Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/212/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.07.2019. Зареєстровано: 24.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2019.
Дата набрання законної сили: 19.09.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		11 липня 2019 р.                                    м. Чернівці                            справа № 824/212/19-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді Левицького В.К.
		за участю секретаря судового засідання Сулими М.П.
		учасників справи:
		позивача - ОСОБА_1 
		представника позивача - ОСОБА_2 
		представника відповідача - Мельніченко Л.Б. 
		розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Державної служби України з безпеки на транспорті
		про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправним наказу та зобов`язання виплатити премію.
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №109-к від 23.01.2019 р. про звільнення її, ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, з займаної посади 25.01.2019 р. у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
		- поновити її, ОСОБА_1 , на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області;
		- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу з 25.01.2019 р. по день прийняття рішення судом про її поновлення;
		- визнати протиправним наказ Державної служби з безпеки на транспорті №21-П від 26.12.2018 р. в частині невиплати головному спеціалісту відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області ОСОБА_1 премії з грудень 2018 р. в сумі 10320,00 грн;
		- зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті виплатити головному спеціалісту відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області ОСОБА_1 премію за грудень          2018 р. в сумі 10320,00 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач) від №109-К       23.01.2019 р. вона звільнена з посади провідного спеціаліста відділу ліцензування з 25.01.2019 р. у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників Укратрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
		В попередженні позивача про майбутнє звільнення від 20.11.2018 р., яке було однією із підстав для прийняття оскаржуваного наказу, відповідачем зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 «Про утворення Державної служби морського річкового транспорту України» створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 «Про утворення Державної служби морського річкового транспорту України» утворено новий центральний орган виконавчої влади (Морську адміністрацію) та внесено зміни до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 р. № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", згідно якої граничну чисельність працівників Укртрансбезпеки зменшено виключно на кількість працівників, за рахунок яких утворено Морську адміністрацію, тобто 226 осіб, які до утворення Морської адміністрації фактично працювали у структурному підрозділі Укртрансбезпеки. Зважаючи на вказану постанову, Кабінетом Міністрів України фактично не скорочено чисельність працівників Укртрансбезпеки за профілем роботи, яку виконувала позивач.
		Зважаючи на те, що посаду, яку обіймала позивач до звільнення фактично не виключено, а зменшено на дві особи кількість працівників у відділі, відповідач при прийнятті рішення про її звільнення мав би дотриматись вимог ст. 42 Кодексу законів про працю України та надати перевагу їй в залишенні на роботі з підстав тривалого безперервного стажу її роботи в даній установі. Однак, в порушення вказаної норми, відповідачем взагалі не бралась до уваги та не аналізувалась інформація щодо працівників, які залишились працювати у відділі, з якого звільнена позивач.
		Окрім цього, позивач вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу грубо порушив вимоги ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, адже позивачу не було запропоновано зайняти наявну в Управлінні Укртрансбезпеки у Чернівецькій області вакантну посаду, або іншу роботу в установі. Про відсутність таких пропозицій свідчить попередження позивача від 20.11.2018 р. Наявність вакантної посади в Управлінні підтверджується наказом відповідача №2797-к від 14.12.2018 р., яким одного із працівників переведено на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області як такого, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.10.2017 р. по 24.03.2020 р. включно.
		Про наявність цієї вакантної посади позивач повідомляла первинну профспілкову організацію відповідача у своїй скарзі від 26.12.2018 р. при розгляді подання на її звільнення, однак даний факт залишений поза увагою вказаним органом.
		Крім цього, первинна профспілкова організація безпідставно при наданні згоди на звільнення позивача із займаної посади послалась на п. 6 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, адже, як зазначено в протоколі засідання ради від 26.12.2018 р., позивач висловила бажання залишитись працювати на займаній нею на той час посаді і з протоколу не вбачається фактів надання їй будь-яких пропозицій по роботі, від яких вона б відмовилась.
