Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/1143/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; зайнятості населення, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.07.2019. Зареєстровано: 31.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2019.
Дата набрання законної сили: 25.07.2019
Номер судового провадження: 8946/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 липня 2019 р.Справа № 440/1143/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Перцової Т.С.,
		Суддів: Чалого І.С. ,  Жигилія С.П. ,
		за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 17.05.19 року по справі № 440/1143/19
		за позовом     Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  
		до     Управління Держпраці у Полтавській області             
		про визнання протиправною та скасування постанови,
		ВСТАНОВИВ
		28 березня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області (далі по тексту - відповідач), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову від 06.03.2019 №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по справі № 440/1143/19 в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.          Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по справі № 440/1143/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на відсутність фактичних та правових підстав для проведення відносно неї інспекційного відвідування, з огляду на неправдивість відомостей, вказаних у заяві ОСОБА_3 , яка слугувала підставою для призначення вказаного контрольного заходу, відсутність спеціального закону, який би уповноважував органи Держпраці на проведення контрольних заходів, а також ненадання погодження відповідним центральним органом виконавчої влади на проведення позапланового заходу. Заперечує факт допуску до роботи працівників без оформлення трудових відносин. Стверджує, що на момент інспекційного відвідування ОСОБА_4 обов`язків офіціанта не виконувала, розпоряджень позивача не виконувала, а твердження інспектора праці про протилежне, є надуманим та не підтверджене жодними доказами. Пояснила, що з громадянкою ОСОБА_4 нею укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого остання повинна була навчитися роботі офіціанта за власний рахунок поза межами належного позивачці закладу харчування, однак, під координацією  позивача, та скласти іспит по завершенню навчання. 19.02.2019 позивачкою було проведено з ОСОБА_4 іспит, який остання успішно пройшла, та у відповідності до п.3.4 угоди від 11.02.2019 з нею було укладено трудовий договір. Отже, є хибним висновок відповідача про наявність трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на момент інспекційного відвідування - 11.02.2019. Крім того, вказує, що до моменту завершення інспекційного відвідування позивачем було надано державним інспекторам праці трудовий договір, укладений із ОСОБА_5 , та повідомлення ГУ ДФС у Полтавській області про прийняття ОСОБА_5 на роботу, направлене 11.02.2019 о 15:19 год., тобто, до моменту завершення інспекційного відвідування (12.02.2019 о 16:30 год.). Враховуючи викладене, вважає, що підстав для накладення на неї штрафу за порушення ч.3 ст.24 КЗПП України у відповідача не було.  Зазначила, що всупереч п.6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013, про розгляд справи про накладення штрафу її не було повідомлено за 5 днів до дати розгляду справи. Письмове повідомлення позивачкою отримано вже після розгляду справи - 16.03.2019. У зв`язку з викладеним, ФОП ОСОБА_1 була відсутня на розгляді справи про накладення штрафу 06.03.2019 та позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання та подавати докази на підтвердження відсутності вини у вчиненні правопорушення. З огляду на наведене, вважає оскаржувану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно було відхилено її клопотання про виклик в якості свідків та допит ОСОБА_3 щодо обставин, зазначених у його заяві, та ОСОБА_4 по обставинам укладення цивільно-правової угоди з позивачем, а також клопотання про дослідження в судовому засіданні виключно оригіналів документів, наданих відповідачем, що потягло за собою неправильне та неповне встановлення обставин справи.
		Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
		Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		В апеляційній скарзі позивачем було заявлено клопотання про виклик в якості свідка ОСОБА_3 щодо обставин подання ним 07.02.2019 заяви про проведення позапланової перевірки відносно ФОП ОСОБА_1 . На думку позивача, вказана заява є неправдивою, що свідчить про відсутність підстав для проведення інспекційного відвідування. Крім того, позивач просила викликати в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.65 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.
		Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.
