Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 537/2192/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2019. Зареєстровано: 07.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2019.
Дата набрання законної сили: 04.11.2019
Результат оскарження 07.12.2020 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено постанову апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: 2/537/749/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 2/537/749/2019
		Справа № 537/2192/19
		 
		РІШЕННЯ
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		05.08.2019 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді - Хіневич В.І., за участю секретаря судового засідання - Гавриш А. Ю., представника позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення,
		встановив:
		 
		Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою, де просить суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не чинити перешкоди у вільному користуванні йому, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , надавши йому доступ до вказаного приміщення, шляхом передачі йому ключів та вселивши його, ОСОБА_4 , у зазначену квартиру; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10195,20 грн. для відшкодування витрат на правову допомогу. 
		В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він,  ОСОБА_4 , проживав у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ним на праві спільної сумісної власності, його частка 1/3. Після розірвання шлюбу відповідач взагалі не надає доступу до нашого спільного житла. У березні 2019 року на фоні чергової сварки вона змінила вхідні замки на дверях та не впустила його додому, чим створила перешкоди у користуванні його власністю. Він вимушений був викликати поліцію щоб потрапити додому, але йому роз`яснили, що в такому випадку треба звертатися до суду. Тому на сьогоднішній день він змушений тимчасово проживати у будинку своїх батьків. Він на рівних правах з відповідачкою має право користуватися квартирою АДРЕСА_1 . Так як відповідач добровільно його до квартири не впускає, тому він просить суд зобов`язати її усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити його до вказаної квартири. 
		02.07.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, відповідно до якого, вона не визнає позов ОСОБА_4 . Так, дійсно на підставі свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. На даний час вона оформлює спадщину після смерті сина у приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Скиби В. Б., оскільки вона є єдиною спадкоємницею. Дану квартиру вона отримувала у 1980 році складом сім`ї дві особи - на себе та сина ОСОБА_5 . У 1982 році вона одружилася із позивачем та зареєструвала його у квартирі. У 1996 році ними спільно приватизовано квартиру на трьох осіб. Після погіршення наших із позивачем стосунків з 2006 року вони проживають окремо. За весь цей час позивач не проводив оплату комунальних послуг, не робив поточний та капітальний ремонт, у квартирі відсутні його речі. Весь цей час вона дані обов`язки здійснювала самостійно. Вона розуміє, що по закону позивач має право на проживання у квартирі, однак він має інше помешкання, а тому не звертався до неї з даного питання. При цьому, у грудні 2018 року в ході телефонної розмови між нею та позивачем вона відчула для себе погрозу життю та здоров`ю, позивач очікував її біля під`їзду, а тому вона звернулась з цього приводу до Кременчуцького відділу поліції. Наступного разу вона побачила позивача вже 11 березня 2019 року, коли він із працівниками поліції зайшов до помешкання. При цьому, позивач питання щодо вселення не вирішував. Так, прийшовши до неї, позивач спровокував сварку та пішов. У квартирі є її особисті речі та речі сина. Будь-яке майно позивача відсутнє, у тому числі і меблі. Тому, вона просить відмо вити ОСОБА_4 у задоволенні позову до її про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення.
		В судове засідання позивач не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
		Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити з підстав вказаних у позові.
		Відповідач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, з підстав вказаних у відзиві.
		Суд, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з`ясувавши всі обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, приходить до наступного.
		Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб 13.02.1982 року Говтвянською сільською радою Козельщинського району Полтавської області, актовий запис № 4, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 18.12.2018 року. Дошлюбне прізвище позивача - ОСОБА_2 .
		Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.03.2019 року, шлюб, зареєстрований 13.02.1982 року Говтвянською сільською радою Козельщинського району Полтавської області, актовий запис № 4, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , розірвано. Рішення набрало законної сили 08.04.2019 року. 
		За час спільного проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 приватизовано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01.08.1996 року, зареєстровано із внесенням у реєстрову книгу № М-1, за реєстровим номером № 185, та згідно технічного паспорту ідеальна частка кожного з власників складає 1/3 частина.
		Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час, відповідач здійснює оформлення спадщини після смерті сина у приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Скиби В. Б.
		Також відповідач підтвердила, що не впускала позивача до спільної квартири та змінила замок, оскільки в квартирі відсутні речі позивача і він не проживав у спільній квартирі більше десяти років. При цьому відповідач підтвердила, що цілком розуміє, що позивач є співвласником спірної квартир і має законне право на користування своєю власністю, однак не впускає його до квартири, так як не бажає з ним проживати разом.
