Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/4123/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2019. Зареєстровано: 06.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2019.
Дата набрання законної сили: 31.07.2019
Номер судового провадження: 4222/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 липня 2019 р.Справа № 440/4123/18Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Григорова А.М.,
		Суддів: Бартош Н.С. ,  Подобайло З.Г. ,
		за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця   ОСОБА_1       на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 04.02.19 року по справі № 440/4123/18
		за позовом         Фізичної особи-підприємця   ОСОБА_1  
		до         Управління Держпраці у Полтавській області                 
		про визнання протиправним та скасування постанови,
		ВСТАНОВИВ:
		20 листопада 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови № ПЛ 2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 08.11.2018 року.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що не погоджується із висновками уповноваженої посадової особи про виявлені порушення, оскільки такі висновки базуються на помилковому розумінні інспектором норм права та не підтверджені належними та допустимими доказами. Зазначав, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки не є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, тому підстави для застосування штрафу на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України відсутні.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2019р. відмовлено в задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови повністю.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно прийняте з порушенням норм процесуального права та не правильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку щодо того, що «виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника вважається мінімальною гарантією в оплаті праці», що призвело до винесення передчасного рішення. Зазначає, що дійсно, на момент проведення перевірки позивачем не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Не зважаючи на вказане, в терміни, які були визначені приписом про усунення виявлених порушень, було усунуто порушення та здійснена виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника (докази вказаному містяться в матеріалах адміністративної справи). Вважає, що саме грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки не є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, тому підстави для застосування штрафу на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України відсутні. З урахуванням викладеного, вважає, що грошова компенсація за не використані щорічні відпустки не відноситься до переліку мінімальних державних гарантій, визначених у статті 12 Закону «Про оплату праці», у зв`язку з чим притягнення мене до відповідальності на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України є протиправним. Посилається на рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі № 804/6950/17  від 27.03.2018р., рішення Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 524/6178/16-а  від 18.10.2017р.та ін. Також посилається на рішення суду першої інстанції зокрема, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018р. по справі № 0940/1664/18. Також зазначає, що оскільки він не є фахівцем в галузі права,щевикладене просить скасувати          рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову Приватного підприємства «Запорожець ОВ» про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою № СМ 1564/186/АВ/НП/СПТД-ФС від 12.10.2018 та про стягнення судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області в повному обсязі. ць ОВ" до Управління Держпраці у Сумській області про скасування постанови  задоволено. Скасувати постанову Управління Держпраці у Сумській області від 12.10.2018 р. №СМ 1564/186/АВ/НП/СПТД-ФС про нак
		Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
		Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 03.08.2018 року до Управління Держпраці у Полтавській області надійшов лист Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.07.2018 № 04-23114 до якого додана інформація щодо страхувальників, у яких застраховані особи виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами (а.с. 43).
		Наказом від 24.10.2018 № 209П «Про проведення заходів державного контролю» головному державному інспектору Маковій А. доручено провести заходи державного контролю ФОП ОСОБА_1 (а.с. 44-47).
		Згідно направлення на проведення заходу державного контролю від 29.10.2018 № 2236 головному державному інспектору Управління Маковій А.С. доручено провести інспекційне відвідування щодо додержання законодавства про працю в частині додержання вимог законодавства про працю в частині трудового договору, робочого часу та часу відпочинку, оплати праці у діяльності ФОП ОСОБА_1 (а.с. 42).
		У період із 30 по 31 жовтня 2018 року проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складений акт № ПЛ2533/162/АВ від 31.10.2018, який підписаний та один примірник отриманий позивачем (а.с. 48-55).
		За результатами інспекційного відвідування виявлено порушення серед інших частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані працівником дні щорічної відпустки.
		Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.11.2018 № ПЛ2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою за порушення вимог частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, на підставі абз 4 ч. 2 ст.265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 74460,00 грн (а.с. 60).
		Позивач не погодився із вказаною постановою та оскаржив її до суду.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача під час проведення невиїзного інспектування, дотримання ним встановленого законом порядку та способу його проведення, за наявності підстав, підтвердженими належними та допустимими доказами. Також суд зазначив, що з огляду на доведеність матеріалами справи факту порушення позивачем ч. 1 ст. 83 КЗпП України Управлінням Держпраці у Полтавській області правомірно на підставі статті 265 КЗпП України притягнуто позивача до відповідальності за допущені порушення норм законодавства про працю шляхом прийняття постанови від  08.11.2018 № ПЛ2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС про накладення штрафу.