		Разом з тим, позивачем в апеляційній скарзі не зазначено, які обставини можуть підтвердити або спростувати свідчення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 
		Виклик в якості свідка ОСОБА_3 з огляду на ч.1 ст.65 КЗпП України не є доцільним, оскільки ані обставини проведення інспекційного відвідування, ані його результати, ані підстави для винесення оскаржуваної постанови вказаній особі не відомі. Твердження позивача про неправдивість заяви ОСОБА_3 , яка слугувала підставою для проведення інспекційного відвідування, не є підставою для виклику його в якості свідка, оскільки предметом спору є скасування постанови про накладення штрафу, а не наказу про призначення інспекційного відвідування. Крім того, з урахуванням пп.3 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, беручи до уваги, що вказана заява містить інформацію про порушення суб`єктом господарювання законодавства про працю та не є анонімною, відповідач не мав підстав відмовитися від проведення інспекційного відвідування за цією заявою. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає клопотання позивача про виклик свідків необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
		Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2019 до Управління Держпраці у Полтавській області надійшло повідомлення від фізичної особи ОСОБА_3 про нелегально оформлених працівників у кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на території санаторію "Миргород" у м. Миргород. 
		Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю №282 від 08.02.2019 головному державному інспектору Черкаській А.М. було доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю у діяльності суб`єктом господарювання - ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , бар "ІНФОРМАЦІЯ_1" .
		Направлення на проведення перевірки суб`єкта господарювання №282 від 08.02.2019 було вручено позивачу, про що свідчить особистий підпис в направленні.
		На підставі наказу від 08.02.2019 № 38П, направлення на проведення заходу державного контролю №282, посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання нею вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 12.02.2019 №ПЛ3357/168/АВ.
		В ході проведення інспекційного відвідування було виявлено, що на робочому місці бармена виконувала обов`язки з приготування кави та проведення розрахунків особа, яка представилася як ОСОБА_5 . 
		Обов`язки офіціанта (приймала замовлення, приносила замовлення, приймала оплату від відвідувачів тощо) виконувала особа, яка представилася як ОСОБА_4 . Також, ОСОБА_4 була одягнена у фірмений одяг, на ній був бейджик з її іменем та вона виконувала розпорядження ФОП ОСОБА_1 
		ФОП ОСОБА_1 усно повідомила, що гр. ОСОБА_5 є її працівником, працює перший день. Громадянка ОСОБА_4 навчається у неї роботі офіціанта. Від надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 відмовилася.
		В ході проведення інспекційного відвідування позивачем було надано трудовий договір б/н від 12.02.2019, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , наказ № 15 від 11.02.2019 про прийняття на посаду бармена ОСОБА_5 з 12.02.2019, повідомлення про прийняття працівника на роботу, подане до ГУ ДФС у Полтавській області (Миргородський р-н) 11.02.2019 в 15:19:08 год за реєстраційним номером 9016840583.
		Також було надано цивільно-правову угоду б/н від 10.02.2019, укладену між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та фізичною особою ОСОБА_4 (Виконавець), за умовами якої  Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання навчитися готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх. 
		Документи щодо оформлення трудових відносин з гр. ОСОБА_4 в ході проведення інспекційного відвідування не надано.
		Враховуючи викладене, інспектор прийшла до висновку про те, що працівники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були допущені до роботи ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
		Як вбачається з Акту, на титульній сторінці зазначено найменування об`єкта відвідування " ОСОБА_6 ", однак як вбачається з розділу ІІІ Акту «Опис виявлених порушень», та в графі для підпису, прізвище об`єкта інспекційного відвідування зазначене як " ОСОБА_1 ", що вказує на допущення відповідачем виключно технічної помилки у написанні прізвища позивача.
		12.02.2019 відповідачем винесено припис № ПЛ3357/168/АВ/П про усунення порушень, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути порушення вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413 в частині оформлення трудових відносин, в тому числі з гр. ОСОБА_4 до 25.02.2019.
		Примірник отримано позивачем 19.02.2019, про що свідчить її підпис у відповідні графі припису. 
		22 лютого 2019 року Управління Держпраці у Полтавській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД, згідно з яким розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України, призначено на 06.03.2019, про що повідомлено позивача листом від 22.02.2019 за вих. № 02-12/1275, відправленого на адресу позивача.
		06 березня 2019 року начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербак С.Л. прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф  у розмірі 250380,00 грн. на підставі абзацу другого частини другої ст. 265 КЗпП України.
