Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 431/5398/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2019. Зареєстровано: 08.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2019.
Дата набрання законної сили: 05.08.2019
Номер судового провадження: 22-ц/810/473/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                            Головуючий суду 1 інстанції - ТкачО.В.
		Доповідач -Коновалова В.А.
		 
		Справа № 431/5398/18
		Провадження № 22-ц/810/473/19
		 
		 
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		                                              ПОСТАНОВА
		Іменем України
		05 серпня 2019 року                                                                                     м. Сєвєродонецьк
		                                                                                        
		Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		головуючого - Коновалової В.А.,  
		суддів: Єрмакова Ю.В., Луганської В.М., 
		за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження справу
		за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області 
		на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 травня 2019 року, ухвалене  у складі  судді Ткач О.В. в м. Старобільськ Луганської області,
		за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії,
		                                                     в с т а н о в и в:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дідусь ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно, а саме: грошові кошти у вигляді пенсії та соціальних (регресних) виплат, які були нараховані але невиплачені померлому спадкодавцю за життя Пенсійним фондом України та Фондом соціального страхування України. Батько позивача ОСОБА_3 помер у квітні 2014 року , тому спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_2 не існує. Позивач до моменту смерті свого дідуся проживав з ним разом однією сім`єю. 01 червня 2018 року нотаріусом Старобільського нотаріального округу відкрита спадкова справа за № 101 та визначено, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , інші спадкоємці за законом чи за заповітом на час звернення відсутні.
		Згідно листа № 2450/03-3 від 13 червня 2018 року на запит нотаріуса від 04 червня 2018 року № 298/02-14 відповідач повідомив, що заборгованість по страховим виплатам за  ОСОБА_2 відсутня.Позивач вважає, що така відповідь відповідача не ґрунтується на вимогах закону. 
		Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом право власності на гроші у виді недоотриманої суми виплат у розмірі 62585,64 грн., які входять до складу спадщини у виді страхових виплат, на одержання яких мав право його померлий дід ОСОБА_2 за своє життя і які підлягають коригуванню у зв`язку із зростанням цін споживчі товари та послуги в порядку встановленому ст. 34 ЗУ «Про оплату праці»; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області суму 62585,64 грн. з урахуванням коригуючого коефіцієнту як недоотриману суму страхової виплати за життя ОСОБА_1 , починаючи з липня 2014 року по лютий 2018 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 травня 2019 року позов  ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Суд визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на гроші у виді недоотриманої суми виплат за період з 01 грудня 2014 року до 07 лютого 2018 року у розмірі 62585,64 грн., які входять до складу спадщини у виді страхових виплат, на одержання яких мав право його померлий дід ОСОБА_2 за своє життя. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
		Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що  обсяг спадкового майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , складається з нарахованих, але не сплачених йому Фондом соціального страхування виплат з розрахунку 1455,48 грн. за 1 місяць, починаючи з липня 2014 р. по лютий 2018 року (43 місяці), що в грошовому вигляді складає 62585,64 грн. На підставі ст. 1227 ЦК України  ОСОБА_1 як спадкоємець за законом має право на спадок у вигляді 62585,64 грн. спадкового майна, що відкрилось після смерті його дідуся  ОСОБА_2 . 
		Також, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача про сплату належних йому як спадкоємцю за законом страхових виплат, тому вимога позивача про зобов`язання відповідача сплатити йому грошові кошти не обґрунтована і в цій частині не підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області просить скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області вказує на те, що ОСОБА_2 втратив право на отримання щомісячної страхової виплати в разі часткової або повної втрати працездатності за період з липня до листопада 2014 року, оскільки не звертався до органів Фонду соціального страхування України з заявою про виплату раніше призначених страхових виплат протягом періоду часу, що перевищує три роки з моменту нарахування цих виплат.
		Також, відповідач посилається на те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 07 лютого 2018 року не були нараховані, тому не належали спадкодавцю та не можуть входити до складу спадщини. 
		Додатково Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській зазначає, що відділенням в м. Краснодон не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження, з 01 грудня 2014 року було припинено видатки та забезпечення діяльності вказаного відділення та відповідно припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні в м. Краснодоні. При цьому, відділення в м. Краснодоні зареєстровано в якості самостійної юридичної особи, в стані припинення не перебуває, а отже правонаступництва не встановлено, тому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області не є правонаступником прав та обов`язків відділення в м. Краснодоні.
		 
		 
		 