		Позивач вважає наказ №109-К від 23.01.2019 р. про її звільнення протиправним, прийнятим із грубим порушенням вимог законодавства про працю, а тому підлягає скасуванню.
		Крім того, 24.04.2019 р. у заяві про збільшення позовних вимог позивач вказувала, що 26.12.2018 р. вона була присутня на засіданні ради профспілки Укратрансбезпеки при розгляду подання відповідача щодо надання її згоди на звільнення та цього ж дня подала скаргу до профспілки із обґрунтуванням незаконності дії відповідача щодо порушення трудового законодавства відносно неї в разі прийняття рішення про її звільнення.
		Позивач переконана, що її поява на засіданні ради профспілки Укртрансбезпеки 26.12.2018 р. та подання скарги на дії роботодавця призвели до протиправного прийняття відповідачем рішення щодо неї про зменшення її преміювання у грудні 2018 р., адже замість премії в сумі 10320,00 грн їй виплатили премію в сумі лише 2000,00 грн. Безпідставне та необґрунтоване зменшення розміру виплаченої за грудень 2018 р. премії перед її звільненням фактично зменшило суму її середньоденного заробітку, визначеного з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р., який підлягатиме стягненню з відповідача в разі задоволення позову про поновлення її на роботі.
		Так, у відповідності до Положення про преміювання державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженого наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №452 від 20.07.2016 р., 19.12.2018 р. на ім`я керівника управлінням Укратрансбезпеки у Чернівецькій області направлено окреме доручення, яким зобов`язано останнього надати до фінансово-економічного управління обґрунтоване подання щодо встановлення розміру місячної премії за грудень 2018 р. кожному державному службовцю Укртрансбезпеки.
		На виконання вказаного доручення, начальником Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області на ім`я голови Укртрансбезпеки направлено відповідне подання, в якому позивачу визначено суму місячної премії за грудень 2018 р. в розмірі 10320,00 грн.
		Незважаючи на визначену в поданні керівництвом структурного підрозділу розміру місячної премії, наказом від 26.12.2018 р. №21-П голови Укртрансбезпеки у грудні 2018 р. позивача премійовано в сумі лише 2000,00 грн. Зменшення розміру виплати премії відбулось виключно щодо двох працівників управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області (в. т.ч. й позивача), які з`явились на засідання профспілки 26.12.2018 р. та подали скарги на протиправні дії відповідача.
		Ухвалою суду від 11.03.2019 р. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №824/212/19-а та встановлено строк для подання відзиву на позов.
		Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		20.11.2018 р. позивач отримала попередження за підписом Голови Державної служби з безпеки на транспорті ОСОБА_4 , відповідно до якого позивача повідомили про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням.
		26.12.2018 р. позивач звернулася зі скаргою до Голови Профспілки Державної служби України з безпеки на транспорті з проханням не надавати згоду на її звільнення із займаної посади.
		25.01.2019 р. Профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті повідомила позивача про те, що її скаргу від 26.12.2018 р. розглянуто та надано витяг з протоколу засідання Ради Профспілки Укртрансбезпеки від 26.12.2018 р. В протоколі зазначено, що Рада Профспілки Укртрансбезпеки ухвалила рішення надати згоду на розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з позивачем, яка повідомила про бажання залишитись працювати на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, але не надала підтвердження наявності підстав для переваги в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. 
		Голова Профспілки Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_5 з урахуванням вищевикладеного, пояснень позивача, відсутністю підстав, передбачених ст. 42 Кодексу законів про працю України запропонував надати згоду на подання щодо звільнення позивача.
		Відповідач, здійснивши детальний аналіз професійно-трудової діяльності позивача щодо відповідності вимогам ст. 42 Кодексу законів про працю України, прийшов до висновку, що позивач не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.
		Тож твердження позивача, що під час її звільнення з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідачем не з`ясовувалися інформація про кваліфікацію, досвід трудової діяльності, є необґрунтованими та такими, що базуються на хибних, суб`єктивних припущеннях позивача.
