Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/2402/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2019. Зареєстровано: 23.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 06.12.2019
Номер судового провадження: П/320/2402/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		19 липня 2019 року Справа № 320/2402/19
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області та Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області та Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області, у якому просять суд:
		- зобов`язати Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийняти та оформити заяви та документи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (ст.8 ЗУ "Про громадянство України");
		- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області оформити набуття громадянства України за територіальною ознакою та документувати позивачів довідками про реєстрацію особи громадянами України (ст.8 ЗУ "Про громадянство України") із подальшою видачею паспортів.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили про те, що у 1990 році ОСОБА_1 переїхав разом зі своїми батьками, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в Україну. У 1993 році ОСОБА_2 також переїхав до батьків в Україну. 
		Позивачі зазначили, що після приїзду в України вони не виїжджали за межі України та на момент звернення до суду не мають громадянства жодної із держав.
		Позивачі наголосили, що їх батько, ОСОБА_5 , є громадянином України, оскільки на момент проголошення незалежності України він постійно проживав та працював на території України. Громадянство батька позивачів підтверджується копією паспорту громадянина України, відповіддю т.в.о. голови Міграційної служби України та рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17.
		Позивачі зазначили, що вони неодноразово звертались до територіальних органів Державної міграційної служби із заявами про набуття громадянства України, проте їм відмовляли у зв`язку із відсутністю підстав для його набуття.Після встановлення судовим рішенням факту приналежності батька позивачів, ОСОБА_6 , до громадянства України, 09.01.2019 позивачі звернулись із заявою про набуття громадянства до Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області.
		Рішенням від 16.01.2019 Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області позивачам було відмовлено у прийнятті документів про набуття громадянства, оскільки рішенням суду встановлено юридичний факт проживання батька позивачів «станом на 24 серпня 1991 року» на території України, а не «до 24 серпня 1991 року». Крім того, відповідач відмовився проводити будь-яку перевірку постійного проживання та перебування позивачів на території України.Позивачі зазначили про те, що 19.02.2019 представник позивачів адвокат Скорбач О.І. оскаржив вказане рішення до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області та 18.03.2019 було отримано відповідь, в якій вказано про те, що позивачі мають всі підстави для набуття громадянства. Проте, скарга представника позивачів не була вирішена по суті, а була оформлена як відповідь на адвокатський запит.
		Тому 26.03.2019 представник позивачів повторно оскаржив рішення Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 16.01.2019.
		Так, Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області за результатами розгляду скарги було прийнято рішення, в якому вказано про відсутність усіх необхідних документів для оформлення позивачам громадянства України, а також про відсутність позивачів під час подання заяв про набуття громадянства.
		Позивачі не погоджуються з правомірністю прийняття спірних рішень, оскільки, на їх думку, вони мають всі підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням.Крім того, позивачі наголошують на тому, що 18.12.2008 ОСОБА_1 був поставлений на військовий облік з присвоєнням військового звання «солдат» та визнаний придатним для військової служби у мирний час, що в свою чергу, свідчить про визнання позивача, ОСОБА_1 , громадянином України.
		Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області надало відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог. Так, відповідач зазначив про те, що Вишгородським РВ ЦМУ ДМС 10.01.2019 отримана заява про набуття громадянства України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від їхнього представника. На зазначену заяву Вишгородським РВ ЦМУ ДМС надано відповідь від 16.01.2019 №153, в якій вказано про відсутність підстав для прийняття документів на набуття громадянства.
		Крім того, відповідач зазначив, що позивачі особисто не звертались до територіального органу ДМС для подачі документів на набуття громадянства за територіальним походженням. У зв`язку з цим у відповідачів відсутні підстави для прийняття заяви та видачі паспорта громадянина України позивачам, оскільки такі особи знаходяться на території України незаконно.Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області правом на надання відзиву не скористався.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по справі на 13.06.2019.
		В судовому засіданні 13.06.2019 представник позивачів підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області проти позову заперечував, Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про розгляд справи був сповіщений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.
		В судовому засіданні 13.06.2019 було проведено допит свідка ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивачів, судове засідання відкладено на 27.06.2019 у зв`язку з необхідністю надання часу на підготовку та надання суду відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
		У судове засідання, призначене на 27.06.2019, з`явились позивачі, представник позивачів адвокат Скорбач О.І., які підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.
		Представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області у судовому засіданні 27.06.2019 проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
		Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області у судове засідання, призначене на 27.06.2019, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.
		В судовому засіданні 13.06.2019 було проведено допит позивачів як свідків за їх згодою.
		Присутній у судовому засіданні 27.06.2019 представник позивачів заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, неявку в судове засідання представника Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
		Заслухавши показання позивачів як свідків, пояснення представників позивача та відповідача-1, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
		в с т а н о в и в:
		 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м.Єреван Вірменської РСР, про що свідчить свідоцтво про народження від 07.06.1989, місце реєстрації: м.Єреван, Шлюбний палац виконкому Єреванської міськради, нотаріально посвідчений переклад свідоцтва наявний в матеріалах справи (а.с.23). 
		 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився у м.Єреван Республіка Вірменія, про що свідчить свідоцтво про народження від 03.07.1992, місце реєстрації: м.Єреван, Шлюбний палац, нотаріально посвідчений переклад свідоцтва наявний в матеріалах справи (а.с.22). 
		У вказаних свідоцтвах про народження зазначено, що батьками позивачів є: батько  ОСОБА_5 , національність: вірмен, та мати  ОСОБА_3 , національність: вірменка.
