконання судових рішень та інших виконавчих документів встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		За статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом.
		Згідно з абзацем першим частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
		Частина п`ята статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
		Таким чином, діюче законодавство України визначає перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, та визначає різноманітні заходи примусового виконання рішень, серед яких першочерговим є захід у вигляді звернення стягнення на кошти боржника, а не на будь-яке інше майно, при цьому черговість стягнення на кошти остаточно визначається виконавцем, а не стягувачем.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
		 
		Наразі доказів набрання законної сили ухвали суду про надання дозволу на виконання означеного Арбітражного рішення та доказів відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання - не надано. Щодо порушеного провадження у справі про банкрутство ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", то вимоги апелянта-2 у цій справі також не розглянуті судом.
		 
		Відтак щодо вірогідної можливості виконання рішення арбітражного суду за рахунок стягнення майна, яке є предметом купівлі-продажу за оскарженим договором, то колегія суддів погоджується з аргументами відповідача, який правильно вказує на те, що апелянт-2 не є стороною оспорюваного договору; що вимоги апелянта-2, які підтверджуються арбітражним рішенням, мають грошове вираження і складаються з сум заборгованості, що виникла на підставі договору поставки, сторонами якого є апелянт-2 та позивач, однак стороною якого не є відповідач; що грошові вимоги апелянта-2 до позивача не стосуються майна (обладнання), яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором; що у апелянта-2 відсутнє будь-яке речове право на майно (обладнання), яке є предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором; що доводи апелянта-2 базуються виключно на його припущеннях щодо імовірного непогашення позивачем своєї заборгованості перед апелянтом-2, якщо оспорюваний договір не буде визнано недійсним. При цьому апелянтом-2 не враховано, що під час примусового виконання рішення суду (арбітражного суду) стягнення в першу чергу накладається на кошти боржника, а не на інше майно.
		 
		Тому, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що апелянтом-2 не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення оскаржуваним рішенням його майнового інтересу, фактично усі доводи заявника зводяться до наявності певної черговості у погашенні заборгованості позивача перед його контрагентами, зокрема, перед заявником апеляційної скарги.
		 
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року у справі №1-10/2004 надав офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", а саме: поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і  законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		 
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, розглянувши аргументи апелянта-2, позивача та відповідача, колегія суддів не встановила обставин, які б підтверджували той факт, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушило охоронювані законом інтереси цієї особи, оскільки не встановила яким саме конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, у розумінні тлумачення, яке наведено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року у справі №1-10/2004, прагне скористуватися апелянт-2.
		 
		Між тим особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 Господарського процесуального кодексу України повинна довести, що оскаржене судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним  та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскарженого ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме, а будь-який інший правовий зв`язок між скаржником та сторонами спору не може братися до уваги.
		У даному випадку рішенням суду першої інстанції у цій справі не вирішено будь-яким чином права, інтереси та/або обов`язки апелянта-2, оскаржене рішення не містить жодних висновків про це в мотивувальній частині та суд прямо не вказав про права, інтереси або обов`язки апелянта-2 у резолютивній частині оскарженого рішення.
		 
		Отже колегія доходить висновку, що у даному випадку не існує правового зв`язку між апелянтом і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		 
		З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (апелянт-2) на оскаржене у цій справі рішення суду першої інстанції.
		 
		На підставі викладеного колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно і об`єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Отже підстав для задоволення апеляційної скарги позивача (апелянта-1) та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
		 
		Про розподіл судових витрат між сторонами за результатами перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції колегія суддів визначає про таке.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 129 господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Зважаючи на відмову позивачеві (апелянту-1) в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені цією особою в сумі 2881,50 грн. у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на цього заявника у скарзі, тому відшкодуванню не підлягають.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
		Оскільки провадження у цій справі в апеляційній інстанції за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" підлягає закриттю, цій особі належить повернути з державного бюджету України  суму 2881,50 грн. судового збору, сплаченого у зв`язку з переглядом цієї справи судом апеляційної інстанції. Разом із цим враховуючи, що наразі в матеріалах справи відсутнє клопотання цієї особи про повернення означеного судового збору, колегія суддів вважає вчинення таких дій передчасними.
		При цьому, враховуючи правильно визначені представником апелянта-2 реквізити для сплати судового збору в сумі 2881,50 грн. та наявне підтвердження про отримання цих коштів на рахунок Державного казначейства України, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про не надання апелянтом-2  належних доказів сплати судового збору.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" - залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 - залишити без змін.
		Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат".
		Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "ІНТЕРНЕШНЛ ТРАНЗИТ С.А.Л. (ОФШОР)" (INTERNATIONAL TRANSIT S.A.L. (OFFSHORE) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2019 у справі №904/897/19 - закрити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повна постанова складена 22.07.2019.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                І.М. Подобєд
		 
		Суддя                                                                                                    Л.П. Широбокова
		 
		Суддя                                                                                                    О.Г. Іванов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...