Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/962/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2019. Зареєстровано: 05.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2019.
Дата набрання законної сили: 02.08.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 серпня 2019 року 
		м. Київ
		Справа №  915/962/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»
		 
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (у складі колегії суддів: Таран С.В. (головуючий), Будішевська Л.О., Аленін О.Ю.)
		 
		у справі № 915/962/18
		за позовом Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»
		до Миколаївської міської ради
		про визнання права власності за набувальною давністю,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2018 року Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго») звернулося до суду з позовом до Миколаївської міської ради, у якому просило визнати за товариством право власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції ЗТП-6/0,4 кВ № 583, яка розташована поблизу житлового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві; визнати за товариством право власності за набувальною давністю на рухоме майно, встановлене у будівлі закритої трансформаторної підстанції ЗТП-6/0,4 кВ № 583: розподільчий пристрій РП-0,4 кВ, розподільчий пристрій РП-6 кВ, силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа заводський № 65636, 1969 року випуску, силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа заводський № 40012, 1972 року випуску.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2007 року з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії добросовісно заволодів спірним майном та до теперішнього часу продовжує відкрито, безперервно ним володіти, зокрема, здійснює ремонт та обслуговування вказаного майна, несе витрати по його утриманню. Право власності на ЗТП-6/0,4 кВ № 583 і на встановлене у ній енергетичне обладнання за жодною особою не зареєстровано, між тим до даної закритої трансформаторної підстанції приєднані споживачі, що мають укладені з АТ «Миколаївобленерго» договори про постачання електричної енергії, тому єдиним володільцем та користувачем зазначеного майна фактично є позивач. Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача та його структурних підрозділів з приводу набуття права власності на безхазяйне майно, зокрема, і на будівлю ЗТП-6/0,4 кВ № 583, проте, вказане питання органом місцевого самоврядування вирішено не було.
		Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 позов задоволено в повному обсязі.
		Судове рішення мотивоване тим, що позивачем доведена наявність сукупності юридичних фактів, які визначені законодавцем як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму набувальної давності, а саме: законність, добросовісність, відкритість та давність володіння спірним майном.
		Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Апеляційний суд виходив із того, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є не лише встановлення моменту виникнення права власності за набувальною давністю, строк його володіння, а також і обставини, за яких виникло володіння спірним майном. При цьому суд зауважив, що інститут набуття прав власності за набувальною давністю не застосовується у випадку необхідності набуття прав власності на безхазяйне нерухоме майно. За висновками суду позивачем не обґрунтовано обставин заволодіння таким майном, що само по собі свідчить про недоведеність факту добросовісності заволодіння чужим майном та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 
		Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у квітні 2019 року АТ «Миколаївобленерго» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 залишити в силі.
		Касаційну скаргу АТ «Миколаївобленерго» обґрунтовує, зокрема, тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, тобто на безхазяйну річ, при цьому у статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не вказано, що право власності за набувальною давністю неможливо застосувати до безхазяйних речей, отже, висновок суду про те, що інститут набуття права власності за набувальною давністю не застосовується у випадку необхідності набуття права власності на безхазяйне майно та можливе у разі існування відомостей про попереднього власника зроблено з порушенням статті 344 ЦК; судом до спірних правовідносин не застосовано положення частини 3 статті 335 ЦК, яка підлягає застосуванню при визнанні права власності за набувальною давністю на безхазяйні рухомі речі; судом не враховано, що для визнання володільця добросовісним вважається достатнім, щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі, чого у даному випадку встановлено не було і судом апеляційної інстанції таким обставин не було надано оцінки; поза увагою суду залишилося те, що спірне майно не має власника, жодна особа не вважає спірне майно своїм, не проявляє зацікавленості щодо нього та не обслуговує його окрім позивача, натомість відповідач не вчинив будь-яких дій відповідно до статті 335 ЦК для набуття права власності на спірне майно.
