Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/1054/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.08.2019. Зареєстровано: 03.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2019.
Дата набрання законної сили: 23.09.2019
Результат оскарження 23.09.2019 П'ятий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: П/420/1138/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/1054/19 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 липня 2019 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача  адвоката Веселова А.В. (за ордером), представника Державної служби України з безпеки на транспорті  Мельниченко Л.Б. (за довіреністю), представника Державної служби морського та річкового транспорту України  Житарь Ю.І. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України, в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просить:
		- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняк М.В. від 23 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України Про державну службу, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області;
		- визнати незаконною бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України щодо переведення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області на іншу рівноцінну вакантну посаду в Державній службі морського та річкового транспорту України чи в Державній службі України з безпеки на транспорті;
		- зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті та Державну служби морського та річкового транспорту України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду, а саме: негайно здійснити його перевід до Державної служби морського та річкового транспорту України на рівноцінну посаду, а саме: зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті видати наказ про його звільнення з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у зв`язку з переводом його до Державної служби морського та річкового транспорту України, а Державну службу морського та річкового транспорту України зобов`язати видати наказ про прийняття його на роботу на рівноцінну посаду за переведенням;
		- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з дня його звільнення з роботи (23.01.2019 року) по день прийняття рішення по цій справі.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно наказу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморррічінспекція) №218-к від 11.09.2014 р. він з 11.09.2014 р. був призначений на посаду начальника відділу контролю державною порту та державою прапору Чорноморського міжрегіонального територіального управління за результатами конкурсу. Наказом голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 21.10.2014 р. позивачу з 13 жовтня 2014 року присвоєно 11 ранг державного службовця. Згідно цього наказу стаж позивача в органах державної влади становив 2 роки 01 місяць 25 днів станом на 13.10.2014 р. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №332-к від 30.12.2016 року з 04.01.2016 р. позивач був призначений на посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області. 
		Позивач вказав, що 08.11.2018 р. він отримав попередження, підписане головою Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 , згідно якого відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р., введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 р. №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р.», виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, яку на той час він обіймав.
		У вищевказаному попередженні про звільнення позивача у зв`язку із виключенням посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, яку він на той час обіймав, йому не було запропоновано можливості переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації.
		Позивач вказав, що чисельність посад працівників Укртрансбезпеки за штатним розкладом згідно змін була скорочена на 226 посад, які були передані Морській адміністрації (Державній службі морського та річкового транспорту України) з передачею відповідного фонду заробітної плати цих посад працівників.
		Позивач зазначив, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 р. №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р.» були виключені посади працівників відділів державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управлінь Укртрансбезпеки, в тому числі посада заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, яку обіймав позивач.
		Позивач вважав, що відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті, від якого були передані 226 посад відповідачу - Державній службі морського та річкового транспорту України, під час попередження про його звільнення у зв`язку із виключенням посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, повинен був запропонувати йому іншу посаду відповідно до його кваліфікації в Державній службі морського та річкового транспорту України, шляхом його переведення, однак цього зроблено не було, що є порушенням вимог, передбачених ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України.
		Позивач зазначив, що не всі посади за штатним розписом новоствореної Державної служби морського та річкового транспортну України, в тому числі Міжрегіонального управління державної служби морського та річкового транспортну України, на той час були укомплектовані.
		Позивач вказав, що з серпня 2018 р. до Державної служби морського та річкового транспортну України було переведено частину співробітників Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, які написали заяви про звільнення та переведення до Державної служби морського та річкового транспортну України та їх заяви були задоволені.
		20 листопада 2018 р. позивачем були надіслані поштою заяви до голови Державної служби України з безпеки на транспорті та до голови Державної служби морського та річкового транспорту України про переведення його до Державної служби морського та річкового транспорту України. Однак на ці заяви позивач відповідей не отримав та вони залишилися без задоволення.
		Такій підхід відповідачів до розгляду заяв працівників відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області про переведення їх до Державної служби морського та річкового транспорту України, на думку позивача, свідчить про їх упередженість та необ`єктивність при виборі працівників, які мають право на переведення, без врахування їх досвіду, стажу роботи та кваліфікації, що є порушенням вимог ст.42 Кодексу законів про працю України, згідно яких при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		Позивач зазначив, що 21.12.2018 р. йому стало відомо про те, що 22.12.2018 р. відбудеться засідання профкому Укртрансбезпеки з приводу розгляду подання Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення його з роботи за скороченням штату, та повторне засідання профкому відбудеться 26.12.2018 р. о 12:00. 
