Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.002916 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.07.2019. Зареєстровано: 24.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 30.10.2019
Результат оскарження 30.10.2019 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: 380.01.1.380.2019.002916

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа№1.380.2019.002916
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		22 липня 2019 року                           м. Львів
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного    позовного    провадження справу №1.380.2019.002916 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Ів. Франка, 19) Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6) в якому просить суд:
		-          визнати протиправними дії Держави України - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, що виявилися у ненаданні пільги позивачу учаснику війни  інваліду II групи, які визначені ст.ст. 22, 46, 48, 49 Конституції України, ст. 8, 9, 14 Законом України «Про статус учасників війни і гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальні пільги», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про державний бюджет України на 2019 рік»;
		-          зобов`язати Державу Україна - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації здійснити перерахунок ненаданих пільг та надати пільги за 2017-2019 роки із врахуванням проведених виплат;
		-          стягнути солідарно з Держави Україна - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань 50   000 грн.,  заподіяну позивачу неправомірними діями - ненадання пільги визначених чинним законодавством та з метою покращення ефективності управління на засадах поваги до прав людини України та чинного законодавства та Конституції України.          Ухвалою суду від 13 червня  2019 року відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.          Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації позбавило позивача учасника війни, інваліда 2 групи, вдову пільг наданих чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальні послуги», ст.ст. 8,9,19,40, 46, 48, 49 Конституції України.  В позовній заяві позивач зазначає, що їй неправильно нарахована пенсія за 33 років трудового стажу, як  медика; не надана пільга та не доплачують до пенсії 50 % від мінімальної пенсії, як учаснику війни, ст. 14 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту»; не надана пільга 2019 року - муніципальної субсидії на житлово - комунальні послуги ст. 8,9,46,48 Конституції України; не надана пільга 2019 року - 50% на житлово - комунальні послуги ст. 8,9,46,48 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», ст. 8,9,46,48 Конституції України; не надана пільга на 2019 рік щодо щомісячної адресної соціальної допомоги як учаснику війни, інваліду 2 групи, ст. 8,9,46,48 Конституції України; не надана пільга на 2019 рік щодо безкоштовного медичного лікування і безкоштовні ліки ст. 14 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» гарантоване ст.ст. ст. 8,9,46,48 Конституції України; не надана пільга на 2019 рік на 50 % на послуги АТС - стаціонарний телефон, не надана машина і не забезпечено безкоштовний проїзд. На думку позивача їй заподіяна моральна шкода у розмірі 50  000 грн., внаслідок неправомірних дій відповідача, що виразились у ненадані пільг визначних чинним законодавством та Конституцією України.  
		Заперечуючи проти позову, у відзиві відповідач зазначає про необґрунтованість позовних вимог та  відсутність порушення ст. 8, 9, 46, 48 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» та  ст. 8,9,46,48 Конституції України. Просять відмовити у задоволенні позову. 
		Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи   посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
		У позовній заяві позивач зазначає, що зверталася з інформаційним запитом до Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, оскільки останнє позбавило позивача, як учасника війни, інваліда 2 групи,  вдову пільг наданих чинним законодавством України, а саме Законом України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальні послуги» та ст. 8,9,19,40, 46, 48, 49 Конституції України.
		Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оцінюючи спірні правовідносини у їх сукупності, суд зазначає наступне.
		Судом встановлено, що позивач є учасником війни   та на неї   розповсюджуються пільги, передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Щодо неправильного  нарахування  пенсії позивачу  за 33 років трудового стажу, як  медику, судом встановлено наступне.
		З 01.05.1988 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка  з 01.01.2004 року перерахована за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Загальний страховий стаж роботи 33 роки 5 місяців 9 днів. 
		У відзиві на позовну заяву відповідача вказує, що для обчислення розміру пенсії врахований за 60 місяців роботи за період з 01.01.1965 по 31.12.1969 р. на посаді медсестри хірургічного відділення Жидачівської лікарні. Середньомісячний заробіток із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні становить з 01.03.2019 - 4303,14 грн. Індивідуальний коефіцієнт заробітку для обчислення пенсії - 0,97702. 
