Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/466/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 24.07.2019. Зареєстровано: 25.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Номер судового провадження: П/9901/224/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		18 липня 2019 року 
		Київ
		справа №800/466/17
		адміністративне провадження №П/9901/224/18, П/9901/189/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі -Суд): 
		головуючого судді: Бевзенка В.М., 
		суддів -                     Білоуса О.В.,
		                              Желтобрюх І.Л.,
		Смоковича М.І.,
		Шарапи В.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Ігнатенко О.В.,
		представника Верховної Ради України - Лаптієва А.М.,
		представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступник - Вища рада правосуддя) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, -
		ВСТАНОВИВ:
		У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), в якому з урахуванням доповнень просив скасувати рішення ВРЮ від 4 лютого 2004 року щодо залишення його скарги на рішення кваліфікаційної комісії суддів військових судів України (далі - Кваліфкомісія) від 20 жовтня 2003 року без задоволення та зобов`язати ВРЮ переглянути його скаргу.
		На обґрунтування позову послався на порушення ВРЮ при розгляді його скарги вимог Закону України «Про Вищу раду юстиції» №22/98-ВР від 15 січня 1998 року (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон України «Про Вищу раду юстиції»), що свідчить про зацікавленість і упередженість відповідача.
		Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Суди дійшли висновку про додержання ВРЮ вимог Конституції України, Закону України «Про Вищу раду юстиції» при прийнятті оскаржуваного рішення, що підтверджується встановленими обставинами та наявними матеріалами справи.
		У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), у якому просив визнати протиправною та нечинною Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року № 303-VІ «Про звільнення суддів» у частині його звільнення з посади судді за порушення присяги судді.
		На обґрунтування позову, зокрема, вказав, що рішення ВРУ про звільнення його з посади судді за порушення присяги є незаконним, оскільки він не приймав присяги, а відтак і не може бути звільнений за її порушення.
		Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 8 лютого 2012 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ВРУ направив за підсудністю до Вищого адміністративного суду України.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 травня 2012 року адміністративну справу №2а-4068/10/2070 передав до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
		Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 серпня 2012 року залишив позов без розгляду, оскільки в судовому засіданні під час оголошення ухвали суду, до завершення розгляду справи, позивач залишив судове засідання. Із заявою про розгляд справи за його відсутності або із заявою про наявність поважних причин відсутності позивач до суду не звернувся.
		Суд виходив із того, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності.
		ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року №ETS №005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція), на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
		З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту ЄСПЛ. 
		19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
		Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
		На підставі цього рішення ЄСПЛ позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив:
		-          скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року; прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та скасувати Постанову ВРУ від 22 травня 2017 року в частині його звільнення з посади судді за порушення присяги; стягнути з ВРУ на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1      269      863,8 грн. та 1      699      907,9 грн. моральної шкоди;
		-          скасувати постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ від 4 лютого 2004 року; зобов`язати ВРЮ поновити його на посаді судді; стягнути з ВРЮ на його користь моральну шкоду в розмірі 2 875      533,66 грн.
		Ухвалою Верховного Суду України від 14 вересня 2017 року роз`єднано вимоги заяви ОСОБА_1 в самостійні провадження:
		-          для перегляду Верховним Судом України ухвал Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року, постановлених у справі №2а-8215/12/2670;
		-          для перегляду Верховним Судом України постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, постановлених у справі №2-а-37/07.
		Постановою Верховного Суду України від 9 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задоволено частково, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
		Постановою Верховного Суду України від 9 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задоволено частково, постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2017 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ (правонаступник - Вища рада правосуддя) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2017 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною та нечинною постанови в частині.
		18 листопада 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з заявою про уточнення позовної заяви до Верховної Ради України, в якій просив визнати протиправною та скасувати Постанову ВРУ від 22 травня 2008 року №303-VІ «Про звільнення суддів» у частині його звільнення з посади судді за порушення присяги судді, стягнути з Верховної Ради України на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1      269      863,8 грн. та 1      699      907,9 грн. моральної шкоди.