		Судом встановлено, що на момент народження дітей батько дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був громадянином СРСР, про що свідчить надана копія паспорта громадянина СРСР на ім`я ОСОБА_6 , серія НОМЕР_1 , виданого РВВС р-н ім.26-і комісарів м.Єреван (а.с.117).
		 02.08.2002 року було здійснено обмін паспорта громадянина СРСР на ім`я ОСОБА_6 , серія НОМЕР_1 на паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 , який видано Кам`янець-Подільським РВ УМВСУ в Хмельницькій області 22.08.2002 року (а.с.42, 129).
		Із заяви про видачу паспорта від 11.07.2002 вбачається, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 був виданий у зв`язку із обміном паспорту громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , виданого РВВС р-н ім.26-і комісарів м.Єреван (а.с.112).
		Відповідно до атестату про повну загальну середню освіту від 24.06.2006 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 закінчив у 2006 році Спеціалізовану школу №210, загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням російської мови з першого класу Оболонського району міста Києва (а.с.113).Згідно із атестатом про повну загальну середню освіту від 24.06.2009 серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 у 2009 році закінчив Середню загальноосвітню школу №328, загальноосвітній навчальний заклад ІІ та ІІІ ступенів м.Києва (а.с.114).Відповідно до довідки (замість військового квитка) від 18.12.2008 №418466, виданої Оболонським районним у м.Києві військовим комісаріатом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24.10.2008 призовною комісією при Оболонському районному у м. Києві військовому комісаріаті визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час по гр.І ст.738 Наказу МОУ від 1999 року №207. Присвоєно військове звання солдат (а.с.47).
		Як вбачається з довідки від 12.04.2006 №50/208, виданої Центральним відділом управління м.Єревану поліції Республіки Вірменія,  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався за громадянством в органи поліції і не отримував паспорт громадянина Республіки Вірменії (а.с.58). Вказана довідка складена російською мовою.Відповідно до довідки від 13.07.2010 (у перекладі ), виданої Арабкірським паспортним відділом паспортно-візового управління поліції Республіки Вірменія, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не видавався паспорт громадянина Республіки Вірменія Арабкірським паспортним відділом паспортно-візового управління поліції Республіки Вірменія (а.с.59). Довідка надана у перекладі з вірменської на українську мову.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулись до Управління Державної міграційної служби у Київській області із заявами від 17.07.2015, у яких просили надати роз`яснення щодо порядку набуття громадянств України відповідно до підстав, визначених у ст.8 Закону України «Про громадянство», оскільки їх батько є громадянином України за фактом свого проживання.
		У вказаних заявах позивачі зазначили, що вони не є громадянами Вірменії (а.с.24-25).Управління Державної міграційної служби у Київській області листом від 28.07.2015 №3.1/1-С-167 повідомило позивачам, що для оформлення громадянства України відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» позивачам необхідно надати за місцем фактичного проживання такі документи: 1) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; 2) чотири фотокартки (розміром 35 х45 мм); декларацію про відсутність іноземного громадянства  для осіб без громадянства; 4) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька позивачів до 24 серпня 1991 року на території України; копію свідоцтва про народження або інші документи, що засвідчують родинні стосунки з батьком, який постійно проживав до 24 серпня 1991 року на території України (а.с.26).Вишгородський районний відділ Управління ДМС України в Київській області листом від 14.11.2015 №5169 на запит представника позивачів, адвоката Скорбача О.І., повідомив, що з наданих документів для набуття громадянства позивачами не вбачається, що їх батько ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав на території України до 24.08.1991 року. Для встановлення факту проживання вказаної особи на території України до 24.08.1991 та підстав документованим паспортом громадянина України Управлінням надіслано запит до ГУ ДМС України в Харківській області (а.с.27).
		Листами від 12.10.2015 №64/С-5424 та №64/С-5423 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби повідомив про те, що в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» не виявлена інформація про перетинання державного кордону України у період з 06.10.2010 по 30.09.2015 особою без громадянства ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.60).
		Судом встановлено, що позивачі звертались до Державної міграційної служби України із заявами від 09.02.2016 про визнання їх громадянами України на підставі п.1 ч.1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.28, 30).
		Управління Державної міграційної служби України в Київській області, у відповідь на вказані заяви, листами від 11.02.2016 №3.1/1-С-27вих та №3.1/1-С-28вих повідомило позивачів про те, що позивачі не мають законних підстав на оформлення набуття громадянства України у спрощеному порядку (а.с. 29, 31).З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1990 року.
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14.07.2016 у справі №363/671/16-ц заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Єреван, Республіка Вірменія, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на території України з 01 вересня 1996 року і по теперішній час (а.с.49-50).
		Вказане рішення суду набрало законної сили 26.07.2016 року, що підтверджується відповідною відміткою на рішенні. 
		З матеріалів справи слідує, що представник позивачів, адвокат Скорбач Олексій Іванович, звернувся із запитом від 27.09.2016 до Вишгородського районного відділу УДМС України в Київській області, в якому повідомив, що рішенням суду було встановлено факт проживання ОСОБА_1 останні 20 років на території України.У вказаному зверненні зазначено, що оскільки батько ОСОБА_1 має громадянство України, позивач ОСОБА_1 також має право набути відповідне громадянство (а.с.32).Вишгородський районний відділ УДМС України в Київській області листом від 29.09.2016 №2257 у відповідь на вказане звернення, повідомив, зокрема, про те, що відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання судових рішень документи для оформлення абуття громадянства України подаються особисто особою, а не законним представником. У вказаному листі було рекомендовано ОСОБА_2 особисто звернутись до Вишгородського районного відділу УДМС України в Київській області для оформлення документів щодо набуття громадянства України (а.с.33).