		Позивач вказав, що Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, де він працював, не видавало будь-яких розпоряджень з приводу надання йому можливості виїхати у відрядження з м. Одеси до м. Києва для прийняття участі у розгляді вказаного подання, тому він не зміг прийняти участь у розгляді профкомом Укртрансбезпеки подання Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення його з роботи за скороченням штату. 
		Позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що 22.12.2018 р. є робочим днем, та він, як заступник начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, повинен виконувати свої обов`язки на робочому місці, він не зміг прийняти участь у розгляді вказаного подання, 21.12.2018 р. на електронну адресу профкому Укртрансбезпеки позивач надіслав листа, в якому просив його не розглядати у його відсутність подання Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення з роботи за скороченням штату та перенести розгляд цього подання на повторне засідання профкому Укртрансбезпеки, так як він бажає особисто прийняти участь в цьому засідання та надати свої доводи та підстави проти подання Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення його з роботи за скороченням штату, яке є незаконним та безпідставним.
		Позивач зазначив, що наказом голови Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 від 23 січня 2019 р. його звільнено з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
		Також позивач зазначив, що при скороченні штату Укртрансбезпеки фактично відбулася не ліквідація відповідних підрозділів державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управлінь Державної служби України з безпеки на транспорті, а їх реорганізація в Державну службу морського та річкового транспорту України, якій були передані функції та повноваження відповідних відділів державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки.
		Ухвалою судді від 13.03.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання на 03 квітня 2019 року на 10:00 год.
		Підготовче засідання 03.04.2019 року відкладено на 22.04.2019 року на 09:30 год. у зв`язку з неприбуттям у судове засідання без поважних причин представника позивача та представника відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті.
		Підготовче засідання 22.04.2019 року відкладено на 08.05.2019 року на 15:30 год. у зв`язку з виникненням технічних проблем, що унеможливлюють участь представника відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Протокольною ухвалою від 08.05.2019 року відповідачів зобов`язано надати додаткові докази та інформацію.
		Ухвалою від 28.05.2019 року у відповідачів витребувано докази за клопотанням позивача та відкладено підготовче засідання на 07.06.2019 року на 09:15 год. 
		Протокольною ухвалою від 12.06.2019 року прийнято до розгляду заяву позивача від 06.06.209 року про зміну підстав позову. 
		Ухвалою від 24.06.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 18.07.2019 року на 10:15 год.
		У судовому засіданні 18.07.2019 року оголошено перерву до 22.07.2019 року до 16:00 год. через сплив часу, зарезервованого для проведення відеоконференції, шляхом якої відповідачі брали участь у судовому розгляді справи. 
		Під час судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим. 25.04.2019 року представник відповідача надав письмовий відзив, у якому зазначив, що 08.11.2018 року ОСОБА_1 отримав попередження за підписом голови Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_3 М.В. відповідно до якого, його повідомили про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням. Одночасно у вищезазначеному попередженні, відповідач належним чином обгрунтував причини скорочення чисельності штату працівників та зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорті України» №1095 від 06.09.2017 року було утворено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також у попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки "Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті за 2018 рік" №805 від 05.10.2018 року, було виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.
		Відповідач вказав, що 23.01.2019року згідно із наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №108-к заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
		Відповідач вважає, що вищезазначений наказ є правомірним та таким, що жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів позивача.
		Стосовно твердження позивача щодо відсутності пропозиції зі сторони відповідача працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, установі організації, як це зазначено в ч.2 ст.49-2 КЗпП України, відповідач зазначив, що згідно з Витягом із штатного розпису на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженого наказом Укртрансбезпеки від 19.02.2018 року №162, який вводився в дію 01.01.2018 року, гранична чисельність штату Управління Укртрапсбезпски в Одеській області становила 45 осіб. Проте, згідно з Витягом із штатного розпису на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженої наказом Укртрансбезпеки від 19.02.2018 року №162, який вводився в дію 05.10.2018 року, гранична чисельність штату Управління Укртрансбезпеки в Одеській області вже становила 24 осіб. Тобто, чисельність штату працівників Управління Укртрансбезпеки в Одеській області майже в два рази скоротилася.
		Внаслідок таких змін у штатному розписі, відповідач суворо дотримуючись норм трудового законодавства, зобов`язаний був запропонувати всім працівникам, посади яких підпали під скорочення, іншу роботу на тому ж самому підприємстві, установі, організації, а при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також з`ясувати у яких працівників є переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, згідно критеріїв визначених у ст.42 КЗпП України.