		На підставі вищенаведеного відповідач вважає, що в його діях як суб`єкта владних повноважень відсутні порушення вимог законодавства України. Наказ відповідача №109-К від 23.01.2019 р. про звільнення позивача прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а отже, відсутні підстави для його скасування.
		Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив.
		Ухвалами Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.04.2019 р., 08.05.2019 р., 10.06.2019 р., 12.06.2019 р. у задоволенні клопотань представника Державної служби з безпеки на транспорті про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.06.2019 р. витребувано письмові докази від Державної служби України з безпеки на транспорті.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.06.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.07.2019 р. призначено судовий розгляд по суті у режимі відеоконференції.
		У ході судового розгляду справи по суті позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, зазначених у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позову.
		 
		Заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.10.2010 р. по 25.01.2019 р. працювала на різних посадах в Державній службі України з безпеки на транспорті. 
		Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_2 та особової картки № 481 встановлено, що 01.10.2010 р. позивач призначена на посаду провідного спеціаліста відділу ліцензування Територіального управління Головтрансінспекції у Чернівецькій області, як така, що пройшла за конкурсом та  01.10.2010 р. прийняла присягу державного службовця.     28.08.2012 р. позивач призначена на посаду головного спеціаліста відділу ліцензування та адміністративних послуг Управління Укртрансінспекції у Чернівецькій області. 28.04.2014 р. позивач переведена на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті, у відповідності до ст. 32 Кодексу законів про працю України. 25.01.2016 р. позивач призначена на посаду головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, а 19.05.2017 р. переведена на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області. 
		25.01.2019 р. позивач звільнена з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (Т. 1 а.с. 13-16, 136, Т. 2 а.с. 39 - 43).
		З матеріалів справи видно, що 20.11.2018 р. відповідачем письмово попереджено позивача про наступне звільнення її із займаної посади. 
		Зокрема, в попередженні зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 р. №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового України» створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.
		Відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 р. № 805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», виключено посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області.
		З огляду на наведене, відповідач попередив позивача про те, що відповідно до ч. 3            ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 49-2 Кодексу законів про працю України через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням, її буде звільнено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
		Також позивачу надано право: звільнитись з роботи за власним бажанням, за угодою сторін або звільнитись за переведенням до іншого підприємства, установи, організації.
		Вказане попередження підписано Головою Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_4. Позивач із зазначеним попередженням ознайомлена та один примірник отримала, про що свідчить її підпис від 20.11.2018 р. (Т. 1 а.с. 18, 183).
		11.12.2018 р. відповідач направив на адресу Первинної профспілкової організації Державної служби України з безпеки на транспорті лист, в якому відповідно до ст. 41 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» просив погодити розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України працівників Укртрансбезпеки, в т.ч. з позивачем (Т. 2 а.с. 34).
		21.12.2018 р.  на адресу Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області надійшов лист від Профспілки Укртрнасбезпеки, яким запрошено працівників Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області, в т.ч. позивача на 26.12.2018 р. на засідання профспілки по розгляду подання відповідача від 17.12.2018 р. про надання згоди на звільнення працівників (Т. 1 а.с. 19).
		26.12.2018 р. позивач перед розглядом подання, подала голові профспілки   Укртрнасбезпеки скаргу із проханням не надавати згоду на її звільнення із займаної посади (Т. 1 а.с. 20-22). 
		За результатами розгляду подання, 26.12.2018 р. профспілкою Укртрнасбезпеки прийнято рішення про надання згоди на розірвання трудових договорів за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п. 6 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України з працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті, з обов`язковим додержанням норм трудового законодавства під час процедури звільнення таких працівників за поданнями Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення працівників служби від 05.12.2018 р. №2651/09/14-18, від 07.12.2018 р. №2719/09/14-18 та від 17.12.2018 р. №2732/09/14-18 (Т. 1 а.с. 24).
