Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 304/1300/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2019.
Дата набрання законної сили: 24.07.2019
Номер судового провадження: 61-16094ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 липня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 304/1300/16-ц
		провадження № 61-16094св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,            Коротенка Є. В., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Перша ужгородська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Першої ужгородської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2016 року у складі судді Амаровича В. П. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на його ім`я державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори Дроботя А. Й. 27 липня 1993 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-4902, у спадковій справі № 104/93, заведеній після смерті                        ОСОБА_2 . 
		Позовна заява мотивована тим, що державний нотаріус у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 27 липня 1993 року зазначив, що спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з 1/2 частини житлового будинку, вказаного в плані під літерою «А-1», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить померлому ОСОБА_2 на  праві власності на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Перечинською державною нотаріальною конторою 05 лютого                     1968 року за реєстровим № 165, у розмірі 1/8 частини будинку; договору дарування, посвідченого Великоберезнянською державною нотаріальною конторою 24 серпня 1970 року за реєстровим № 1086, у розмірі 5/16 частини будинку; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Перечинською державною нотаріальною конторою 16 грудня 1989 року за реєстровим № 2069, у розмірі 1/16 частини будинку. 
		Також, свідоцтво міститься запис про те, що житловий будинок побудований з цегли, загальнокорисна площа будинку становить 118 кв. м, в тому числі житлова площа 54,4 кв. м, а у примітці, яка стосується складу спадкового майна, записано, що вказані в плані приміщення 7 - 15,3 кв. м у спадкову масу не включені, оскільки самовільно побудовані. 
		Відповідно до довідки-характеристики Ужгородського міського бюро технічної інвентаризації від 17 червня 1993 року № 361 у будинку АДРЕСА_1 збудованими самовільно є приміщення 6 і 7. 
		Станом на 16 грудня 1989 року загальнокорисна площа вказаного житлового будинку становила 83,6 кв. м, а прибудова до такого - відсутня. Прибудову до будинку загальнокорисною площею 34,0 кв. м здійснював його батько протягом 1990-1992 років без встановленого дозволу, а тому правовстановлюючий документ на таку відсутній, у зв`язку з чим і право власності у спадкодавця не виникло. 
		На час відкриття спадщини ОСОБА_2 володів 1/2 часткою у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . 
		Після оформлення спадщини після смерті батька, з метою отримання права власності на прибудову до житлового будинку позивач отримав рішення Перечинської селищної ради про узаконення раніше побудованих приміщень, з яких складається прибудова; завершив будівництво прибудови, ввів її в експлуатацію, отримав правовстановлюючий документ та зареєстрував таку в Ужгородському міжрегіональному бюро технічної інвентаризації на право особистої власності за реєстровим № 203 від 25 вересня 1997 року. 
		Разом з цим, у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 27 липня                   1993 року містяться неправильні записи, зроблені внаслідок допущення державним нотаріусом порушень, а саме: 
		 
		- не визначено, що відповідно до правовстановлюючих документів спадкодавця, такий володіє 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок «А» по АДРЕСА_1 , площа якого становить 83,6 кв. м;
		- не визначено, що у спадкодавця відсутній правовстановлюючий документ щодо належності йому прибудови «А1»; 
		- збільшено загальнокорисну площу будинку з 83,6 кв. м до 118,0 кв. м, в тому числі житлову площу з 38,8 кв. м до 54,4 кв. м; 
		- віднесено до складу спадкового майна будівлю прибудови «А1», вказану в плані під літерою «А1»; 
		- не включено приміщення 6 прибудови «А1» до переліку приміщень, які не входять у спадкову масу, оскільки є самовільно побудованими, а віднесено це приміщення до складу спадкового майна. 
		Оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, є правовстановлюючим документом, а наявні у ньому порушення є перешкодою позивачу  у розпорядженні належним йому нерухомим майном, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Перечинський районний суд Закарпатської області заочним рішенням                            від 08 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовив.  
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що між сторонами відсутній спір і пред`явлений позивачем позов не спрямований на захист його порушених прав.
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 27 березня 2017 року заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 грудня           2016 року залишив без змін.  
		Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що суд першої інстанції вірно зазначив, що вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яке видано виключно на його ім`я, на підставі якого він став власником спадкового майна, не спрямована на захист порушених його прав. Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено відповідного обґрунтування в чому полягає порушення його права як власника нерухомого майна, оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області              від 27 березня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, не надали оцінки доводам, на які він посилався, та не дослідили надані ним докази.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали ізПеречинського районного суду Закарпатської області. 
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року  № 2147-VIII   «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу  України,  Кодексу  адміністративного  судочинства  України та інших законодавчих актів»  касаційні скарги  (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		03 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3 .
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди встановили, що державний нотаріус Першої ужгородської державної нотаріальної контори Дроботя А. Й. 27 липня 1993 року видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за                   № 1-4902, згідно з яким спадкоємцем зазначеного в заповіті майна                   ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 ,  який 
		проживає за адресою: АДРЕСА_2 . 
		 
		Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з 1/2 частини житлового будинку, вказаного в плані під літ. «АА-І», який знаходиться в АДРЕСА_1 , належного померлому ОСОБА_2 на праві власності на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Перечинською державною нотаріальною конторою 05 лютого 1968 року за реєстровим № 165, у розмірі 1/8 частини будинку; договору дарування, посвідченого Великоберезнянською державною нотаріальною конторою 24 серпня 1970 року за реєстровим № 1086, у розмірі 5/16 частини будинку; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Перечинською державною нотаріальною конторою 16 грудня 1989 року за реєстровим № 2069, зареєстрованими в бюро технічної інвентаризації під № 203, у розмірі 1/16 частини будинку. 
		 
		Житловий будинок побудований з цегли, загальнокорисна площа становить                118 кв. м, в тому числі житлова 54,4 кв. м, розташований на земельній ділянці розміром 1 714 кв. м, з надвірними будівлями і спорудами: два сараї літ. «В» і «Д», убиральня - літ. «Г», огорожа - 1-5. Разом із цим, згідно з приміткою, указані в плані приміщення 7 - 15,3 кв. м у спадкову масу не включені, оскільки вони самовільно побудовані.
		 
		Позивач просить визнати недійсним вищевказане свідоцтво, оскільки вважає, що у ньому наявні неправильні записи щодо розміру та складу спадкового майна, які на даний час створюють йому перешкоди у розпорядженні ним.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм  матеріального 
		права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Статтею 4 ЦПК України (в чинній на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом редакції) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Аналогічну норму містить і ЦПК України в чинній редакції.
		 
		Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
		 
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
		 
		Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.
		 
		Згідно з пунктом 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України 22 грудня 2010 року № 3253/5, у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 є одноосібним власником спадкового майна, яке перейшло до нього на передбачених законом підставах, інші особи, в тому числі і відповідач, не заперечують його майнових прав на спадкове майно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами відсутній спір і задоволення позову у обраний позивачем спосіб призведе не до захисту його прав, а до припинення  права власності.   
		 
		Законодавством України врегульовано можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте цим правом позивач не скористався, передчасно звернувшись з позовом за захистом прав, які відповідачем не оспорювались та не порушувались. 
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до незгоди відповідача з ухваленими у справі судовими рішеннями.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS                         v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
		 
		Перевіряючи аргументи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги зміст судових рішень обох інстанцій, доводи та заперечення сторін та не вбачає підстав для скасування судових рішень з урахуванням предмета спору.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області                             від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області                    від 27 березня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                            С. Ю. Бурлаков
		 
		                                                                                                            Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...