		Судом встановлено, що представник позивачів звернувся до Вишгородского районного управління УДМСУ в Київській області із адвокатським запитом від 22.12.2016, у якому просив вказати, які саме документи необхідно подати для набуття позивачами громадянства України (а.с.36-37).
		У відповідь на вказаний запит Вишгородський районний відділ Управління ДМС України в Київській області листом від 26.12.2016 №20 повідомив адвокату позивачів про те, що позивачами під час подання документів на набуття громадянства не було надано документів, які підтверджують факт постійного проживання їх батьків до 24 серпня 1991 року на території України.У зв`язку з цим, позивачам було рекомендовано надати вказані документи або відповідне рішення суду про законність перебування на території України, засвідчений документ, що підтверджує особу (а.с.38).У листі від 03.08.2016 №03/03/11501 Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на запит представника позивачів адвоката Скорбача О.І. повідомило про те, що за даними УДМС України в Хмельницькій області ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 23.08.2002 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 . Документований 23.08.2002 року Кам`янець-Подільським РВ УМВС України в Хмельницькій області паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . Також зазначено, що відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» вказана особа є громадянином України (а.с.39).Судом встановлено, що батько позивачів, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який видано Кам`янець-Подільським РВ УМВСУ в Хмельницькій області 22.08.2002 року (а.с.42, 129).
		Судом встановлено, що представник позивачів, адвокат Скорбач О.І. звертався до голови Державної міграційної служби України із листами від 19.01.2017 та від 01.02.2017, у яких просив надати роз`яснення, зокрема, щодо того, який правовий статус ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вони не визнаються громадянами України та не є громадянами Республіки Вірменія, а також притягнути до відповідальності осіб, які порушують права та свободи позивачів, вигадуючи нові правила та перелік документів для набуття громадянства України (а.с.52-54).Державна міграційна служба України листом від 20.02.2017 №6-1024/3.1-17 на адвокатський запит представника позивачів надала відповідь, в якій зазначило, що батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 постійно проживає на території України з 1988 року. Інформація про проживання дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із батьком на території України з указаного періоду у ДМС відсутня. Таким чином, підстави вважати їх громадянами України відсутні.
		Натомість, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наприкінці 1992 року прибули на територію України з Республіки Вірменія разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , громадянкою Республіки Вірменія, є підстави вважати їх громадянами Республіки Вірменія.У вказаному листі зазначено, що брати Свасян, які досягли повноліття та проживають на території України без документів, які посвідчували їх особи та громадянство, повинні насамперед, звернутися до Посольства Республіки Вірменія в Україні для отримання паспортів громадян Республіки Вірменія.
		У листі також зазначено, що після цього, а також після продовження строку перебування на території України у них з`явиться можливість подати заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.51). 
		Представник позивачів звернувся до голови Державної міграційної служби України Соколова М.Ю. із листом від 15.03.2017, у якому просив надати вказівку керівнику Вишгородської міграційної служби та УДМСУ у Київській області про прийняття документів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для набуття громадянства України та документувати їх паспортами громадян України (а.с.55).
		Листом від 12.04.2017 №8-2112/1-17 Державна міграційна служба України на запит представника позивачів повідомила про те, що листом ДМС від 20.02.2017 №6-1024/3.1-17 на його звернення від 19.01.2017 надано вичерпну відповідь (а.с.57).
		Управління Державної міграційної служби України в Київській області листом від 07.04.2017 №3.1/1-5341вих на адресу адвоката Скорбача О.І. на адвокатський запит з приводу набуття громадянства України громадянами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , адресованим голові Державної міграційної служби України, повідомило, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 мають всі підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», так як їхній батько постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року (а.с.56).Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України їхнього батька ОСОБА_6 станом на 24.09.1991 року.
		Рішенням Вишгородького районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17 заяву задоволено. Встановлено факт постійного проживання в Україні батька заявників ОСОБА_6 станом на 24 серпня 1991 року (а.с.63).Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12.07.2017 у справі №363/214/17-ц апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Київській області задоволено.Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зацікавлена особа Вишгородський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області про встановлення факту постійного проживання (а.с.64-66).
		Постановою Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №363/214/17-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_9 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року скасовано.Передано справу №363/214/17-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.67-69).Постановою Київського апеляційного суду від 05.12.2018 у справі №363/214/17 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Київській області в особі начальника Вишгородського районного відділу  залишено без задоволення. Рішення Вишгородського міськрайонного суду Київської області від 29.03.2017  залишено без змін (а.с.70-71).
		З матеріалів справи слідує, що Вишгородський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС в м.Киві та Київській області на запит представника позивачів від 09.01.2019 листом від 16.01.2019 №153 повідомило про те, що відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області №363/214/17 від 29.03.2017 встановлено факт постійного проживання в Україні батька заявників ОСОБА_6 станом на 24 серпня 1991 року, що не відповідає вимогам Закону України «Про громадянство».
		У листі вказано, що на даний час ОСОБА_2 та ОСОБА_2 досягли повноліття та проживають на території України без документів, які б посвідчували їх особу та належність до будь-якого громадянства. Крім цього, не встановлено законність їх перебування на території України. У зв`язку з цим, підстав для прийняття документів на набуття громадянства України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на даний час не вбачається (а.с.79).
		Судом встановлено, що представник позивачів ОСОБА_9 звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області із адвокатським запитом від 23.01.2019, у якому просив, зокрема, надати завірені копії документів, які стосуються правового статуту ОСОБА_1 та ОСОБА_10 за міграційним законодавством України, що вказують на належність до іноземного громадянства або осіб без громадянства (а.с.77).Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області листом на адресу адвоката ОСОБА_9 повідомило, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за незаконне (нелегальне) проживання та перебування в Україні не притягувались. Щодо правового статусу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то дані особи за обліками ГУ ДМС не значаться, жодні документи, які б посвідчували їх особу та належність до громадянства якої-небудь країни, до підрозділів ДМС особисто ними не подавались (а.с.78).