		Дослідженням витягу із протоколу №10 засідання Ради Профспілки Укртрнасбезпеки від 26.12.2018 р. встановлено, що позивач повідомила про бажання залишитись працювати на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, але не надала підтвердження наявності підстав для переваги в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації (перелік підстав наведений в ст. 42 Кодексу законів про працю України).
		Крім того, у вказаному протоколі зафіксовано, що Голова Профспілки Укратрансбезпеки ОСОБА_5 запропонував з урахуванням пояснень позивача, відсутністю підстав, передбачених ст. 42 Кодексу законів про працю України, надати згоду на подання щодо звільнення працівника та рекомендувати Державній службі з безпеки на транспорті запропонувати за наявності вакансії, посаду, яка відповідає займаній посаді працівника, можливо, в іншому регіоні.
		З матеріалів справи видно, що 10.01.2019 р. Профспілка Укртрансбезпеки листом за  вих. № 01 надіслала на адресу відповідача рішення про надання згоди на розірвання трудових договорів за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п. 6 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України з працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті, з обов`язковим додержанням норм трудового законодавства під час процедури звільнення таких працівників за поданнями Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення працівників служби від 05.12.2018 р.                           № 2651/09/14-18, від 07.12.2018 р. № 2719/14-18 та від 17.12.2018 р. №2732/09/14, в т.ч. відносно позивача (Т. 2 а.с. 35-37).
		Відповідно до п. 1 наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2019 р. №109-К «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано звільнити позивача, головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, з займаної посади 25.01.2019 р., у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Підстава: попередження від 20.11.2018 р., лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.01.2019 р. №01 (Т. 1 а.с. 17, 184, 218).
		Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
		 
		Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.
		Суд зазначає, що служба позивача на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.  
		Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
		Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
		1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
		2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
		3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;
		4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
		Згідно ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
		Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. 
		Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
		Отже, норми Закону № 889-VIII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв`язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
		Оскільки норми спеціального закону (Закон № 889-VIII) не регулюють питання вивільнення державних службовців, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (статті 45).
		Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (п. 2 ч.1 ст.40 КЗпП України).
		Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		Згідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		Положеннями ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України). 
		Згідно абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 р. встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Судом встановлено, що відповідно до штатного розпису на 2018 р. Державної служби України з безпеки на транспорті, введеного в дію наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 19.02.2018 р. №162, кількість штатних посад по Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області складала всього 21 штатна посада, в т.ч. 6 штатних посад головних спеціалістів відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті (Т. 1 а.с. 89-107).
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 р. №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового України» створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.
		У зв`язку  із  новою структурою, погодженою Міністерством інфраструктури України та  штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті, погодженим Міністерством фінансів України, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.10.2018 р. №805 введено в дію з 05.10.2018 р. новий штатний розпис на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, згідно якого кількість штатних посад по Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області складала всього 18 штатних посад, в т.ч. 4 штатних посади головних спеціалістів відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті (Т. 1 а.с. 25, 109-122).
		Дослідженням  структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 р. № 805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» судом встановлено, що відповідачем із структури та штатного розпису виключено 2 посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області.
		Згідно інформації про наявність вакантних посад в Управлінні Укртрансбезпеки у Чернівецькій області за період з 05.10.2018 р. по 25.01.2019 р., наданою відповідачем на виконання ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду про витребування доказів встановлено, що з 05.10.2018 р. по 25.01.2019 р. вакантною була посада головного спеціаліста (юриста).
		З 05.10.2018 р. по 25.01.2019 р. посади відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області були заповнені у такій хронології, з урахуванням переважного права залишення на роботі при вивільненні працівників:
		- головний спеціаліст відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області - ОСОБА_6 , призначений 17.12.2018 р. (попередження від 20.11.2018 р.);
		- головний спеціаліст відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області - ОСОБА_7, призначений 17.12.2018 р. (попередження від 20.11.2018 р.);
		- старший державний інспектор відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області - ОСОБА_8, призначена 17.12.2018 р. (попередження від 20.11.2018 р.) (Т. 2 а.с. 38). 