		06 грудня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з заявою про уточнення позовної заяви до Вищої ради правосуддя, в якій просив визнати рішення ВРЮ від 4 лютого 2004 року протиправним та скасувати його, зобов`язати Вищу раду правосуддя поновити його на посаді, стягнути з Вищої ради правосуддя на його користь моральну шкоду в розмірі 2 875      533,66 грн.
		З початком роботи Верховного Суду справу №П800/465/17 за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ (правонаступник - Вища рада правосуддя) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії та справу №П/800/466/17 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною та нечинною постанови в частині передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2018 року було прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною та нечинною постанови в частині.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до ВРЮ (правонаступник - Вища рада правосуддя) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії прийнято до провадження та прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року об`єднано в одне провадження справи №П800/465/17 за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ (правонаступник - Вища рада правосуддя) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії та №П/800/466/17 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання протиправною та нечинною постанови в частині.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року заяву позивача щодо додаткових вимог про стягнення з Верховної Ради України матеріальної шкоди в розмірі                  1 269 863,8 грн., визначення остаточної суми заподіяної матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції, стягнення з Верховної Ради України моральної шкоди в розмірі 1 699 907,9 грн. залишено без руху та надати строк для усунення недоліків шляхом долучення документу про сплату судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року не прийнято відмову ОСОБА_1 та представника позивача - ОСОБА_2 від позову до Верховної Ради України про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1 269 863,8 грн. та моральної шкоди в розмірі 1 699 907,9 грн., заяву ОСОБА_1 в частині стягнення з Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 1 269 863,8 грн. та моральної шкоди в розмірі 1 699 907,9 грн. повернуто позивачу.
		Представником Вищої ради правосуддя подано відзив на позовну заяву, в якому зазначається про те, що ВРЮ було прийнято оскаржуване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та підтвердження вини Вищої ради правосуддя у її заподіянні.
		У відповіді на відзив Вищої ради правосуддя позивач зазначає, що вказаний відзив свідчить про повне визнання Вищою радою правосуддя позовних вимог, оскільки у відзиві не наведено спростувань всіх доводів позивача.
		Представником ВРУ подано відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначається, що розгляд подання ВРЮ відбувся з дотриманням положень Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» та Регламенту ВРУ, однак доводи позивача щодо залежності та упередженості органів, які розглядали його справу та втручались в особисте життя, підлягають перевірці судом.
		У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.
		Представник ВРУ проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
		Представник Вищої ради правосуддя у судовому засіданні заперечив проти позову з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
		Суд заслухав пояснення позивача та представників відповідачів, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і з`ясував таке.
		Указом Президента України від 19 серпня 1997 року позивача було призначено суддею військового суду Дніпропетровського гарнізону строком на 5 років.
		Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року позивача обрано безстроково суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
		20 жовтня 2003 року Кваліфкомісія прийняла рішення рекомендувати ВРЮ внести до ВРУ подання про звільнення позивача з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
		10 листопада 2003 року позивач подав до ВРЮ скаргу на рішення Кваліфкомісії. Відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції» ВРЮ розглядає скарги суддів на рішення кваліфікаційних комісій про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і за наслідками розгляду приймає рішення за доповіддю члена дисциплінарної секції ВРЮ.
		Відповідачем було видано доручення члену ВРЮ ОСОБА_3 провести перевірку відомостей, викладених у матеріалах дисциплінарного провадження стосовно позивача.
		Як вбачається із дисциплінарної справи ВРЮ, при проведенні перевірки була витребувана дисциплінарна справа із Кваліфкомісії, відібрані письмові пояснення від самого позивача та інших осіб. За результатами перевірки дисциплінарною секцією ВРЮ було рекомендовано ВРЮ скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Кваліфкомісії від 20 жовтня 2003 року - без змін. 
		4 лютого 2004 року ВРЮ прийняла рішення №16, яким вирішила скаргу позивача на рішення Кваліфкомісії від 20 жовтня 2003 року залишити без задоволення, а саме рішення - без змін, внести подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
		При цьому, ВРЮ було встановлено, що позивач порушив вимоги пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, статті 6 Закону України «Про статус суддів», а саме: не дотримувався вимог закону, службової дисципліни.
