Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/2995/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2019. Зареєстровано: 30.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2019.
Дата набрання законної сили: 26.07.2019
Номер судового провадження: К/9901/19658/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		26 липня 2019 року 
		Київ
		справа №802/2995/15-а
		касаційне провадження №К/9901/19658/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Шипуліної Т.М.,
		суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 (суддя Богоніс М.Б.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 (головуючий суддя - Сторчак В.Ю., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюк Р.В.) у справі №802/2995/15-а за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2015 № 0003812202 та № 000382202.
		Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12.11.2015 позовні вимоги залишив без задоволення.
		Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.04.2016 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 залишив без змін. 
		Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» оскаржило їх у касаційному порядку. 
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 
		В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV, частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
		Зокрема, зазначає, що суд касаційної інстанції не позбавлений процесуальної можливості відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, зокрема щодо господарських взаємовідносин з фіктивним підприємством.
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 13.04.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 31.07.2015 №1959/2202/38190003. 
		На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області 12.08.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення:
		№ 0003812202, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 12323044 грн., в тому числі: в сумі   9858435 грн. за основним платежем та в сумі 2464609 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
		№ 0003822202, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 10395888 грн., в тому числі: в сумі 6930592 грн. за основним платежем та в сумі 3465296 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
		Вчинення позивачем вищезазначених порушень податковий орган обґрунтовує тим, що позивачем не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна-2020», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал».
		Мотивуючи свою позицію, орган доходів і зборів посилався на те, що участь задекларованих позивачем постачальників - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна-2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек» в оспорюваних операціях не підтверджується з огляду на системний характер недоліків первинних документів у контексті договірних умов.
		Відсутність права у позивача на формування витрат та податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро» відповідач пов`язував з тим, що такі операції були лише формально задекларовані за відсутності фактичного руху активів. При цьому наголошував на відсутності у контрагентів позивача умов, необхідних для провадження господарської діяльності щодо продажу нафтопродуктів, та непідтвердження первинними документами транспортування активу, його отримання, зберігання, відповідність якості тощо.
		Крім того, відповідачем встановлено порушення товариством підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з підстави неправомірного формування витрат на збут при придбанні послуг з організації розміщення реклами на телебаченні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал», які не пов`язані з господарською діяльністю підприємства.
		Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
		Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
		При цьому всі операції мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника.
		Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
		Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).
		Пунктом «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу інших витрат включаються  витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
		Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
		Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11           статті 201 цього Кодексу.
		Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції та її пов`язаність з господарською діяльністю, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.
		При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі такої операції.
		Разом з тим наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є обов`язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.
		Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
		У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи не є достовірними доказами фактичного здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна-2020», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал».
		Так, правовідносини позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» щодо придбання нафтопродуктів на підставі договору від 19.03.2013 №1903/13-ГСМ-2 не підтверджуються первинними документами, оскільки їх зміст не відображає фактичної участі контрагента позивача у поставках. Такі операції  не були спрямованими на настання реальних правових наслідків, оскільки вироком Червонозаводського суду міста Харкова від 09.04.2015 у справі № 646/3810/15-к (провадження № 1-кп/646/325/2015), який набрав законної сили 12.05.2015, ОСОБА_1 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , будучи лише формально учасником та директором очолюваної юридичної особи, не виконував функцій, покладених на нього згідно зі статутом підприємства, не вчиняв дій щодо управління Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» та не приймав участі у його фінансово-господарській діяльності. Крім того, вказане фіктивне підприємство використовувалося групою осіб для здійснення незаконної діяльності, а саме - привласнення неправомірно отриманих грошових коштів.
		При аналізі наявності підстав для формування показників податкового обліку за наслідками господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако» на підставі договору від 23.01.2013 №2301-1 судами встановлено рух поставленого активу (нафтопродукти): Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремако» - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020», яке, як зазначено вище, визнано фіктивним у судовому порядку.
		У контексті вищезазначених обставин суд касаційної інстанції зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 у справі №21-1513а16.
		Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи цей спір, не вважає за необхідне відступити від цих висновків Верховного Суду України.
		Судами також ретельно досліджено первинну документацію щодо господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек» на підставі договору поставки нафтопродуктів, в результаті чого встановлено, що такі документи оформлені з істотними порушеннями, а саме: в товарно-транспортних накладних відсутні, зокрема, номер та дата довіреності, номер подорожнього листа, не вказана адреса пункту розвантаження та навантаження, дата і час прибуття до вантажоодержувача; у залізничних накладних не відображено участі контрагента позивача у ініціюванні виконання послуг. Такі дефекти змісту зазначених доказів виключають можливість встановити на їх підставі факт транспортування активів та їх отримання позивачем саме від задекларованого постачальника.
		Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позиції податкового органу щодо непідтвердження отримання активів (нафтопродуктів) від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна-2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек».
		У контексті вирішення питання про реальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро» суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували специфіку придбаного позивачем активу - нафтопродукти, що вимагає дотримання особливих умов зберігання, перевезення та обліку, зокрема у порядку вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Надані позивачем судам попередніх інстанцій та долучені до матеріалів справи первинні документи за наслідками операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро» не містять даних про умови зберігання товару, прийняття за кількістю та якістю уповноваженими представниками позивача, порядок транспортування зокрема, доказів використання спеціальних транспортних засобів для перевезення нафтопродуктів в заявлених обсягах, конкретних виконавців цих операцій та матеріально-відповідальних осіб. 
		Вищенаведені обставини у сукупності з встановленими органами доходів і зборів під час контрольних заходів стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро» фактами щодо відсутності у вказаних юридичних осіб управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів оцінено судами попередніх інстанцій як непідтвердження фактичного виконання розглядуваних постачань та його фактичного руху.
		При вирішенні питання про правомірність формування показників податкового обліку за наслідками господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал» щодо придбання послуг з організації розміщення реклами на телебаченні суди керувалися таким.
		Судами встановлено, що позивачем під час проведення перевірки не надано податковому органу первинних документів за наслідками таких господарських операцій.
		Під час вирішення справи суди з метою дотримання принципу офіційності з`ясування обставин справи не обмежували право Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
		Так, судами досліджено зміст пред`явлених позивачем ефірних довідок за серпень 2014 року, які надані каналом ТРК «ЕРА» та виписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Актив Медіа Консалтинг», в яких контрагенти позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал» не значаться ні як замовники, ні як посередники. 
		Згідно з оцінкою судами попередніх інстанцій актів виконаних робіт зміст відображених послуг викладений у загальних фразах без конкретизації обсягів, характеристик товарів, по яким надавалась реклама тощо.
		При досліджені господарської мети ймовірних операцій позивача із задекларованими постачальниками судами попередніх інстанцій встановлено, що договори про надання рекламних послуг укладені приблизно в один період, а предметом таких договорів були ідентичні послуги з розповсюдження одного й того ж рекламного ролика. При цьому, такі послуги носили лише посередницький характер за участю й інших суб`єктів господарювання та не встановлювали зобов`язань щодо виготовлення реклами чи її фактичного розміщення.
		Вищенаведені обставини у сукупності дали судам попередніх інстанцій обґрунтовані підстави для висновку про непідтвердження наданими позивачем доказами фактичного здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал» надання послуг по організації розміщення реклами на телебаченні, а також наявності розумної економічної мети в укладенні таких договірних зобов`язань.
		Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильною позицію судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для формування показників податкового обліку на підставі господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна-2020», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанспромгаз Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-газ Бюро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Індіго Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста Капітал».
		Вимоги касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» фактично зводяться до необхідності здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати переваги одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).
		Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. 
		Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 у справі №802/2995/15-а залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду  Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...