		Згідно даних розмір пенсійної виплати станом на 01.07.2019 року становить, зокрема: 1437, 98 грн., - основний розмір пенсії за віком; 126,02 грн., - доплата до прожиткового мінімуму; 186,94 грн., - доплата за понаднормовий стаж 13 років; 156, 40 грн., - підвищення учасникам війни (10% від 1564, 00 грн.); 78,20 грн., - доплата учасникам війни та колишнім в`язням (5% від 1564, 00 грн.); 105,20 грн., - доплата 65 - річним до 40 % розміру мінімальної зарплати. 
		Суд зазначає, що згідно пунктів першого та третього положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014  № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
		Основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.
		Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
		Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
		Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
		З аналізу наведеної норми слідує, що заява про (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади.
		Аналізуючи наведені норми права суд приходить до висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії її перерахунку, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
		Таким чином  Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації не  наділене повноваженнями здійснювати нарахування позивачу   пенсії за 33 років трудового стажу, як  медику, оскільки таке віднесено до повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
		У прохальній частині  позовної  заяви позивач просить суд  зобов`язати Державу Україна - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації здійснити перерахунок ненаданих пільг та надати пільги за 2017-2019 роки із врахуванням проведених виплат.
		Стосовно  не виплати до пенсії 50 % від мінімальної пенсії, як учаснику війни, ст. 14 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», судом встановлено наступне. 
		У відповідності до ч.3 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23 листопада 1995 року № 458/95-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії підвищуються на 75 процентів мінімальної пенсії за віком, іншим учасникам війни - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
		Законом України від 22 грудня 1995 року № 488/95-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" частина 3 зазначеної статті викладена у редакції: "Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 75 процентів мінімальної пенсії за віком, іншим учасникам війни - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком".
		Законом України від 18 листопада 2004 року № 2212-IV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ч.4 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" після слів "довічне грошове утримання" доповнено словами "чи державна соціальна допомога". Закон  набрав чинності з 01.01.2005 року.
		У редакції Закону України від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ч.4 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладена наступним чином: "Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Закон  набрав чинності з 01.01.2007 року.
		Однак, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів звернення із заявою про перерахунок підвищення до пенсії, як учаснику війни, передбаченого приведеними нормами закону до територіального органу Пенсійного фонду  на час дії вказаних норм законів, які передбачали таке підвищення у зазначених  в позові роках. 
		Отже, відсутнє як таке порушене право позивача з боку Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, оскільки призначення та/або поновлення виплати пенсії здійснюється органом  Пенсійного фонду України.
		Щодо не надання пільги в  2019 року, а саме муніципальної субсидії на житлово - комунальні послуги ст. 8,9,46,48 Конституції України, суд встановив, що  Положення про порядок призначення та надання окремим категоріям громадян муніципальних субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, органами місцевого самоврядування Жидачівського району не приймалося та не впровадженні, а відтак відсутні підстави для їх надання. 
		Стосовно  тверджень позивача, що їй було не надано  пільгу у  2019 року, а саме  50% на житлово - комунальні послуги ст. 8,9,46,48 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», ст. 8,9,46,48 Конституції України, судом встановлено наступне. 
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що Закон спрямований на захист ветеранів війни, шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.
		Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни надаються такі пільги: 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю); 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
		ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на обліку в базі ЄДАРП за категорією «учасник війни». 
		Відповідач у відзиві покликається на те, що позивач до 30 вересня 2016 року користувалася пільгами на оплату житлово - комунальних послуг в розмірі 50 % за категорією «Учасник війни». 
		Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року № 319, встановлено, що у разі призначення субсидії пільги з оплати житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу особам, які зареєстровані (фактично проживають) у житловому приміщенні (будинку), у період її отримання не нараховуються. Інформація про зазначених осіб подається підприємствам - виробникам/виконавцям житлово-комунальних послуг та вноситься до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. 
		Враховуючи вищенаведене судом встановлено, що в період  з 01.10.2016 року по 30.04.2018 року ОСОБА_1 призначалася субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово - комунальних послуг, що підтверджується доданими до матеріалів справи повідомлень про надання субсидій. З 01 травня 2018 року по вересень 2018 року позивач користувалася пільгами на оплату житлово - комунальних послуг в розмірі 50 % за категорією «Учасник війни», що підтверджується розрахунком відшкодування пільг. З 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року згідно поданої заяви громадянка ОСОБА_1 користувалася субсидією на житлово - комунальні послуги. 