		З матеріалів справи вбачається, що представником позивачів, адвокатом Скорбачем Олексієм Івановичем було подано від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області заяву про набуття громадянства України від 29.01.2019.
		У вказаній заяві представник позивачів зазначив про те, що позивачі мають всі підстави для отримання паспортів громадян України через набуття громадянства України за територіальним походженням. До вказаної заяви було додано, серед іншого, копії документів батька позивачів, рішення Вишгородського міськрайонного суду Київської області від 29.03.2017 №363/214/17 та копію відповідей Управління Державної міграційної служби України в Київській області листом від 07.04.2017 та від 20.02.2017 (а.с.72-76).
		Позивач звернувся до Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області із адвокатським запитом, в якому просив надати копії запитів та копії всіх відповідей, які були направлені з 09.01.2019 для вирішення питання для оформлення документів для набуття громадянства ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (а.с.80).Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області листом від 19.02.2019 №1-28/787-19 повідомив представника позивачів про те, що у відповіді на заяву від 09.01.2019 Вишгородським РВ було роз`яснено підстави та порядок набуття громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянства України», Указом Президента України від 27.03.2001 №215. У листі вказано, що Вишгородським РВ підстав для прийняття документів на набуття громадянства України вищевказаним громадянам на даний час не вбачається (а.с.81).
		Судом встановлено, що представник позивачів адвокат Скорбач О.І. звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області зі скаргою на рішення Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС в м.Києві та Київській області від 16.01.2019 та скаргою на ігнорування адвокатського запиту від 06.02.2019, у якій серед іншого, просив скасувати рішення Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області від 16.01.2019 та оформити документи на набуття громадянства України ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за територіальною ознакою (а.с.82-84).
		Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області листом від 18.03.2019 №8101.4.1-7852/81.3-19, розглянувши вказану скаргу, повідомило про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають всі підстави для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянства України» так як їх батько постійно проживав на території України станом до 24 серпня 1991 року (а.с.85).
		З матеріалів справи вбачається, що представник позивачів адвокат Скорбач О.І. звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області із повторною скаргою від 26.03.2019 (а.с.86).Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області, розглянувши вказану скаргу, листом від 23.04.2019 №8101.9.1-14093/81.1-19 повідомило представника позивачів, що за інформацією Вишгородського РВ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають на території України без паспортного документа та буд-якого іншого документа, які б посвідчували їхню особу та законність перебування.
		Відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 №363/214-17 встановлено факт постійного проживання в Україні громадянина ОСОБА_6 (батько заявників) станом на 24.08.1991.
		У листі вказано, що питання стосовно оформлення набуття громадянства України може бути вирішене лише після подання всіх необхідних документів до територіального підрозділу ДМС України за місцем фактичного проживання та відповідно до вимог чинного законодавства України.Проте, громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто як то передбачено п.5 Порядку провадження за заявами і подання з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, заяву та інші документи з приводу оформлення набуття громадянства не подавали, рішення з цього питання Вишгородським районним відділом Центрального міжрегіонального управління ДМС в м.Києві та Київській області не приймалось (а.с.88).
		Не погоджуючись із діями відповідачів щодо відмови набуття ОСОБА_8 та ОСОБА_7 громадянства України та невидачі паспортів громадян України, позивачі звернулись з даним позовом до суду із вимогами про зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Стаття 4 Конституції України передбачає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України Про громадянство України від 18.01.2001 № 2235-III (далі  Закону №2235).
		Стаття 1 Закону №2235 надає визначення таких понять: громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; проживання на території України на законних підставах  проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
		В свою чергу згідно зі статтею 2 Закону №2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 
		1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 
		2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 
		3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.
		Конвенція про скорочення безгромадянства від 30.08.1961 року, до якої Україна приєдналася 11.01.2013 року, Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997, ратифікована Законом України Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство від 20.09.2006 №163-V, до основних принципів внутрішнього регулювання відносять необхідність уникнення безгромадянства та неможливість безпідставного позбавлення громадянства жодної особи.
		Стаття 3 Закону №2235 визначає, що громадянами України є, зокрема, особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. 
		Статтею 6 Закону №2235 визначено підстави набуття громадянства України, відповідно до якої громадянство України набувається: 
		1) за народженням; 
		2) за територіальним походженням; 
		3) внаслідок прийняття до громадянства; 
		4) внаслідок поновлення у громадянстві; 
		5) внаслідок усиновлення; 
		6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 
		7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 
		8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 
		9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 
		10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Аналізуючи положення статті 6 Закону України Про громадянство України суд зазначає, що даний Закон розмежовує поняття та підстави належності до громадянства України та набуття громадянства України.
		Так, частиною 1 ст.8 Закону №2235 визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
		Згідно з ч.7 ст.8 Закону №2235 датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
		Пунктом 4 ч.1 ст.24 Закону №2235 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 - 10 статті 6 цього Закону.
		Так, пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, визначено, що Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		Згідно з пп.4 та 10 п.4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках.
		Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
		Отже, особа має право набути громадянство за територіальним походженням, зокрема, у тому випадку, якщо хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і така особа є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
		У позовній заяві позивачі, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначили про те, що відповідачі протиправно та необґрунтовано відмовили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у оформленні набуття громадянства України, оскільки позивачами було надано всі необхідні документи, які надають їм право набути громадянство України за територіальним походженням.