		Не погодившись із вказаною постановою, ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про її оскарження. 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з  правомірності оскаржуваної постанови, оскільки відносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично є трудовими, а сторони таких угод прирівняні до працівників та роботодавця. Однак, трудового договору з вказаними особами позивачем на момент інспекційного відвідування укладено не було, трудові відносини у встановленому порядку не було оформлено, а тому Управлінням Держпраці у Полтавській області правомірно накладено на позивача штраф за порушення ч. 3  ст. 24 КЗпП України.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засаді верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтерес юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Полтавського окружного адміністративного суду від  15.05.2019 по справі  №  440/1143/19 відповідає, а вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Щодо доводів про порушення відповідачем процедури проведення невиїзного інспектування колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою і повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігань.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року, який був чинним до 14.05.2019 (далі по тексту - Порядок № 295).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, у тому числі Держпраці та її територіальних органів.
		Підстави для проведення інспекційного відвідування визначені пунктом 5 Порядку №295.
		Відповідно до положень підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
		Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
		Матеріалами справи підтверджено, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 було призначене наказом № 38П від 08.02.2019 у зв`язку з надходженням 07.02.2019 від громадянина ОСОБА_3 заяви, в якій останній повідомляє про факт допуску до роботи ФОП ОСОБА_1 працівника без оформлення  трудових відносин. Отже, зазначена заява у розумінні пп.3 п.5 Порядку № 295 є підставою для прийняття керівником органу Держпраці рішення про проведення інспекційного відвідування. 
		Доводи позивача про неправдивість відомостей, зазначених у цій заяві, є необґрунтованими та не впливають на вирішення спору, оскільки у даному випадку предметом спору є не оскарження наказу начальника Управління Держпраці у Полтавській області про проведення інспекційного відвідування, а постанови про накладення штрафу. 
		При цьому, вважаючи вказану заяву ОСОБА_3 сфальсифікованою, а відомості, вказані у ній - неправдивими, позивач не була позбавлена можливості звернутися із заявою до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження за фактом підробки документів посадовими особами Держпраці, однак, доказів такого звернення позивачем не надано. 
		Твердження позивача про відсутність у Управління Держпраці у Полтавській області повноважень на проведення спірного інспекційного відвідування з посиланням на ч.4 ст.4,  абз.5, 6 ч.1 ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі по тексту - Закон № 877) колегія суддів відхиляє, з наступних підстав. 
		Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 877 виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. 
		Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
		Позивач вважає, що оскільки відповідач не був уповноважений на здійснення державного нагляду (контролю) та проведення перевірок саме законом, що було встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 по справі № 826/8917/17, проведення інспекційного відвідування є незаконним, а суд першої інстанції безпідставно послався на Порядок № 295, який станом на час прийняття оскаржуваного судового рішення (15.05.2019) був визнаний нечинним.
		Разом з тим, слід вказати, що відповідно до ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Згідно з ч. 1 ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		Отже, положення Порядку № 295 втратили чинність лише з дати набрання відповідного рішення суду апеляційної інстанції - 14.05.2019, і станом на час проведення інспекційного відвідування (11.02.2019) були чинними. 
		Подальше скасування Порядку № 295 не впливає на правомірність дій відповідача у спірних відносинах.
		З приводу тверджень позивача про неможливість проведення позапланового контрольного заходу за відсутності відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), як це передбачено абзацами 6, 7 частини 1 статті 6 Закону № 877, слід вказати на таке.
		Як встановлено частиною п`ятою статті 2 Закону України  "Про  основні  засади  здійснення  державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі по тексту - Закон № 877), державний нагляд (контроль) здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, із забезпеченням дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 1, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
		Отже, Закон № 877 містить вичерпний перелік норм дотримання яких зобов`язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Норми частини 1 статті 6 Закону № 877 до цього переліку не входять.
		Така правова позиція щодо розмежування дії норм Закону №877 та Порядку №295, знайшла своє відображення в рішенні Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 22.03.2018 по справі № 697/2073/17.
		В даному випадку позаплановий контрольний захід було проведено на підставі Порядку № 295, яким не передбачено такої умови для проведення інспектування, як наявність відповідного погодження центрального органу виконавчої влади.
		З урахуванням викладеного, відсутність такого погодження не свідчить про відсутність підстав для проведення інспектування. 