		 У відзиві представник відповідача вказує на те, що з 01.05.2019 року ОСОБА_1 , користується пільгами в розмірі 50 % відповідно до п. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» де зазначено, що учасникам війни (статті 8, 9) надаються такі пільги зокрема,  50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
		Отже, твердження позивача, що їй було не надано  пільгу у  2019 року, а саме  50% на житлово - комунальні послуги та таке суперечить ст. 8,9,46,48 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», ст. 8,9,46,48 Конституції України, є помилковими  та не обґрунтованими.
		Стосовно тверджень позивача, що їй не надана пільга на 2019 рік щодо безкоштовного медичного лікування і безкоштовні ліки у відповідності до ст. 14 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» гарантоване ст.ст. ст. 8,9,46,48 Конституції України, судом встановлено наступне.
		Суд враховує, що згідно п.1 ч.1 ст. 14  Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», позивач, як учасник  війни дійсно має право на пільги  у вигляді  безплатного одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення, однак  за рецептами лікарів.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року №1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, усунення множинності рішень щодо безоплатного і пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань Кабінет Міністрів України постановив встановити, що безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться групам населення та за категоріями захворювань згідно з додатками 1 і 2.                                                                 Безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, зазначені у переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 05.09.1996 року №1071 з урахуванням змін, які вносяться Міністерством охорони здоров`я за погодженням з Міністерством фінансів.
		Згідно п. 2 Постанови відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.
		Відповідно до п. 3 Постанови передбачено, що витрати, пов`язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок асигнувань, що передбачаються державним та місцевими бюджетами на охорону здоров`я.
		Відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України основними принципами, на яких ґрунтується Бюджетна система України є, в тому числі принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період; принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.
		Зі змісту положень статей 32, 35 Бюджетного кодексу України вбачається що, за складання проекту закону про Державний бюджет України відповідає Міністерство фінансів України, а підготовка пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерством фінансів України здійснюється на підставі бюджетних запитів, які подаються до Мінфіну головними розпорядниками бюджетних коштів. При цьому головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України. 
		Головними розпорядниками бюджетних коштів в сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України.
		Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я, затверджене постановою   КМ України, від 25.03.2015 №267,  МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я,   забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів,   а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
		У межах своїх повноважень, відповідно до вимог пунктів 3 та 4 зазначеного Положення Міністерство охорони здоров`я України зокрема забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров`я, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Кабінету Міністрів України.
		Тобто до повноважень відповідача -  Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, не віднесено безпосередньо забезпечення осіб лікарськими засобами, медичними препаратами, а також можливість зобов`язання інших осіб видавати відповідні лікарські засоби згідно рецептів.
		Як було встановлено, що Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації, не є лікувальним закладом, не є аптечним пунктом, та як суб`єкт владних повноважень, не наділений повноваженнями щодо забезпечення лікарськими засобами.
		З огляду на викладене судом встановлено, що надання  безкоштовного медичного лікування і безкоштовних  ліків  у відповідності до ст. 14 «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» гарантоване ст.ст. ст. 8,9,46,48 Конституції України, не відноситься до діяльності відповідача - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації. При здійсненні відповідачем - своїх повноважень, останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Щодо не надання  пільги  на 2019 рік на 50 % на послуги АТС - стаціонарний телефон, судом встановлено, що згідно даних ПАТ «Укртелеком»» з 19.09.2018 року ОСОБА_1 , подала заяву на відключення телефону, оскільки станом на 01.07.2019 року стаціонарний телефон відключено, пільги на послуги зв`язку позивачці не нараховуються. 
		Пунктом 18 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що   учасникам війни (статті 8, 9) надаються такі пільги зокрема позачергове користування всіма послугами зв`язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів. Відтак,  дане  твердження позивача  є помилковим  та не обґрунтованим, оскільки у відповідності до п. 5 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», пільга надається за  користування комунальними послугами (зокрема стаціонарним телефоном). 