		Відповідач, здійснивши детальний аналіз професійно-трудової діяльності ОСОБА_1 щодо відповідності критеріям, визначених у ст.42 КЗпП України, прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.
		Представник відповідача - Державної служби морського та річкового транспорту України проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим. 03.04.2019 року представник відповідача надав письмовий відзив, у якому зазначив, що Державна служба морського та річкового транспорту України є новоствореним центральним органом виконавчої влади, та не є правонаступником Державної служби України з безпеки на транспорті. Відповідач вказав, що позивач невірно зазначає, що посади працівників Укртрансбезпеки були на скорочені на 226 осіб, які були передані до Морської адміністрації, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2017 року №1095 був утворений новий орган державної влади, згідно штатного розкладу погодженого з Міністерством фінансів України. 
		Відповідач вважав, що позивач жодним чином не обґрунтував, на якій правовій підставі суд повинен зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України негайно здійснити перевід ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України.
		Також відповідач зазначив, що на листи, які були направлені до Державної служби морського та річкового транспорту України від Профспілки Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті були надані відповіді. Також була надана відповідь на адвокатський запит ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 .
		Заслухавши вступне слово позивача, представника позивача та представників відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.
		Згідно наказу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморррічінспекція) №218-к від 11.09.2014 р. ОСОБА_1 з 11.09.2014 р. було призначено на посаду начальника відділу контролю державою порту та державою прапору Чорноморського міжрегіонального територіального управління за результатами конкурсу (а.с. 20, т. 1).
		Наказом голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморррічінспекція) від 21.10.2014 р. ОСОБА_1 - начальнику відділу контролю державою порту та державою прапору Чорноморського міжрегіонального територіального управління з 13 жовтня 2014 року присвоєно 11 (одинадцятий) ранг державного службовця (а.с. 21, т. 1). 
		Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №332-к від 30.12.2015 року з 04.01.2016 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (а.с. 22, т. 1). 
		06.09.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України», відповідно до якої, зокрема:
		утворив Морську адміністрацію;
		затвердив Положення про Морську адміністрацію;
		вніс відповідні зміни до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 «Про Державну службу України з безпеки на транспорті» - виключив з компетенції Служби функцію реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;
		вніс відповідні зміни до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів Служби шляхом зменшення її на 226 (з яких 165 - державні службовці).
		20 березня 2018 року позивача ознайомлено з повідомленням, підписаним головою Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 , згідно якого до відома позивача доведено, що відповідно до постанови КМУ від 06.09.2017 року №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті будуть виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Вищевказані заходи призведуть до змін у структурі та штатному розписі Укртрансбезпеки, зміни в організації виробництва та праці та вивільнення певної частини працівників за скороченням чисельності. Після затвердження нової структури та штатного розпису Укртрансбезпеки всі працівники будуть письмово попереджені про заходи відповідно до вимог законодавства (а.с. 17, т. 1).
		Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.10.2018 року №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», відповідно до постанови КМУ від 06.09.2017 року №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» та у зв`язку із новою структурою, погодженою Міністром інфраструктури України та штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті, погодженим Міністром фінансів України, наказано, зокрема, ввести в дію з 05.10.2018 року структуру та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», що додаються (а.с. 116-130, т. 2).
		Таким чином, були виключені посади працівників відділів державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управлінь Укртрансбезпеки, в тому числі посада заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, яку обіймав позивач.
		Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №2192-к від 08.10.2018 року «Про попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті», керуючись п.1 ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України, ст.43 Закону України «Про державну службу», на підставі постанови КМУ від 06.09.2017 року №1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» та відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.10.2018 року №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік», наказано управлінню персоналом вжити заходів в установленому порядку щодо попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті (а.с. 18, т. 1).
		08.11.2018 року позивача ознайомлено з попередженням, підписаним головою Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_2 , згідно якого відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р., введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 р. №805 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 р.», виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області. Позивача попереджено, що відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», ст.49-2 КЗпП України через два місяці з дати ознайомлення його з цим попередженням, його буде звільнено відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 19, т. 1).
		20 листопада 2018 р. позивачем були надіслані поштою заяви до голови Державної служби України з безпеки на транспорті та до голови Державної служби морського та річкового транспорту України про переведення його до Державної служби морського та річкового транспорту України, що підтверджується копіями цих заяв, описів поштових вкладень, фіскальних чеків та повідомлень про вручення цих відправлень (а.с. 59-71, т. 1). 