		Крім того, слід відмітити, що у відповідності до абз.7 ч.1 ст.6 Закону № 877 суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом - копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.
		Разом з тим, позивач таким правом не скористалась, натомість, допустила посадових осіб Управління Держпраці у Полтавській області до проведення інспекційного відвідування, про що свідчить підпис позивача у направленні на проведення заходу державного контролю № 282 від 08.02.2019 (а.с.35). На вимогу посадових осіб відповідача ФОП ОСОБА_1 надала документи, інспектування було проведено, а тому наразі доводи позивача про ненадання вищевказаного погодження не впливають на вирішення пору по суті. 
		З урахуванням вищенаведених норм права та обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		Відповідно до пунктів 19-21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
		Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
		Згідно з пунктами 27, 28 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 11.02.2019 та 12.02.2019 на підставі наказу від 08.02.2019 № 38П, направлення на проведення заходу державного контролю №282, посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання нею вимог законодавства про працю.
		Як вбачається з матеріалів справи, за результатами невиїзного інспектування 12.02.2019 складено акт №ПЛ3357/168/АВ, яким зафіксовано порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України, та припис про зобов`язання ФОП ОСОБА_9 усунути вказане порушення до 25.02.2019.
		Вказаний припис позивачем було виконано, про що свідчать надані до матеріалів справи копії трудового договору від 19.02.2019 з ОСОБА_4 , наказу № 16 від 19.02.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_4 (а.с. 20, 21). 
		22.02.2019 начальником Управління Держпраці у Полтавській області було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД, яким призначено розгляд зазначеної вище справи на 06.03.2019.
		Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі по тексту - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.
		Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
		За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (пункт 8 Порядку № 509).
		Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку № 509).
		Згідно з п.6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
		Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку №509).
		Як вбачається з матеріалів справи, лист Управління Держпраці у Полтавській області № 02-12/1275 від 22.02.2019 щодо повідомлення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС було направлено відповідачем на адресу позивачки - АДРЕСА_4 (а.с.22). 
		Згідно з наявними в матеріалах справи копіями паспорту ОСОБА_1 та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, саме ця адреса є адресою реєстрації місця проживання позивача та здійснення нею господарської діяльності (а.с.7, 18). 
		Як свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення, вказане повідомлення було отримане позивачем 16.03.2019 (а.с.61). Цю обставину позивач визнав. Це доводить, що адреса, на яку було надіслано повідомлення, забезпечує зв`язок з адресатом. 
		Згідно з даними офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» рекомендоване поштове відправлення було фактично подане на пошту 26.02.2019 (за 10 днів до дати розгляду справи про накладення штрафу), 27.02.2019 перебувало у точці видачі (доставки), за 01.03.2019 наявний запис «відправлення не вручене  під час видачі (доставки) з інших причин». 
		Враховуючи викладене, відповідачем було вжито передбачених Порядком № 295 заходів для повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу за 5 днів до дати її розгляду. Фактичне неотримання цього повідомлення адресатом до 16.03.2019 не залежать від відправника та не може свідчити про протиправність оскаржуваної постанови.
		Щодо наявності підстав для прийняття оскаржуваної постанови від 06.03.2019 № ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФЧС, якою на позивача на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено штраф в розмірі 250380,00 грн. в зв`язку з допущеним порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно з частиною 3  статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		За визначенням ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з частиною 1    статті 23 Кодексу законів про працю України  трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Відповідно до частини 1  статті 24 Кодексу законів про працю України  трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Отже, діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. 
		Вказані ознаки трудового договору витікають як зі статей КЗпП, так і з спеціальних законів, що регулюють трудові відносини (зокрема Закону України "Про відпустки", Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про охорону праці").
		За визначенням ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦКУ).
		Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Відповідно до частин 1 - 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
		За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
		Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 10.02.2019 між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та гр. ОСОБА_4 (виконавець) укладено цивільно-правову угоду, за умовами якої замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання навчитися правильно готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх та скласти іспит по завершенню навчання (20 лютого 2019 року).
		Відповідно до п. 1.2. Договору вміння мають відповідати стандартам та вимогам, які висуваються до даної посади, на яку претендує Виконавець. 
		Пунктом 3.1. - передбачено, що координація процесу виконання робіт покладається на уповноваженого представника Замовника в особі ОСОБА_1 Координація полягає в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та навчання (п. 3.2). 