		Миколаївська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у внутрішньому дворі багатоповерхового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві розташовано закриту трансформаторну підстанцію ЗТП-6/0,4 кВ № 583, у якій встановлено електричне обладнання, а саме: розподільчий пристрій РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.
		Також судами установлено, що АТ «Миколаївобленерго» є користувачем ЗТП-6/0,4 кВ № 583 та встановленого у ній енергетичного обладнання, оскільки до вказаної трансформаторної підстанції приєднано низку споживачів, які мають укладені з позивачем договори про постачання електричної енергії, при цьому кабельні лінії напругою 0,4 кВ та 6 кВ, що живлять зазначені житлові будинки та приєднані до ЗТП-6/0,4 кВ № 583, обліковуються на балансі позивача, та з 2007 року здійснює ремонтно-відновлювальні роботи зазначеної ЗТП-6/0,4 кВ № 583, що підтверджується актом приймання виконаних робіт за квітень 2007 року щодо об'єкта ТП-583 № 41, актом приймання виконаних робіт від 24.09.2012 № 10062, актом приймання виконаних робіт від 19.12.2017 № 18573.
		У 2008 році позивачем складено паспорт трансформаторної підстанції № 583, в якому зазначено схему енергетичного обладнання, встановленого у вказаній підстанції, характеристики цього обладнання та самої будівлі даної підстанції.
		Позивачем періодично проводилися планові перевірки спірного майна, про що свідчать листи огляду (перевірки) ТП напругою 6-10/0,38 кВ від 16.11.2010, від 20.08.2013, від 07.02.2017, від 12.09.2017.
		Крім того, АТ «Миколаївобленерго» неодноразово зверталося до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з листами від 25.01.2013 № 327/02-23, від 06.02.2015 № 731/02-06, у яких повідомляло про те, що за результатами планової роботи з інвентаризації електричних мереж виявлено трансформаторні підстанції, власники яких невідомі, зокрема ЗТП № 583, та просило передати у власність позивачу вказані у даних листах безгосподарчі електричні мережі.
		З аналогічним за змістом листом від 09.04.2013 № 1175/02-23 АТ «Миколаївобленерго» звернулося до в.о. Миколаївського міського голови.
		07.02.2017 АТ «Миколаївобленерго» звернулося до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з листом від 07.02.2017, № 878/02-08, у якому порушувало питання про вжиття заходів щодо визначення власників енергооб'єктів, зазначених у додатках до вказаного листа, зокрема, ЗТП № 583, або щодо невідкладного їх прийняття до комунальної власності з подальшою безоплатною передачею цих об'єктів у власність позивача для можливості їх обслуговування за рахунок сил та коштів останнього.
		06.02.2018 позивач направив до Управління комунального майна Миколаївської міської ради лист № 01/18-1039, в якому зазначив про намір оформити право власності на низку об'єктів, у тому числі на будівлю закритої трансформаторної підстанції ЗТП-6/0,4 кВ № 583, яка розташована поблизу житлового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві, у зв'язку з чим просив надати інформацію стосовно того, чи обліковується на балансі Миколаївської міської ради або її виконавчих органів зазначені у листі об'єкти нерухомого та рухомого майна.
		У листі від 20.02.2018 № 307/10.01-07/18 Управління комунального майна Миколаївської міської ради повідомило позивача про те, що зазначені у запиті АТ «Миколаївобленерго» об'єкти, зокрема закрита трансформаторна підстанція № 583, не обліковуються серед об'єктів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.
		Водночас АТ «Миколаївобленерго» звернулося до Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації з листом від 06.02.2018 № 01/18-1040, в якому також повідомило про свій намір оформити у власність відповідні об'єкти, у тому числі  ЗТП-6/0,4 кВ № 583, та просило надати інформацію стосовно того, чи обліковується на балансі Миколаївської обласної державної адміністрації або Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації зазначені у листі об'єкти нерухомого та рухомого майна.
		У листі від 23.02.2018 № 259/01.01-17 Департамент економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації повідомив позивача про те, що зазначені у запиті АТ «Миколаївобленерго» об'єкти нерухомості, зокрема і спірний об'єкт, не обліковується серед об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.
		Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога позивача про визнання за ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно будівлю закритої трансформаторної підстанції  ЗТП-6/0,4 кВ №583, що розташована поблизу житлового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві, а також на рухоме майно, встановлене у зазначеній будівлі, а саме: розподільчий пристрій  РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій  РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вважав доведеним наявність сукупності юридичних фактів, які визначені законом як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму набувальної давності, а саме: законність, добросовісність, відкритість та давність володіння спірним майном.
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема із відсутності підстав застосування інституту набуття прав власності за набувальною давністю на безхазяйне нерухоме майно.
		Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з'ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
		Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції  ЗТП-6/0,4 кВ №583, що розташована поблизу житлового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві, і на встановлене у ній енергетичне обладнання. 
		За змістом частини 1 статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
		Відповідно до частини 1, 4 статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи.
		Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
		Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
		Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
		Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
		Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
		Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.
		Наведена вище правова позиція щодо підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю наведена у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
		Ураховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції  при вирішення спору, у справі, яка розглядається, дійшов помилкового висновку про те, шо набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття особою права власності на спірний об'єкт нерухомості як на безхазяйну річ, оскільки такий висновок не узгоджується з висновками Великої Плати Верховного Суду у справі № 910/17274/17, за якими, зокрема, відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
		Водночас судом апеляційної інстанції не враховано положення частини 3 статті 335 ЦК, за змістом якої безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 ЦК.
		Крім того, за змістом частини 1 статті 344 ЦК добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
		Як встановлено апеляційним судом і вбачається з матеріалів справи, трансформаторна підстанція є об'єктом електроенергетики, який призначений для трансформування електричної енергії в мережі змінного струму та для розподілу електроенергії.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про електроенергетику» (у редакції, чинній  на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном - квітень 2007 року) проектування, будівництво, введення в експлуатацію, експлуатація, виведення з експлуатації об'єктів електроенергетики, систем диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, інших об'єктів, підключених до об'єднаної енергетичної системи України, регламентуються нормативно-правовими актами, обов'язковими для виконання всіма суб'єктами електроенергетики.
		АТ «Миколаївобленерго», обґрунтовуючи позовні вимоги, послалося на те, що у 2008 році виготовило паспорт трансформаторної підстанції № 583, у якому зазначено рік побудови - 1971, рік введення об'єкта в експлуатацію - 1971, а також те, що до спірної ЗТП-6/0,4 кВ №583, що розташована поблизу житлового будинку № 82 по вул. Космонавтів у м. Миколаєві, приєднано електроустановки споживачів (46 точок обліку юридичних осіб та 604 побутових споживача), що мають укладені з позивачем договори про постачання електричної енергії, а позивач відкрито користується і здійснює ремонт та обслуговування спірного майна, на підтвердження чого надав акти приймання виконаних робіт за квітень 2007 року щодо об'єкта ЗТП-583 № 41, акти приймання виконаних робіт від 24.09.2012 № 10062, акти приймання виконаних робіт від 19.12.2017 № 18573, листи огляду (перевірки) ЗТП напругою 6-10/0,38 кВ від 16.11.2010, від 20.08.2013, від 07.02.2017, від 12.09.2017.
		Разом із тим суд апеляційної інстанції з огляду на наведене  у порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) належним чином не дослідив надані позивачем докази та в рішенні не зазначив, що саме доводять ці докази: чи здійснення позивачем відкритого користування спірним майном чи його відкрите технічно-ремонтне обслуговування, і, якщо - обслуговування, то з якого часу та на якій правовій підставі, а також з огляду на місцерозташування спірного майна та його функціональне призначення не врахував положень частини 2 статті 382 ЦК щодо права власності на спільне майно багатоквартирного будинку, у тому числі на електротехнічне обладнання, оскільки встановлення зазначених обставин має значення для правильного вирішення спору.
		Отже, зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
		Згідно зі статтею 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскільки наведеним вимогам оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, його не можна визнати законним і обґрунтованим.
		Вищевказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції зазначених норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК). 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та згідно з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
		При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
		Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задовольнити частково. 
		 
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 915/962/18 скасувати.
		 
		3. Справу № 915/962/18 передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          І.С. Міщенко
		 
		 
		          В.Г. Суховий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...