		Колегія суддів зданим висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного. 
		Надаючи правову оцінку постанові Управління Держпраці у Полтавській області, колегія суддів виходить з наступного.
		Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V (далі - Закон №877-V).
		Статтею 1 Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
		Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295.
		Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
		Частиною 1 ст. 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
		В силу ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В ході інспекційного відвідування встановлено, що згідно наказу від 24.01.2018 року № 4 прийнято на посаду продавця ОСОБА_2 з 24.01.2018 року, згідно наказу від 16.05.2018 року № 4/1 - звільнено з 16.05.2018 року. (а.с. 61,62).
		Як свідчать табелі обліку використання робочого часу, за період перебування в трудових відносинах щорічна відпустка не надавалася. При звільненні компенсація за невикористані дні щорічної відпустки не нарахована та не виплачена. (а.с. 65, 67).
		Згідно наказу від 01.06.2018 року № 5 прийнято на посаду продавця ОСОБА_3 з 01.06.2018 року, згідно наказу від 31.08.2018 року № 6 звільнено з 31.08.2018 року. (а.с. 63, 64).
		Як свідчать табелі обліку використання робочого часу, за період перебування в трудових відносинах щорічна відпустка не надавалася. При звільненні компенсація за невикористані дні щорічної відпустки не нарахована та не виплачена (а.с. 68, 69).
		Позивач не заперечуючи проти допущення ним порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вважав незаконним застосування штрафу на підставі ч. 4 ст. 265 КЗпП України, оскільки, на його думку, зазначена норма не передбачає відповідальності за вчинене ним правопорушення.
		Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України «Про оплату праці».
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
		Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
		Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.
		Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
		Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.
		Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.
		Колегія суддів звертає увагу, що оплата праці врегульована главою VII КЗпП України (ст.ст.94-117), а гарантії та компенсації встановлені у главі VIIІ КЗпП України (ст.ст.118-129), в той же час, наведені норми не містять положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч.1 ст.83 КЗпП України.
		Частиною 1 ст.12 Закону України «Про оплату праці» також не передбачено виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, в якості норм оплати праці.
		У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
		Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що судом першої інстанції помилково ототожнено державні гарантії, пов`язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.
		Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок суду щодо порушення позивачем ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам.
		Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу, передбаченого абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з огляду на те, що допущене позивачем порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
		Таким чином, Управлінням Держпраці у Полтавській області не доведено вчинення позивачем порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у зв`язку з чим оскаржувана постанова № ПЛ 2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 08.11.2018 року є протиправною та підлягає скасуванню.
		З урахуванням вищезазначеного, те, що виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника не вважається мінімальною гарантією в оплаті праці, доводи суду першої інстанції та відповідача щодо правомірності постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ПЛ 2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 08.11.2018 року є помилковими. 
		Посилання позивача в апеляційній скарзі на рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі № 804/6950/17  від 27.03.2018р., рішення Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 524/6178/16-а  від 18.10.2017р.та рішення суду першої інстанції зокрема, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018р. по справі № 0940/1664/18. є не обґрунтованими. Дані судові рішення не є рішеннями, які є обов`язковими до виконання, та таким що мають преюдиційне значення для вирішення справи.
		Враховуючи вищенаведене, правові обґрунтування відповідача про наявність в діях позивача складу порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, є помилковими. 
		Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо необґрунтованості позовних вимог, внаслідок чого оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, із прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
		Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ч.1 ст.317 КАС України з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позов.
		Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно квитанції № 0.0.1189917434.1 від 19.11.2018р, яка міститься в матеріалах справи (а.с.4), сплатив судовий збір в сумі 744 грн. 60 коп. При подачі апеляційної скарги, згідно квитанції № 0.0.1263644032.1 від 11.02.2019р. яка міститься в матеріалах справи (а.с.129)  судовий збір в сумі 1105, 00 грн. Всього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 1849 грн. 60 коп.
		Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову, положення ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 1849 грн. 60 коп.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу   задовольнити.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року по справі № 440/4123/18  скасувати.
		Визнати протиправною та скасувати постанову № ПЛ 2533/162/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 08.11.2018 року.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за зобов`язаннями Управління Держпраці у Полтавській області на користь Фізичної особи-підприємця Храмушина Віктора Олександровича 1849 грн. 60 коп. витрати по сплаті судового збору..
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис)  (підпис) Н.С. Бартош    З.Г. Подобайло   Повний текст постанови складено  05.08.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...