		Наказом голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняк М.В. від 23 січня 2019 р. №108-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 25.01.2019 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 16, т. 1). 
		Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».
		Відповідно до ст.41 Закону України «Про державну службу», державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
		1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;
		2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
		Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
		Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
		Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.
		У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.
		Переведення не повинно бути прихованим покаранням.
		Згідно ст.43 Закону України «Про державну службу», підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
		Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків.
		Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
		Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
		У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
		Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
		У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Згідно ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
		Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу», рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
		Згідно ч.1 ст.51 Закону України «Про державну службу», посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці, зокрема, до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади.
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Згідно ч.2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		Відповідно до ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
		У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
		Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
		У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
		Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
		Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.
		Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
		Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
		Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
		Суд бере до уваги доводи позивача стосовно того, що подання Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.12.2018 року №2651/09/14-18, від 07.12.2018 року №2719/09/14-18 до Профкому Укртрансбезпеки про надання попередньої згоди на звільнення позивача з роботи були подані 05.12.2018 р. та 07.12.2018 р., а розгляд Профкомом цих подань відбувся лише 18.01.2019 р., тому засідання Профкому Укртрансбезпеки було проведено з порушенням 15-ти денного строку розгляду вказаного подання, передбаченого ч.2 ст.43 КЗпП України.
		Також відповідно до заяви від 20.05.2019 р. на виконання протокольної ухвали суду від 08.05.2019 р., наданої Державною службою України з безпеки на транспорті до суду, вбачається, що на момент вручення ОСОБА_1 попередження, вакантною посадою в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області була посада начальника відділу надання адміністративних послуг. При цьому, суд вважає безпідставними доводи представника Укртрансбезпеки про те, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області та посада заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області не є рівнозначними. Вказаний довод спростовується наведеними вище положеннями п.6 ч.1 ст.2 та ч.1 ст.51 Закону України "Про державну службу", з яких випливає, що посада начальника відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (керівник підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу) та посада, яку обіймав позивач (заступник керівника підрозділу у складі самостійного структурного підрозділу) - належать до однієї групи оплат праці (група 6), а тому вони є рівнозначними.
		За таких обставин, непропонування цієї рівнозначної посади, яка була вакантною на момент вручення ОСОБА_1 попередження про звільнення, як зазначив про це відповідач у заяві від 20.05.2019 року (а.с. 34-35, т. 2; а.с. 29, т. 3), є грубим порушенням відповідачем (Укртрансбезпекою) приписів п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" та ч.2 ст.40 КЗпП України.
		Згідно пояснень Державної служби України з безпеки на транспорті, за результатами опрацювання особових справ працівників відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області переважне право на залишення на посаді було надано наступним працівникам, зокрема, ОСОБА_5 , старшому державному інспектору відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, було запропоновано посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, оскільки остання є молодим спеціалістом (перше місце роботи).
		Додатково в своїх поясненнях у судовому засіданні представник відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті зазначила, що переважне право на залишення на посаді ОСОБА_5 було надане, так як вона ще й була працівником, яка навчається у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва.
		Вказані доводи представника Державної служби України з безпеки на транспорті про те, що ОСОБА_5 мала переважне право перед позивачем на залишення на роботі, спростовуються тим, що згідно наказу в.о. голови Державної служби України з безпеки на транспорті Дідківського ОСОБА_6 від 27.11.2018 р. за №2639-К вона за власним бажанням була звільнена з займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки з 03.12.2018 р. (а.с. 191, т. 3), тобто до подання Державною службою України з безпеки на транспорті до Профспілки Державної служби України з безпеки на транспорті про надання згоди на звільнення позивача за скороченням штату (подання від 05.12.2018 р.), тому з моменту звільнення ОСОБА_5 посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області була вакантною та нікому не запропонованою, однак в порушення вимог пункту 1 частини першої ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України, ця посада позивачу не була запропонована.
		Крім цього, твердження представника Державної служби України з безпеки на транспорті про те, що на час, коли ОСОБА_5 була запропонована вакантна посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, вона була працівником, яка навчається у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва, є безпідставними, так як згідно її диплому магістра від 29.12.2017 р., вона у 2017 р. закінчила Одеський національний морський університет та здобула кваліфікацію: ступень вищої освіти магістр, спеціальність «Транспортні технології» освітня програма «Організація перевезень і управління на транспорті» та більше в жодному навчальному закладі не навчалася (а.с. 195, т. 3).