		Постановою ВРУ «Про звільнення суддів» №303 від 22 травня 2008 року у зв`язку з порушенням присяги судді звільнено з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону ОСОБА_1
		Не погоджуючись з вказаними рішенням ВРЮ №16 від 4 лютого 2004 року та Постановою ВРУ «Про звільнення суддів» №303 від 22 травня 2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 , позивач оскаржив їх до суду.
		Надаючи правову оцінку вказаним рішенням, Суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені у рішенні «Куликов та інші проти України». 
		У справі «Куликов та інші проти України» суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку із цим, ЕСПЛ не в змозі на теперішній час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. 
		У рішенні «Олександр Волков проти України», яке взяте за основу ЕСПЛ при постановленні рішення «Куликов та інші проти України» суд зазначив, що «точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів. Тому слід докласти зусиль для того, щоб уникнути розпливчастих підстав або широких визначень. Проте нове визначення включає в себе багато загальних термінів, таких як «[вчинення] дій, що порочать звання судді або можуть викликати сумніви [щодо] його/її неупередженості, об`єктивності та незалежності, [або у] чесності та непідкупності судових органів» та «порушення морально-етичних принципів поведінки судді» серед інших. Це видається особливо небезпечним через такі нечіткі терміни та можливість використання цього як політичної зброї проти суддів. Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності досі сприймаються надто широко та потрібне більш жорстке регулювання для того, щоб забезпечити незалежність судової влади».
		У пунктах 110-112 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що наслідком принципів, згідно з якими здійснюється формування складу ВРЮ, закріплених у Конституції України та розвинутих у Законі України «Про Вищу раду юстиції», є те, що переважну більшість членів ВРЮ складають особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади (три члени ВРЮ безпосередньо призначаються Президентом України, три члени - парламентом, два члени - всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, Міністр юстиції та Генеральний прокурор України є членами ВРЮ за посадою).
		ЄСПЛ визнав зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 7 липня 2010 року щодо обрання десяти членів ВРЮ з-поміж суддів недостатніми, оскільки органи, що призначають членів ВРЮ, залишаються тими ж самими, і тільки троє суддів обираються суддями. У цьому суд вбачає вплив політичних органів Уряду на склад ВРЮ та вказав на потребу забезпечити необхідний рівень судової незалежності, у спосіб, в який до дисциплінарного органу обираються судді. Суд послався на висновок Венеціанської комісії, що змінена процедура не вирішила питання, оскільки саме по собі призначення й надалі здійснюється тими ж самими органами, а не суддями (пункти 28 та 29 висновку Венеціанської комісії, наведеного у пункті 79).
		Разом з тим, щодо розгляду питання про звільнення суддів на пленарному засіданні ВРУ у пункті 122 рішення у справі «Олександр Волков проти України» суд зазначив, що пленарне засідання не є належним місцем для розгляду питань факту і права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. Роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права, не була належним чином пояснена Урядом та не була обґрунтована як така, що відповідає вимогам незалежності та безсторонності суду згідно зі статтею 6 Конвенції.
		З огляду на чинний на той час порядок утворення ВРЮ, способів змінити таку ситуацію не видавалось можливим. Водночас саме ця обставина, на думку ЕСПЛ, має суттєве значення для оцінки неупередженості при розгляді питання про звільнення судді з посади. 
		Недоліки і системні проблеми в процесі прийняття рішень щодо суддів, які існували на дату прийняття оскаржених актів навіть без з`ясування обставин, які слугували приводом для їх прийняття, ставлять під сумнів їх правомірність в цілому, зокрема, й по суті порушень, поставлених за провину позивачеві.
		Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		За частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд зобов`язаний перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
		Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства, відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є верховенство права.
		Згідно частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЕСПЛ. 
		Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРУ та Вищої ради правосуддя, а також повноваження Верховного Суду наслідками розгляду адміністративних справ цієї категорії, встановлено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.
		За встановлених обставин та їх правового регулювання, з урахуванням висновків ЕСПЛ, зазначених вище, які лягли в основу рішення у справі «Куликов та інші проти України», Суд дійшов висновку, що оскаржені в цій справі Постанова ВРУ в частині звільнення позивача з посади судді та рішення ВРЮ є протиправними. 