		(2) Позиція інших учасників справи
		Ухвалою Луганського апеляційного суду від 10 червня 2019 року позивачу роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження від 10 червня 2019 року та апеляційну скаргу позивач отримав 17 липня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Посилається на те, що він є єдиним спадкоємцем померлого за законом, інші спадкоємці за заповітом чи за законом відсутні. 
		Також, позивач посилається на те, що згідно ч. 2 ст. 19 та ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Така правова позицію знаходить підтвердження у рішенні Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 243/3505/16-ц стосовно страхових виплат, а також така правова позиція узгоджується з позицією, викладеною у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року стосовно пенсійних виплат по зразковій справі № 805/402/18, де висновком цих рішень зазначено, що втручання органів владних повноважень у право громадян на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії та соціальних виплат є такими, що не ґрунтується на Законі. Таке втручання є порушенням права.
		Додатково позивач вказує, що 20.09.2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалена постанова за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівка Донецької області про стягнення невиплаченої одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат за період з 13.10.2014 року по 13.10.2015 року. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погодилась із висновками судів про те, що відсутність довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
		Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, як шляхом отримання судової повістки за адресою зазначеною ним для листування, так і повідомлений в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу цієї ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки зареєстрований на тимчасово непідконтрольній Україні території. 
		Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, надавши аналогічні пояснення, які викладені в апеляційній скарзі. 
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Згідно ст. 263 ЦПК України  судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
		Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за законом як внук спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 01 червня 2018 року нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу відкрита спадкова справа за № 101.
		Обсяг спадкового майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 , складається з нарахованих, але не сплачених йому Фондом соціального страхування виплат в сумі 62585,64 грн. за період  з липня 2014 року до лютого 2018 року, оскільки з серпня 2014 року в Краснодонському районі Луганської області припинено виплату державної соціальної допомоги громадянам. 
		Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що суми страхових виплат входять до складу спадщини і вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.
		Вказані висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.
		Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції у Луганській області.
		Позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , та у передбачений статтею 1270 ЦК України строк звернувся із заявою про прийняття спадщини і 01 червня 2018 року нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу заведена спадкова справа за № 101.
		З матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням в сумі 1455,48 грн. на місяць у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області.
		Страхові виплати потерпілому ОСОБА_2 були призначені пожиттєво. 
		Як відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області, так і Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області постанова про припинення виплат потерпілому ОСОБА_2 у період з 01.12.2014 року по день його смерті не приймалась.
		Із матеріалів справи вбачається, що за період з липня до листопада 2014 року потерпілому ОСОБА_2 були нараховані щомісячні страхові виплати на загальну суму 7277,40 грн. (1455,48 * 5 місяців).
		Потерпілій ОСОБА_2 страхові виплати не отримував з липня 2014 року у зв`язку з проведенням на території Луганської області, у тому числі в м. Краснодоні, антитерористичної операції. 
		Дані обставини не заперечувалися представником відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
		Враховуючи викладені обставини, колегія судді вважає, оскільки страхові виплати призначалися потерпілому ОСОБА_2 пожиттєво, постанова про припинення цих виплат Фондом не виносилась, тому неотримані суми страхових виплат, які належали померлому входять до складу спадщини, право на які має позивач. Висновок суду в цій частині є правильнім та відповідає вимогам закону.
		Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
		Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
		Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.
		Як зазначалося вище потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області, яке находиться на окупованій території. Зазначене відділення не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади.
		Посилання відповідача на те, що відділенням Фонду в м. Краснодоні не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 01.12.2014 року, то з 01.12.2014 року було припинено видатки на забезпечення діяльності відділення Фонду в м. Краснодоні і відповідно припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділенні, тому страхові виплати за період з 01.12.2014 року по 07.02.2018 року не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
		У статті 38 ЗаконуУкраїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.
		Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
		Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
		До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
		Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
		Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
		Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» .
		У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18.
		Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
		Враховуючи зазначені вище положення законів колегія суддів вважає, оскільки потерпілому  ОСОБА_2 страхові виплати були призначені по життєво, тому останній мав право на нарахування та виплату страхових виплат не залежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території.  ОСОБА_2 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, тому позивач як спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.
		Посилання представника відповідача на те, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення суду визнано право власності за позивачем на кошти у вигляді недоотриманих виплат за період з 01.12.2014 року по 07.02.2018 року в сумі 62585,64 грн., при цьому сума розрахована за період з липня 2014 року по лютий 2018 року не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, оскільки фактично це є опискою, яка полягає в тому, що суд помилково зазначив в резолютивній частині рішення період «з 01.12.2014 року» замість «з 01.07.2014 року», однак в мотивувальній частині рішення суд визначаючи розмір виплат в сумі 62585,64 грн. вказав період з липня 2014 року по лютий 2018 року. Дана описка може бути виправлена у передбаченому ЦПК України порядку судом, що ухвалив рішення. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що потерпілій ОСОБА_2 втратив право на отримання щомісячної страхової виплати в разі часткової або повної втрати працездатності за період з липня до листопада 2014 року на підставі ч. 4 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є необґрунтованими, оскільки положення ч. 4 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого потерпілого тих страхових виплат, які увійшли до спадщини.
		Крім того, ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
		Як зазначалося вище, з серпня 2014 року Фондом припинено виплату страхових виплат потерпілім у відділенні Фонду в м. Краснодоні, а з 01.12.2014 року було припинено видатки на забезпечення діяльності цього відділенням. Дані обставини не заперечувалися представником відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції. 
		Отже, позивач як спадкоємець за законом, має право на отримання сум страхових виплат, які належали померлому ОСОБА_2 , і входять до складу спадщини за період з липня 2014 року по лютий 2018 року.
		Доводи апеляційної скарги про припинення з 01.12.2014 року видатків на забезпечення діяльності відділення у м. Краснодоні, та як наслідок припинення нарахування та виплати страхового відшкодування потерпілому, не заслуговують на увагу, оскільки Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (KECHKO v. UKRAINE, № 63134/00, § 26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року).
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що органи влади не надали обґрунтування позбавлення права заявника на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, що було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункти 51-54).
		Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		 
		Щодо суті апеляційної скарги
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. 
		       З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача. 
		Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374,  ст. 375, 384 ЦПК України,  Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,
		 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській областізалишити без задоволення. 
		Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 травня 2019 року залишити без змін
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 07 серпня 2019 року.
		 
		Головуючий                                                                                    В.А. Коновалова
		Судді Ю.В. Єрмаков
		 
		В.М. Луганська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...