Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/22011/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2019.
Дата набрання законної сили: 24.07.2019
Номер судового провадження: 61-19440ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		24 липня 2019 року                                                                       
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 127/22011/15-ц
		провадження № 61-19440св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Литвиненко І. В. (суддя-доповідач)
		суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області                    від 08 листопада 2016 року у складі судді Іщук Т. П. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Іващука В. А., Марчук В. С., Якименко М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що о 9-00 годині по вулиці Хмельницьке шосе у місті Вінниці з вини водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «Фольксваген», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль марки  «Фольксваген Пассат 1.8»,                         д.н.з. НОМЕР_2 . Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Матеріальний збиток, завданий йому в результаті пошкодження автомобіля при ДТП складає 29 216 грн, однак відповідачем не відшкодований.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року, оформленою журналом судового засідання, до участі у справі як співвідповідача залучено Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - ПАТ «УСК «Гарант-Авто»).
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 остаточно уточнив позов і просив стягнути з             ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, завдану йому внаслідок пошкодження його транспортного засобу в ДТП в сумі 17 952,91 грн.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «УСК «Гарант-Авто» залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, у зв`язку поданням позивачем заяви про залишення позову без розгляду.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 952,91 грн у відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем можуть бути пред`явлені вимоги про відшкодування майнової шкоди до ОСОБА_2 , як до особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом та заподіяла шкоду. Оскільки ремонт автомобіля позивача є економічно необґрунтованим, тому ОСОБА_1 має бути відшкодована саме різниця вартості автомобіля до та після ДТП, що становить 17 952,91 грн.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2016 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2017 року ОСОБА_2 подав до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що сума збитків, завданих позивачу при ДТП, повністю покривається страховою виплатою. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не з`ясували чи звертався позивач до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку та виплату йому страхового відшкодування. Під час розгляду справи його представником було заявлено клопотання про призначення судової авто-технічної експертизи для визначення вини кожного з водіїв у вчиненні ДТП. Однак суд відмовив у задоволенні клопотанні, при тому, що вина позивача не з`ясовувалася при розгляді адміністративної справи.
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Фольксваген Пассат 1.8», 1990 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 09 жовтня 2013 року.
		Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності.
		Вказаним судовим рішенням встановлено, що 30 травня 2014 року приблизно о              09.00 годині в місті Вінниці по вулиці Хмельницьке шосе, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , повертаючи ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора, не надав дороги автомобілю марки «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , що рухався в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого були пошкоджені транспортні засоби. 
		Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи від 21 березня 2016 року                           № 136/16-21, складеним Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інститут судових експертиз, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , по наявним фото пошкоджень його автомобіля та відповідно до акту огляду автомобіля від 12 червня 2014 року з матеріалів справи при умові нормативного пробігу автомобіля, в технічно справному стані, без слідів минулих аварій чи пошкоджень на час ДТП на січень 2015 року складала 49 532,70 грн по причинам, вказаним у дослідницькій частині. Вартість відновлювального ремонту на січень 2015 року складала не менше 61 274,19 грн. При цьому, експертизою визначено, що відновлювальний ремонт даного автомобіля є економічно недоцільним.
		Згідно з додатковим висновком судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року № 1485/16-21, складеним Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інститут судових експертиз, з урахуванням даних про те, що автомобіль міг використовуватися у якості «таксі» ринкова вартість автомобіля марки «Фольксваген Пассат», 1990 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_2 , та за умови відсутності даних про пробіг цього автомобіля станом на 30 травня 2014 року становить 44 579,43 грн. Залишкова вартість цього ж автомобіля згідно з розрахунками станом на 30 травня 2014 року може складати 26 626,52 грн. Оскільки ринкова вартість автомобіля марки «Фольксваген Пассат», 1990 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 30 травня 2014 року складала 44 579,43 грн, а розрахунок залишків автомобіля може складати 26 626,52 грн, тому різниця складає                   17 952,91 грн.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України               від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		20 квітня 2018 року справу № 127/22011/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України                                від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. 
		Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
		Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
		За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
		Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
		Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Згідно з статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. 
		Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі                              № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, з огляду на таке.
		З матеріалів справи встановлено, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5381340.
		Згідно з додатковим висновком судової автотоварознавчої експертизи від 11 липня 2016 року № 1485/16-21, складеним Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інститут судових експертиз, ринкова вартість автомобіля марки «Фольксваген Пассат», 1990 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на                            30 травня 2014 року складала 44 579,43 грн, а розрахунок залишків автомобіля може складати 26 626,52 грн, тому різниця складає 17 952,91 грн.
		Встановивши, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час ДТП була застрахована у ПАТ «УСК «Гарант-Авто», як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не звернули уваги на той факт, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. 
		Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої йому в результаті ДТП, суди попередніх інстанцій не звернув уваги на те, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
		Відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
		Абзацом 2 пункту 22.1, пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» уразі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
		Відповідно до пункту 39.1 статті 39  Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 41.2 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		З огляду на викладене, позивач повинен вимагати кошти за майнову шкоду з страхової компанії, а у разі завершення процедури ліквідації ПАТ «УСК «Гарант-Авто» та затвердження ліквідаційного балансу - від МТСБУ.
		Позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «УСК «Гарант-Авто» про відшкодування матеріальної шкоди було залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
		Оскільки ОСОБА_1 просив суд стягнути завдану йому у результаті ДТП шкоду лише з ОСОБА_2 , тому підстави для задоволення позову відсутні.
		Таким чином, судами неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
		Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав. 
		Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_2 сплатив судовий збір в загальному розмірі 1 303,92 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з позивача на користь відповідача. 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.
		В задоволенні позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 303 (одну тисячу триста три) гривні 92 копійки.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.                                       
		                                             ГоловуючийІ. В. Литвиненко    Судді:А. І. Грушицький     А. А. Калараш    Є. В. Петров   В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...