		Як вказав представник відповідача під час розгляду справи по суті, позивач була звільнена у зв`язку з відсутністю вакантних посад. Особи, вказані вище, мали переважне право на залишення на роботі у зв`язку з наступним: ОСОБА_6 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також усно повідомляв відповідача про вихід на роботу найближчим часом; ОСОБА_7 є батьком двох дітей та є єдиним годувальником в сім`ї, ОСОБА_8 - одинока мати.
		Інформацію стосовно заповнення решти посад у відділі державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області за період з 05.10.2018 р. по 25.01.2019 р. та докази на їх підтвердження, відповідач в порушення вимог ст. 80 КАС України не надав. 
		Дослідженням наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.12.2018 р. № 2797-к "Про переведення ОСОБА_6 " встановлено, що у зв`язку із зміною структури та штатного розпису відповідача, переведено ОСОБА_10 , заступника начальника відділу  державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, з 17.12.2018 р. за його згодою, постійно на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, як такого, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 23.10.2017 р. по 24.03.2020 р. включно, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (Т. 1 а.с. 26). 
		З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що під час прийняття оскаржуваного наказу були вакантні посади головного спеціаліста відділу державного нагляду та контролю за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області (декретна посада) та посада головного спеціаліста (юриста).
		З матеріалів справи видно, що 20.11.2018 р. позивача під розпис було попереджено за два місяці про наступне вивільнення. При цьому, як зазначено у попередженні, виключено посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області. 
		Між тим, як підтверджується матеріалами справи, при попередженні позивача про наступне звільнення та в подальшому, до прийняття оскаржуваного наказу, жодна посада позивачу не пропонувалась. 
		Суд звертає увагу, що позивач повідомляла профспілкову організацію в своїй скарзі від 26.12.2018 р. при розгляді подання про її звільнення, однак даний факт залишений поза увагою вказаним органом та відповідачем. 
		Судом встановлено, що позивачу не була запропонована вказана посада чи інша вакантна посада ані в Управлінні Укртрансбпезки в Чернівецькій області, ані в іншому територіальному управлінні Укртрансбезпеки, попри бажання позивача залишитись працювати в Укртрансбезпеці. 
		Пунктом 6 ч. 1 ст. 36  КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є, в т.ч. відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. 
		Дослідженням витягу із протоколу № 10 засідання Ради профспілки Укртранспебпеки від 26.12.2018 р. встановлено, що приймаючи рішення про надання згоди на розірвання трудових договорів в т.ч з позивачем за ініціативою відповідача, Ради профспілки Укртранспебпеки керувалася  в т.ч. п. 6 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
		Суд вважає, що профспілка Укртарсбезпеки при наданні згоди на звільнення позивача із займаної посади безпідставно послалася на п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки, як зазначено в протоколі засідання ради від 26.12.2018 р., позивач висловила бажання залишитися працювати на займаній нею на той час посаді, її не пропонувалася будь-яка посада, в т.ч. шляхом переведення в іншу місцевість, або із зміною істотних умов праці. Із протоколу не видно, що профспілковою організацією надавалися будь-які пропозиції позивачу по роботі, від яких вона б відмовилась. 
		Статтею 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. 
		Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. 
		Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. 
		Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, дозвіл на його звільнення дає той профспілковий орган, до якого звернувся роботодавець. 
		Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обгрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. 
		Частиною 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
		Підпунктом п.5.2.2 п. 5.2. розділу V "Прийом і звільнення працівників" колективного договору між Державною службою України з безпеки на транспорті та Первинною профспілковою організацією працівників  Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018-2023 роки, затвердженого (схваленого) Конференцією трудового колективу Державної служби України з безпеки на транспорті (протокол від 12.09.2018 р.        № 1) передбачено, що профспілка зобов`язується надати згоду на звільнення члена профспілки з ініціативи роботодавця  лише після вивчення обставин звільнення, відсутності наявності можливостей працевлаштування праціваника в структурі Укртранспебпеки, заслуховування на засіданні виборного органу Профспілки працівника роботодавця з мотивованим поданням про звільнення члена профспілки за ініціативою роботодавця (Т. 1 а.с. 65-88).
