Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/11497/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2019. Зареєстровано: 28.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2019.
Дата набрання законної сили: 26.07.2019
Номер судового провадження: К/9901/6891/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 липня 2019 року 
		Київ
		справа №359/11497/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/6891/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
		суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області 
		на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 лютого 2016 року (головуючий суддя: Муранова-Лесів І.В.)
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року 
		(головуючий суддя: Грищенко Т.М., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)
		у справі 359/11497/15-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області 
		про поновлення на роботі й стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		І. Суть спору
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: 
		-          поновити її на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області з 13 листопада 2015 року, 
		-          стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2015 року до дня поновлення на роботі 4612,59 грн. із розрахунку 87,03 грн. за кожен робочий день.
		 
		Позивач вказує, що вона не писала заяви про звільнення за угодою сторін та не мала наміру звільнятися з роботи. Крім того вказує, що час звільнення перебувала на лікарняному; наказ про звільнення й документ, який є підставою звільнення, їй не надали до часу звернення до суду.
		 
		Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 1 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позов задовольнив. Поновив позивача на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області з 13 листопада 2015 року року. Стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2015 року до дня поновлення на роботі 4612,59 грн. з розрахунку 87 гривень 03 копійки за кожен робочий день. 
		 
		Судові рішення мотивовані висновком про неправомірність звільнення позивача за угодою сторін, оскільки сторонами трудових відносин не було досягнуто згоди щодо такого звільнення. 
		 
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати  ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідач посилається на порушення судами норм статей 7, 8, 9, 10, 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 1 статті 36, частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Згідно з аргументами відповідача суди при оцінці доказів викривили обставини справи. При цьому суди не дали належної оцінки власноручно написаній позивачем заяві про звільнення за угодою сторін від 10 листопада 2015 року, яка була підставою для звільнення позивача. Ця заява не була розірвана на момент звільнення. На підтвердження цих обставин було складено акт розірвання заяви від 13 листопада 2016 року, якому судами не було дано належної оцінки. Як і не було дано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_2 ,згідно з якими ці обставини були підтверджені. Суперечності показань сторін щодо дати написання заяви про звільнення, за аргументами відповідача, суд міг усунути шляхом призначення експертизи.
		 
		Позивач не реалізувала свого процесуального права подання заперечення проти касаційної скарги. 
		 
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 9 січня 2013 року позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Держземагеннства у Бориспільському районі Київської області. 
		 
		З 6 листопада 2015 року позивача перевели на посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області. На цю посаду позивача призначили у зв`язку із проведеною реорганізацією Держземагенства України та її територіальних органів, зокрема і відповідача. При здійсненні вказаної реорганізації позивача повідомляли про майбутнє вивільнення та у відділі кадрів позивач залишала власноручно написану заяву про звільнення за угодою сторін, яка не містила дати написання.
		 
		На підставі власноручно написаної позивачем заяви про звільнення за угодою сторін 13 листопада 2015 року відповідач прийняв наказ № 35-К, яким звільнив позивача із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. 
		 
		Цього ж дня позивач розірвала власноручно вказану заяву, про що складено акт про розірвання заяви за угодою сторін.
		 
		За визначенням статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431  і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
		 
		Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
		 
		У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
		 
		Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. 
		 
		Отже, одними з визначальних ознак такого виду припинення трудових відносин є домовленість сторін про припинення трудового договору за згодою сторін; волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
		 
		Суди попередніх інстанцій при застосуванні вказаних вище правових норм зробили обґрунтований висновок про відсутність волевиявлення позивача на звільнення її з посади. Це стало підставою для юридично правильного висновку про неправомірність звільнення позивача на підставі наказу від 13 листопада 2015 року № 35-К. Такий висновок суду зроблений за встановлення у судовому процесі обставин розірвання позивачем власноручно написаної заяви про звільнення з посади за домовленістю сторін на дату звільнення; наявності у відділі кадрів такої заяви від позивача без дати, яку позивач склала при реорганізації відповідача. Останню обставину суди встановили на підставі оцінки показів свідка ОСОБА_2 (головний спеціаліст з кадрової роботи та державної служби відповідача), яка підтвердила факт отримання такої заяви від позивача при здійсненні реорганізації відповідача. Оцінка доказів у справі судами відповідає нормам статті 86 КАС України. 
		 
		З огляду на вказані висновки судів попередніх інстанцій Верховний Суд відхиляє аргументи відповідача щодо неналежної оцінки судами доказів у справі та необхідності призначення судом експертизи. Оскільки для встановлення можливості звільнення працівника за угодою сторін визначальне значення має сам факт наявності згоди працівника на таке звільнення на дату звільнення, а не факт існування заяви або дата її написання. Встановлені у судовому процесі обставини свідчать про відсутність такої згоди у позивача, отже звільнення з підстав угоди сторін є неправомірним.
		 
		У контексті аргументів відповідача про порушення судами норм КАС України щодо оцінки доказів, Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про порушення судами норм КАС України при оцінці доказів, що мали наслідком неправильне вирішення спору. 
		 
		Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).
		 
		Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій вказаного принципу адміністративного судочинства.
		 
		У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що більшість аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, отримали достатню оцінку з боку судів в тій мірі, щоб вважати рішення судів обґрунтованими.
		 
		Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Керуючись статями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий суддя:Н.М. Мартинюк Судді:          А.В. Жук  Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...