		Так, позивачі наголосили на тому, що їхній батько, ОСОБА_5 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України та рішенням суду про його проживання на території України станом на 24.08.1991.
		В свою чергу, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначило про те, що позивачами під час звернення до Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області не було надано документів, які підтверджують наявність підстав для набуття громадянства України за територіальним походженням.
		Відповідач наголосив, що надане позивачами судове рішення про встановлення факту проживання їхнього батька ОСОБА_6 станом на 24.08.1991 на території України не є документом, який підтверджує наявність підстав для набуття позивачами громадянства України за територіальним походженням, оскільки Закон України «Про громадянство в Україні» визначає в якості підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням документ про проживання одного із батьків на території України до 24.08.1991 року.
		Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачами не було дотримано вимог Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, оскільки подання заяв про набуття громадянства з відповідними документами було здійснено позивачами не особисто, а через їх представника, з приводу чого суд зазначає таке.
		Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок №215, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
		Так, відповідно до п.1 розділу І Порядку №215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
		У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.
		Пунктом 2 розділу І Порядку №215 передбачено, що заяви з питань громадянства оформлюються: про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім`я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи.Відповідно до п.3 розділу І Порядку №215 заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.Пунктом 4 розділу І Порядку №215 визначено, що заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання особи в Україні.
		Пунктом 5 розділу І Порядку №215 передбачено, що заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.
		За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.
		Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.Пунктом 27 розділу ІІ Порядку №215 передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також: 
		а) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; 
		б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір`ю, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
		Так, згідно з п.24 розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:
		а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;
		б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
		в) один із таких документів:
		- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
		- зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
		- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
		- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.
		Пунктом 92 розділу IV Порядку №215 встановлено, що територіальні органи Державної міграційної служби України приймають рішення про оформлення набуття громадянства України: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Згідно з п.93 розділу IV Порядку №215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи про оформлення набуття громадянства України знайдою, також одержує від відповідного органу реєстрації актів громадянського стану копію запису акта громадянського стану, який підтверджує, що новонароджену дитину знайдено на території України і батьки її невідомі.
		Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
		Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.Пунктом 94 розділу IV Порядку №215 визначено, що територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує набуття особою громадянства України.
		Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
		Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує набуття особою громадянства України, а стосовно поновлення особи у громадянстві України також відсутні передбачені Законом підстави, за наявності яких поновлення у громадянстві України не допускається, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про оформлення набуття особою громадянства України.
		Відповідно до п.95 розділу IV Порядку №215 рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.
		Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.
		Відповідно до п.117 розділу V Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
		Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
		Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) має подати такі документи як: 
		1) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; 
		2) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір`ю, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; 
		3) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; 
		4) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
		5) один із таких документів: декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.
		Як встановлено судом вище, представником позивачів під час звернення до Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від імені позивачів із заявою від 09.01.2019 про оформлення набуття громадянства були подані такі документи :
		- копії свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 
		- копії документів батька ОСОБА_6 , зокрема, паспорт громадянина України;
		- копії атестатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про загальну середню освіту із додатками;
		- копію довідки військомату на ім`я ОСОБА_1 ;
		- копію рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 №363/214-17;
		- копії довідок про не документування позивачів паспортами Республіки Вірменії;
		- копію листа Управління Державної міграційної служби України в Київській області листом від 07.04.2017;
		- фотокартки позивачів.
		Відповідач Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, відмовляючи позивачам в оформленні набуття громадянства, у листі від 16.01.2019 №153, зазначив про те, що надані позивача документи не підтверджують наявність підстав для набуття громадянства України за ст.8 Закону України «Про громадянства України», а саме факту народження або постійного проживання хоча б одного з їх батьків, діду чи баби, рідних (повнорідних та неповнорідних) братів чи сестер до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
		Крім того, у вказаному листі відповідач зазначив, що встановлення рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17 факту постійного проживання батька позивачів ОСОБА_6 станом на 24 серпня 1991 року не відповідає вимогам Закону України «Про громадянства України».
		Суд з такою підставою відмови Вишгородського районного відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області не погоджується та вважає наведені у листі підстави для відмови у оформленні набуття позивачами громадянства України помилковими та такими, що не відповідають змісту наданих позивачам для оформлення набуття громадянства документів, з огляду на таке.
		Як вже встановлено судом та не заперечується відповідачами батько позивачів, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який видано Кам`янець-Подільським РВ УМВСУ в Хмельницькій області 22.08.2002 року (а.с.42, 129).
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17 визнано факт постійного проживання в Україні батька заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 станом на 24 серпня 1991 року.
		У вказаному рішенні суд зазначив, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		У постанові Київського апеляційного суду від 05.12.2018, яким залишено без змін рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17, зазначено, що відповідно до листа Державної міграційної служби України від 20.02.2017 №6-1024/3.1-17 ОСОБА_6 постійно проживав на території України з 1988 року.
		Так, відповідно до відмітки у паспорті громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , виданого РВВС р-н ім.26-і комісарів м.Єреван на ім`я ОСОБА_6 про прописку, ОСОБА_6 з 21.11.1988 року був прописаний та проживав у радгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » АДРЕСА_3 , звідти був виписаний 10.07.2001 (а.с.40 зворотній бік).
		Отже, у вказаному судовому рішенні суд дійшов висновку про те, що батько позивачів ОСОБА_5 проживав на території України ще з 1988 року, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		На думку суду, формулювання у резолютивний частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17 про визнання факту постійного проживання в Україні батька заявників ОСОБА_6 станом на 24 серпня 1991 року у взаємозв`язку зі змістом рішення суду мало бути розцінено відповідачами саме як констатація факту проживання ОСОБА_6 саме до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво».
