Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/7829/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Розбій.
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2019. Зареєстровано: 01.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2019.
Дата набрання законної сили: 30.07.2019
Номер судового провадження: 11-кп/4805/405/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017060020003057

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		Справа №296/7829/17     Головуючий у 1-й інст.  ОСОБА_1  
		Категорія ч.2 ст.187 КК     Доповідач                 ОСОБА_2   
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:
		 
		головуючого-судді         ОСОБА_2 , 
		суддів:                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретар                 ОСОБА_5 ,
		за участю: прокурора         ОСОБА_6 ,
		потерпілого             ОСОБА_7 ,
		захисників                 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		обвинувачених             ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №296/7829/17 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_12 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 29 березня 2019 року відносно 
		ОСОБА_11 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, та 
		ОСОБА_10 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України,
		в с т а н о в и в:
		В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинувачених, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та їх особам, та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна. Також, визнати винним ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.
		При цьому, вважає, що суд, призначаючи ОСОБА_11 та ОСОБА_10 покарання на підставі ст.69 КК України за вчинення злочину, проігнорував кримінально- правовий принцип індивідуалізації покарання визначений у ст.65 КК України. Так, призначаючи покарання суд формально визначив однакове покарання кожному з обвинувачених без врахування даних, які всебічно характеризують особу ОСОБА_11 та особу ОСОБА_10 , без урахування ступеню участі та ролі кожного з обвинувачених під час вчинення правопорушення, що в подальшому призвело до порушення гарантії призначення справедливого покарання й умов досягнення мети, яка перед ним поставлена. Крім того, суд безпідставно врахував як обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , активне сприяння розкриттю злочину, хоча обвинувачений ОСОБА_11 під час досудового розслідування будь-якої допомоги в установленні невідомих слідству обставин вказаного кримінального провадження органам досудового слідства не надавав, показання надані останнім під час проведення слідчого експерименту від 17.06.2017, не відповідають дійсності та були надані з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, зокрема останній повідомляв, що під час вчинення злочину відлучався до туалету, будь- яких тілесних ушкоджень потерпілому не спричиняв, вказував на інших осіб, як на причетних до вчинення злочину. В подальшому обвинувачений ОСОБА_11 неодноразово змінював покази, вину в інкримінованому злочині визнав в суді лише під тиском наданих стороною обвинувачення доказів з метою уникнути більш суворої міри покарання. Також, судом встановлено, що саме ОСОБА_11 був ініціатором вчинення злочину, першим наніс удар потерпілому кулаком в голову, а тому підстави для врахування судом як обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_11 активне сприяння розкриттю злочину, відсутні.
		Крім того, зазначає, що несправедливим та незаконним внаслідок м`якості є призначення обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК України. При цьому, суд першої інстанції, звільняючи обвинувачених від відбування покарання з випробуванням недостатньо обґрунтував висновок про можливість виправлення останніх саме без відбування покарання. Приймаючи рішення про наявність достатніх підстав для звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд фактично врахував ті ж самі обставини, що і при прийнятті рішення про необхідність призначення ОСОБА_11 та ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст.69 КК України.
		Одночасно, звертає увагу на те, що судом недостатньо враховано тяжкість правопорушення, яке складає підвищену суспільну небезпеку. Судом відверто проігноровано зухвалий та небезпечний характер нападу, здійсненого групою осіб на потерпілого. При цьому, обставини, визнані судом такими, що пом`якшують покарання, дали суду підстави для призначення обвинуваченим умовного покарання, однак вони жодним чином не знижують ступеня тяжкості вчиненого та не є достатніми підставами для звільнення ОСОБА_11 та ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
		Згідно вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 29 березня 2019 року, ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України в частині основного покарання - у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна відповідно ст.77 КК України.
		Застосовано до ОСОБА_11 ст.75 КК України і звільнено його від відбування призначеного покарання із встановленням іспитового строку на 3 роки.
		У відповідності з ст.76 КК України в період іспитового строку покладено на ОСОБА_11 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. 
		Цим же вироком, ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України в частині основного покарання - у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна відповідно ст.77 КК України. 
		Застосовано до ОСОБА_10 ст.75 КК України і звільнено його від відбування призначеного покарання із встановленням іспитового строку на 3 роки.
		У відповідності з ст.76 КК України в період іспитового строку покладено на ОСОБА_10 наступні обов`язки : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. 
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 45641,59 гривень заподіяної матеріальної та 62000,00 гривень моральної шкоди, а всього 107641,59 гривень. 
		Стягнуто за ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь держави по 619 гривень витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз.
		Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
		Відповідно до вироку суду першої інстанції, 10.06.2017 р. близько 00 год. 39 хв. ОСОБА_11 разом з ОСОБА_10 перебували поблизу буд.16 по вул.Довженка в м.Житомирі, де побачили раніше незнайомого ОСОБА_7 , який йшов по вказаній вулиці.
		В цей же день та час, в цьому ж місці у ОСОБА_11 та ОСОБА_10 виник злочинний умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.
		Діючи за попередньою змовою, реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на вчинення нападу, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого (розбій), з метою заволодіння чужим майном, яке належить ОСОБА_7 , керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи небезпеку своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, ОСОБА_11 наніс один удар ОСОБА_7 кулаком лівої руки в область лівої скроневої ділянки голови, внаслідок чого останній впав на асфальтовану поверхню.
		Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, направленого на здійснення нападу з метою заволодіння будь-яким чужим майном із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого (розбій) та підтримуючи злочинні дії ОСОБА_13 , з метою доведення злочину до кінця, ОСОБА_10 наніс потерпілому ОСОБА_7 чотири удари правою ногою в область грудної клітини.
		Подолавши в такий спосіб волю потерпілого до опору, ОСОБА_11 зірвав з плеча потерпілого сумку для ноутбуку, вартістю 250 гривень, в якій знаходились інші речі, які належать ОСОБА_7 , а саме: 
		- відеокамера «Panasonic NC-VX980», вартістю 20000 гривень;
		- фотоапарат «Panasonic Lumix» чорного кольору, вартістю 12400,75 гривень;
		- акумуляторна батарея марки «Panasonic», вартістю 700 гривень;
		- акумуляторна батарея марки «Sony», вартістю 1200 гривень;
		- 6 флеш накопичувачів, один з яких об`ємом 16 Гб, вартістю 200 грн. та 5 флеш накопичувачів, об`ємом 32 Гб вартістю 400 грн. кожен на загальну суму 2200 грн., 
		- два кріплення для штативів вартістю 700 грн. кожне на загальну суму 1400 грн., а всього на загальну суму 38150,75 грн., чим завдали потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на вказану суму.
		Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , утримуючи викрадене майно при собі, залишили місце вчинення кримінального правопорушення та в подальшому розпорядилися викраденим майном на власний розсуд, зокрема частину викраденого майна, а саме відеокамеру «Panasonic NC-VX980» здали до ломбарду «Скарбниця», який знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Небесної Сотні, 15, отримані кошти розподілили між собою.
		Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 своїми умисними діями, що виразились у здійсненні нападу за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння будь-яким чужим майном із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, завдали ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 38150 грн.75 коп. та нанесли тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, саден на обличчі, струсу головного мозку, саден в ділянці правого передпліччя з розвитком післятравматичного правобічного бурситу, саден в ділянці лівого передпліччя та правого колінного суглобу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу за наведених у ній мотивів, пояснення обвинувачених та їх захисників, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, думку потерпілого, який просив вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		З висновками суду першої інстанції щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_11 і ОСОБА_10 кримінального правопорушення, про доведеність вини та кваліфікацію їх дій, погоджуються автор апеляції і ніким з можливих учасників процесу не оспорюються, а тому не перевіряються апеляційним судом.
		Санкція ч.2 ст.187 КК України, за якою ОСОБА_11 і ОСОБА_10 притягується до кримінальної відповідальності, передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 7 до 10 років з конфіскацією майна. 
		Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно із ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно вимог ст.ст.50,65 КК України та положень п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.
		Як вважає апеляційний суд, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вказаних вимог кримінального закону.
		Так, нормами ст.69 КК України встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
		Підставами призначення більш м`якого покарання у ч.1 ст.69 КК України визнані дві групи чинників, які характеризують вчинений злочин і особу обвинуваченого, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
		Застосування ст.69 КК України можливе за наявності лише двох, зазначених у цій нормі підстав, у їх єдності та сукупності.
		Призначаючи покарання обвинуваченим ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке, у відповідності до норм ст.12 КК України, є тяжким, дані про особи обвинувачених, які є раніше не судимими (т.1 а.п.244, 252), особами молодого віку, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають (т.1 а.п.242-243, 250-251), виключно позитивно характеризуються за місцем проживання та роботи (т.1 а.п.245-248, 253, т.2 а.п.19, 20), працюють, на утриманні ОСОБА_11 перебуває малолітній син ОСОБА_14 , 2015 р.н. (т.1 а.п.21), пом`якшуючі покарання обставини у вигляді повного визнання вини, щирого каяття у вчиненому, активного сприяння розкриттю правопорушення, добровільного часткового відшкодування спричиненої шкоди (т.1 а.п.260, т.2 а.п.18, 66, 67), за відсутністю обставин, що обтяжують покарання, та прийшов до висновку про можливість призначення основного покарання, із застосуванням ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.187 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5-и років.