		Термін дії угоди з 10.02.2019 по 20.02.2019 (п. 5.1).
		Винагорода за виконання угоди в договорі не визначена. 
		Позивач стверджує, що за умовами вказаного вище договору ОСОБА_4 повинна була самостійно пройти навчання роботі офіціанта поза межами належного позивачці закладу харчування, після завершення навчання скласти іспит. 19.02.2019, за твердженням позивача, ОСОБА_4 цей іспит склала, після чого її було прийнято на роботу та укладено з нею трудовий договір. 
		Разом з тим, позивачем не спростовано того, що на час проведення інспекційного відвідування (13:40 год. 11.02.2019) ОСОБА_4 знаходилась у приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», належного позивачці, і виконувала обов`язки офіціанта.
		За п.1.3 угоди від 10.02.2019 Замовник зобов`язаний своєчасно надати умови для навчання та здачі іспиту Виконавцем, що спростовує твердження позивача про те, що навчання ОСОБА_4 повинна була проходити поза межами належного позивачу кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1». 
		Отже, виходячи з наведених вище тверджень позивача та наявних в матеріалах справи копій акту інспекційного відвідування та цивільно-правової угоди від 10.02.2019, випливає, що ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», навчалася у ФОП ОСОБА_1 роботі офіціанта.
		Згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 має такі види діяльності: 47.19 інші види роздрібної торгівлі; 47.25 роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.29 постачання інших готових страв (основний); 56.30 обслуговування напоями.
		Таким чином, ФОП ОСОБА_1 не може здійснювати навчання та приймати іспити у працівника перед прийняттям його на роботу.
		Слід вказати, що стажування працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин чинним законодавством про працю не передбачене, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку для навчання, стажування необхідним роботодавцю посадам з подальшим працевлаштуванням.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 Закону України "Про зайнятість населення" студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених /договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов`язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. Порядок укладення договору про стажування та типову форму договору затверджує Кабінет Міністрів України. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки.
		Стажування проводиться за індивідуальною програмою під керівництвом працівника підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки.
		Умови та порядок проходження стажування передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 16.01.2013.
		Відповідно до Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України. Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 № 318/655, стажування здійснюється для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних. Згідно з п. 5.1 Порядку, стажування безробітних здійснюється на замовлення роботодавців за Індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості.
		Центри зайнятості здійснюють контроль за виконанням робочих навчальних планів та робочих навчальних програм, індивідуальних програм стажування, дотриманням строків навчання безробітних, умов навчання та (або) проживання (п. 2.9).
		Колегія суддів зазначає, що ані під час проведення інспекційного відвідування, ані в процесі розгляду справи про накладення штрафу позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо укладення договору про професійне навчання найманого працівника, наказу про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Не надано таких доказів і до суду першої та апеляційної інстанцій. 
		Також, відсутні докази того, що ОСОБА_4 є студенткою вищого чи учнем професійно-технічного навчального закладу або що вказана особа зареєстрована, як безробітна, як і відсутні індивідуальна програма стажування, робочі навчальні плани і програми. Не видавався також і наказ про стажування/навчання зазначеної особи із зазначенням місця проходження стажування/навчання, спеціальності (кваліфікації) або професії (кваліфікаційного рівня) стажиста, режимом стажування/навчання, а також керівника стажування.
		Отже, допущення працівника до стажування/навчання працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку, є порушенням вимог ч.3 ст.24 КЗпП України.
		Крім того, враховуючи специфіку роботи (послуг), що надавалася фізичною особою ОСОБА_4 , а саме: готувати зал до приходу гостей, приймати замовлення, правильно виписувати рахунок, прибирати столи і сервірувати їх, та характер роботи, яку фактично виконала ОСОБА_4 під час інспекційного відвідування -  приймала замовлення, приносила замовлення, приймала оплату від відвідувачів, що встановлено актом інспекційного відвідування, колегія суддів вказує, що виконання таких робіт передбачає необхідність знаходження працівника на робочому місці, що в першу чергу свідчить про необхідність дотримання нею трудового розпорядку.