		Стосовно надання пільги на 2019 рік  - щомісячної адресної соціальної допомоги як учаснику війни, інваліду 2 групи, суд зазначає.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 р. №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"» чітко визначено, що розмір разової грошової допомоги у 2019 році учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога становив 530 гривень.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як учаснику війни була виплачена разова грошова допомога передбачена Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" до 5 травня 2019 року в розмірі 530 грн. 
		Стосовно тверджень позивача що їй не було надано машини та  не забезпечено безкоштовним проїздом, суд зазначає.
		Відповідно до Преамбули Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (зі змінами та доповненнями) цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
		Пунктом 22 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплата компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, безоплатно забезпечуються автомобілем першочергово із числа позачерговиків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 затверджено Порядок забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями (далі Порядок №999).
		Відповідно до пп.1 п.25 Порядку №999 позачергово автомобілі отримують: за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем: особи з інвалідністю внаслідок війни.
		Абзацом 1 пункту 35 Порядку №999 встановлено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду реєструє заяви разом з іншими необхідними документами у журналі, форма якого затверджується Мінсоцполітики, приймає відповідне рішення і надсилає його у письмовій формі відповідно до органів соціального захисту населення або відділень виконавчої дирекції Фонду, які видали направлення, та особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю.
		Суд зазначає, що позивачем не вказано чим саме відповідач порушив вимоги вищезазначених пунктів Порядку №999, на що позивач посилається в позові. Судом встановлено, що позивач із заявою щодо роз`яснень на одержання автомобіля не зверталася.  
		Щодо тверджень позивача, що позивача не забезпечено безкоштовним проїздом, судом встановлено наступне.
		Пунктом  7 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено безплатний,  проїзд  усіма  видами міського пасажирського транспорту,  автомобільним транспортом загального  користування  в сільській  місцевості,  а  також  залізничним і водним транспортом приміського  сполучення  та  автобусами  приміських  і  міжміських маршрутів,  у  тому  числі внутрірайонних,  внутрі- та міжобласних незалежно  від  відстані  та  місця  проживання ( чинній в редакції в редакції Закону N 2344-IV від 13.01.2005 ).
		Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України, зокрема виключено  пункт 7 частини першої статті 15 на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014, які набувають чинності з 01 червня 2015 року.
		Отже, слід зазначити, що вищевказана частина сьома ст. 15 Закону № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" наразі виключена згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України,  який набрав чинності 01 липня 2017 року.
		Крім того, судом слід зазначити, що ОСОБА_1 також зареєстрована в базі ЄДАРП з 29.01.2015 року відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» де  ст. 38 -1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
		Враховуючи вищенаведене судом встановлено, що право позивачки, як особи з інвалідністю 2 групи на проїзд не порушується та суперечить ст.  38 -1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
		Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або  законного інтересу,  на захист якого подано позов.
		Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх,  дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		При цьому умовами для відшкодування моральної шкоди є наявність протиправної поведінки відповідачів, причинного зв`язку між цією поведінкою та завданою моральною шкодою, та вини суб`єкту владних повноважень.
		На підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку про те, що за результатами розгляду справи,  відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно та своєчасно, а тому у суду відсутні підстави для визнання дій відповідачів протиправними. 
		 Відтак, не підлягають до задоволення також і похідна позовна вимога щодо зобов`язання Державу Україна - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації здійснити перерахунок ненаданих пільг та надати пільги за 2017-2019 роки із врахуванням проведених виплат та стягнення  солідарно з Держави Україна - Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань 50  000 грн.,  заподіяну позивачу неправомірними діями - ненадання пільги визначених чинним законодавством та з метою покращення ефективності управління на засадах поваги до прав людини України та чинного законодавства та Конституції України.
		З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
		Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не належить стягувати із сторін.
		Керуючись ст.ст.  90,  139,  243-246,  255,  293,  295 КАС України, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Ів. Франка, 19), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.
		Судові витрати стягненню не підлягають.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення   складено 22   липня  2019  року.
		 
		          Суддя                                                                       Карп`як Оксана Орестівна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...