		Слід зазначити, що ст.42 Кодексу законів про працю України, яка передбачає переважне право на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, такої підстави, яка передбачає переважне право на залишення на роботі, як молодий спеціаліст (перше місце роботи) немає, тому суд вважає безпідставними доводи представника Державної служби України з безпеки на транспорті про наявність у ОСОБА_5 переважного права перед позивачем на залишення на посаді.
		З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Державною службою України з безпеки на транспорті протиправно прийнято наказ №108-к від 23 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняк М.В. №108-к від 23 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України Про державну службу, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області  є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Поновити позивача належить з дати, з якої його було звільнено - з 25 січня 2019 року.
		Поновлюючи позивача на посаді, суд також задовольняє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
		Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		В п.6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		З довідки фінансово-економічного управління Державної служби України з безпеки на транспорті (а.с. 36, т. 3), вбачається, що за два місяці, що передували звільненню, заробітна плата позивача складає: за листопад 2018 року - 8299,64 грн. (нарахований за місяць доход 11156,48 грн. мінус лікарняні 2856,84 грн.), за грудень 2018 року - 8302,84 грн.
		Тобто, за 42 робочих дні протягом листопада-грудня 2018 року позивачу була нарахована заробітна плата в загальній сумі 16602,48 грн. (8299,64 грн. + 8302,84 грн.)
		Тому середньоденний заробіток позивача складає 395,30 грн. (16602,48 грн. / 42 робочих дні).
		Оскільки день звільнення позивача (25.01.2019 року) є останнім днем його роботи, період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті - це період з 26.01.2019 року по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача.
		Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за період з 26.01.2019 року по 22.07.2019 року (120 робочих днів) складає 47436 грн. (395,30 грн. x 120 робочих днів = 47436 грн.).
		Вирішуючи решту вимог позивача суд враховує наступне.
		Суд бере до уваги посилання позивача на рішення Верховного Суду від 20.11.2018 року по справі №808/8896/15, в якому колегія суддів касаційної інстанції звернула увагу, що вирішуючи питання про правомірність звільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, варто мати на увазі, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 визначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та ін.
		Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведене обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
		У зв`язку з чим, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
		Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 р. №1095 утворено Державну службу морського та річкового транспорту України, як центральний орган виконавчої влади діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України, і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).
		Таким чином, функція контролю у сфері безпеки на морському та річкоовму транспорті була переведена новоутрореному органу - Морській адміністрації, якій згідно Спільного наказу відповідачів від 13.09.2018 року №767/53 безоплатно передане індивідуально визначене майно Укртрансбезпеки (а.с. 131, т. 2), тобто Держава від виконання цієї функції не відмовилася.
		Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади.
		Згідно вищевикладеного, Державна служба морського та річкового транспорту України є новоствореним центральним органом виконавчої влади, та не є правонаступником Державної служби України з безпеки на транспорті. 
		Разом з тим, переведення державного службовця з одного державного органу до іншого, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України "Про державну службу" можливе лише за рішенням керівників державної служби обох цих органів.
		При цьому останні наділені дискреційними повноваженнями щодо прийняття таких рішень і щодо посади, на яку держслужбовець може бути переведений, і суд не може втручатися в ці дискреційні повноваження, зобов`язуючи керівника Морської адміністрації прийняти позивача на рівнозначну посаду. 
		Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконною бездіяльності Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби морського та річкового транспорту України щодо переведення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області на іншу рівноцінну вакантну посаду в Державній службі морського та річкового транспорту України чи в Державній службі України з безпеки на транспорті; зобов`язання Державну службу України з безпеки на транспорті та Державну службу морського та річкового транспорту України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду, а саме: негайно здійснити його перевід до Державної служби морського та річкового транспорту України на рівноцінну посаду, а саме: зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті видати наказ про його звільнення з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у зв`язку з переводом його до Державної служби морського та річкового транспорту України, а Державну службу морського та річкового транспорту України зобов`язати видати наказ про прийняття його на роботу на рівноцінну посаду за переведенням -задоволенню не підлягають.
		Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. 
		У відповідності з п. 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 25 січня 2019 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8301,30 грн. (395,30 грн. х 21 робочий день).
		Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п. 2, 3 ч.1 ст.371, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: проспект Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845), Державної служби морського та річкового транспорту України (адреса: вул. Преображенська, 25, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 41886120)  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняк М.В. №108-к від 23 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України Про державну службу, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 25 січня 2019 року.
		Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47436 грн. (сорок сім тисяч чотириста тридцять шість гривень).
		У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8301,30 грн. (вісім тисяч триста одна гривня тридцять копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 01 серпня 2019 року. 
		 
		Суддя В.В. Андрухів
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...