		Також слід відмітити, ОСОБА_4 сама не організовувала свою роботу і не виконувала її на власний ризик, виконання нею роботи здійснювалося під координацією позивача, що полягало в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та навчання.
		З огляду на викладене, як вірно зазначено судом першої інстанції, між позивачем та гр. ОСОБА_4 станом на дату проведення інспекційного відвідування, були наявні ознаки трудових відносин.
		При цьому, колегія суддів відмічає, що пунктом 1.1. договору, іспит по завершенню навчання повинен був складатися ОСОБА_4 20.02.2019.
		Однак, наказ про прийняття на роботу ОСОБА_4 та трудовий договір, укладений з нею, датовані 19.02.2019, тобто, остання була прийнята на роботу до складення нею іспиту, що суперечить умовам угоди від 10.02.2019.
		Вказана обставина свідчить про те, що позивач фактично визнала обґрунтованість висновків інспекторів праці про наявність трудових відносин між нею та ОСОБА_4 .
		Відповідно до ст.26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
		В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
		Однак, наказ ФОП ОСОБА_1 про прийом на роботу з випробуванням ОСОБА_4 не видано, трудовий договір, відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, з нею не укладено, повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не надано. 
		Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ч.  3 ст. 24 КЗпП України було допущено ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору. 
		Твердження позивачки про те, що вона не допускала гр. ОСОБА_5 до роботи без укладення трудового договору, спростовується наданими до матеріалів справи копіями повідомлення про прийняття працівника на роботу, поданого до ГУ ДФС у Полтавській області (Миргородський р-н) 11.02.2019 в 15:19:08 год за реєстраційним номером 9016840583, наказу № 15 від 11.02.2019 про прийняття на посаду бармена ОСОБА_5 з 12.02.2019 та трудового договору б/н від 12.02.2019, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_5 .
		З викладеного вище вбачається, що ОСОБА_5 офіційно було прийнято на роботу з 12.02.2019.
		Між тим, в ході проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності, яке почалося 11.02.2019 року о 13 год. 40 хв., було виявлено, що ОСОБА_5 11.02.2019 знаходився на робочому місці бармена та виконував обов`язки з приготування кави, проведення розрахунків.
		Документи щодо оформлення трудових відносин (наказ про прийняття, трудовий договір, тощо) з гр. ОСОБА_5 11.02.2019 позивачкою подано не було, від надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 відмовилася, при цьому, усно повідомила, що ОСОБА_5 є її працівником. 
		Лише під час проведення інспекційного відвідування наступного дня, 12.02.2019, позивачем було надано до Управління Держпраці у Полтавській області вищевказані документи : повідомлення про прийняття працівника на роботу, подане після початку інспекційного відвідування, наказ про прийняття на посаду бармена ОСОБА_5 з 12.02.2019 та укладений між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_5 трудовий договір б/н від 12.02.2019.
		Таким чином, 11.02.2019 ОСОБА_5 був допущений до роботи та виконував обов`язки бармена за відсутності укладеного трудового договору та наказу про прийняття на роботу, а також без повідомлення податкових органів про прийняття працівника на роботу. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт допущення позивачем 2 працівників -   ОСОБА_4 та   ОСОБА_5 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а отже, порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України. 
		Згідно з частиною 2  статті 265 Кодексу законів про працю України  юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"  установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 грн. 
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідач постановою від 06.03.2019 №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС за порушення позивачем вимог ч. 3  ст. 24 Кодексу законів про працю України, відповідно до абз.2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України  застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 грн. (4173 грн.х30х2 кількість працівників =250380 грн.).
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач, виконавши припис та уклавши з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 трудові угоди, фактично визнала наявність між нею та вказаними особами трудових відносин, та, відповідно, порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України.
		Разом з тим, згідно з п.29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, якими доведено факт порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Управління Держпраці у Полтавській області при винесенні постанови від 06.03.2019 №ПЛ3357/168/АВ/П/ТД-ФС, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КЗпП України, з дотримання вимог ч.2   ст.2 КАС України. 
		Відповідно до   ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
		Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ
		 
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року по справі № 440/1143/19  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя (підпис)Т.С. ПерцоваСудді(підпис)  (підпис) І.С. Чалий    С.П. Жигилій   Повний текст постанови складено  30.07.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...