Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/846/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2019. Зареєстровано: 04.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2019.
Дата набрання законної сили: 30.07.2019
Номер судового провадження: 8218/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 липня 2019 р.Справа № 440/846/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Бенедик А.П.,
		Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,
		за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Костенко Г.В.) від 20.05.2019 року (повний текст рішення складено 23.05.2019 р.) по справі № 440/846/19
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Головного управління ДФС у Полтавській області 
		про визнання дій незаконними, визнання неправомірною та скасування вимоги,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив:
		- визнання незаконними дії ГУ ДФС України у Полтавській області щодо нарахування ЄСВ за відсутності доходу;
		- визнання неправомірною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 № Ф-1275-54.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 02.10.2017 року позивач перебуває в трудових відносинах з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та на даний час обіймає посаду головного юрисконсульта з особливо важливих справ відділу виконавчих проваджень Юридичного департаменту ПАТ "НАК "Нафтогаз України". З 10.10.2017 позивач має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, а з 10.01.2018 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як самозайнята особа. 07.02.2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1275-54 зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 2457,18 грн. Позивач не погодившись із правомірністю вказаної вимоги, звернувся до суду. Вказує, що оскільки як самозайнята особа - адвокат не працює та отримує дохід виключно у вигляді заробітної плати перебуваючи у трудових відносинах з ПАТ "НАК "Нафтогаз України", із якої в повному обсязі утримуються всі види податків і зборів, то нарахування податковим органом єдиного внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного доходу.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 07.02.2019 року № Ф-1275-54 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 2457 грн. 18 коп.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 384 грн. 20 коп.
		Не погодившись із судовим рішенням, Головним управлінням ДФС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить скасувати оскаржуване рішення у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що оскільки згідно даних ІКП за позивачем станом на 31.01.2019 року обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 2457,18 грн., податковим органом сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Зазначив, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. 
		Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін.
		Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.
		Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 02.10.2017 перебуває у трудових відносинах з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та на даний час обіймає посаду головного юрисконсульта з особливо важливих справ відділу виконавчих проваджень Юридичного департаменту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", що підтверджено витягом з наказу від 28.09.2017 №268-к (а.с.20) та копією трудової книжки позивача (а.с.21-24).
		Рішенням Ради адвокатів Полтавської області №13 позивач отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю від 10.10.2017 року серії ПТ №1843, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.30).
		Згідно довідки від 10.01.2018 року №1816270700001 позивач взятий на облік у Лубенській об`єднаній податковій інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (Хорольське відділення) (а.с.31).
		Головним управлінням ДФС у Полтавській області у відношенні позивача було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07.02.2019 року № Ф-1275-54 в розмірі 2457,18 грн (а.с.18). 
		Не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з позовом до суду.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не працює, доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для визначення позивачу суми боргу, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню у судовому порядку. З приводу решти заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
		Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
		Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).
		Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: 
		- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		В той же час, колегія суддів зазначає, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності. 
		Разом з тим, системний аналіз норм вказаного Закону свідчить на користь висновку про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
		Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю, в період виникнення спірних правовідносин, реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник, а саме працював у ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на посаді головного юрисконсульта з особливо важливих справ відділу виконавчих проваджень юридичного департаменту.
		Згідно наявних в матеріалах справи документів, а саме: довідки про доходи позивача за 2018 рік, виданої НАК "Нафтогаз України" 01.03.2019 (а.с.25); індивідуальної відомості про застраховану особу за формою ОК-5 (а.с.26-27); відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с.28-29), слідує, що протягом 2018 року позивачем отримано прибуток у загальному розмірі 443404,37 грн та роботодавцем позивача сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з суми 426458,26 грн на загальну суму 93820,82 грн.
		Таким чином, єдиний внесок за застраховану особу (позивача) сплачено страхувальником - його роботодавцем ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за 2018 рік у розмірі 93820,82 грн.
		Наявність вказаної обставини, на думку колегія суддів, свідчить про відсутність обов`язку у позивача сплати єдиного внеску ще й як за самозайняту особу, оскільки це призведе до подвійного оподаткування особи в рамках здійснення одного й того ж виду діяльності, що суперечить принципам податкового законодавства.
		При цьому, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як самозайнята особа та, відповідно, отримує дохід від такої діяльності.
		Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
		Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
		У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
		Так, у Рішенні Європейського Суду по справі АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.
		Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).
		Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).
		Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.
		Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності у податкового органу правових підстав для визначення позивачу суми боргу зі сплати єдиного внеску на підставі оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому висновки суду першої інстанції є правомірними.
		Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року по справі №440/846/19 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		Головуючий суддя (підпис)А.П. БенедикСудді(підпис)  (підпис) М.І. Гуцал   Л.О. Донець   Повний текст постанови складено 02.08.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...