Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 419/1965/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2019. Зареєстровано: 08.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2019.
Дата набрання законної сили: 31.07.2019
Номер судового провадження: 22-ц/810/382/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 419/1965/18 
		Провадження № 22-ц/810/382/19 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		2019 року, липня місяця, 31-го дня, Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Гаврилюка В.К., Єрмакова Ю.В. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Новоайдарський районний центр «Спорт для всіх», Новоайдарської районної ради Луганської області про встановлення факту дострокового звільнення та зобов`язання вчинити певні дії, - 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області із позовною заявою до Комунальної установи «Новоайдарський районний центр «Спорт для всіх», Новоайдарської районної ради Луганської області про встановлення факту дострокового звільнення та зобов`язання вчинити певні дії. У подальшому уточнив позовні вимоги та просив суд встановити факт дострокового звільнення позивача до закінчення строку дії контракту, зобов`язати відповідача 2 змінити підставу звільнення з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 5 ст. 41 КЗпП України; зобов`язати відповідача 1 провести розрахунки та виплатити компенсацію за невикористану частину відпусток строком 20 діб за 2017 та 2018 рік; зобов`язати відповідача 1 провести розрахунки та виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток; вирішити питання по судовим витратам.
		Позов було прийнято до розгляду і рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
		Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 березня 2019 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		У судовому засідання скаржник доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі. Представники відповідачів у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України  судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Новоайдарської районної ради Луганської області від 16.03.2017 року за № 10/54 «Про призначення на посаду директора комунальної установи «Новоайдарський центр «Спорт для всіх» між ним та відповідачем укладено контракт від 03.04.2017 року про прийняття на роботу до комунальної установи «Новоайдарський районний центр «Спорт для всіх» на посаду директора (а.с.28). 22.03.2018 року згідно рішення Новоайдарської районної ради Луганської області було укладено додаткову угоду до контракту та продовжено термін дії контракту (продовжено трудові відносини) до 27.06.2018 року (а.с.13). Таким чином було визначено строк дії контракту який становив термін дії з 01.04.2017 до 27.06.2018 року. 
		07.06.2018 року відповідно до рішення Новоайдарської районної ради Луганської області № 18/19 «Про припинення (розірвання) контракту з директором КУ «НРЦ «Спорт для всіх»» трудові відносини було вирішено розірвати з 26.06.2018 року, про що в подальшому було видано розпорядження голови Новоайдарської районної ради від 26.06.2018 року № 56 «Про звільнення директора комунальної установи «Новоайдарський районний центр «Спорт для всіх» ОСОБА_1 з 26.06.2018 (а.с.18,19). За час своєї роботи з 01.04.2017 року до 26.06.2018 року відповідно до наказів директора КУ «НРЦ «Спорт для всіх», а саме від 27.12.2017 за № 22, від 02.01.2018 за № 1 та від 20.06.2018 за № 21 використав наступну кількість днів відпустки: з 29.12.2017 року по 01.01.2018 року у кількості чотирьох діб; з 21.06.2018 року по 22.06.2018 року у кількості 2 діб відпустки та з 02.01.2018 приступив до виконання своїх функціональних обов`язків (а.с.30,31,32) . 
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановлено порушень законодавства щодо дострокового звільнення, відмови у виплаті компенсації за невикористану відпустку та виплати вихідної допомоги в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині - адже у додатковій угоді № 1 до контракту термін дії контракту було продовжено до 27.06.2018 року та слово «включно» в розумінні кінцевої дати відсутнє. Окрім цього твердження що звільнення позивача відбулось за п. 5 ст. 41 КЗпПУ помилкове та не відповідає дійсності тому вимоги щодо виплати вихідної допомоги теж безпідставні.
		Колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції щодо такого розуміння датування звільнення та відповідності дій відповідача умовам укладеного між сторонами контракту, проте не вбачає і підстав для задоволення позовних вимог, зокрема встановлення факту дострокового звільнення позивача до закінчення строку дії контракту, зобов`язання відповідача 2 змінити підставу звільнення з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 5 ст. 41 КЗпП України; провести розрахунки та виплатити компенсацію за невикористану частину відпусток, проведення розрахунків та виплатити позивачу вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		Зазначення у «додатковій угоді №1 до контракту…» що термін його дії є продовженим «до 27.06.2018 року» свідчить і про визначення цим контрактом 27.06.2018 року як останнього робочого дня (а.с. 13)- саме в цей день необхідно було здійснити звільнення, а не 26.06.2018 року - отже 26.06.2018 року були зазначені у розпорядженні (а.с. 18) та рішенні (а.с. 19) про звільнення помилково. Проте зазначена у розпорядженні (а.с. 18) та рішенні (а.с. 19) підстава розірвання (припинення) контракту - «із закінченням строку дії Контракту» не дає підстав для висновків про те, що відповідача було звільнено саме «достроково до закінчення строку дії контракту» - і що є підстави для застосування положень зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, 44 КЗпП - які передбачають що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у  пункті 5 частини першої статті 41 ( припинення повноважень посадових осіб) здійснюється виплата вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. 
		При тлумаченні вживання прийменників «до» і «по» для позначення кінця терміну колегія суддів бере до уваги, що прийменники «до» і «по» в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь, а отже зазначення у контракті терміну його дії «до 27.06.2018 року» свідчить про те, що саме ця дата і є останнім днем чинності дії трудового договору. Це підтверджується і тим, що відповідно до ст. 2411 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Це ж вбачається і з п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 р. № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи». 