		Зважаючи на вище наведене, а саме, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди, а щодо ОСОБА_10 додатково ще й активне сприяння у розкритті злочину, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, з урахуванням осіб винних та їх ставлення до вчиненого, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував при призначені основного покарання обвинуваченим ОСОБА_11 і ОСОБА_10 положення ст.69 КК України, призначивши це покарання обвинуваченим нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.187 КК України.
		Разом з цим, на думку апеляційного суду, апеляційні доводи прокурора про відсутність достатніх підстав для звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, є обґрунтованими.
		Так, відповідно до ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, лише формально навів у вироку ті ж самі обставини, які було враховано при застосуванні ст.69 КК України, належно не мотивував та без наведення переконливих доводів про доцільність звільнення останніх від призначеного покарання, обмежився тільки посиланням на позитивні характеристики останніх та думку потерпілого.
		Таким чином,при вирішенніпитання звільненняобвинувачених відвідбування покаранняз випробуванням,суд першоїінстанції,надавши перевагузагальносоціальним данимпро осібобвинувачених тадумці потерпілого  ОСОБА_7 в суді, який просив призначити покарання обвинуваченим не пов`язане з реальним позбавленням волі, залишив поза належною увагою, тяжкість правопорушення, його характер і ступінь суспільної небезпечності, у зв`язку з чим безпідставно, застосував положення ст.75 КК України.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження і встановлено вироком суду, обвинувачені ОСОБА_10 і ОСОБА_11 своїми умисними діями, які виразились у здійсненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій) із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я особи потерпілого ОСОБА_7 , яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, скоїли тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.187 КК України.
		При цьому, судом першої інстанції залишено поза увагою наслідки вчиненого обвинуваченими правопорушення (тяжкість спричинених тілесних ушкоджень та розмір заподіяної шкоди), конкретні обставини його вчинення, що стверджує про їх підвищений суспільно небезпечний характер. 
		За наведених обставин, на думку апеляційного суду, виправлення обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_10 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
		Саме такий захід примусу внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинувачених, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
		Апеляційний суд вважає, що з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру суспільної небезпечності, осіб обвинувачених, призначене судом першої інстанції покарання із застосуванням ст.75 КК України не є спрямованим на досягнення цілей та завдань покарання визначених ст.50 КК України, а отже не забезпечить виправлення і перевиховання обвинувачених ОСОБА_11 й ОСОБА_10 та попередження вчинення нових правопорушень.
		Відповідно до ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Оскільки за результатами перегляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, то апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 скасуванню, з ухваленням нового вироку відповідно до п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.420 КПК України.
		При цьому, беручи до уваги обставини вчинення ОСОБА_11 і ОСОБА_10 кримінального правопорушення, його тяжкість та суспільну небезпечність, вище наведені дані про осіб обвинувачених, обставини, які пом`якшують покарання, (щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілому, щодо ОСОБА_10 додатково ще й наявність активного сприяння у розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, апеляційний суд вважає, що для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів буде необхідним призначення покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України, призначивши основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.187 КК України, з призначення додаткового покарання - конфіскації частини належного обвинуваченим майна.
		При цьому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що у відповідності до норм ст.66 КК України, пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , а саме - активне сприяння розкриттю злочину. Даний висновок суду, є необґрунтованим, оскільки непідтверджений матеріалами кримінального провадження.
		Зменшення кількості обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , в порівнянні з їх більшою кількістю у обвинуваченого ОСОБА_10 , з врахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, яке було скоєно обвинуваченими за попереднім зговором, беручи до уваги активність дій кожного з обвинувачених  ОСОБА_11 був ініціатором, проте, дії ОСОБА_10 носили більш активний характер в частині фізичного насильства щодо потерпілого, на переконання апеляційного суду, призначене обвинуваченим покарання за видом, так і мірою має бути однаковим. 
		Підстави, передбачені ст.ст.176, 177, 178, 188 КПК України, для обрання обвинуваченим ОСОБА_11 і ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії апеляційного провадження  відсутні. Наведена з цього приводу апеляційна вимога прокурора не мотивована.
		Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, апеляційний суд, 
		У Х В А Л И В :
		Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12  задовольнити частково.
		Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 29 березня 2019 року відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в частині призначеного покарання  скасувати та ухвалити новий вирок.
		Призначити ОСОБА_11 за ч.2 ст.187 КК України покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з конфіскацією частини належного йому майна.
		Призначити ОСОБА_10 за ч.2 ст.187 КК України покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з конфіскацією частини належного йому майна.
		В решті вирок залишити без зміни.
		На вирок апеляційного суду учасниками судового розгляду справи можуть бути подані касаційні скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
		 
		   Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...