		Натомість відповідачами не було належним чином досліджено зміст рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.03.2017 у справі №363/214/17, що в свою чергу, зумовило помилкові висновки відповідачів про відсутність підстав для набуття громадянства України позивачами за територіальним походженням.
		Крім того, Управління Державної міграційної служби України в Київській області листом від 07.04.2017 №3.1/1-5341вих підтвердило, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 мають всі підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», так як їхній батько постійно проживав на території України до 24 серпня 1991 року (а.с.56).
		Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є громадянами Республіки Вірменія. 
		Як встановлено судом відповідно до довідки (замість військового квитка) від 18.12.2008 №418466, виданої Оболонським районним у м.Києві військовим комісаріатом, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 при Оболонському районному у м.Києві військовому комісаріаті визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час по гр.І ст.738 Наказу МОУ від 1999 №207. Присвоєно військове звання солдат (а.с.47).Суд зазначає, що відповідно ч.1 ст.2 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» (в редакції станом на 24.10.2008) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. 
		Згідно із ч.3 ст.1 вказаного Закону військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.Отже, з вищенаведених норм Закону вбачається, що дотримання правил військового обліку є складовою військового обов`язку, виконання якого поширюється на громадян України.
		Таким чином, постановка ОСОБА_1 24.10.2008 на військовий облік свідчить про те, що позивач фактично був визнаний громадянином України.
		У судовому засіданні 13.06.2019 як свідок була допитана ОСОБА_3 , яка була попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
		Свідок ОСОБА_3 повідомила, що вона народилась у м.Єревані Вірменської радянської соціалістичної республіки та є громадянкою Республіки Вірменії. ОСОБА_3 зазначила, що 27.12.1987 року у м.Єревані вона уклала шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Прізвище свідка до укладення шлюбу  ОСОБА_11 .
		Свідок ОСОБА_3 повідомила, що в січні 1988 року вона разом із чоловіком ОСОБА_4 переїхала жити в Україну до м.Харків, оскільки чоловік працював в Україні. Проживала ОСОБА_3 із чоловіком у м.Харкові в Дергачівському районі, радгоспі «Дергачівський».
		 ОСОБА_3 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син ОСОБА_1 у м.Єревані, оскільки в цьому місті проживала мати ОСОБА_3 , яка допомагала з дитиною в перші місяці життя сина.
		Свідок ОСОБА_3 зазначила, що після шести місяців після народження дитини, вона повернулась до чоловіка в Україну разом із дитиною. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився другий син, ОСОБА_12 . Як вказала свідок, народження другого сина відбулось у м.Єревані, оскільки в цей період ОСОБА_3 закінчувала Єреванський політехнічний інститут, факультет обчислювальної техніки.
		 ОСОБА_3 повідомила, що повернулась в Україну із молодшим сином через місяць після його народження.
		Свідок зазначила, що вона разом із чоловіком ОСОБА_6 та двома синами проживали однією сім`єю в м.Дергачі, а через рік після народження молодшого сина сім`я переїхала до м.Харків. Пізніше сім`я переїхала на постійне місце проживання до м.Києва. ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 пішов у перший клас до школи №210, яку закінчив у 2006 році. ОСОБА_2 з першого класу навчався у школі №210 у м.Києві, а в дев`ятому класі був переведений до школи №328 в м.Києві, яку закінчив у 2009 році.
		Свідок зазначила, що до 2012 року разом із чоловіком та дітьми вона проживала за адресою: АДРЕСА_4 . 
		В 2012 році ОСОБА_3 разом із синами переїхала до АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 повідомила, що з 2006 року вона не проживала спільно із чоловіком ОСОБА_6 , а в 2012 їхній шлюб було розірвано у м.Єревані за довіреністю її старшої сестри.
		У 2012 році свідок ОСОБА_3 уклала новий шлюб із ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з яким з 2012 року проживає разом із своїми синами у м.Вишгороді.
		Свідок наголосила на тому, що після закінчення школи діти не мали змоги продовжити навчання у відповідних навчальних закладах в Україні та не могли працевлаштуватись, оскільки їм було відмовлено у видачі документів, які посвідчують особу. ОСОБА_3 зазначила, оскільки її колишній чоловік, ОСОБА_6 був громадянином України, то з 2006 року почався процес зі збору та оформлення документів для отримання старшим сином паспорту громадянина України, а з 2009 року  молодшим сином.Свідок зазначила, що ОСОБА_6 отримав паспорт громадянина України взамін паспорту СРСР, в якому стояв штамп громадянина України до 22.02.2002.Свідок повідомила, що старший син ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку ще зі школи. Молодший син ОСОБА_2 не був направлений навчальним закладом для постановки на військовий облік.
		Допитані у судовому засіданні 27.06.2019 як свідки за їх згодою позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили показання ОСОБА_3 . 
		Позивачі, допитані судом як свідки, зазначили про те, що вони 12 років та 10 років, відповідно, не можуть отримати паспорт громадянина України, постійно проживаючи в Україні, що в свою чергу, є перешкодою для їх навчання та працевлаштування, звернення до лікарень та будь-яких органів державної влади, в тому числі до відповідачів та судів.
		Отже, матеріали справи та показання свідків свідчать про те, що позивачі в силу вимог ст.8 Закону України «Про громадянство України» мають право набути громадянство України за територіальним походженням, оскільки їхній батько ОСОБА_5 проживав до 24.08.1991 на території, яка була визнана територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».
		Щодо посилань Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області на порушення позивачами Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень з огляду на те, що заява про оформлення набуття громадянства України була подана позивачами не особисто, а через їхнього представника, то суд ставиться критично до такої позиції відповідача з огляду на таке.