		На дату розгляду цієї справи правове регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало у період їх виникнення. На цю ж обставину звернув увагу й ЄСПЛ, обґрунтовуючи відмінність правової ситуації у справах «Куликов та інші проти України» та «Олександр Волков проти України», за яким Уряду було надано вказівку поновити заявника ( ОСОБА_4 ) на посаді.
		На сьогодні конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є Вища рада правосуддя.
		Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначено у Конституції України (статті 131 (зі змінами, внесеними до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII), у Законі України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та у Законі України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон України «Про Вищу раду правосуддя»).
		Відповідно пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
		Призначення на посаду судді згідно частини першої статті 80 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
		Відповідно до частини другої статті 80 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.
		Аналізуючи існуючу на сьогодні систему організації правосуддя в Україні, зокрема обсяг компетенції державних органів у рамках цієї системи, Суд у контексті розгляду цієї справи дійшов таких висновків. 
		Конституційно-правовий статус Вищої ради правосуддя як органу, в якому більшість членів - з числа суддів, і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган (Вища рада правосуддя) наділений правом давати оцінку діям/вчинкам/поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, але й на предмет відповідності цих дій/вчинків/поведінки загальним морально-етичним нормам. 
		Окрім того, саме завданням Вищої ради правосуддя є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення Вищої ради правосуддя щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення. 
		Тому, крім Вищої ради правосуддя, жоден інший державний орган, зокрема, й суд, не можуть давати офіційної оцінки діям судді при здійсненні правосуддя й відповідно приймати у зв`язку з цим остаточні рішення. Відповідно, у межах розгляду цієї адміністративної справи Суд не має можливості з`ясовувати й оцінювати доводи позивача про відсутність в його діях порушень вимог законодавства при здійсненні правосуддя, про які зазначено в оскарженому рішенні ВРЮ. 
		Утворення Вищої ради правосуддя і надання їй таких повноважень щодо професійних суддів є одним із результатів інституційних змін, впроваджених у процесі судової реформи в Україні. Тому, якщо зважити на те, які фактичні обставини слугували підставою для прийняття оскаржених рішень ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, у поєднанні з тим, які порушення в процедурі розгляду цього питання у підсумку поставили під сумнів правомірність рішення Вищої ради юстиції в цілому, іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов`язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (Вищої ради правосуддя), на переконання Суду, немає.
		До такого висновку дозволяє прийти також аналіз положення статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за змістом частини третьої якої у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя повторно розглядає дисциплінарну справу у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону. 
		Таким чином, на сьогодні порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, включно з механізмом оскарження рішення, прийнятого у кінцевому результаті розгляду дисциплінарної справи, організовано так, що навіть після судового розгляду справи щодо правомірності такого рішення, остаточну правову оцінку діям судді при здійсненні правосуддя на відповідність вимогам Конституції України, законів України та професійній етиці має надати Вища рада правосуддя як єдиний орган у системі правосуддя, наділений такими повноваженнями стосовно професійних суддів.
		З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що в цій справі одночасно з визнанням оскаржених актів ВРЮ та ВРУ неправомірними цілком обґрунтованим і законним буде передати на об`єктивний і неупереджений розгляд Вищої ради правосуддя з`ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя та прийняття у зв`язку з цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо його призначення на посаду судді.
		Враховуючи вищезазначене Суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 не закінчене.
		З огляду на вищезазначені мотиви, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону та про стягнення моральної шкоди.
		Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - 
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №16 від 04 лютого 2004 року.
		Визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України "Про звільнення суддів" №303-VI від 22 травня 2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
		Передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої ради юстиції Ізовітової Л .П .
		У задоволенні решти вимог відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення складене та підписане 23 липня 2019 року.
		 
		Головуючий суддя                                                                       В.М.Бевзенко 
		Судді                                                                                                    О.В.Білоус
		                                                                                                    І.Л.Желтобрюх
		                                                                                                    М.І.Смокович
		                                                                                                    В.М.Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...