		Відповідно до повідомлення № 3850/115/108/01-2019 від 22.03.2019 року відділення поліції № 1 Кременчуцького ВП ГУ НП в Полтавській області, позивачу було повідомлено, що співробітниками відділення поліції № 1 Кременчуцького ВП ГУ НП в Полтавській області проведено розгляд звернення позивача від 11.03.2019 року, з приводу того, що ОСОБА_2 не надає доступу до їхнього спільного житла, а саме квартири АДРЕСА_1 . Проведеним розглядом його звернення встановлено, що в даному випадку відсутні ознаки кримінального правопорушення та не вбачається склад адміністративного правопорушення, а мають місце цивільно-правові відносини, справи яких розглядаються у суді в порядку приватного звернення.
		Згідно з повідомленням № 19331/115/108/01-2018 від 17.12.2018 року відділення поліції № 1 Кременчуцького ВП ГУ НП в Полтавській області, відповідачу було повідомлено, на її звернення по факту того, що її колишній чоловік ОСОБА_4 , приходить до її помешкання та чекає на неї, проведеним розглядом звернення, в даному випадку відсутні ознаки кримінального правопорушення за ст. 296 КК України та не вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КК України. 
		Суд критично відноситься до посилань сторони відповідача, що в ході судового розгляду не доведено факт звернення позивача до відповідача з вимогою допуску позивача до квартири та надання ключів до подання позову до суду на тій підставі, що відповідач в судовому засіданні підтвердила факт не допуску позивача до квартири 11.03.2019 року, коли останній викликав поліцію саме з приводу не допуску до житла, що підтверджується повідомленням ВП № 1 від 22.03.2019 року, а не виниклою між ними сваркою. Таким чином, судом встановлено факт не допуску відповідачем позивача до квартири з 11.03.2019 року по день розгляду справи.
		При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача стосовно будь-яких погроз з боку позивача, так як відповідач в судовому засіданні підтвердила, що позивач будь-яких погроз їй не висловлював, при тому, що чекання відповідача біля будинку було пов`язано, за поясненнями позивача зі звернення відповідача до нього з приводу передачі свідоцтва про шлюб. 
		Статтею 47 Конституції України кожному гарантоване право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
		Статтею 41 Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності, якщо він не порушує норм закону, моральних засад суспільства, екологічної ситуації та інтересів інших осіб.
		Аналогічні положення містяться в п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", відповідно до якого власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.  
		Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		У відповідності до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		Згідно ч.1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		Згідно ч.1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
		У відповідності до ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
		Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		За змістом ст. 319 ЦК власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.
		Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
		Разом із тим, як вбачається зі змісту ст. 319 ЦК, обмеження права власності не підлягають розширеному тлумаченню.
		Закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК принцип, відповідно до якого дії власника щодо його майна не повинні суперечити закону, є загальним універсальним обмеженням прав власника. Відсутність прямої заборони в законі надає власнику широке коло можливостей для здійснення права власності, в той час як заборона на здійснення певних дій є механізмом стримання власника.
		Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		У ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на час розгляду справи не є членом сім`ї позивача.
		Враховуючи викладене, застосуванню підлягають положення статей 383, 391 ЦК України, які передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житловий будинок від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, що відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № № 6-2931цс16.
		Отже, враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення підлягає задоволенню.
		Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, оскільки суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.
		Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10195,20 грн. 
		Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат,  розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача надано опис наданих правничих послуг позивачу з урахуванням витраченого часу на складання процесуальних документів та приймання участі в судовому засіданні, а також долучено квитанцію про оплату послуг адвоката.
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення витрати на правову допомогу підлягає задоволенню. 
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
		 
		ухвалив:
		 
		Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення - задовольнити.
		Зобов`язати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не чинити перешкоди у вільному користуванні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , надавши йому доступ до вказаного приміщення, шляхом передачі йому ключів, вселивши його, ОСОБА_4 , у зазначену квартиру.
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правову допомогу в сумі 10195,20 грн. та судовий збір в сумі 768,40 грн. 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
		 
		 
		 
		Суддя :                                             В.І. Хіневич
		 
		 
		 
		Повний текст рішення суду складено 06.08.2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...