Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/3730/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2019.
Дата набрання законної сили: 03.07.2019
Номер судового провадження: 61-9428ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 липня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 570/3730/15-ц
		провадження № 61-9428св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮЗ АЛКО-ТРЕСТ»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у складі судді Кушнір Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Максимчук З. М., Шеремет А. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - ПАТ «Діамантбанк», банк) у вересні 2015 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, просило в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 на користь банку у сумі 812 383, 61 грн стягнути належний ОСОБА_1 автомобіль «Volkswagen Multivan T5 2.0 TDi», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (далі - Автомобіль), шляхом продажу зазначеного транспортного засобу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета застави, яка повинна бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 12 грудня 2013 року між ПАТ «Діамантбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЗ АЛКО-ТРЕСТ» (далі - ТОВ «ЮЗ АЛКО-ТРЕСТ») укладено договір кредитної відновлюваної лінії № 606, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на суму 3 500 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24, 00 % річних. З метою повернення позичальником одержаних грошових коштів за кредитом ОСОБА_2 12 грудня 2013 року передав у заставу банку належне йому рухоме майно - Автомобіль, загальною вартістю 511 214, 00 грн, про що 13 грудня 2013 року внесено відповідні записи до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Правочин посвідчено нотаріально і зареєстровано в реєстрі за № 3047. Незважаючи на відсутність згоди заставодержателя, 24 грудня 2014 року заставний автомобіль ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_1 , яка в подальшому, 24 червня 2015 року, його відчужила іншій юридичній особі, яка, в свою чергу, 02 вересня 2015 року знову відчужила його ОСОБА_1 . Враховуючи, що позичальник умови кредитного договору не виконував належним чином, посилаючись на положення статті 27 Закону України 
		«Про заставу» банк просив звернути стягнення на предмет застави.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у їхньому задоволенні внаслідок безпідставності.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 на користь ПАТ «Діамантбанк» у сумі 812 383, 61 грн звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 автомобіль шляхом продажу зазначеного транспортного засобу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета застави, яка повинна бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, адже заставним майном Автомобілем було забезпечено кредитні зобов`язання позичальника, які не виконані належним чином. Оскільки предмет застави його набувачами неодноразово відчужувався, однак записи про обтяження містяться в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, суд вирішив, що за рахунок спірного майна можливо частково задовольнити вимоги кредитора.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із його висновками про наявність підстав для задоволення позову, оскільки на момент відчуження заставодавцем предмета застави у Державному реєстрі рухомого майна містився відповідний запис про обтяження. 
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що на момент придбання спірного автомобіля у Державному реєстрі рухомого майна був відсутній відповідний запис про обтяження майна, а тому суди неправильно застосували положення статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Також зазначила, що банк не надав належних доказів невиконання позичальником умов кредитного договору, внаслідок чого існують невиконані зобов`язання перед банком.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У наданому відзиві банк просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки доводи, зазначені у ній, є необґрунтованими. 
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 23 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 грудня 2013 року між ПАТ «Діамантбанк» та ТОВ «ЮЗ АЛКО-ТРЕСТ» укладено договір кредитної відновлюваної лінії № 606, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на суму 3 500 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24, 00 % річних з метою кредитування - поповнення обігових коштів, закупівля товару.
		З метою повернення позичальником одержаних грошових коштів за кредитом ОСОБА_2 у той самий день передав у заставу банку належне йому рухоме майно - Автомобіль, загальною вартістю 511 214, 00 грн. Зазначене підтверджується укладеним між сторонами договором застави транспортного засобу № 606/7, про що 13 грудня 2013 року внесено відповідні записи до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Правочин посвідчено нотаріально і зареєстровано в реєстрі за № 3047.
		Незважаючи на відсутність згоди заставодержателя, 24 грудня 2014 року заставний автомобіль ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_1 , яка в подальшому, 24 червня 2015 року, його відчужила Товариству з обмеженою відповідальністю «Медовий рай», який, в свою чергу, 02 вересня 2015 року знову відчужив його ОСОБА_1 
		Позичальник порушував узгоджений сторонами графік погашення суми кредиту, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості.
		Відповідно до розрахунку позивача станом на 13 серпня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить: сума боргу у 3 500 000, 00 грн та 812 383, 61 грн як заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
		Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).
		Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.
		Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
		Відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 
		ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
		Судами встановлено, що на підставі договору застави від 12 грудня 2013 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13 грудня 2013 року внесено відповідний запис про обтяження Автомобіля.
		Встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля відповідачу у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про обтяження цього автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати заставу такою, що зберегла силу для нового власника майна.
		Суд не визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що на момент відчуження спірного рухомого майна були відсутні обтяження щодо Автомобіля, а тому заявник у розумінні Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є добросовісним набувачем, який набув право на автомобіль без жодних обтяжень, оскільки зазначені доводи спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами.
		Доводи касаційної скарги про те, що банк не надав належних доказів щодо невиконання позичальником умов кредитного договору зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які надали оцінку наданому банком розрахунку заборгованості. Отже, зазначені доводи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази
		Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають та висновків судів не спростовують.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...