		Суд зазначає, що в силу вимог пункту 5 розділу І Порядку №215 заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.
		За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.
		Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на момент звернення їхнього представника до відповідачів із останньою заявою про оформлення набуття громадянства, так і на момент розгляду даної справи судом, не мають жодних документів, які посвідчують їх особу та документів про їхнє проживання на території України, що в свою чергу, виключає можливість особистої подачі позивачами заяви про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням з відповідними документами.
		Суд звертає увагу на те, що абз.2 п.5 розділу І Порядку №215 не встановлено вичерпного переліку поважних причин, про що свідчить частка «тощо» в переліку поважних причин, за наявності яких подання документів з питань громадянства до територіальних органів Державної міграційної служби України може здійснюватись на прохання заявника іншою особою.
		На думку суду, відсутність у позивачів документів, які посвідчують їх особу та документів про їхнє проживання на території України, в даному випадку має бути розцінене саме як поважна причина в розумінні абз.2п.5 розділу І Порядку №215, яка надає можливість позивачам подати документи для оформлення набуття громадянства за територіальним походженням через свого представника.У зв`язку з цим, суд не погоджується з позицією відповідачів щодо недотримання позивачами вимог Порядку №215 у зв`язку із поданням відповідних документів через свого представника.
		Відповідно до ч.1 ст.15 Загальної декларації прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на громадянство.
		Згідно статті 4 Європейської конвенції про громадянство від 06.11.1997 року, яка ратифікована із застереженням та заявою Законом України N 163-V від 20.09.2006, закріплено, що правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) безгромадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства; d) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя.
		Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше (ст. 5 Конвенції).
		Статтею 11 Конвенції визначено, що кожна держава-учасниця забезпечує, щоб рішення стосовно набуття, збереження, втрати, поновлення чи засвідчення її громадянства були умотивовано викладені у письмовій формі.Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позивачі мають право набути громадянство України за територіальним походженням, оскільки їхній батько, ОСОБА_5 , проживав до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
		Враховуючи викладене суд вважає, що Вишгородський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області безпідставно та необґрунтовано відмовив позивачам у прийнятті документів для оформлення набуття громадянства України.
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до с.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.
		Так, у справі «Hoti проти Хорватії» заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на відсутність можливості врегулювати його статус на території Хорватії. Заявник був особою без громадянства. Після розпаду Югославської Республіки він декілька раз безуспішно звертався до органів влади Хорватії з метою отримати постійний дозвіл на проживання або громадянство. З 2011 року його статус залежав від щорічного продовження тимчасового дозволу на проживання. 
		У рішенні у справі «Hoti проти Хорватії» Суд зазначив, що стаття 8 захищає, зокрема, право встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та зовнішнім світом, і інколи може включати аспекти соціальної ідентичності людини. Відповідно, сукупність соціальних зв`язків між мігрантом та суспільством, у якому він або вона живе, становить частину концепції приватного життя за статтею 8 Конвенції. Однак, відповідно до практики Європейського суду Конвенція не гарантує право іноземців в`їжджати або проживати у визначеній державі. 
		Суд констатував, що ані зі статті 8, ані з будь-якого іншого положення Конвенції неможливо витлумачити право на отримання дозволу на проживання певного виду за умови, що запропоноване органами влади рішення дозволяє людині реалізувати своє право на повагу до приватного або сімейного життя без обмежень. Так, якщо дозвіл на проживання дозволяє його власнику проживати на території держави та вільно реалізовувати там своє право на повагу до приватного та сімейного життя, надання такого дозволу в принципі вважається достатнім заходом для виконання вимог статті 8. 
		Суд зазначив, що у цій справі заявник був безробітним, оскільки його можливості працевлаштуватись значною мірою були ілюзорними за відсутності встановлення статусу його проживання. Також він мав невизначені перспективи щодо отримання соціального або пенсійного страхування. За таких умов, а також беручи до уваги вік заявника і те, що він проживав у Хорватії близько 40 років, не маючи при цьому ні офіційного, ні фактичного зв`язку з будь-якою іншою країною, Суд вирішив, що невизначеність стосовно його статусу проживання мала значний вплив на приватне життя заявника. Положення статті 8 щодо захисту права на повагу до приватного життя кореспондується із положеннями статті 32 Конституції України, яке гарантує захист від втручання в особисте життя. Враховуючи, що Конвенція передбачає мінімальні стандарти для демократичної держави, відповідні положення Конституції не можуть тлумачитись всупереч позиції Європейського суду.
		Європейський Суд неодноразово нагадує, що стаття 8 Конвенції по суті має на меті захистити індивідуума від свавільного втручання публічної влади у здійснення ним своїх прав. Згідно передбачених пунктом 2 статті 8 Конвенції умов таке втручання повинно бути передбачено законом і виправдано необхідністю досягнення законної мети або цілей (рішення Європейського Суду від 23 березня 2006 р справі Вітьелло проти Італії [Vitiello c. Italie] (скарга № 77962/01), § 51).
		Європейський Суд з прав людини, у своїй практиці виходить з того, що частина прав, які гарантуються Конвенцією, є абсолютними і втручання в них само по собі становить порушення Конвенції. Частина прав, такі, наприклад, як право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), право на свободу вираження поглядів (стаття 10), право на свободу мирних зібрань (стаття 11), можуть зазнавати втручання, яке навіть може бути визнано таким, що не порушує Конвенцію, якщо таке втручання відповідає таким вимогам: 
		- втручання є передбаченим законом;
		- втручання переслідує законну мету, яка зазначена у відповідній статті;
		- втручання є необхідним у демократичному суспільстві.
