Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/14384/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2019.
Дата набрання законної сили: 24.07.2019
Номер судового провадження: 61-26180ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 липня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 521/14384/16-ц
		провадження № 61-26180св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1  
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтне-будівельне управління «Південне»
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Апеляційного 
		суду Одеської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Кононенко Н. А., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтне-будівельне управління «Південне» (далі - ТОВ «РБУ «Південне»), про стягнення безпідставно набутих коштів.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 грудня 2012 року він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 65 000,00 євро для гарантування оплати за рахунок бюджетних коштів проведення ремонтних робіт у приміщенні школи 
		м. Теплодар Одеської області. Зазначені ремонті роботи виконувались у період з березня по квітень 2013 року ТОВ «Паритет» як субпідрядником за замовленням третьої особиТОВ «РБУ «Південне». На підтвердження отримання грошових коштів у розмірі 65 000,00 євро ОСОБА_2 написав йому розписку. 
		 
		Посилаючись на те, що відповідач повернув лише частину грошових коштів у розмірі 29 500,00 євро, а залишок суми станом на час подачі позову не повернув, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 35 500,00 євро, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 500,00 євро, що еквівалентно 984 447,94 грн за офіційним курсом, встановленим Національним Банком України на 13 грудня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт отримання відповідачем грошових коштів та складання ним розписки не свідчить про існування між сторонами у справі договірних зобов`язань, а тому залишок коштів у розмірі 35 500,00 євро підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті. При цьому суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, посилаючись на нетривалий час, що минув між закінчення строку позовної давності та пред`явленням позову до суду, у зв`язку із чим відмовив відповідачу у застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, строк позовної давності для пред`явлення позивачем зазначених вище вимог сплив 13 травня 2016 року, тобто через три роки з моменту повернення відповідачем частини суми, зазначеної у розписці. 
		 
		Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом у серпні 2016 року, то він пропустив строк позовної давності, а заяви на поновлення строку, як і доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, позивачем до суду не подано. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не застосував до вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску строку позовної давності, заявлених відповідачем у справі, помилково посилаючись на нетривалий час, що минув між закінченням строку позовної давності та пред`явленням позову до суду.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, зазначивши про його сплив 13 травня 2016 року, не звернувши увагу про вимогу позивача щодо повернення спірної суми, яка була направлена відповідачу 29 травня 2014 року, а тому відповідно до вимог статті 530 ЦК України, строк позовної давності слід обчислювати з моменту невиконання відповідачем зазначеної вимоги. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року провадження № 61-26180ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судами встановлено, що 29 грудня 2012 року в рахунок робіт, що виконуються на об`єкті Теплодарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Теплодарської міської ради, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 65 000,00 євро, що підтверджується розпискою відповідача. 
		 
		Договір підряду на виконання будь-яких робіт на зазначеному об`єкті між сторонами у справі як фізичними особами не укладався.
		 
		З тексту розписки відповідача вбачається, що 13 травня 2013 року він повернув позивачу частину грошових коштів у розмірі 29 500,00 євро.
		 
		З зазначеним вище позовом ОСОБА_5 звернувся у серпні 2016 року.
		 
		Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		 
		Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) цевідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 753/15556/15-ц міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 
		а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
		 
		Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		 
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня       2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
		 
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
		 
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. 
		 
		Положеннями статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		 
		Відповідно до вимог статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		 
		Суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
		 
		Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт передачі відповідачу грошових коштів не свідчить про існування та виконання між сторонами у справі договірних зобов`язань, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 1212 ЦК України, оскільки вони виникли у зв`язку із безпідставним отриманням та збереженням відповідачем належних позивачу грошових коштів.
		 
		Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволені позову, апеляційний суд, встановивши, що відповідач 
		13 травня 2013 року повернув частину коштів, а тому перебіг позовної давності перервався вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним боргу, та почався заново, й сплив 13 травня 2016 року, позовна заява була подана до суду 
		22 серпня 2016 року, тобто більше ніж через три роки, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
		 
		Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , з посиланням на статтю 530 ЦК України, про необхідність обчислення строку позовної давності з моменту направлення відповідачу вимоги від 29 травня 2014 року, є безпідставними, оскільки між сторонами відсутні договірні зобов`язання, кошти набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, а тому право вимоги у позивача щодо їх повернення виникло з моменту отримання відповідачем такого майна, а не з моменту направлення відповідачу відповідної вимоги.
		 
		У касаційній скарзі заявник також посилається на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року, в якій встановлено, що 
		ТОВ «РБУ «Південне» сплатило на користь ТОВ «Паритет» 351 643,67 грн, а отже підстава для збереження відповідачем грошових коштів, які були передані йому як гарантія за проведення ТОВ «РБУ «Південне» розрахунку за виконанні роботи його товариством, відпала з моменту прийняття зазначеної постанови.
		 
		Зазначені доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне обчислення апеляційним судом початку перебігу позовної давності та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки, в розписці не встановлено зобов`язання відповідача повернути спірні кошти після проведення розрахунку 
		ТОВ «РБУ «Південне» з ТОВ «Паритет», крім того зазначена обставина не пов`язана з набуттям відповідачем грошових коштів у сумі, зазначеній у розписці.
		 
		Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до власного тлумачення позивачем характеру спірних правовідносин та не знайшли свого підтвердження.  
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2017 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...