		Між тим, колегія суддів бере тут до уваги і те, що роботодавець не пов`язував звільнення відповідача із передбаченими у ст. 41 КЗпП додатковими підставами розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, розірвання договору мало місце через сплив його терміну, що був передбачений «додатковою угодою №1 до контракту…». Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України лише у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Проте, з огляду на позицію позивача, який підтвердив у судовому засіданні що не ставить та не ставив перед судом питання про його поновлення на роботі чи зміну дату звільнення - суд апеляційної інстанції не має права виходити за межі позовних вимог. Зміст та характер встановленого порушення прав позивача - помилкове визначення дати останнього дня роботи та звільнення з огляду на обсяг та предмет заявлених позовних вимог не дають підстав для задоволення уточнених позовних вимог про зміну підстав звільнення з п. 2 ст. 36 КЗпП України на п. 5 ст. 41 КЗпП України; зобов`язання провести розрахунки та виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. 
		Щодо вимог про зобов`язання провести розрахунки та виплатити компенсацію за невикористану частину відпусток строком 20 діб за 2017 та 2018 рік - то колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав для задоволення зазначених вимог . Доводи апеляційної скарги висновків суду тут теж не спростовують. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів позивачеві було нараховано та сплачено відпускні за 24 календарних дні, як вбачається з довідки від 04.10.2018 року №41 було нараховано та сплачено відпускних за 24 календарних дні - 3207 грн. 99 коп. Пунктом 3.4. контракту було передбачено погодження дати відпустки та її строки із головою районної ради (а.с.8), що на думку колегії суддів включало у себе і обов`язок погоджувати «відкликання» з відпустки, адже воно безсумнівно обумовлює і зміну фактичних дат та строків відпустки. Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа з Новоайдарської райради (25.01.2018 №09\54) перенесення відпустки не було погоджено (а.с. 59). Відсутні і відомості про перерахунок чи повернення вже виплачених відпускних позивачем на рахунок комунальної установи «Новоайдарський районний центр «Спор для всіх» (а.с.60). У судовому засіданні апелянт ці обставини теж не заперечував, а отже відсутні підстави для стягнення компенсації за невикористану частину відпусток. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Стаття 11 Конвенції передбачає, що «працівник, з яким намічено припинити трудові відносини, має право бути попередженим про це за розумний строк або має право на грошову компенсацію замість попередження, якщо він не вчинив серйозної провини, тобто такої провини, у зв`язку з якою було б недоцільно вимагати від роботодавця продовжувати з ним трудові відносини протягом строку попередження». 
		Частиною другою статті 2 КЗпП України є передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт. За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, у разі надання права працівнику ставити питання про його продовження, однак якщо працівник таке право не використав, трудові відносини між сторонами контракту припинилися і фактично не тривали на час закінчення дії строкового договору, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має підстави звільнити працівника у зв`язку з закінчення строку трудового договору.
		Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення. У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає. При встановленні судом помилковості визначення відповідачем фактичної дати звільнення - за наявності передбачених контрактом та законом підстав для такого звільнення через сплив строку контракту - немає підстав для поновлення на роботі чи зміни підстав звільнення на ті, з якими відповідач його не пов`язував. Це кореспондується за аналогією права із висновками, які були викладені Верховним Судом України у постанові у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року.
		При вирішенні спорів щодо законності звільнення, суди відповідно до вимог ст. ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України ( 1502-06 ) (у редакції Закону від 18 липня 1963 р.) повинні з`ясувати, з яких саме підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом та його відповідність фактичним обставинам і вимогам закону. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дано неправильну юридичну кваліфікацію, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством (п. п. 10, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 ( v0009700-92 ). Проте позивач не довів що його звільнення фактично мало місце з інших, ніж вказано у розпорядчих актах про його звільнення, підстав. Позивач розраховував на настання низки бажаних для нього наслідків - зокрема права на отримання вихідної допомоги - проте відсутні підстави для висновків про те, що його було звільнено із інших, ніж зазначені у розпорядженні (а.с. 18) та рішенні (а.с. 19) про звільнення підстав. А отже передчасне (на один день) зазначення дати звільнення не може свідчити про зміну фактичних підстав звільнення із якими відповідач їх пов`язував. Фактична підстава звільнення - інша ніж сплив строку, що є зазначеними у розпорядчих актах про звільнення - не є доведеною. Помилкове визначення останнього дня роботи та відповідно дати спливу терміну контракту не дає, на думку суду, підстав для висновків про те, що ОСОБА_1 було звільнено саме достроково - адже як вбачається зі змісту наказу про звільнення воно пов`язувалось роботодавцем саме із спливом строку контракту а не з іншими підставами. Позивач не є позбавленим права ставити питання про компенсацію йому його заробітку за один день та відповідного внесення виправлення щодо терміну роботи (але не підстав звільнення) у трудову книжку, проте з огляду на характер та ступінь вираження допущеного порушення його прав - на думку суду не є обґрунтованою та співмірною його вимога за таких обставин про виплату компенсації у розмірі його заробітку за півроку. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		За таких обставин колегія суддів судової палати вважає доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення лише певною мірою обґрунтованими з огляду на викладені вище міркування - і враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 374 та ст. 376 ЦПК колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення із іншим викладенням його мотивувальної частини
		З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 367, 376, 382 - 384 ЦПК України, 
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 березня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну підстав звільнення, проведення розрахунків та виплати компенсації, виплати вихідної допомоги змінити, в редакції цієї постанови.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. 
		Повний текст постанови складено 05 серпня 2019 року.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...