		Під час розгляду справи по суті учасники справи не заперечували, що позивач є членом профспілки Укртранспебпеки.  
		Дослідженням витягу із протоколу № 10 засідання Ради профспілки Укртранспебпеки від 26.12.2018 р. встановлено, що в ньому не містяться відомості про вивчення обставин звільнення позивача та відсутності наявності можливостей працевлаштування її в структурі Укртранспебпеки.
		Не надано такі докази відповідачем під час розгляду справи по суті та не обгрунтовано відсутність наявності можливостей працевлаштування позивача в структурі Укртранспебпеки.  
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штатного працівників Укртранспебпеки відповідно до п. 1 ст.40 КЗпП України, відповідачем було порушено вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України. Отже, відповідач звільнив позивача з порушенням норм законодавства про працю.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
		Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність оскаржуваного наказу прийнятого відносно позивача.
		Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
		Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Враховуючи висновок суду про протиправність та скасування оскаржуваного наказу, а також беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 235 КЗпП України, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді головного спеціаліста відділу державного нагляду та контролю за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, з 26.01.2019 р., допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
		Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 26.01.2019 р. по 11.07.2019 р. (112 робочих днів) є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.
		Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Згідно довідки №452 виданої відповідачем, позивач дійсно працювала в Укртрансбезпеці на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області та отримала зхаробітну плату за 2018 - 2019 р.р. в сумі 168280,97 грн, в т.ч. за листопад 2018 р. в сумі 11457,64 грн, за грудень 2018 р. в сумі 8228,84 грн та за січень 2019 р. - 16520,08 грн (Т.1 а.с. 41).
		Згідно інформації наданої представником позивача, середньоденний заробіток позивача становить 589,26 грн, який визначений виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували її звільненню та діленням цієї суми на число відпрацьованих робочих днів за цей період (8228,84 грн (нарахована зарплата за грудень 2018 р.) + 16520,08 грн (нарахована зарплата за січень 2019 р.) / 42 робочих дні (з 25.11.2018 р. по 25.01.2019 р.) (Т.1 а.с. 40).
		Під час розгляду справи по суті відповідача не заперечував щодо вказаного розрахунку середньоденного заробітку позивача.
		З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.01.2019 р. по 11.07.2019 р. у сумі 65997,12 грн (112 робочих днів Х 589,26 грн).
		Враховуючи норми законодавства, наведені вище, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
		 
		Стосовно позовних вимог про визнання протиправним наказу Державної служби з безпеки на транспорті №21-П від 26.12.2018 р. в частині невиплати позивачу премії за грудень 2018 р. в сумі 10320,00 грн та зобов`язання Державної служби України з безпеки на транспорті виплатити премію з грудень 2018 р. в сумі 10320,00 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
		Згідно ч. 3 ст. 50 Закону №889-VIII за результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
		При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
		В силу положень ч. 5 ст. 52 Закону №889-VIII премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
		Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону №889-VIII фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.
		Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави суду дійти висновку, що премії не належать до обовязкових складових заробітної плати державного службовця, а встановлюються керівником залежно від внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу. 
		Згідно абз. 3 ч. 5 ст. 52 Закону №889-VIII встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
		Згідно пункту 7 Розділу ІІ Положення про преміювання державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженого наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.07.2016 р. №452, у межах наявних коштів на оплату праці, передбачених у кошторисі Укртрансбезпеки, та з урахуванням економії фонду оплати праці, Голова Укратрансбезпеки одноосібно або за подання першого заступника Голови Укртрансбезпеки може прийняти рішення щодо розміру або відсотку премії (Т. 1 а.с. 145).