		Слід зазначити, що поняття "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтями 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене згідно із законом; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно необхідне в демократичному суспільстві. 
		Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.
		Так, у рішенні у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: п.42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.
		Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах Савіни проти України (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; Вєренцов проти України (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; Сергій Волосюк проти України (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.
		Застосовуючи прецедентну практику у розглядуваній справі та дотримуючись правил для визначення виправданості втручання держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як засобу для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією, суд у розглядуваній справі констатує, що зволікання відповідачів із вирішенням питання набуття громадянства України позивачами, щодо їх немає сумнівів у їх праві бути громадянами України за територіальним походженням і проти цього права позивачів відповідачі по суті не заперечують, - свідчить про порушення прав позивачів, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки таке втручання не було здійснено згідно із законом - адже відповідачами не надано заперечень стосовно права набути громадянство України позивачами за територіальним походженням у зв`язку з тим, що батько позивачів до 24.08.1991 проживав на території України. До того ж таке втручання не відповідає законній (легітимній) меті саме через перешкоди відповідачів, які постійно знаходили штучні формальні підстави для неприйняття документів позивачів і головне, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві, адже не сприяє уникненню безгромадянства у спірній ситуації. 
		У позовній заяві позивачі просять суд зобов`язати Вишгородський районний відділ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийняти та оформити заяви та документи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (ст.8 ЗУ "Про громадянство України").
		Відповідно до частин 1-2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.З метою ефективного захисту порушених прав та інтересів позивачів, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС в м.Києві та Київської області щодо неприйняття поданих позивачами через свого представника, адвоката Скорбача Олексія Івановича, документів для оформлення набуття громадянства України.В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.
		Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
		Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
		Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
		Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
		Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
		Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавство (п. 145 рішення).
		У пункті 50 рішення від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 28-36, Series A №18).
		Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003 у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002 II).
		Конституційний Суд України в Рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема, судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (п. 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
		Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ч. 5 ст. 125 Конституції України).
		Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом». Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.
		Отже, суд вважає за необхідне захистити права позивачів та обрати ефективний засіб захисту прав позивачів за наслідками визнання незаконним рішення суб`єкта владних повноважень.
		Враховуючи те, що відповідачі неодноразово відмовляли позивачам в оформленні набуття громадянства, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки судом спростовано підстави відмови відповідачів у прийнятті документів для набуття громадянства України.
		У зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивачів потребує зобов`язання Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області прийняти документи позивачів для оформлення набуття громадянства України та направити їх до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області для прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України.
		Крім того, суд вважає за необхідне зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення набуття позивачами громадянства України та видати довідку про реєстрацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 громадянами України.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області видати позивачам паспорти громадян України, суд зазначає таке. 
		Відповідно до п.118 розділу V Порядку №215 особам, які проживають на території України і набули громадянство України, за винятком осіб, які взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, територіальні підрозділи Державної міграційної служби України видають паспорти громадянина України або свідоцтва про належність до громадянства України.
		Згідно з пп.1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі  Порядок №302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Відповідно до абз.3 п.19 Порядку №302 подання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта здійснюється лише до територіального підрозділу ДМС у разі, зокрема, набуття особою громадянства України.
		Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта за зареєстрованим місцем проживання особи (п.20 Порядку №302).
		Згідно з п.35 Порядку №302 заявник для оформлення паспорта подає такі документи: 
		1) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження); 
		2) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 
		3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон (для осіб, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх в установленому порядку на проживання в Україну та для осіб, які набули громадянство України за кордоном); 
		4) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб); 
		5) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 
		6) рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи); 
		7) документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи; 
		8) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки Згідно з оригіналом та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати; 
		9) документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів): про місце проживання - довідку органу реєстрації встановленого зразка; про народження дітей - свідоцтва про народження дітей; про шлюб і розірвання шлюбу - свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт; про зміну імені - свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт; довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття; 
		10) документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку. У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи; 
		11) одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв`язку з тривалим розладом здоров`я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
		Приймаючи до уваги, що відносно позивачів ще не прийняті рішення про оформлення набуття громадянства України та позивачами ще не отримані довідки про реєстрацію громадянами України, вимоги про видачу паспортів громадян України суд вважає передчасними, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області видати позивачам паспорти громадянин України встановленого зразка не підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області щодо неприйняття поданих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 через представника, адвоката Скорбача Олексія Івановича, документів для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
		3. Зобов`язати Вишгородський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області (місцезнаходження 07300, Київська область, м.Вишгород, вул.Кургузова, 3) прийняти документи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подані представником, адвокатом Скорбачем Олексієм Івановичем, про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням та направити їх до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області для прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України.
		4. Зобов`язати Вишгородський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області (місцезнаходження 07300, Київська область, м.Вишгород, вул.Кургузова, 3) прийняти документи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подані представником, адвокатом Скорбачем Олексієм Івановичем, про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням та направити їх до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області для прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України.
		5. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м.Київ, Дніпровський район, вул.Березняківська, буд.4-А) прийняти рішення про оформлення набуття ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за територіальним походженням та видати ОСОБА_1 довідку про реєстрацію громадянином України.
		6. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м.Київ, Дніпровський район, вул.Березняківська, буд.4-А) прийняти рішення про оформлення набуття ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянства України за територіальним походженням та видати ОСОБА_2 довідку про реєстрацію громадянином України.
		7. В частині позовних вимог про зобов`язання Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області видати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 паспорти громадян України у позові відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		Дата складання повного тексту рішення  19.07.2019 р.
		 
		 
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...