Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/6204/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2019.
Дата набрання законної сили: 17.07.2019
Номер судового провадження: 61-23137ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		 
		17 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 521/6204/16-ц
		провадження № 61-23137св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., 
		Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Центральний-3», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Михайлюка 0. А. від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Журавльова 0. Г., Кравця Ю. І., Комлевої 0. С. від 23 лютого 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Центральний-3» (далі - ЖБК «Центральний-3») про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії та стягнення моральної шкоди.
		 
		Позов мотивований тим, що їй на праві власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 , який обслуговується ЖБК «Центральний-3».
		 
		Посилаючись на те, що ЖБК «Центральний-3» відмовляється укладати з нею письмову угоду про надання житлово-комунальних послуг, чим позбавляє її можливості звертатися з вимогою щодо ознайомлення із тарифами на обслуговування, видатками ЖБК та їх оскарження, ОСОБА_1 просила визнати укладеними на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії, договір між нею та ЖБК «Центральний-3» і стягнути з останнього моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між сторонами укладеним, оскільки чинним законодавством передбачено процедуру погодження між сторонами умов такого договору і в матеріалах справи наявний запропонований відповідачем договір, з умовами якого позивач не погодилася, так як вони не були узгоджені з нею, проте свій проект договору або протоколу розбіжностей не надала.
		 
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано відсутність доказів щодо вручення їй запропонованого відповідачем проекту договору і про його наявність вона дізналася лише при ознайомленні з матеріалами справи. Відповідач ухиляється від укладення договору, проте пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Чинне законодавство не покладає на споживача обов`язку підготувати проект договору. Також суди безпідставно відмовили у задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки вона є пенсіонеркою, ветераном праці та дитиною війни, проте на зборах принижується її честь та гідність, не надається їй права голосу.
		 
		Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів
		 
		У травні 2017 року ЖБК «Центральний-3» подав до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що відповідач пропонував позивачці укласти договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за формою та змістом, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529, який є типовим, та звнесенням деяких умов, передбачених Статутом кооперативу, проте остання не бажає врегулювати спір та не надає документи, необхідні для укладення договору. Також безпідставними є й вимоги щодо відшкодування моральної шкоди з огляду на відсутність доказів факту заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань позивачу.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу                               № 521/6204/16-ц (№ 3/521/3104/16) з Малиновського районного суду                     м. Одеси.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Центральний-3» про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії та стягнення моральної шкоди, призначено до розгляду.
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок обслуговується ЖБК «Центральний-3». Позивач не є членом ЖБК «Центральний-3».
		 
		Відповідно пункту 4.4 Статуту ЖБК «Центральний-3», якщо власник квартири жилого чи нежилого приміщення не є членом ЖБК, то з ним укладається договір на відшкодування витрат по утриманню будинку та при будинкової території й оплату комунальних послуг.
		 
		Також судами установлено, що сторони не можуть досягти згоди з усіх істотних умов договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ЖБК «Центральний-3» про зобов`язання укласти договір на відшкодування витрат на утримання будинку і прибудинкової території та оплату комунальних послуг, оскільки обраний нею спосіб захисту порушеного права не передбачений статтею            16 ЦК України; позивачу роз`яснено, що вона не позбавлена можливості звернення до суду за захистом свого права шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.
		 
		Звертаючись до суду у березні 2016 року з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказаний договір фактично існує, вона сплачує усі платежі, однак керівництво ЖБК «Центральний-3» відмовляється укладати з нею письмову угоду про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, чим порушуються її права та вимоги пункту 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
		 
		У частині першій та другій Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
		 
		Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; виконавцем відповідно до Закону є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
		 
		Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		 
		Пунктом 1 частини третьої статті 20 вказаного Закону передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок відповідає зустрічному обов`язку виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
		 
		Виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
		 
		Отже, обов`язок споживача укласти договір на отримання житлово-комунальних послуг кореспондується з обов`язком виконавця укласти цей договір, який буде відповідати типовому договору.
		 
		Закон передбачає істотні (обов`язкові) умови договору на надання житлово-комунальних послуг між виконавцем/виробником та споживачем. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним.
		 
		Так, істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: найменування сторін; предмет договору; вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов`язки сторін; порядок контролю та звіту сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; порядок здійснення ремонту; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; порядок вирішення спорів; перелік форс-мажорних обставин; строк дії договору; умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; дата і місце укладення договору.
		 
		Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення. Процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
		Разом з тим, зміст договору про надання житлово-комунальних послуг не може суттєво відрізнятись від змісту типового договору.
		 
		Форма та зміст (умови) типового договору на час виникнення спірних правовідносин були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків іспоруд та прибудинкових територій».
		 
		З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також чинної на час виникнення спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
		 
		Таким чином підготовка та укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком виконавця. Відмова виконавця послуг від підготовки та укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		 
		Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
		 
		За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		 
		Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕСНР 2002-ІІ).
		 
		Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
		 
		Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статті 3, 6,12-15, 20 ЦК України, статті 3-5 ЦПК України 2004 року) можна дійти висновку про те, що в разі відмови виконавця на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.
		 
		Отже суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав непогодження між сторонами умов договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
		 
		Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
		 
		За приписами частини третьої статті 23 вказаного закону у разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо утримання на балансі та/або управління майном приймається відповідно до закону.
		 
		Відповідно до пунктів 6, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 договори на участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території, у разі створення ОСББ, укладаються власниками квартир із ОСББ.
		 
		З відомостей комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 17 травня 2012 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.
		 
		З листа відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції від 18 листопада 2015 року вбачається, що цим відділом реєстрація права власності на вказану квартиру не проводилась.
		 
		Таким чином враховуючи, що квартира знаходиться в спільній частковій власності, суди попередніх інстанцій не з`ясували думку іншого співвласника ОСОБА_2 щодо можливості саме ОСОБА_1 укласти вказаний договір з ЖБК «Центральний-3», враховуючи, що такий укладається стосовно цієї квартири в цілому.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи відмовляється відповідач від укладення договору, який відповідає вимогам типового договору, та чи порушено право позивача на укладення цього договору; не надали будь-якої оцінки тому факту, що спірна квартира знаходиться в спільної часткової власності та не врахували думки іншого співвласника відповідно до вимог частини першої статті 29, частини третьої статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та пунктів 6, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету міністрів України від               24 січня 2006 року № 45; не з`ясували, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, у зв`язку із чим фактично усунулися від вирішення спору, передчасно дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Отже, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...