		Судом встановлено, що 19.12.2018 р. Головою Укртрансбезпеки окремим дорученням  за № 826/04/13-18  доручено керівникам територіальних органів Укртрансбезпеки надати до Фінансово-економічного управління до 11:00 год. 20.12.2018 р. обґрунтоване подання щодо встановлення розміру місячної премії за грудень 2018 р. кожному державному службовцю Укртрансбезпеки, працівнику, який не є державним службовцем Укртрансбезпеки, та працівнику, який виконує функції з обслуговування, залежно від їх особистого внеску в загальний результат роботи Укртрансбезпеки з урахування пропозицій безпосередньо керівників державних службовців та працівників (Т. 1 а.с. 154 - 155).
		На виконання вказаного доручення начальником Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області надано подання щодо встановлення премії державних службовців та працівників з урахуванням особистого вкладу кожного працівника за результатами роботи за грудень 2018 р. (Т. 1 а.с. 157-160).
		Відповідно до Додатку 1 до окремого доручення від 19.12.2018 р. №826/04/13-18 встановлення премії позивачу обґрунтовано наступним: реєстрація використаних бланків у журналах, відповіді на окремі доручення Укртрансбезпеки та виконання доручень керівника, відповіді на інші області по прийнятим рішенням (Т. 1 а.с. 159).
		Згідно Додатку 2 до окремого доручення від 19.12.2018 р. №826/04/13-18, який є поданням щодо розміру місячної премії державним службовцям та працівникам Укртрансбезпеки за грудень 2018 р. (Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області), розмір місячної премії позивача за грудень 2018 р. був встановлений у розмірі 10320,00 грн (Т. 1 а.с. 158).
		Пунктом 1 наказу Укртрансбезпеки "Про преміювання" від 26.12.2018 р. № 21-П наказано преміювати державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, працівників, які не є державними службовцями Укртрансбезпеки та працівників, які виконують функції з обслуговування Укртрансбезпеки, відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи Укртрансбезпеки у грудні 2018 р., згідно з додатком (Т.1 а.с. 163-164).
		Зобов`язано Фінансово-економічне управління здійснити відповідні нарахування та провести виплату премії згідно пунктом 1 цього наказу в межах коштів на оплату праці, передбачених в кошторисі Укртрансбезпеки, відповідно до вимог законодавства України (п. 2 оскаржуваного наказу).
		Як видно з витягу із додатку до наказу про преміювання державних службовцпів і працівників Державної служби України з безпеки на транспорті за грудень 2018 р. премія позивача за грудень 2018 р. становила 2000,00 грн (Т. 1 а.с. 165).
		Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами, що за грудень 2018 р. позивач отримала премію у розмірі 2000,00 грн (Т. 1 а.с. 161).  
		Таким чином, розмір премії позивача за грудень 2018 р., який спочатку був встановлений на виконання окремого доручення Голови Укртрансбезпеки у розмірі        10320,00 грн, був зменшений наказом, який оскаржує позивач, до 2000,00 грн 
		Однак, з огляду на наведені норми права та досліджені матеріали справи, суд приходить до висновку, що встановлення премії працівникам Укртрансбезпеки, а також її розміру, є правом керівника Укртрансбезпеки, а не обов`язком. Відтак, нарахування та виплата позивачу премії в розмірі 2000,00 грн не є порушенням та відповідає чинному законодавству, з огляду на що підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог відсутні.  
		 
		Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
		Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		З матеріалів справи видно, що за пред`явлення до суду позовних вимог про визнання протиправним наказу в частині невиплати премії та зобов`язання виплатити премію, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (Т. 1 а.с. 174).
		Оскільки, у задоволенні позову позивачу в цій частині відмовлено, судом розподіл судових витрат не проводиться.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2.  Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2019 р. №109-к про звільнення ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, з займаної посади 25.01.2019 р. у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
		3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області з 26.01.2019 р.
		4.  Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, місто Київ, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.01.2019 р. по 11.07.2019 р. у сумі 65997,12 грн.
		5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
		6. В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		                     
		Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено 22.07.2019 р.
		 
		Суддя                                                                                                                                   Левицький В.К.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...