Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 823/1695/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.07.2019. Зареєстровано: 26.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2019.
Дата набрання законної сили: 25.07.2019
Номер судового провадження: К/9901/34350/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		25 липня 2019 року 
		Київ
		справа №823/1695/17
		адміністративне провадження №К/9901/34350/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Губської О. А.,
		суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, ухвалену у складі судді Тимошенко В. П.,  та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Троян Н. М. (головуючий), Бужак Н. П., Костюк Л. О.
		 
		І. Суть спору:
		1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі  відповідач) з адміністративним позовом, в якому просив:
		1.1. визнати неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо не здійснення нарахування судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи з    розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ЗУ  «Про державний бюджет України на 2017 рік»;
		1.2. зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 грн. за кожен місяць, з урахуванням виплаченої суддівської винагороди, починаючи з 01.01.2017 до дня набрання судовим рішенням законної сили;
		1.3. зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу  10 мінімальних заробітних плат, за кожен місяць, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів»  від 07.07.2010, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, має становити 32000 грн. Однак, за 2017 року відповідач в порушення зазначених норм нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн.   
		3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на те, що відповідно до п. 22 розділу ХІІ  Прикінцеві та перехідні положення  Закону України  «Про судоустрій та статус суддів» право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Оскільки позивача призначено на посаду судді до набрання чинності вищезазначеним Законом, а також кваліфікаційне оцінювання позивачем пройдено не було, у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачеві суддівської винагороди у розмірі більшому ніж 16000 грн. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачений законами України.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 Указом Президента України від 02.03.2011 № 250/2011 призначений строком на п`ять років на посаду судді Шполянського районного суду Черкаської області. На підставі вказаного Указу Президента України наказом голови Шполянського районного суду Черкаської області від 14.03.2011 № 21 позивач приступив до виконання обов`язків судді відповідного суду з 14.03.2011.
		5. У січні-жовтні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000 гривень.
		6. Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді не надано.
		7. Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди виходячи з  посадового окладу 16000 гривень та з метою їх відновлення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		8. Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
		9. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що   Законом України    «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VIII  видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		10. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
		11. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
		12. Касаційну скаргу мотивує тим, що застосування до спірних відносин вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII (при розрахунку посадового окладу, зокрема, судді) є неправомірним і суперечить  статті 130 Конституції України, положенням  статті 133 Закону № 2453-VI   та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та пункту 23  Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIІІ, який відсилає до вказаної статті  Закону № 2453-VI.
		13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій.
		V. Джерела права й акти їх застосування
		14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		15.   Відповідно до  статті 130 Конституції України  держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		16.  Згідно з частиною першої  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода регулюється цим  Законом  та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		17.  За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим  Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		18.  Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень  Закону № 2453-VІ.
		19.  Згідно з частиною третьою  статті 133 Закону № 2453-VI  (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
		20. За змістом    пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим  Законом  не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		21. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
		VI. Висновок Верховного Суду          
		22. У справі встановлено, що позивач є суддею, якого на цю посаду призначено до набрання чинності  Законом № 1402-VIII, і який (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.
		23. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до  статті 133 Закону № 2453-VI  (у редакції  Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. (що становить 16000,00 грн.).
		24. Беручи до уваги приписи  статті 7 Закону № 1801-VIII, розрахункова величина, яку застосувала ТУ ДСА для нарахування суддівської винагороди позивачу (1600,00 грн.) є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим  Законом  з 01 січня 2017 року. Позивач твердить, що розмір суддівської винагороди визначено у  Законі № 2453-VI  (у редакції  Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого  закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм  статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.
		25. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої  статті 133 Закону № 2453-VI  є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133  Закону  2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
		26. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим  Законом  не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		27. Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».
		28. На підставі наведеного колегія суддів  висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
		29. При цьому, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2017 закони № 2453-VI та №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
		30. Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України "Про бюджет України на 2017 рік" розмір заробітної плати зріс вдвічі.
		31. Наслідком таких змін  Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
		32. Таким чином, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
		33. Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в  Законі № №1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.
		34. Відповідно до ст. 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.12.2016 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати також становить 1600 грн.
		35. Відповідно до ст. 7, 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2017 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.
		36. Так, до 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн. (10 х 1600 грн. мінімальної заробітної плати), з  01.01.2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16000 грн. (10 х 1600 грн.).
		37. Отже, вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини, що свідчить про відсутність порушення гарантії судді, щодо її матеріального забезпечення.
		38. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
		39.  Зважаючи на приписи  статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України  (далі -  КАС) касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		40. Водночас колегія суддів звертає увагу на таке.
		41. Рішенням від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України  визнав таким, що не відповідає  Конституції України(є неконституційним), зокрема, положення частини третьої  статті 133 Закону № 2453-VI  у редакції  Закону № 192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного  Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених  законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
		42. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини  Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018положення частин третьої, десятої  статті 133 Закону № 2453-VI  у редакції  Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього  Рішення, втрачають чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		43. На дату виникнення спірних правовідносин у цій справі, а також під час розгляду цієї справи в суді, правове регулювання було іншим. Позаяк рішення Конституційного Суду України має перспективну дію, при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів, керувалися наведеними положеннями законодавства, яке тоді ще було чинним.
		44. На дату касаційного перегляду судових рішень у цій справі положення, зокрема, частини третьої  статті 133 Закону № 2453-VI  (у редакції  Закону № 192-VIII) уже втратили чинність, між тим під час касаційного перегляду судових рішень суд касаційної інстанції не може перевіряти чи правильно суди попередніх інстанцій застосували положення, зокрема, матеріального права, в редакції, яка діє на час касаційного перегляду.
		45. З огляд на зазначене, при прийнятті цієї постанови суд касаційної інстанції не брав до уваги  Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. Однак, за правилами пункту 1 частини п`ятої  статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України  вказане рішення Конституційного Суду України може слугувати підставою для перегляду судових рішень в цій справі у зв`язку з виключними обставинами.
		VII. Судові витрати
		46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі № 823/1695/17 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. А. Губська
		Судді                                                                                                    М. В. Білак
		                                                                                                      О. В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...